Глава ІІІ ЦИВІЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА
Глава ІІІ ЦИВІЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА
§ 1. Предмет цивільного процесуального права
§ 2. Метод правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин
§ 3. Цивільне процесуальне законодавство
§ 4. Судова практика у цивільному судочинстві
§ 5. Наука цивільного процесуального права
Питання для самоконтролю
§ 1. Предмет цивільного процесуального права
Цивільне процесуальне право є самостійною галуззю права і має притаманний йому предмет правового регулювання. Розгляд питань про судову владу і правосуддя в цивільних справах, про форму здійснення правосуддя в рамках цивільного процесу приводить до висновку, що предметом процесуального права є суспільні відносини, які виникають при здійсненні правосуддя в цивільних справах. Цивільне процесуальне право визначає порядок розгляду і вирішення цивільних справ, установлюючи для кожного суб’єкта процесуальної діяльності права та обов’язки, тобто міру можливої або належної поведінки.
Згідно із ст. 1 ЦПК завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому суспільні відносини, які виникають при здійсненні правосуддя в цивільних справах, мають специфічний характер. Вони виникають у зв’язку з необхідністю судового захисту суб’єктивних прав, свобод або інтересів фізичних осіб, юридичних осіб або держави. Якщо суспільні відносини, які є предметом правового регулювання галузей матеріального права (цивільного, сімейного, житлового, трудового та ін.), виникають для досягнення певних економічних та інших цілей, то суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя в цивільних справах виникають з метою розгляду цивільної справи зі спору між заінтересованими особами та судового захисту порушених, невизнаних або оспорюваних суб’єктивних прав, свобод або інтересів. Таким чином, суспільні відносини, які становлять предмет цивільного процесуального права, виникають у зв’язку з реалізацією заінтересованими особами права на судовий захист.
Такий підхід до премета цивільного процесуального права як галузі права став традиційним і майже загальновизнаним. Разом з тим у 60-х роках минулого століття М. Б. Зейдер запропонував концепцію ширшого розуміння предмета цивільного процесуального права. Автор обґрунтовував ту позицію, що предметом цивільного процесуального права є більш широке коло відносин, які виникають не тільки при розгляді цивільних справ судами у порядку цивільного судочинства, а й при розгляді цивільних справ іншими органами цивільної юрисдикції, виходячи із того, що законодавство передбачає множинність процесуальних форм захисту цивільних прав (арбітраж, товариські суди, но- таріт тощо)[1]. За такого підходу очевидно, що поняття цивільного судочинства та цивільного процесу не збігаються і не є тотожними. Цивільний процес є більш узагальнюючим поняттям, який охоплює і цивільне судочинство, й інші юрисдикційні процедури розгляду і вирішення цивільних справ з метою захисту суб’єктивних прав та інтересів учасників цивілістичних правовідносин.
Теорія широкого розуміння предмета цивільного процесуального права мала своїх прибічників, втім не дістала підтримки та подальшої розробки. У наш час вона практично залишилася поза увагою теоретиків цивільного процесу. Однак, враховуючи об’єктивні чинники, диференціацію процесуальної сфери, виходячи з упровадження спеціалізації судової діяльності та диференціації судових процедур відповідно до судової спеціалізації, виникнення різних форм судочинства, ця проблема як наукова так чи інакше може знову постати.
Уявляється, що широкий підхід до теоретичної конструкції цивільного процесу є до кінця недооціненим. Він за своєю суттю був серйозною спробою побудови теорії цивільного процесу на рівні виявлення найбільш загальних закономірностей формування процесуальної сфери та функціонування системи органів цивільної юрисдикції. Дійсно, саме в контексті широкого розуміння цивільного процесу як системи процесуальних процедур, заснованих на інститутах позовного провадження цивільного судочинства, а також альтернативних форм захисту цивільних прав, які забезпечують доступність власне цивільного судочинства і правосуддя у цивільних справах, прослідковується певна гармонізація процесуальної сфери правового регулювання. Крім того, вище зверталась увага на те, що, незважаючи на законодавчу практику впровадження різних форм судочинства (цивільного, господарського, адміністративного), сутнісна їх єдность підтверджує все ж таки можливість прийняття єдиного цивільного процесуального кодексу, що дозволить оптимізувати процесуальне законодавство в цілому.
