Розділ 10 Правове регулювання валютних операцій та здійснення валютного контролю - Страница 6
10.6. Валютний контроль
Поглиблення економічних реформ, поява нових форм власності, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, зростання кількості експортерів додають нові елементи в практику господарської діяльності, в тому числі негативні.
Утворення чіткої системи економічної стабільності є тривалим процесом і передбачає нові та вдосконалення вже існуючих структур державних органів влади, до функцій яких входить забезпечення економічної стабільності і нейтралізація реальних або можливих загроз для національної економіки. Світовий досвід свідчить про те, що успішний розвиток внутрішнього валютного ринку здійснюється, як правило, за активної регулюючої участі держави і ефективного контролю за валютними операціями з боку уповноважених органів. На практиці це реалізується через закони, що регламентують найбільш важливі сфери діяльності держави та наділяють її органи відповідними контрольними функціями, відповідно до яких можуть вживатися заходи обмежувального характеру для захисту економіки від кримінальних елементів, а також негативного впливу з боку іноземних держав.
Лише побіжний огляд щорічних звітів Міжнародного валютного фонду «Про конвертованість та валютні обмеження», що виходять з 1950 р., показує, що в більшості країн — членів фонду зберігаються, як і раніше, численні обмеження правового та/або фактичного порядку, які ускладнюють або забороняють обмін національної валюти на іноземну або підпорядковують переведення національної валюти за кордон певним обмеженням. Майже всі держави протягом своєї історії обмежували на більш або менш тривалий строк міжнародний рух платежів і капіталів. Навіть США, які з часів Бреттон-Вудської конференції 1944 року належать до прибічників свободи міжнародного руху платежів та капіталів, запроваджували з 1966 р. по 1974 р. «зрівняльний податок» («іпіегей е^иа1І8аїіоп Іах») на купівлю іноземних цінних паперів громадянами США. Метою цього податку було введення обмеження купівлі іноземних цінних паперів американцями [11, 22].
Становлення та розвиток валютного ринку, особливо в країнах з нестабільною економікою, є неможливим без ефективної системи контролю. Валютний контроль можна охарактеризувати як діяльність держави в особі органів валютного контролю, що спрямована на забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій. Забезпечення державою дотримання зобов'язаними суб'єктами правових норм про валютні операції є гарантією законності відповідної діяльності.
Інтервенції на валютному ринку шляхом мобілізації державних валютних резервів, маніпуляції відсотковими ставками та використання міжнародних ринків капіталу є частиною арсеналу заходів, що рекомендовані різними міжнародними організаціями для протистояння дефіциту зовнішніх платежів та захисту курсу валюти. Держава може втручатися в обмін з зарубіжними країнами також адміністративним шляхом. Це втручання може набирати форми простої централізації усіх розрахунків із закордоном, коли національна валюта конвертується в іноземну валюту лише адміністративним шляхом за курсом, що визначається органами державної влади [6, 289].
В Україні валютному контролю підлягають валютні операції за участю резидентів і нерезидентів. Валютний контроль здійснюється також за виконанням резидентами зобов'язань щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, що знаходяться за межами держави.
На практиці ефективність валютного контролю залежить переважно від якості інформації, якою володіють відповідні уповноважені органи держави щодо торговельних потоків та пакетів зобов'язань і боргів. Ця інформація може забезпечуватись зобов'язанням резидентів здійснювати будь-яку операцію із закордоном через уповноважених посередників (банки), які зобов'язані давати про це звіт відповідним уповноваженим державним органам [6, 293].
Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» за № 15-93 (далі Декрет № 15-93) від 19 лютого 1993 р. органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті, а також про майно, що підлягає декларуванню, у межах повноважень, визначених ст. 13 цього документа.
Відповідно до зазначеної ст. 13 Декрету № 15-93 органами валютного контролю в Україні є:
— Національний банк України;
— уповноважені банки;
— Державна податкова адміністрація України;
— Державний комітет зв'язку та інформації України;
— Державна митна служба України.
Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері валютного контролю.
Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами. Державна податкова адміністрація здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України. Державний комітет зв'язку та інформації України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересиланням валютних цінностей через митний кордон України. Державна митна служба України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Питання щодо відповідальності за порушення валютного законодавства регулюються ст. 16 Декрету № 15-93. Цією статтею встановлено, що незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), якщо відповідно до вимог валютного законодавства наявність такого дозволу (ліцензії) є обов'язковою, тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Так, наприклад, згідно зі ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, якщо вартість предмета незаконної операції не перевищує двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати, — тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі до п'ятдесяти мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей.
У Кримінальному кодексі України зазначеним питанням присвячені ст. 80 «Порушення правил про валютні операції» та ст. 80і «Приховування валютної виручки». Відповідно до ст. 80 незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, вчинені протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж порушення, а також вчинення цих дій у значних розмірах (незаконна операція з валютними цінностями визнається вчиненою у значному розмірі, якщо вартість предмета цієї операції перевищує двадцять мінімальних розмірів заробітної плати), — караються позбавленням волі на строк до п'яти років з конфіскацією валютних цінностей, або виправними роботами строком до двох років, або штрафом до ста мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей.
Ті ж дії, вчинені організованою групою або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, чи у великих розмірах (незаконна операція з валютними цінностями визнається вчиненою у великому розмірі, якщо вартість предмета цієї операції перевищує сто мінімальних розмірів заробітної плати), — караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна і валютних цінностей.
Враховуючи складність та актуальність питань валютного регулювання, а також з метою забезпечення однакового підходу судів до застосування законодавства про порушення правил про валютні операції та у зв'язку з питаннями, які виникають при судовому розгляді справ цієї категорії, Пленум Верховного Суду України прийняв постанову «Про практику застосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні операції» за № 5 від 18 квітня 1997 р. Відповідно до п. З цієї постанови визначено поняття незаконних валютних операцій, що перераховані у ст. 80 Кримінального кодексу України:
— скуповування — дії, пов'язані з одноразовим чи багаторазовим оплатним придбанням валютних цінностей у власність;
— продаж валютних цінностей — це їх оплатне відчуження іншим особам;
— обмін — операція, в процесі якої сторони передають одні валютні цінності взамін на інші;
— використання валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок ними за товари, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності тощо;
— використання валютних цінностей як застави полягає в їх передачі та прийнятті в рахунок забезпечення зобов'язань.
Наведений перелік незаконних валютних операцій згідно з зазначеною постановою Пленуму Верховного Суду України є вичерпним, а тому інші операції з валютними цінностями, не зазначені в диспозиції ст. 80 Кримінального Кодексу України (розмін, позика, дарування, передача за заповітом чи отримання у спадщину тощо), не містять складу злочину, передбаченого цією статтею.
Згідно із вимогами ст. 80і відкриття або використання за межами України валютних рахунків підприємств, установ та організацій без дозволу Національного банку України посадовими особами підприємств, установ та організацій, що діють на території України чи за їх дорученням іншими особами або особами, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм власності, а так само будь-якою іншою особою, яка є громадянином України і постійно проживає на її території, або приховування валютної виручки — караються позбавленням волі на строк до двох років, або виправними роботами на той же строк, або штрафом до п'ятисот офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією вкладу і валютної виручки.
Водночас фінансові санкції не варто ототожнювати з адміністративною відповідальністю, до якої притягують фізичних осіб відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Фінансові санкції за порушення валютного законодавства застосовуються відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів» за № 8-93 від 21 січня 1993 р. і стягуються до Державного бюджету України незалежно від строку давності. Ці санкції як міра відповідальності за порушення валютного законодавства застосовуються Національним банком України. Оскарження дій Національного банку щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.
Усі фінансові санкції залежно від порядку їх встановлення поділяють на санкції, що визначені в самому Декреті № 15-93, та на санкції, що встановлюються безпосередньо Національним банком України.
