ТЕМА 3. ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ І ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ - Страница 3

Posted in Финансовое право - Л.К. Воронова Фінансове право України

Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

3.3. Структура фінансових правовідносин

Фінансові правовідносини, як і будь-які інші, мають свою структуру, елементами якої є: 1) суб’єкти, тобто учасники правовідносин; 2) об’єкт; 3) юридичний і фактичний зміст.

Суб’єктами фінансових правовідносин є особи, які відповідно до фінансово-правових норм є реальними його учасниками. Слід розрізняти суб’єктів фінансового права і суб’єктів фінансових правовідносин. Суб’єкт фінансового права - це носій передбачених правовими нормами суб’єктивних прав і обов’язків у сфері фінансової діяльності держави, який має потенційну можливість брати участь у правовідносинах. Його права та обов’язки зумовлені дією фінансово-правових норм, незалежно від участі суб’єкта в конкретних правовідносинах. У разі реалізації своїх прав і обов’язків він вступає у фінансові правовідносини як учасник (суб’єкт) правовідносин.

Суб’єкт права - більш ширше поняття, ніж суб’єкт правовідносин1. Наприклад, за ст. 4 Закону України в ред. від 18 лютого 1997 р. **Про систему оподаткування" усі юридичні й фізичні особи, на яких відповідно до законів України покладений обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), є суб’єктами фінансового (податкового) права. Проте як тільки такі особи реалізують цей обов’язок, вони стають реальними учасниками (суб’єктами) фінансових правовідносин, які своїми діями забезпечують той практичний ефект, на досягнення якого спрямована норма фінансового права.

Традиційно розрізняють такі суб’єкти фінансових правовідносин: 1) адміністративно-територіальні утворення; 2) колективні суб’єкти; 3) індивідуальні суб’єкти.

До адміністративно-територіальних утворень належать держава, яка зазвичай виступає в особі уповноважених нею органів (Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Президента України, Міністерства фінансів, Державної податкової адміністрації, Державного казначейства та ін.), і адміністративно-територіальні одиниці (наприклад, Автономна Республіка Крим, міста, райони). Ці органи беруть участь, наприклад, у бюджетних правовідносинах: відповідно до норм Конституції України і Бюджетного кодексу України, вони мають право формувати відповідні бюджети; брати участь у відносинах з приводу державного кредиту: одержувати державні й місцеві позики тощо.

Колективними суб’єктами є органи державної влади й управління, територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування, підприємства та установи різних форм власності, громадські організації.

Органи державної влади й управління, наприклад, Верховна Рада України, Міністерство фінансів та ін., не тільки можуть, а й зобов’язані брати участь у таких відносинах, в чому виражається їх компетенція у реалізації прав та виконанні обов’язків за відповідними напрямами фінансової діяльності. При цьому, згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Певне коло суб’єктів фінансових правовідносин становлять підприємства, установи, організації різних форм власності, які сплачують податки та інші обов’язкові платежі в бюджети чи фінансуються з бюджету, стають учасниками банківських і державних позик тощо.

Індивідуальними суб’єктами фінансових правовідносин є фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, права і обов’язки яких більшою мірою пов’язані зі сплатою податків та неподаткових платежів. Так, ст. 67 Конституції України встановлює, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. Окрім цього вони можуть брати участь у правовідносинах з приводу страхування, кредитування тощо.

Отже, фінансово-правові відносини виникають між такими суб’єктами: 1) між органами державної влади; 2) між органами державної влади та органами державного управління загальної компетенції; 3) між вищими органами та органами нижчого підпорядкування державного управління (у тому числі фінансовими); 4) між підприємствами і міністерствами, об’єднаннями; 5) між фінансовими органами (кредитними установами) і підприємствами та організаціями; 6) між фінансовими органами і громадянами; 7) між самими фінансовими органами (кредитними установами)1.

