Розділ 12 Правове регулювання оподаткування банків PDF Печать
Банковское право - Селіванов А. О. Банківське право України

 

Законодавство  України  про  оподаткування діяльності банків

Загальнодержавні  та  місцеві  податки  і  збори

Оподаткування  доходів банків,  одержаних за  кордоном

Права  та  відповідальність  платників податків

Правове регулювання оподаткування банків здійснюється на підставі Закону України «Про систему оподаткування» у редакції від 18 лютого 1997 р. та законів, які регулюють конкретні подат­ки і збори (обов'язкові платежі). Згідно з Законом України «Про систему оподаткування» банки є платниками загальнодержавних, місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів).

Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вар­тість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне ви­користання природних ресурсів та інші об'єкти, визначені зако­нами України про оподаткування.

Ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлю­ються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами від­повідно до законів України про оподаткування і не повинні змі­нюватися протягом бюджетного року. Ставки, механізм справ­ляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися ін­шими законами України, крім законів про оподаткування.

Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено Законом України «Про систему оподаткування», крім визначених Законом України «Про джерела фінансування дорожнього господарства України», сплаті не підлягають.

Зміни і доповнення до законів України про оподаткування стосовно пільг, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), механізму їх сплати вносяться не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з почат­ку нового бюджетного року.

При здійсненні основної діяльності банки сплачують такі загаль­нодержавні податки і збори:

— податок на прибуток;

—  податок на додану вартість;

—  плата (податок) за землю;

—  збір на обов'язкове соціальне страхування;

—  збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

—  збір до Державного інноваційного фонду;

—  податок з власників транспортних засобів та інших самохід­них машин і механізмів;

—  державне мито;

—  плата за торговий патент на діяльність у сфері торгівлі іно­земною валютою.

Банки сплачують також місцеві податки: податок з реклами та комунальний податок. Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлю­ються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених за­конами України.

Обов'язок банків щодо сплати податків і зборів (обов'язко­вих платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'яз­кового платежу) або його скасуванням. У разі ліквідації юридич­ної особи заборгованість з податків і зборів (обов'язкових плате­жів) сплачується у порядку, встановленому законами України.

Якщо міжнародним договором України, ратифікованим Вер­ховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містять закони України про оподаткування, то застосовуються правила міжнародного договору.

Суми доходу або прибутку, одержані банками, їх філіями, від­діленнями за кордоном, включаються до загальної суми доходу (прибутку), що підлягає оподаткуванню в Україні, і враховують­ся при визначенні розміру податку.

Суми податку на доход (прибуток), одержані за межами тери­торії України, її континентального шельфу та виключної (морсь­кої) економічної зони, сплачені банками, їх філіями, відділення­ми за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав, зараховуються під час сплати ними податку з доходів (прибутку) в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум не може переви­щувати суми податку з доходів (прибутку), що підлягає сплаті в Україні, стосовно доходу (прибутку), одержаного за кордоном.

Контроль за правильністю та своєчасністю справляння по­датків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється державни­ми податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законами.

Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фі­зичні особи під час перевірки, що проводиться державними по­датковими органами, зобов'язані давати пояснення з питань опо­даткування у випадках, передбачених законами, виконувати ви­моги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт про прове­дення перевірки.

Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) мають право:

—  подавати державним податковим органам документи, що під­тверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України;

—  одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведе­них державними податковими органами;

—  оскаржувати у встановленому законом порядку рішення дер­жавних податкових органів та дії їх посадових осіб.

Відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання за­конів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обо­в'язкових платежів) відповідно до законів України.

Фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служ­би України та іншими упдвноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.

Податок на прибуток__________

Податок на прибуток банки сплачують згідно з Законом Украї­ни «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (22 травня 1997 р.).

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шля­хом зменшення суми скоригованого (без врахування доходів, за­значених у законі) валового доходу звітного періоду на суму ва­лових витрат і суму амортизаційних відрахувань. Прибуток бан­ків оподатковується за ставкою ЗО % до об'єкта оподаткування. До складу валового доходу входить загальна сума доходу банку від усіх видів діяльності.