Національний банк України є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за додержанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, що не віднесені цим Декретом до компетенції інших державних органів, та забезпечує виконання уповноваженими банками функцій органу валютного контролю згідно з законодавством України про валютне регулювання. Національний банк України, крім прямих контрольних функцій, також здійснює наступне:
— здійснює державну валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;
— складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;
— контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
— визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
— видає у межах своєї компетенції обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
— нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
— видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
— встановлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;
— встановлює за погодженням з Державним комітетом статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;
— забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.
Для реалізації своїх повноважень у сфері застосування фінансових санкцій Національним банком України була прийнята Інструкція про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» за № 16010/1568 від 30 липня 1993 р.
На сьогодні цей документ втратив чинність і зазначені питання регулюються Положенням про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» за № 15-93 від 19 лютого 1993 р., затвердженим постановою Правління Національного банку України за № 212 від 4 липня 1997 р. (діє в редакції постанови Правління Національного банку України за № 280 від 20 липня 1998 р.).
Перевірки з питань додержання валютного законодавства проводяться всіма державними органами валютного контролю та правоохоронними органами в межах їх компетенції. За результатами перевірок складаються акти перевірок, які у випадку виявлення порушення валютного законодавства надсилаються до територіальних управлінь Національного банку України за місцем проведення зазначених перевірок. Працівниками департаменту валютного контролю та ліцензування Національного банку України або уповноваженими працівниками територіальних управлінь Національного банку України здійснюється аналіз отриманих матеріалів перевірок (у разі необхідності може супроводжуватись повторною перевіркою на місці) і при підтвердженні факту порушення валютного законодавства складається протокол встановленої форми, який вручається керівникові перевіреної установи. Крім того, від посадових осіб перевіреної установи беруться письмові пояснення щодо кожного факту порушення.
Після проведення зазначених процесуальних дій і встановлення факту правопорушення на підставі протоколу порушення валютного законодавства приймається постанова про притягнення до відповідальності винної особи за порушення валютного законодавства. Ця постанова надсилається порушнику, який протягом п'яти днів після її отримання має перерахувати суму штрафу до Державного бюджету України. В окремих випадках з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків постановою Правління Національного банку України для уповноважених банків може бути встановлений інший строк сплати штрафів, але такий строк сплати штрафів не може перевищувати двох років. При цьому слід зазначити, що зменшення розмірів сум штрафних санкцій не допускається.
У разі несплати суми штрафу у зазначений строк постанова про притягнення до відповідальності надсилається до органів Державної податкової адміністрації України за місцем знаходження порушника і сума штрафу стягується відповідно до вимог чинного законодавства.
Матеріали про порушення валютного законодавства розглядають і приймають відповідні рішення щодо застосування санкцій (залежно від розміру відповідальності) начальники територіальних управлінь Національного банку України, директор відповідного департаменту Національного банку України, Голова Національного банку України.
Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, а також, якщо сума штрафу перевищує суму, еквівалентну 100 тис. доларів США, перераховану у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день виявлення порушення, застосовуються виключно на підставі постанови Правління Національного банку України.
Як зазначалося, уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки, тобто на уповноважених банках лежить відповідальність за законність валютних операцій, що здійснюються його клієнтами. Уповноважені банки є єдиними недержавними органами валютного контролю. Це пов'язано з тим, що банк є організацією, основне призначення якої — посередництво у переміщенні коштів від кредиторів до позичальників та від продавців до покупців. Практично увесь грошовий обіг у господарському обороті здійснюється через банківську систему і жоден інший орган чи установа не має такого оперативного і повного доступу до інформації стосовно операцій, пов'язаних з обігом коштів. Враховуючи таке монопольне становище банківської системи як єдиного організму в сфері розрахунків, та об'єктивні закони функціонування держави, які полягають в покладанні певних обов'язків на всіх суб'єктів, на яких поширюється суверенітет цієї держави, уповноважені комерційні банки України отримали певні обов'язки щодо контролю своїх клієнтів. На банках лежить обов'язок передусім запобігти проведенню тієї чи іншої незаконної валютної операції, а якщо це неможливо, то поінформувати про це уповноважені державні органи.