Цивільне процесуальне право як самостійна галузь права генетично і функціонально пов’язане з іншими галузями права. Генетично цивільне процесуальне право пов’язано з конституційним правом, судоустрійним правом та кримінальним процесуальним правом, господарським процесуальним правом та адміністративним процесуальним правом. Функціонально цивільне процесуальне право пов’язано з цивільним, сімейним, трудовим, адміністративним, фінансовим та іншими галузями матеріального права.
Генетичні зв’язки цивільного процесуального права ґрунтуються на існуванні норм, які становлять основу цивільного процесуального законодавства (зв’язок із конституційним правом) або мають міжгалузевий характер (принципи організації й діяльності судових органів, інститут доказів, преюдиціальність судових постанов, виконання вироків у частині майнових стягнень за правилами цивільного процесу, правила юрисдикції та ін. — притаманне для галузей процесуального права).
Функціональні зв’язки цивільного процесуального права виявляються у факті застосування судом норм матеріального права при розгляді й вирішенні цивільних справ. Так, відповідно до ст. 16 ЦК способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’ язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, а також іншими способами, передбаченими законом або договором.
Правильне застосування відповідних норм матеріального права безпосередньо впливає на законність судової діяльності, законність актів правосуддя. Стаття 8 ЦПК передбачає законодавство, на підставі якого суд вирішує справи.
Відповідно до сталих догм цивільного судочинства, якщо суд неправильно застосував норму матеріального права, рішення по справі підлягає скасуванню (статті 311, 338 ЦПК), що свідчить про важливість застосування норм матеріального права в аспекті законності судових рішень та правосудності судової діяльності з точки зору завдань судочинства.
Отже, грань взаємозв’язку цивільного процесуального права з іншими галузями матеріального права проходить через застосування судом чинного законодавства, яке регулює матеріально-правові відносини. Дана обставина багатьма вченими не враховується, що призводить до неправильного трактування взаємозв’язку цивільного процесуального права з іншими галузями права. Наприклад, нерідко стверджується, що цивільне процесуальне право має залежний характер, визначається галузями матеріального права. Ці твердження нівелюють самостійність цивільного процесуального права.
Проблема співвідношення процесуального і матеріального права привертає увагу перш за все тому, що реальна законодавча практика, як зазначалось, йде шляхом уведення різних порядків судочинства — цивільного, господарського, адміністративного. Крім того, особливої актуальності вона набуває і у зв’язку з подальшою диференціацією та інтеграцією матеріальних галузей права та вдосконаленням процесуальних форм захисту прав, свобод та інтересів. Вияв цінності (ефективності) цих форм і тенденцій їх подальшого розвитку пов’ язано із встановленням меж впливу матеріального права на форму процесу, ступенем детермінованості процесуальної форми матеріальним правом[2].
Співвідношення матеріального, перш за все цивільного права, та цивільного процесуального права традиційно визначають як співвідношення змісту й форми та залежності процесуального права від галузей матеріального права. При цьому процесуальний порядок розгляду цивільних справ кваліфікують як форму примусової реалізації матеріально-правових вимог і, отже, одну з форм здійснення суб’єктивного права. При примусовій реалізації суб’єктивного права особливості матеріального права впливають на сам процес (процедуру) судочинства, тому порядок судочинства в судах має визначатися з урахуванням характеру матеріальних правовідносин[3].
Таке розуміння природи цивільного процесуального права не узгоджується з фундаментальними началами диспозитивності у приватному праві та у цивільному процесі. Правовий примус у цивілістичних відносинах має бути мінімальним, оскільки завжди існує можливість диспозитивного, добровільного виконання цивілістичних обов’язків, використання різних форм медіації при розгляді правових конфліктів. Крім того, цивільне право — це не лише класична самостійна галузь права, а й ядро приватного права в цілому[4]. Що стосується цивільного процесуального права та сфери його реалізації, тобто цивільного процесу, то воно якщо не належить до галузі публічного права, то більшою мірою тяжіє до публічного права, оскільки у сфері регулювання цивільного процесуального права мають місце суттєві прояви процесуальної диспозитивності. Причиною цього є те, що сторонами цивільного судочинства виступають суб’єкти приватноправових відносин і тому природа матеріально-правових відносин, незважаючи на публічність діяльності суду, не може бути знівельована при вирішенні спору про право та розгляді цивільної справи органом судової влади.