Датою збільшення валових доходів банків від здійснення кре­дитно-депозитних операцій є дата нарахування відсотків (комі­сійних) у строки, визначені кредитним (депозитним) договором. Якщо сума одержаних від боржника (дебітора) відсотків (комі­сійних) перевищує їх нараховану суму (дострокове погашення зо­бов'язань по сплаті відсотків (комісійних), валовий доход креди­тора збільшується на суму фактично одержаних протягом подат­кового періоду відсотків (комісійних), а валові витрати дебітора збільшуються на таку ж суму в податковому періоді такого пере­рахування.

Якщо дебітор затримує сплату відсотків (комісійних), креди­тор має право застосувати механізм врегулювання сумнівної (без­надійної) заборгованості. При цьому метод нарахувань для виз­начення податкових зобов'язань кредитора за таким кредитом (депозитом) не застосовується до повного погашення дебітором За наявності простроченої заборгованості з відсотків при над­ходженні від дебітора коштів на погашення заборгованості за кредитом у першу чергу погашається заборгованість з відсотків.

До складу валових витрат включається сума будь-яких витрат банку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, по­слуг), які придбаваються банком для їх подальшого використан­ня у власній господарській діяльності.

Зокрема, до валових витрат банків належать:

—  витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням відсотків за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кре­дитами, депозитами або у вигляді орендної плати);

—  суми коштів, внесених до страхових резервів;

—  суми безнадійної заборгованості;

—  витрати на проведення рекламних заходів;

—  витрати зі страхування кредитних ризиків;

—  витрати на оплату праці.

Датою збільшення валових витрат вважається дата, яка при­падає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

—  або дата списання коштів банків на оплату товарів (робіт, по­слуг), а в разі їх придбання за готівку — день їх видачі з ка­си банку;

—  або дата оприбуткування банком товарів, дата фактичного одержання банком результатів робіт (послуг).

Банк має право зменшити суму валового доходу на вартість сумнівної, безнадійної заборгованості у разі, якщо банк звернув­ся із заявою до суду (арбітражного суду) про стягнення заборго­ваності з такого клієнта або про визнання його банкрутом, а та­кож у випадках, якщо нотаріус вчинив виконавчий напис про стягнення боргу чи стягнення заставленого майна.

Безнадійною заборгованістю вважаються:

—  заборгованість з зобов'язань, за якою минув строк позовної давності;

—   заборгованість, яка виявилася непогашеною через нестачу майна фізичної чи юридичної особи, оголошеної банкрутом у встановленому законодавством порядку, або юридичної особи, що ліквідується;

—  заборгованість, яка виявилася непогашеною через брак кош­тів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забез­печення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юри­дичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не привели до повного покриття заборгова­ності;

—  заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-ма­жору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавст­вом;

—  прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померли­ми або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Якщо суд (арбітражний суд) приймає рішення на користь банку, валові доходи такого банку збільшуються на суму фактич­но відшкодованої заборгованості.

Якщо протягом ЗО календарних днів після прийняття зазначе­ного рішення боржник не повертає суми заборгованості, визна­ної судом (арбітражним судом), банк протягом наступних ЗО ка­лендарних днів може звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання такого боржника банкрутом. При цьому валові до­ходи банку не збільшуються на суму визнаної заборгованості боржника протягом строку судового розгляду справи. Якщо банк у зазначений строк не подає заяви до арбітражного суду, він зо­бов'язаний збільшити валові доходи на суму заборгованості, виз­наної судом (арбітражним судом).

Заборгованість, яка залишилась непогашеною після розподілу активів боржника, оголошеного банкрутом за рішенням суду (ар­бітражного суду), погашається у порядку, передбаченому законом.

Банки зобов'язані створювати страховий резерв для відшко­дування можливих втрат з основного боргу (без відсотків та ко­місій) за всіма видами кредитів та інших активних операцій, які належать до їх господарської діяльності згідно з законодавством.

