Глава ІІІ ЦИВІЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА

Posted in Гражданское процессуальное право - Курс цивільного процесу (В.В. Комаров)

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

 

Глава ІІІ ЦИВІЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА


§ 1. Предмет цивільного процесуального права

§ 2. Метод правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин

§ 3. Цивільне процесуальне законодавство

§ 4. Судова практика у цивільному судочинстві

§ 5. Наука цивільного процесуального права

Питання для самоконтролю

 

§ 1. Предмет цивільного процесуального права


Цивільне процесуальне право є самостійною галуззю права і має притаманний йому предмет правового регулювання. Розгляд питань про судову владу і правосуддя в цивільних справах, про форму здій­снення правосуддя в рамках цивільного процесу приводить до виснов­ку, що предметом процесуального права є суспільні відносини, які виникають при здійсненні правосуддя в цивільних справах. Цивільне процесуальне право визначає порядок розгляду і вирішення цивільних справ, установлюючи для кожного суб’єкта процесуальної діяльності права та обов’язки, тобто міру можливої або належної поведінки.

Згідно із ст. 1 ЦПК завданнями цивільного судочинства є справед­ливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому суспільні відносини, які виникають при здій­сненні правосуддя в цивільних справах, мають специфічний характер. Вони виникають у зв’язку з необхідністю судового захисту суб’єктивних прав, свобод або інтересів фізичних осіб, юридичних осіб або держави. Якщо суспільні відносини, які є предметом правового регулювання галузей матеріального права (цивільного, сімейного, житлового, тру­дового та ін.), виникають для досягнення певних економічних та інших цілей, то суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя в цивіль­них справах виникають з метою розгляду цивільної справи зі спору між заінтересованими особами та судового захисту порушених, неви­знаних або оспорюваних суб’єктивних прав, свобод або інтересів. Таким чином, суспільні відносини, які становлять предмет цивільного процесуального права, виникають у зв’язку з реалізацією заінтересо­ваними особами права на судовий захист.

Такий підхід до премета цивільного процесуального права як га­лузі права став традиційним і майже загальновизнаним. Разом з тим у 60-х роках минулого століття М. Б. Зейдер запропонував концепцію ширшого розуміння предмета цивільного процесуального права. Автор обґрунтовував ту позицію, що предметом цивільного процесуального права є більш широке коло відносин, які виникають не тільки при роз­гляді цивільних справ судами у порядку цивільного судочинства, а й при розгляді цивільних справ іншими органами цивільної юрисдикції, виходячи із того, що законодавство передбачає множинність процесу­альних форм захисту цивільних прав (арбітраж, товариські суди, но- таріт тощо)[1]. За такого підходу очевидно, що поняття цивільного судо­чинства та цивільного процесу не збігаються і не є тотожними. Цивіль­ний процес є більш узагальнюючим поняттям, який охоплює і цивіль­не судочинство, й інші юрисдикційні процедури розгляду і вирішення цивільних справ з метою захисту суб’єктивних прав та інтересів учас­ників цивілістичних правовідносин.

Теорія широкого розуміння предмета цивільного процесуального права мала своїх прибічників, втім не дістала підтримки та подальшої розробки. У наш час вона практично залишилася поза увагою теоре­тиків цивільного процесу. Однак, враховуючи об’єктивні чинники, диференціацію процесуальної сфери, виходячи з упровадження спеці­алізації судової діяльності та диференціації судових процедур відпо­відно до судової спеціалізації, виникнення різних форм судочинства, ця проблема як наукова так чи інакше може знову постати.

Уявляється, що широкий підхід до теоретичної конструкції цивіль­ного процесу є до кінця недооціненим. Він за своєю суттю був серйоз­ною спробою побудови теорії цивільного процесу на рівні виявлення найбільш загальних закономірностей формування процесуальної сфе­ри та функціонування системи органів цивільної юрисдикції. Дійсно, саме в контексті широкого розуміння цивільного процесу як системи процесуальних процедур, заснованих на інститутах позовного прова­дження цивільного судочинства, а також альтернативних форм захис­ту цивільних прав, які забезпечують доступність власне цивільного судочинства і правосуддя у цивільних справах, прослідковується пев­на гармонізація процесуальної сфери правового регулювання. Крім того, вище зверталась увага на те, що, незважаючи на законодавчу практику впровадження різних форм судочинства (цивільного, госпо­дарського, адміністративного), сутнісна їх єдность підтверджує все ж таки можливість прийняття єдиного цивільного процесуального кодексу, що дозволить оптимізувати процесуальне законодавство в ці­лому.

