Розділ З Конституційні засади банківського права України PDF Печать
Банковское право - Селіванов А. О. Банківське право України

 

Конституційні  принципи  банківського  права України:  загальносоціальні  і спеціально-юридичні

Банківське  право  — спеціальна  галузь  права

Гарантії  права  власності

Право на  підприємницьку  діяльність

Оподаткування  банківської діяльності

Державне  управління  І банки

Принципи  діяльності  Національного  банку  України

Банківська система в Україні спирається на принципи та пра­вовий порядок функціонування всієї грошово-кредитної та фі­нансової сфери. Головні її принципи (засади) закріплені в Кон­ституції України. Вони є визначальними як для банківського права в цілому, так і для кожної галузі права зокрема. Жодна га­лузь права не може обійтися без визнання її конституційно-пра­вовою сферою, в якій принципи мають велике значення, особ­ливо якщо це стосується грошово-кредитної політики. Держава довірила здійснювати її банківським та фінансово-кредитним ор­ганізаціям. Конституційні засади є тим необхідним для розумін­ня визначальним елементом права в цілому і банківського права зокрема, яке має відповідати їм, орієнтуватись на них і з них ви­ходити. Отже, з'ясуємо, які це конституційні засади та як вони формують банківську систему.

Принципи, закладені у Конституції, відіграють роль орієнти­рів у формуванні банківського права. Вони мають нормативне зна­чення і відмінні від звичайних норм тим, що, маючи більш загаль­ний характер, стосуються головних питань банківських відносин, що становлять предмет банківського права і ядро його системи. Правові норми безпосередньо повинні узгоджуватись з принципа­ми банківського права. Інакше виникає підстава для скасування певних норм чи їх суттєвих змін і приведення цих норм банківсь­кого законодавства у відповідність до конституційних.

Без урахування загальних конституційних засад, на яких фор­мується українське банківське право, неможливо правильно тлу­мачити і застосовувати його норми. Це важливо усвідомити кож­ному банківському юристу, оскільки у сучасному українському банківському законодавстві досі є значна кількість прогалин, су­перечливих норм. Конституційні принципи є необхідними орієн­тирами, напрямами, за якими розвивається кожна галузь права.

Вони створюють конституційні засади правового регулювання банківської системи (банківських інституцій) і банківської діяль­ності (банківської справи), визначають сферу внутрішніх і зов­нішніх правовідносин, в яких функціонують банківські та фінан­сово-кредитні установи, а також інші суб'єкти фінансово-кре­дитної сфери.

Необхідність урахування конституційних принципів зумовле­на й тим, що за ототожнення права і закону вихідні принципи банківського права потрібно розуміти системно, виходячи з са­мого законодавства, а не орієнтуючись на якусь абстрактну ідею вищого порядку. Отже, якими є конституційні засади банківсь­кого права України?

Згідно зі ст. З Конституції України «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держа­ви». Цей важливий принцип доповнюється конституційним обо­в'язком держави, яка «відповідає перед людиною за свою діяль­ність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є голо­вним обов'язком держави». Визначаючи зміст конституційних прав громадян України, які згідно зі ст. 22 Конституції України «гарантуються і не можуть бути скасовані», особливий зв'язок з правом на здійснення банківської діяльності має право приват­ної власності, яке відповідно до ст. 41 Основного Закону України «набувається в порядку, визначеному законом».

При цьому держава створює всі умови для здійснення кож­ним громадянином повного статусу своєї власності: права воло­діти, користуватися і розпоряджатися власністю, що належить йому. Конституційний принцип реальних можливостей громадян України підтверджується тим, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя ст. 41 Конституції України). Гарантії забезпечення права власності на­були конституційного закріплення у такому важливому прин­ципі, як визнання того, що «право приватної власності є непо­рушним». Це створює надійний правовий захист усіх форм при­ватної власності, серед яких банківський капітал належить до найбільш ризикових сфер існування власності, до якої легко за­стосувати банкрутство або примусове відчуження за умов реаль­ної кризи у суспільстві.

Для запобігання будь-яким посяганням на банківський капі­тал з боку заінтересованих суб'єктів кредитно-фінансової сфери у частині п'ятій ст. 41 Конституції України передбачено як важ­ливий принцип, що «примусове відчуження об'єктів права при­ватної власності може бути застосоване лише як виняток з мо­тивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановле­них законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості». До таких випадків належить вилучення майна у власника за рішенням суду при: зверненні стягнення на майно за зобов'язаннями власника; відчуженні майна, яке за законом не може належати громадянам; відчуження нерухомості, що на­лежить банківській установі у зв'язку з вилученням земельної ділянки для суспільних потреб; викупі пам'яток історії та куль­тури, які безпосередньо утримуються власником. Конституцій­ним принципом визначається, що вилучення (реквізиція) майна в інтересах суспільства в умовах воєнного чи надзвичайного ста­ну, зокрема у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізо-отій, може здійснюватись тільки з подальшою повною виплатою власникові вартості майна.