Створення страхового резерву здійснюється банком за мето­дикою, яка встановлюється Національним банком України.

Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збіль­шення валових витрат банків, не може перевищувати 20 % від суми боргових вимог, а саме: сукупної заборгованості за креди­тами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставлени­ми на користь) дебіторам на останній робочий день звітного по­даткового періоду.

До суми зазначеної заборгованості не включаються зобов'я­зання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності банків. Під терміном «основ­на діяльність» розуміють операції, визначені ст. З Закону Украї­ни «Про банки і банківську діяльність» .

Якщо відбувається зменшення сукупного розміру нестандарт­них або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у зв'язку з їх переведенням до стандартної категорії чи зі списан­ням до складу валових витрат банку, або при зменшенні сум боргових вимог, що використовується як база для визначення обме­жень, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу банку.

Безнадійна заборгованість відноситься на валові витрати кре­дитора, якщо термін позовної давності за відповідною угодою з дебітором минув до моменту набрання чинності Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У випадках, якщо строк позовної давності за кредитною уго­дою не минув на момент набрання чинності зазначеного Закону, безнадійна заборгованість відшкодовується за рахунок страхового резерву та включається до складу валових витрат у порядку, ви­кладеному нижче.

При цьому валовий доход дебітора збільшується на суму його заборгованості, з якої минув строк позовної давності у відповід­ний податковий період.

Безнадійна заборгованість за угодами, що передбачають вистав­лення векселя на користь кредитора як забезпечення боргових зо­бов'язань дебітора, відшкодовується за рахунок страхового резер­ву кредитора за умови, що опротестований у неплатежі вексель залишається непогашеним упродовж ЗО календарних днів з мо­менту його опротестування та векселеодержувач порушив справу про банкрутство векселедавця в арбітражному суді.

При цьому валовий доход векселедавця збільшується на суму опротестованого в неплатежі векселя у податковому періоді, на який припадає 30-й календарний день з моменту опротестуван­ня такого векселя.

Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому законодавством порядку, відшкодовується за ра­хунок страхового резерву кредитора після прийняття арбітраж­ним судом рішення про визнання дебітора банкрутом. Кошти, отримані кредитором у результаті завершення ліквідаційної про­цедури та продажу майна позичальника, включаються до складу валових доходів кредитора в податковий період їх надходження.

Якщо кредитор надає кредит дебітору, проти якого порушено справу про банкрутство до моменту укладення кредитної угоди, та інформація про порушення такої справи була оприлюднена (за винятком випадків надання фінансових кредитів у межах проце­дури санації дебітора під заставу його корпоративних прав), без­надійна заборгованість за кредитом погашається за рахунок влас­них коштів кредитора. При цьому валовий доход дебітора, оголо­шеного банкрутом у встановленому законодавством порядку, не збільшується на суму зазначеної безнадійної заборгованості.

Заборгованість, забезпечена заставою, погашається у порядку, передбаченому нормами Закону України «Про заставу». Заставо-держатель має право відшкодувати за рахунок страхового резер­ву частину заборгованості, що залишилася непогашеною через брак коштів, одержаних кредитором від продажу майна дебітора, переданого у заставу, та за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не привели до повного покриття заборгованості. Продаж майна, переданого у заставу, здійснюється лише через аукціони (публіч­ні торги). У разі відчуження майна, переданого у заставу, інши­ми способами кредитор покриває збитки за рахунок прибутку, який залишається у його розпорядженні після оподаткування.

Порядок проведення аукціонів (публічних торгів) встановлю­ється Кабінетом Міністрів України.