Цивільне процесуальне право як самостійна галузь права генетич­но і функціонально пов’язане з іншими галузями права. Генетично цивільне процесуальне право пов’язано з конституційним правом, судоустрійним правом та кримінальним процесуальним правом, гос­подарським процесуальним правом та адміністративним процесуаль­ним правом. Функціонально цивільне процесуальне право пов’язано з цивільним, сімейним, трудовим, адміністративним, фінансовим та іншими галузями матеріального права.

Генетичні зв’язки цивільного процесуального права ґрунтуються на існуванні норм, які становлять основу цивільного процесуального за­конодавства (зв’язок із конституційним правом) або мають міжгалузевий характер (принципи організації й діяльності судових органів, інститут доказів, преюдиціальність судових постанов, виконання вироків у час­тині майнових стягнень за правилами цивільного процесу, правила юрисдикції та ін. — притаманне для галузей процесуального права).

Функціональні зв’язки цивільного процесуального права виявля­ються у факті застосування судом норм матеріального права при роз­гляді й вирішенні цивільних справ. Так, відповідно до ст. 16 ЦК спо­собами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’ язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкоду­вання майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місце­вого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, а також інши­ми способами, передбаченими законом або договором.

Правильне застосування відповідних норм матеріального права безпосередньо впливає на законність судової діяльності, законність актів правосуддя. Стаття 8 ЦПК передбачає законодавство, на підставі якого суд вирішує справи.

Відповідно до сталих догм цивільного судочинства, якщо суд не­правильно застосував норму матеріального права, рішення по справі підлягає скасуванню (статті 311, 338 ЦПК), що свідчить про важливість застосування норм матеріального права в аспекті законності судових рішень та правосудності судової діяльності з точки зору завдань судо­чинства.

Отже, грань взаємозв’язку цивільного процесуального права з ін­шими галузями матеріального права проходить через застосування судом чинного законодавства, яке регулює матеріально-правові від­носини. Дана обставина багатьма вченими не враховується, що при­зводить до неправильного трактування взаємозв’язку цивільного про­цесуального права з іншими галузями права. Наприклад, нерідко ствер­джується, що цивільне процесуальне право має залежний характер, визначається галузями матеріального права. Ці твердження нівелюють самостійність цивільного процесуального права.

Проблема співвідношення процесуального і матеріального права привертає увагу перш за все тому, що реальна законодавча практика, як зазначалось, йде шляхом уведення різних порядків судочинства — ци­вільного, господарського, адміністративного. Крім того, особливої ак­туальності вона набуває і у зв’язку з подальшою диференціацією та ін­теграцією матеріальних галузей права та вдосконаленням процесуальних форм захисту прав, свобод та інтересів. Вияв цінності (ефективності) цих форм і тенденцій їх подальшого розвитку пов’ язано із встановленням меж впливу матеріального права на форму процесу, ступенем детермі­нованості процесуальної форми матеріальним правом[2].

Співвідношення матеріального, перш за все цивільного права, та цивільного процесуального права традиційно визначають як співвід­ношення змісту й форми та залежності процесуального права від га­лузей матеріального права. При цьому процесуальний порядок роз­гляду цивільних справ кваліфікують як форму примусової реалізації матеріально-правових вимог і, отже, одну з форм здійснення суб’єктивного права. При примусовій реалізації суб’єктивного права особливості матеріального права впливають на сам процес (процедуру) судочинства, тому порядок судочинства в судах має визначатися з ура­хуванням характеру матеріальних правовідносин[3].

Таке розуміння природи цивільного процесуального права не узго­джується з фундаментальними началами диспозитивності у приватно­му праві та у цивільному процесі. Правовий примус у цивілістичних відносинах має бути мінімальним, оскільки завжди існує можливість диспозитивного, добровільного виконання цивілістичних обов’язків, використання різних форм медіації при розгляді правових конфліктів. Крім того, цивільне право — це не лише класична самостійна галузь права, а й ядро приватного права в цілому[4]. Що стосується цивільного процесуального права та сфери його реалізації, тобто цивільного про­цесу, то воно якщо не належить до галузі публічного права, то більшою мірою тяжіє до публічного права, оскільки у сфері регулювання ци­вільного процесуального права мають місце суттєві прояви процесу­альної диспозитивності. Причиною цього є те, що сторонами цивіль­ного судочинства виступають суб’єкти приватноправових відносин і тому природа матеріально-правових відносин, незважаючи на публіч­ність діяльності суду, не може бути знівельована при вирішенні спору про право та розгляді цивільної справи органом судової влади.