Загальним конституційним принципом, який безпосередньо стосується банківської діяльності, є встановлене частиною пер­шою ст. 42 Конституції України право кожного громадянина на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це пра­во дає можливість громадянам вільно використовувати майнові права щодо власності, яка знаходиться у володінні і може стано­вити банківський капітал, бути предметом застави у кредитних відносинах, позичатись під відсотки тощо. При цьому держава, як визначає конституційний принцип у частині третій ст. 42 Ос­новного Закону України, забезпечує захист конкуренції у підпри­ємницькій діяльності.

У банківській сфері особливо важливою є конституційна за­борона за таких умов: не допускаються зловживання монополь­ним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкурен­ції та недобросовісна конкуренція. Такі випадки держава визнає протиправними, коли йдеться про обмеження у реєстрації бан­ківських та кредитних установ, які створюються відповідно до законодавства України, або відмову у ліцензуванні банківських операцій тощо. У цьому знаходить відображення гарантований Основним Законом України такий важливий для економіки вид підприємницької діяльності, як здійснення на законних підста­вах банківських угод і договорів з юридичними та фізичними особами.

Проведення грошових та інших фінансових операцій у бан­ківській сфері неможливе без дотримання імперативного конс­титуційного принципу, який визначає обов'язковість сплати податків. Ст. 67 Конституції України встановлює, що кожен зо­бов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законодавством.

У чому полягає мета зазначеного принципу? Він дає змогу забезпечити прозорість та підконтрольність усіх банківських опе­рацій та банківської діяльності в цілому, оскільки податки є за­собом застосування обов'язкових платежів для будь-яких підпри­ємницьких правовідносин при формуванні Державного та місце­вих бюджетів.

Банківська діяльність як вид підприємницької діяльності під­лягає обов'язковому оподаткуванню, оскільки її метою є отри­мання прибутку із обігу фінансових ресурсів як власних, так і за­лучених. Це передбачає облік собівартості та ведення рахунків за визначеними правилами. Для розуміння цього питання слід ма­ти на увазі, що сплата податків з будь-яких банківських операцій та послуг обумовлена залученням до цієї підприємницької діяльності фінансових ресурсів інших суб'єктів. З цією метою держа­ва встановлює жорсткі економічні нормативи, які забезпечують як інтереси конкретних суб'єктів, так і всієї банківської системи і держави в цілому. Цим пояснюється особливість застосування конституційного принципу, що закріпив обов'язкове виконання податкових зобов'язань перед державою, коли передусім мають забезпечуватись публічні інтереси, а вже потім досягатись баланс приватних інтересів.

Особливо зауважимо, що в умовах розвитку місцевого само­врядування склалась і система місцевих податків, які також на­лежать до загальнообов'язкових платежів, що здійснюються бан­ківськими та кредитними установами. Відокремленість органів місцевого самоврядування від державної влади визначила і особ­ливість правового статусу місцевих бюджетів та місцевих подат­ків, які справляються на відповідній території. Принципи обо­в'язковості сплати місцевих податків і зборів, які можна теж віднести до публічних фінансів, передбачених законодавством України, стосуються банківських установ, які отримують у по­даткових інспекціях за місцем розташування всі реєстраційні реквізити, і їх підприємницька діяльність підлягає оподаткуван­ню на загальних підставах. Йдеться як про головні офіси банків, так і про філії, представництва, що створюються в областях та регіонах і не мають повного статусу юридичних осіб.

Податки та інші загальнообов'язкові платежі, які надходять від банків та кредитних установ до Державного та місцевих бю­джетів, є обов'язковими, незворотними та неоплатними платежа­ми на користь публічного суб'єкта держави або територіальної громади. Вони забезпечені при справлянні державним примусом, що не має характеру покарання і не зв'язаний з компенсацією будь-якої заподіяної шкоди.

Серед платників податків Закон України «Про оподаткуван­ня прибутку підприємств» у редакції від 22 травня 1997 р. особ­ливо виділяє Національний банк України та його установи. Це означає, що об'єктом оподаткування є прибуток, який обчислю­ється стосовно операцій усіх банків та фінансово-кредитних ус­танов щодо реалізації (банківських послуг, робіт) на митній те­риторії України.

