3. Захист інтересів відповідача від пред’явленого позову

Цивільне процесуальне законодавство гарантує відповідачу право на захист від пред’явленого позову. Це право випливає з принципів про­цесуальної рівноправності сторін, диспозитивності, змагальності.

Захист відповідача проти пред’ явленого до нього позову може здійснюватися різними засобами, передбаченими законом. До них на­лежать: заперечення проти позову і зустрічний позов.

Заперечення проти позову — це пояснення відповідача, які стосу­ються правомірності виникнення і розвитку процесу по справі або матеріально-правової вимоги позивача по суті. У зв’язку з цим запере­чення відповідача проти позову можуть бути матеріально-правовими або процесуально-правовими.

Відповідно до ст. 128 ЦПК після одержання копій ухвали про від­криття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати до суду письмове заперечення проти позову із зазначенням до­датків, що підтверджують його заперечення. Відповідач може запере­чувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі. Запере­чення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу.

Матеріально-правове заперечення полягає в тому, що відповідач, не заперечуючи проти законності порушення провадження у справі, оспо­рює матеріально-правову вимогу позивача. Використовуючи матеріально- правове заперечення, відповідач може наводити факти і обставини, які спростовують вимогу позивача і підтверджують відсутність у позивача права на задоволення позову повністю або в його частині.

Суть процесуально-правового заперечення полягає в тому, що від­повідач, не торкаючись матеріально-правової вимоги позивача, ви­словлює сумнів щодо правомірності виникнення процесу по справі, тобто звертає увагу суду на відсутність у позивача права на звернення до суду та на неправомірність відкриття провадження у справі. Вико­ристовуючи процесуально-правове заперечення проти позову, відпо­відач намагається довести, що процес по справі виник незаконно і підлягає закриттю. Такими запереченнями можуть бути: невіднесен- ня розгляду справи до компетенції загального суду; наявність по цій справі рішення суду, яке набрало законної сили; наявність по даній справі такої, що набрала законної сили, ухвали суду про закриття про­вадження у справі; наявність по даній справі рішення третейського суду, прийнятого в межах його компетенції тощо. Процесуальні запере­чення відповідача ґрунтуються на недотриманні процесуальних норм, які передбачають неможливість відкриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 123 ЦПК позивач має право до початку розгляду справи по суті пред’явити зустрічний позов. Зустрічний позов при­ймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’ язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли вимоги за позо­вами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позо­ву. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об’ єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Зустрічний позов — це звернення до суду відповідача із самостій­ною вимогою до позивача про захист прав, свобод чи інтересів у про­цесі, який порушений позивачем. При поданні зустрічного позиву позивач за первісним позовом стає відповідачем за зустрічним позовом, а відповідач займає процесуальне становище позивача.При зверненні до суду відповідача із зустрічним позовом він ста­вить собі за мету, по-перше, захистити своє порушене чи оспорене право. У цьому розумінні зустрічний позов є самостійним позовом і повинен відповідати всім вимогам, які ставляться до будь-якого по­зову. По-друге, відповідач захищається проти вимог позивача. Як правило, зустрічний позов використовується відповідачем для того, щоб нейтралізувати первісний позов повністю або в частині.

У тих випадках, коли відповідач, пред’ являючи зустрічний позов, не ставить собі за мету захиститися від первісного позову, а направляє його на задоволення самостійних вимог, суд може прийняти такий по­зов до сумісного розгляду лише тоді, коли первісна і зустрічна вимоги взаємопов’язані і це приведе до більш швидкого і правильного роз­гляду та вирішення справи. У протилежному випадку суд відмовляє у прийнятті зустрічної позовної заяви і роз’ яснює відповідачу, що він може звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Зустрічні позови пред’ являються до суду в письмовій формі з до­триманням передбачених законом реквізитів позовної заяви (ст. 119 ЦПК), порядку подання позову. При пред’явленні зустрічного позову сплачується судовий збір та оплачуються витрати на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи. Зустрічний позов повинен пред’ являтися з таким розрахунком, щоб відповідач (позивач по справі) міг своєчасно ознайомитися з ним і підготуватися до захисту. Тому зустрічний позов може бути пред’явлений до початку розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 123 ЦПК).

Після розгляду справи по суті в судовому засіданні суд ухвалює єдине рішення, в якому має бути дана конкретна відповідь як на пер­вісну вимогу позивача, так і на зустрічну вимогу відповідача.