Суб’єкти фінансових правовідносин можуть реалізовувати передбачені законодавством права та обов’язки за належного державного захисту, що здійснюється 1) в адміністративному й 2) судовому порядку2. Причому, примусовими заходами забезпечується як відновлення порушених прав суб’єктів фінансових правовідносин, так і належне виконання покладених на них обов’язків. За адміністративного порядку забезпечення реалізації фінансових правовідносин суб’єкт звертається до вищого органу державної влади чи управління (стосовно органу, що прийняв те чи інше рішення, яке заперечується). У такому разі відповідний орган приймає владні рішення для розв’язання проблемних питань без судового розгляду. Нині застосування адміністративного порядку захисту прав суб’єктів не заперечує їх наступне звернення з цього самого питання до суду чи інших державних органів в адміністративному порядку за підпорядкованістю. За різних видів фінансових правовідносин адміністративний порядок має певні особливості, проте завжди виявляється у формі владних розпоряджень щодо прийняття рішення відповідним уповноваженим державним органом.

Щодо судового порядку захисту прав суб’єктів правовідносин треба враховувати таке. По-перше, відповідно до ст. 8 Конституції України, кожен громадянин може звернутися до суду для захисту своїх прав. Отже, фізичні особи - суб’єкти фінансових правовідносин мають право на судовий захист своїх прав у сфері фінансової діяльності. По-друге, звертатися до суду мають право і державні органи та інші суб’єкти. Наприклад, відповідно до ст. З Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами", у разі, якщо платник податків не погасить податкове зобов’язання, його активи можуть бути примусово стягнуті до Державного бюджету, але тільки за рішенням суду.

Об’єктом фінансових правовідносин є централізовані й децентралізовані фонди коштів. Об’єкт фінансових правовідносин завжди пов’язаний з інтересами держави, яку представляє уповноважений орган1. Саме за допомогою різних фондів держава забезпечує необхідними фінансовими ресурсами всі заходи, здійснення яких передбачено на певному етапі розвитку країни. Фінансова діяльність держави нерозривно пов’язана з фінансами, які не є грошима як такими (коштами), хоча і пов’язані функціонуванням грошей. Фінанси не охоплюють усю сферу останніх, їх змістом є тільки ті з них, за допомогою яких утворюються саме грошові фонди держави (його територіальних підрозділів, підприємств тощо)2. Отже, практичною реалізацією прав і обов’язків суб’єктів у фінансовій сфері (результатом такої діяльності) є утворення і функціонування фондів. Тому фінансові ресурси зазвичай розподіляються між визначеними, відносно відособленими групами, що мають цільове призначення, свій порядок використання коштів, джерела їх надходження і орган, що управляє й розпоряджається ними.

Невід’ємним структурним елементом фінансових правовідносин є також їх фактичний і юридичний зміст. Фактичним (матеріальним) змістом фінансових правовідносин є реальна поведінка їх суб’єктів, тоді як юридичним — суб’єктивні юридичні права та обов’язки, встановлені фінансово-правовою нормою.

Суб’єктивне право у фінансових правовідносинах — це міра дозволеної поведінки фінансового чи кредитного органу, а також інших суб’єктів цих зв’язків для задоволення їх інтересів, забезпечена юридичними обов’язками інших осіб відносин у фінансовій сфері. Суб’єктивне право виражається в чітко визначених юридичних можливостях певної особи, у наявності в неї відомого "юридичного плюса", причому ці можливості не безмежні, мають чітко визначений зміст, у межах якого особа і може формувати свою поведінку3. Наприклад, Державне контрольно-ревізійне управління, головним завданням якого є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, бюджетних організаціях і установах, а також на підприємствах, в установах і організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів чи державних валютних фондів, відповідно до ст. 10, 12 Закону України від 26.01.1993 р. "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", має, приміром, такі права: проводити ревізії й перевіряти в міністерствах, на підприємствах і т. ін. грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси, що підтверджують надходження й використання коштів і матеріальних цінностей; одержувати від відповідних установ необхідні відомості тощо. При цьому саме обов’язки другої сторони фінансових відносин, визначені нормою, виступають гарантією додержання прав уповноважених суб’єктів.

Юридичний обов’язок у фінансових правовідносинах - це визначена зобов’язаному суб’єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра поведінки, якої він має дотримуватися. Це виражається в активному спонуканні суб’єкта до неухильного виконання вимог і дотримання відповідної позитивної поведінки, визначеної фінансово-правовою нормою, завдяки чому в таких суб’єктів формується потреба саме в позитивних діях. Отже, чітке дотримання суб’єктами фінансових правовідносин запропонованої державою моделі поведінки визначається пануванням над їх волею держави, визначене рамками законів, які регулюють фінансову діяльність. Так, Державне казначейство, здійснюючи управління коштами державного бюджету, в тому числі і в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, установлених на відповідний період, забезпечуючи відповідно до встановлених розмірів асигнувань і касового плану цільове фінансування витрат з державного бюджету, зобов’язане діяти відповідно до розпоряджень держави, закріплених у нормативно-правових актах.