Зазначений конституційний принцип банківського права найбільш характерно визначає відносини банків та фінансово-кредитних установ з державою та органами місцевого самовря­дування в сфері податкових зобов'язань. Звернемо увагу на те, що податкові зобов'язання характеризують фінансово-майнові відносини, а державний контроль та адміністративний примус є специфікою забезпечення конституційного принципу в податко­вій сфері. Цією стороною банківське право торкається податко­вого права, коли галузева взаємодія правових систем дає можли­вість реалізувати відповідно інтереси банків і держави.

Безпосередньо пов'язаний з банківським правом принцип поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову. Органи державної влади мають реальний вплив на діяль­ність банків та фінансово-кредитних установ. Це пов'язано з не­обхідністю державного управління банківською сферою, що ми спостерігаємо в ході українських реформ. Постійна опіка та втру­чання держави в діяльність банків призводить до негативних на­слідків, хоча і слабке державне керівництво теж викликає серйоз­ні наслідки в грошово-кредитній сфері.

Передусім принципово важливе значення відіграють консти­туційні принципи для з'ясування місця і ролі Національного банку України в системі органів держави, встановлення його провідної ролі як єдиного емісійного центру в країні. Консти­туційний принцип розподілу функцій та повноважень між орга­нами держави дає можливість здійснювати Національному бан­ку України роль центру банківської системи, яка має власні нор­мативно-правові засади. Взаємовідносини Кабінету Міністрів України та Національного банку України будуються таким чи­ном, щоб досягалась головна мета — забезпечення стабільності національної валюти, а отже, і стабільності споживчих цін.

Конституційний принцип розподілу влад дав можливість ви­ділити Національний банк України як один з «найважливіших атрибутів державності». Така характеристика увійшла у науковий вжиток за висловом В. П. Гетьмана, одного з розробників Кон­ституції України, фундатора української банківської системи. Він як послідовний прихильник ідеї повного конституційного стату­су Національного банку України вважав, що банк має бути за європейською моделлю незалежним від уряду [2, 8]. У Консти­туції України закріплено шість визначальних принципів статусу Національного банку України.

Перший принцип формулює основну функцію центрального банку держави: забезпечення стабільності грошової одиниці — гривні.

Другим принципом встановлюється особиста відповідальність вищої посадової особи в банківській системі, що відбувається шляхом зміни статусу головного банкіра країни, посаду якого за­кріплено у пункті 18 ст. 85 Конституції України як Голови На­ціонального банку України (до цього — Голови Правління).

У третьому принципі визначена паритетність Верховної Ради України та Президента України щодо підбору та призначення на посаду головного банкіра країни, а також складу Ради Націо­нального банку України.

Четвертий принцип закріплює створення і функціонування керівного органу Національного банку України — Ради банку, на яку як найвищий керівний орган центрального банку держа­ви покладається відповідальність за розробку Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її про­веденням.

П'ятий принцип вперше підносить статус Національного бан­ку України до рівня суб'єктів законодавчої ініціативи, що дає змогу незалежно і самостійно спрямовувати політику держави на досягнення стабільності національної валюти, використовувати гроші як найефективніший інструмент управління економікою.

Нарешті, шостий принцип, який визначає статус Національ­ного банку України, фіксує конституційне положення про банк як орган держави серед інших органів державної влади, який єдиний наділений правом управляти грошима і валютною систе­мою в Україні.

Таким чином, виділяючи конституційні принципи статусу Національного банку України, можна зазначити їх консолідуючу роль у системі принципів банківського права. Конституція Ук­раїни особливо виділила статутні принципи центрального банку, оскільки вони мають важливе значення для інших принципів, які виділялися на початку викладеного матеріалу. В свою чергу орі­єнтуючись на загальні засади, необхідно перевіряти, наскільки норми банківського законодавства відповідають конституційним засадам банківської діяльності. Правове регулювання виходить з того, що банківська діяльність є одним з видів підприємницької діяльності в цілому. Тому класифікацію конституційних прин­ципів банківського права можна провести у двох напрямах: пер­ший — це виділення загальних засад всієї економічної системи, прав і свобод громадян, правового режиму власності. Другий на­прям передбачає визначення конституційних засад функціону­вання банківської сфери, у якій здійснюють свою діяльність су­б'єкти грошово-кредитних відносин, утворюючи банківську сис­тему на чолі з Національним банком України.

Зазначені принципи безпосередньо втілені в конкретних конституційних нормах. Проте наука визнає й інші, які випли­вають із їх змісту та змісту положень багатьох норм Конституції України.