Безнадійна заборгованість, яка виникла внаслідок неспромож­ності дебітора погасити заборгованість у зв'язку з дією обставин непереборної сили або стихійного лиха (форс-мажору), відшкодову­ється за рахунок страхового резерву кредитора за наявності будь-якого з таких документів:

—  підтвердження Торгово-промислової палати України про на­стання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на те­риторії України або підтвердження уповноважених органів іншої держави, легалізованих консульськими установами України, про настання обставин непереборної сили чи сти­хійного лиха на території такої держави;

—  рішення Президента України про запровадження надзвичай­ної екологічної ситуації в окремих місцевостях України, за­тверджене Верховною Радою України, або рішення Кабінету Міністрів України про визнання окремих місцевостей Украї­ни потерпілими від повені, посухи, пожежі та інших видів стихійного лиха, включаючи рішення щодо визнання окре­мих місцевостей потерпілими від несприятливих погодних умов, які спричинили втрату врожаю сільськогосподарських культур в обсягах, які перевищують ЗО % від середнього вро­жаю за попередні п'ять календарних років.

При цьому валовий доход дебітора не збільшується на суму заборгованості, що виникла внаслідок його неспроможності по­гасити таку заборгованість у зв'язку з дією обставин неперебор­ної сили або стихійного лиха (форс-мажору), протягом усього строку дії таких форс-мажорних обставин.

Прострочена заборгованість підприємств, установ і організацій, на майно яких не може бути звернено стягнення (або тих, що не підлягають приватизації) згідно із законодавством України, від­шкодовується за рахунок страхового резерву кредитора у разі, як­що протягом ЗО календарних днів з моменту виникнення прост­рочення зазначена заборгованість не була відшкодована коштами Державного бюджету України чи відповідних місцевих бюджетів або компенсована в будь-який інший спосіб.

При цьому кредитор у строки, передбачені законодавством, зобов'язаний звернутися до суду (арбітражного суду) з позовом щодо відшкодування збитків, одержаних у зв'язку з таким кре­дитуванням. Якщо кредитор не звертається до суду (арбітражно­го суду) протягом визначених законодавством строків, або якщо суд (арбітражний суд) відмовляє у позові чи залишає позовну заяву без розгляду, кредитор зобов'язаний збільшити валові дохо­ди на суму безнадійної заборгованості у відповідний податковий період.

Прострочена заборгованість фізичних осіб, визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми або померлими, відшкодовується за ра­хунок страхового резерву кредитора за умови, що рішення суду про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми або померлими було прийнято пізніше дати укладення кредитної угоди.

Прострочена заборгованість за договорами, визнаними у судово­му порядку повністю або частково недійсними з вини дебітора, від­шкодовується за рахунок страхового резерву кредитора у разі, як­що дебітор не погашає заборгованість за зазначеними договора­ми протягом ЗО календарних днів з дня прийняття рішення суду про визнання їх повністю або частково недійсними.

При цьому валовий доход дебітора збільшується на суму та­кої заборгованості у податковий період, на який припадає рішен­ня суду (арбітражного суду) щодо визнання договорів повністю або частково недійсними з вини дебітора.

Прострочена заборгованість за договорами або їх частинами, визнаними у судовому порядку недійсними з вини кредитора або з вини обох сторін, погашається за рахунок повернення дебітором суми кредиторської заборгованості, а в разі її неповернення про­тягом ЗО календарних днів — з прибутку, який залишається у розпорядженні кредитора після оподаткування.

Якщо всі заходи щодо стягнення безнадійної заборгованості не привели до позитивного наслідку, банки відносять на валові витрати таку заборгованість у частині, що не відшкодована за ра­хунок страхового резерву.

У випадку, коли дебітор повністю або частково погашає без­надійну заборгованість, попередньо віднесену кредитором до складу валових витрат або відшкодовану за рахунок страхового резерву, кредитор збільшує валовий доход на суму компенсації, одержаної від дебітора, у податковий період, протягом якого відбулося повернення зазначеної заборгованості або її частини.

Якщо відповідно до законодавства рішення про визнання до­говорів недійсними з вини дебітора скасовано, а кредитор не ос­каржує таке рішення у строки, передбачені законодавством, кре­дитор збільшує валовий доход на суму заборгованості, поперед­ньо включену до валових витрат або відшкодовану за рахунок страхового резерву у податковий період, протягом якого закін­чився строк для подання такої скарги.