Специфіка уповноважених банків полягає також у тому, що вони самі є суб'єктами підприємницької діяльності і активно здійснюють валютні операції. Тому не випадково у валютному законодавстві багато уваги надається порядку здійснення валютних операцій комерційними банками.
Відповідно до вимог Положення про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України за № 15-93 від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» невиконання уповноваженими банками зобов'язань щодо здійснення функцій органу валютного контролю за операціями своїх клієнтів тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або накладення штрафу в розмірі 25 % від суми коштів, які були використані резидентами і нерезидентами під час проведення через ці банки валютних операцій з порушенням чинного законодавства.
За інші порушення валютного законодавства комерційними банками, такі як здійснення певних операцій без наявності генеральної або індивідуальної ліцензії та порушення порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України, передбачається відповідальність у вигляді штрафу, сума якого є рівною сумі (вартості) валютних цінностей проведеної операції, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку на день здійснення таких операцій, або позбавлення ліцензії Національного банку на право здійснення валютних операцій.
Стосовно діяльності уповноважених банків як органів валютного контролю при запобіганні проведенню їх клієнтами валютних операцій з порушенням чинного законодавства не існує якогось особливого механізму. Банки повинні перевіряти операції своїх клієнтів на відповідність їх чинному законодавству і у разі виявлення порушень законодавства не здійснювати таких операцій.
Якщо йдеться про діяльність уповноважених банків як органів валютного контролю стосовно надання певної інформації відповідним державним органам, то тут ситуація дещо складніша, оскільки для виконання цього обов'язку уповноважений банк повинен чітко знати процедуру надання цієї інформації та її обсяг. Як приклад такої регламентації можна навести Інструкцію про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, яка затверджена постановою Правління Національного банку України за № 136 від 24 березня 1999 р. Два розділи цієї інструкції спеціально присвячені контрольним функціям уповноважених банків та порядку надання інформації державним органам.
Положення цієї Інструкції передбачають комплекс заходів, щодо посилення повинні здійснити уповноважені банки у разі ненадходження на рахунок резидентів виручки в іноземній валюті за експортними контрактами. Нездійснення зазначених функцій валютного контролю тягне за собою застосування до банків фінансових санкцій у вигляді штрафу, що передбачено ст. 16 Декрету № 15-93.
Повертаючись до загальної проблеми валютного контролю, слід зазначити, що необхідний обсяг та порядок здійснення такого контролю безпосередньо залежить від стану економічного розвитку та рівня правової свідомості і правової культури суспільства. Водночас потрібно підкреслити, що в економічно розвинених та демократичних країнах вплив і втручання держави у валютні правовідносини не зникають, а лише змінюються за своєю формою.
Література
1. Антонов Н. Г., Пессвль М. А. Денежное обращение, кредит и банки. - М., 1994.
2. Банковское дело / Под ред. Лаврушина О. И. — М., 1992.
3. Валютний рьшок и валютное регулирование / Под ред. Платоно-вой И. Н. - М., 1996.
4. Глухов В. В., Бахрамов Ю. М. Финансовнй менеджмент. — СПб., 1995.
5. Ефимова Л. Г. Банковское право. — М., 1994.
6. Мишель П. Международньїе зкономические, валютньїе и финансовме отношения: Пер. с фр. / Общ. ред. Бабинцевой Н. С. — М., 1994.
7. Носкова И. Я. Международньїе валютно-кредитнне отношения. — М., 1995.
8. Основи банковского дела / Под ред. Мороза А. Н. — К., 1994.
9. Пресняков В., Соколов В. Валютное регулирование в зарубежньїх стратах // Год планети. — М., 1994.
10. Сапожников Н. В. Зкономическая основа и правовая природа валютного контроля // Дело и право. — М., 1996. — № 8.
11. Збке В. Международное валютное право: Пер. с нем. — М., 1997.