§ 1. Характеристика правового режиму майна державного чи комунального сільськогосподарського підприємства

Термін «майно» в законодавстві України і літературі вживається в різних значеннях. Найчастіше під майном фізичної чи юридичної особи, в тому числі сільськогосподарського товаровиробника, розуміють сукупність речей, належних їм на тому чи іншому праві: власності, повного господарського відання, оперативного управління, за договором оренди тощо.
Нерідко під майном розуміють не тільки речовий склад, але й нематеріальні цінності, тобто не тільки речі, а й гроші та цінні папери, майнові права, роботи та послуги, інформацію, результати інтелектуальної діяльності. Отже, майном суб'єктів сільського господарювання вважаються їх матеріальні та нематеріальні активи, крім того, до складу майна включаються і пасиви.
При класифікації видів майна варто звернути увагу на поділ майна на рухоме і нерухоме, що має важливе значення для аграрного сектора. До нерухомого майна належать земельні ділянки, ділянки надр, відокремлені водні об'єкти і все, що пов'язане з землею: ліси, багаторічні насадження, будівлі, споруди.
Необхідною передумовою здійснення будь-якої виробничо-господарської діяльності, в тому числі і в аграрному секторі економіки, є володіння суб'єктів господарювання засобами виробництва і майном, що використовується у процесі такої діяльності.
Законодавством визначаються основні джерела формування майна суб'єктів господарської діяльності. Так, згідно з п. 4 Закону від 27 березня 1991 року «Про підприємства в Україні» воно може формуватися за рахунок таких джерел: грошових і матеріальних внесків засновника чи засновників; доходів, одержаних від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; доходів від цінних паперів; капітальних вкладень і дотацій з бюджетів; надходжень від роздержавлення і приватизації власності; придбання майна іншого підприємства, організації; безоплатних чи благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян; інших джерел, не заборонених законодавчими актами України.
Майно підприємства формується при його створенні, тобто це грошові та матеріальні внески засновників. Згідно з законом «Про підприємства в Україні» засновниками підприємств можуть бути: власник або власники майна; уповноважений власником (власниками) орган чи підприємство, організація; трудовий колектив у випадках і порядку, передбачених законодавством України.
Розмір і порядок утворення майна мають бути визначеними в установчих документах. Так, в установчому договорі узгоджуються загальний обсяг витрат, що передбачаються для підприємства, статутний фонд і його частка в загальному обсязі витрат; вклади засновників у речовій формі.
Для одержання доходів від реалізації продукції підприємство здійснює її на основі прямих угод (контрактів), одержаних замовлень і державних контрактів, через товарні біржі, мережу власних торговельних організацій. Придбання матеріально-технічних засобів для власного виробництва і капітального будівництва підприємство здійснює також через систему прямих угод або через товарні біржі та інші посередницькі організації (ст. 22 закону «Про підприємства в Україні»).
Одним із джерел формування майна підприємства є доходи від Цінних паперів (акцій, облігацій, казначейських зобов'язань держави, ощадних сертифікатів, векселів). Власники цінних паперів одержують від них дивіденди, можуть їх купувати, продавати, обмінювати, як і інші товари.
Закон «Про підприємства в Україні» до джерел формування майна відносить капітальні вкладення, кошти від роздержавлення і приватизації власності та придбання майна іншого підприємства
Для сільськогосподарських підприємств джерелами формування майна є також посіви та посадки сільськогосподарських культур і насаджень, розведення продуктивної і робочої худоби, птиці бджолосімей; зведення у встановленому порядку виробничих] житлових, культурно-побутових та інших будівель і споруд; використання наявних на земельних ділянках загальнопоширених корисних копалин, лісових угідь і водних об'єктів.
Залежно від правових засад володіння майном визначається його правовий режим. Під правовим режимом державного та комунального майна розуміють установлені правовими засобами порядок і умови придбання (присвоєння) майна, здійснення зазначеними суб'єктами правомочностей володіння, управління майном, а також його правову охорону.
Таким чином, правовий режим майна державних та комунальних суб'єктів господарювання - це встановлені нормативними актами правила, можливості, межі «панування» над належним їм майном. Певні можливості щодо цих суб'єктів господарської діяльності надає право господарського відання та право оперативного управління.
Ці правомочності відрізняються від права власності тим, що власник згідно з законодавством на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Він вправі діяти щодо нього будь-яким чином, але так, щоб це не суперечило закону. Власник може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, передавати його безоплатно чи за плату у володіння та користування іншим особам. Конституція України містить застереження з цього приводу: використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Результати господарського використання свого майна (виготовлена продукція, одержаний прибуток) належить власнику цього майна, якщо інше не встановлено законом або договором (наприклад, договором оренди).