Отже, юридичні права та обов’язки визначають тільки належну й можливу поведінку суб’єктів фінансових правовідносин, тобто юридичний зміст їх припускає низку можливих варіантів розвитку цих правових зв’язків залежно від їх спрямованості - мобілізації, розподілу чи використання фондів коштів, тоді як матеріальний зміст свідчить про конкретні дії суб’єктів, зокрема, про той із варіантів поведінки, що мав юридичний зміст фінансових правовідносин.

Отже, фактичний зміст фінансових правовідносин пов’язує їх з реальними відносинами, а юридичний - є правовим засобом формування та забезпечення фактичного змісту. Однак з огляду на імперативність фінансових правовідносин такі дії учасників є обмеженими і мають бути тільки позитивними. Проте, залежно від того, до якого фонду - централізованого чи децентралізованого — будуть мобілізуватися (розподілятися чи використовуватися) фінансові ресурси, ступінь імперативності прав і обов’язків суб’єктів цих відносин буде різним (маються на увазі права та обов’язки суб’єктів, що протистоять державі в особі відповідних органів). Наприклад, у разі акумулювання коштів у бюджети, що є централізованими фондами, визначальну роль відіграє метод обов’язкових платежів, характерним для якого є насамперед обов’язок юридичних і фізичних осіб внести до цього фонду відповідні обов’язкові платежі податкового характеру, передбачені ст. 14,15 Закону України "Про систему оподаткування".

Крім того, у зазначених вище фінансових відносинах усі права та обов’язки чітко, всебічно й повно виписані в Бюджетному кодексі України та інших нормативно-правових актах. До прикладу, Конституція України закріплює основні бюджетні повноваження (тобто права та обов’язки в сфері бюджетної діяльності) держави в особі конкретних представницьких і виконавчих органів, місцевих органів самоврядування, адміністративно-територіальних утворень, які потім деталізуються в Бюджетному кодексі України, а також конкретизуються в інших законодавчих актах: наприклад у Регламенті Верховної Ради України, Регламенті Кабінету Міністрів України, Положенні про Міністерство фінансів України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ін.

Щодо децентралізованих фондів як об’єкта фінансово-правових відносин характер і спрямованість імперативності розпоряджень держави трохи інші, оскільки ступінь деталізації таких відносин значно нижчий. Держава чітко встановлює форми і методи обліку та контролю діяльності таких суб’єктів, задіюючи контрольну функцію фінансів, що зумовлена реалізацією фіскальних інтересів держави.

Розгляд юридичного змісту фінансових правовідносин дає змогу розкрити юридичну природу таких правових зв’язків, підкреслює їх правовий характер. Матеріальний зміст визначає напрями розвитку юридичного змісту фінансових правовідносин, оскільки реальні суспільні відносини ширші й багатші за передбачені гіпотезою і диспозицією фінансово-правової норми. Однак права та обов’язки суб’єктів мають відповідати моделі поведінки, закладеній фінансово-правовою нормою. Крім того, фактичний зміст фінансових правовідносин виявляє конкретні життєві обставини, з огляду на які законодавець має розробити чинний механізм реалізації фінансово-правових норм.

У фінансових правовідносинах юридичний зміст і фактичний зміст завжди взаємопов’язані. Аналіз їх взаємодії дає змогу визначити, по-перше, відповідність фінансово-правових норм життєвим реаліям, які вони мають врегулювати; по-друге, показати оптимальні результати, на досягнення яких спрямована норма; по-третє, показати, як потрібно вдосконалювати фінансово-правове регулювання, щоб забезпечити його найбільшу ефективність і доцільність. Якщо, приміром, фінансово-правові норми не відповідають фактичним відносинам і їх тенденціям розвитку, то соціально-економічні наслідки їх реалізації незначні і такі норми фактично не застосовуються в житті, оскільки фінансово-правові норми в цьому разі залишаються на папері, а фінансові правовідносини виникають і розвиваються дуже далеко від моделі, передбаченої такою нормою. Наслідком цього є неефективність чинного фінансового законодавства.