Диспозитивність сторін у цивільному процесі щодо цього має фундаментальне значення. Приватні інтереси сторін, механізм їх здійснення через реалізацію суб’єктами приватного права конституційного права на судовий захист у процедурах цивільного судочинства виступають тим специфічним моментом, який закладає основи самостійності цивільного процесуального права. У зв’язку з цим можна сказати, що цивільне судочинство за своєю природою є приватноправовим (виходячи з мети реалізації завдань судочинства), втім має публічно-правовий характер (справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд цивільних справ становлять і публічні інтереси правосуддя як соціального інституту).
Таким чином, проблема співвідношення матеріального і процесуального права як галузей права має строго визначений аспект. Мова може йти про міжсистемні зв’язки цивільного процесуального права та матеріального права в аспекті функціонування матеріально-правового та процесуально-правового у механізмі правового регулювання в цілому. Щодо цього матеріальне право без процесуальних гарантій не може потенційно бути реальним та високозначущим. Процедури судочинства та судові рішення в механізмі правового регулювання у певних випадках неможливості реалізації матеріальних прав надають їм правової визначеності, що забезпечує і правопорядок у цілому. Тобто цивільний процес забезпечує формалізацію та неоспоримість конкретних суб’єктивних прав та обов’язків. А це означає, що кваліфікація співвідношення процесуального і матеріального права як форми і змісту є принципово неправильною.
У зв’язку з проблематикою співвідношення матеріального та процесуального права в літературі існує також точка зору, що це співвідношення можна розглядати в аспекті не галузей права, а норм матеріального і норм процесуального права. При цьому стверджується, що норми матеріального права впливають на норми процесуального права. Таке твердження також є явним перебільшенням. У теорії цивільного процесуального права доведено, що норми процесуального права за предметом їх правового регулювання умовно можна розділити на декілька груп: а) група норм, які регулюють відносини з формування позову та розпорядження ним; б) група норм, які регулюють доказову діяльність суду, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу; в) група норм, які регулюють правове становище суду (його структуру, організацію, повноваження). Жодна з норм, що входять до цих груп, не знаходяться у такому співвідношенні з нормами матеріального права, яке можна було б назвати співвідношенням форми та змісту. Жодна з цих норм не є способом застосування або взагалі реалізації норми матеріального права. Автор пояснює це тим, що матеріальне право (у тому числі цивільне право) поліморфне, а процесуальне право, на відміну від матеріального, є монолітним. Норми процесуального права не відокремлені одна від одної, а призначені для сумісної з іншими нормами дії. Поліморфність матеріальних галузей права і монолітність процесуальної галузі свідчать про те, що процес може бути способом застосування норм різних галузей права. При цьому зміни та доповнення у випадку необхідності мають бути внесені лише до тієї групи норм, яка регулює відносини з визначення та розпорядження предметом позову й правомочності суду при ухваленні рішення[5].
[1] Див.: Зейдер, Н. Б. Предмет и система советского гражданского процесуального права [Текст] / Н. Б. Зейдер // Правоведение. - 1962. - № 3. - С. 81; Советский гражданский процесс [Текст] / под ред. С. Ю. Каца, Л. Я. Носко. - Киев : Вища школа, 1982. - С. 4-8.
[2] Див.: Гукасян, Р. Е. Избранньїе трудьі по гражданскому процессу [Текст] / Р Е. Гу- касян. - М. : Проспект, 2008. - С. 353.
[3] Див.: Рожкова, М. А. Основньїе понятия арбитражного процесуального права [Текст] / М. А. Рожкова. - М., 2003. - С. 191.
[4] Цивільне право [Текст] : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін. ; за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої,В. Л. Яроцького. - Х. : Право, 2011. - Т. 1. - С. 5-11.
[5] Гукасян, Р. Е. Соотношение материального и процессуального права, норм права и правоотношений [Текст] / Р. Е. Гукасян // Трудьі ВЮзИ. - М., 1980. - С. 16-17.