Диспозитивність сторін у цивільному процесі щодо цього має фундаментальне значення. Приватні інтереси сторін, механізм їх здій­снення через реалізацію суб’єктами приватного права конституційно­го права на судовий захист у процедурах цивільного судочинства ви­ступають тим специфічним моментом, який закладає основи само­стійності цивільного процесуального права. У зв’язку з цим можна сказати, що цивільне судочинство за своєю природою є приватнопра­вовим (виходячи з мети реалізації завдань судочинства), втім має публічно-правовий характер (справедливий, неупереджений та своє­часний розгляд цивільних справ становлять і публічні інтереси право­суддя як соціального інституту).

Таким чином, проблема співвідношення матеріального і процесу­ального права як галузей права має строго визначений аспект. Мова може йти про міжсистемні зв’язки цивільного процесуального права та матеріального права в аспекті функціонування матеріально-правового та процесуально-правового у механізмі правового регулювання в ці­лому. Щодо цього матеріальне право без процесуальних гарантій не може потенційно бути реальним та високозначущим. Процедури судо­чинства та судові рішення в механізмі правового регулювання у певних випадках неможливості реалізації матеріальних прав надають їм пра­вової визначеності, що забезпечує і правопорядок у цілому. Тобто цивільний процес забезпечує формалізацію та неоспоримість конкрет­них суб’єктивних прав та обов’язків. А це означає, що кваліфікація співвідношення процесуального і матеріального права як форми і зміс­ту є принципово неправильною.

У зв’язку з проблематикою співвідношення матеріального та про­цесуального права в літературі існує також точка зору, що це співвід­ношення можна розглядати в аспекті не галузей права, а норм матері­ального і норм процесуального права. При цьому стверджується, що норми матеріального права впливають на норми процесуального пра­ва. Таке твердження також є явним перебільшенням. У теорії цивільно­го процесуального права доведено, що норми процесуального права за предметом їх правового регулювання умовно можна розділити на де­кілька груп: а) група норм, які регулюють відносини з формування по­зову та розпорядження ним; б) група норм, які регулюють доказову ді­яльність суду, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників про­цесу; в) група норм, які регулюють правове становище суду (його струк­туру, організацію, повноваження). Жодна з норм, що входять до цих груп, не знаходяться у такому співвідношенні з нормами матеріального права, яке можна було б назвати співвідношенням форми та змісту. Жодна з цих норм не є способом застосування або взагалі реалізації норми матері­ального права. Автор пояснює це тим, що матеріальне право (у тому числі цивільне право) поліморфне, а процесуальне право, на відміну від матеріального, є монолітним. Норми процесуального права не відокрем­лені одна від одної, а призначені для сумісної з іншими нормами дії. Поліморфність матеріальних галузей права і монолітність процесуальної галузі свідчать про те, що процес може бути способом застосування норм різних галузей права. При цьому зміни та доповнення у випадку необ­хідності мають бути внесені лише до тієї групи норм, яка регулює від­носини з визначення та розпорядження предметом позову й правомоч­ності суду при ухваленні рішення[5].

 


[1] Див.: Зейдер, Н. Б. Предмет и система советского гражданского процесуально­го права [Текст] / Н. Б. Зейдер // Правоведение. - 1962. - № 3. - С. 81; Советский гражданский процесс [Текст] / под ред. С. Ю. Каца, Л. Я. Носко. - Киев : Вища школа, 1982. - С. 4-8.

[2] Див.: Гукасян, Р. Е. Избранньїе трудьі по гражданскому процессу [Текст] / Р Е. Гу- касян. - М. : Проспект, 2008. - С. 353.

[3] Див.: Рожкова, М. А. Основньїе понятия арбитражного процесуального права [Текст] / М. А. Рожкова. - М., 2003. - С. 191.

[4] Цивільне право [Текст] : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін. ; за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої,В.  Л. Яроцького. - Х. : Право, 2011. - Т. 1. - С. 5-11.

[5] Гукасян, Р. Е. Соотношение материального и процессуального права, норм пра­ва и правоотношений [Текст] / Р. Е. Гукасян // Трудьі ВЮзИ. - М., 1980. - С. 16-17.