Управління ж державним та комунальним майном здійснюють уповноважені державні і комунальні органи, які вирішують питання створення відповідних підприємств, визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, контролюють ефективність використання та збереження довіреного їм державного й комунального майна відповідно до законодавства. Майно, яке є державною чи комунальною власністю і закріплене за відповідними підприємствами, належить їм на праві повного господарського відання чи оперативного управління (казенні підприємства).

§ 2. Об'єкти та зміст права повного господарського відання і права оперативного управління
Здійснюючи право повного господарського відання, державне чи комунальне підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном, може чинити відносно нього будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства.
Таким чином, можна сказати: якщо власник вправі володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном у повному обсязі, то державне чи комунальне підприємство стосовно майна, що належить йому на праві повного господарського відання, має значно менші правомочності.
Про це свідчить ст. 37 Закону «Про власність», згідно з якою до права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлене законодавчими актами України. Прикладом цього «іншого» є заборона підприємствам, що перебувають у державній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.
Право повного господарського відання відрізняється від права власності ще й тим, що власник майна ліквідує чи реорганізовує підприємство за своїм рішенням, державне ж підприємство — за рішенням органу, уповноваженого створювати такі підприємства, а також за рішенням судових органів. Тобто у власника є таке право, а в суб'єкта, що володіє майном на праві повного господарського відання, його немає. Крім того, відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах у порядку, що визначається Фондом державного майна України). Одержані в результаті відчуження кошти направляються виключно на інвестиції.
Законодавство України передбачає ще одне майнове право, похідне від права власності. Це право оперативного управління.
Терміни «право оперативного управління», «право повного господарського відання» запозичені українським законодавством із союзного.
Згідно з Законом від 4 лютого 1998 року «Про внесення змін до закону України «Про підприємства в Україні» майно, що є в державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління. Здійснюючи це право, казенне підприємство володіє й користується зазначеним майном. Розпоряджатися ж майном, що належить до основних фондів, воно вправі лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються в його статусі. Казенне підприємство, як і державна установа, відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном , що є в його розпорядженні! крім основних фондів. При недостатності в нього таких коштів майна відповідальність несе власник, тобто держава.
Особливістю правового режиму майна державного чи комунального підприємства є й те, що в разі прийняття органом, уповноваженим управляти відповідним майном, рішення про реорганізацію чи ліквідацію державного чи комунального підприємств трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства: оренду або перетворення його на інше підприємство, засноване на колективній власності. Таке ж право належить йому й у разі визнання державного підприємства банкрутом (за умови прийняття на себе боргів банкрута і згоди на це кредиторів).
Прибуток, що залишається в державного чи комунального підприємства після виплати податків та інших платежів до бюджету (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України. Сума прибутку, що належить члену трудового колективу, створює його вклад. Щорічно підприємство на нього виплачує дивіденди (ст. 38 Закону «Про власність»).
Під визначення правового режиму державної і комунальної власності підпадають і основні засади передачі об'єктів права державної власності в комунальну власність і, навпаки, передбачені Законом України від 3 березня 1998 року «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності.
Така передача здійснюється безоплатно щодо цілісних майнових комплексів підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів; нерухомого майна ( будівлі, споруди, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва); іншого окремого індивідуально визначеного майна підприємств; акцій (часток, паїв), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності в майні господарських товариств.
Під передачею цілісних майнових комплексів підприємств розуміють передачу всіх активів і пасивів підприємств, їх лімітів, фондів, планів фінансово-господарської діяльності тощо, а об'єктів незавершеного будівництва — ще й з проектно-кошторисною документацією.
Об'єкти житлового фонду та соціально-культурного призначення передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об'єкти, в тому числі основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, приби-ральною технікою, в частині, що визначається комісією з питань передачі об'єктів.
До складу комісії входять представники органів, уповноважених управляти державним майном, виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі.
У разі передачі об'єктів, закріплених за самоврядною організацією, або об'єктів, щодо яких прийнято рішення про приватизацію орендованого майна, акцій (часток, паїв), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності в майні господарських товариств, до складу комісії з питань передачі об'єктів включаються представники відповідно самоврядної організації або державного органу приватизації.
Передача об'єктів з державної в комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів — щодо підприємств, нерухомого майна, акцій (часток, паїв), що належать державі в майні господарських товариств; органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій за погодженням з Міністерством економіки, Міністерством фінансів та Фондом державного майна - щодо окремого індивідуально визначеного майна підприємств (крім нерухомого).
Передача об'єктів з державної в комунальну власність територіальних громад, сіл, селищ, міст здійснюється за наявності згоди відповідних рад, якщо інше не передбачене законом, а в спільну власність територіальних громад зазначених населених пунктів - за наявності згоди районних і обласних рад, якщо інше не передбачене законом.
З комунальної в державну власність передача об'єктів здійснюється за рішенням сільських, селищних, міських рад — щодо об'єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад, а щодо об'єктів права спільної власності цих громад, що перебувають в управлінні районних, обласних рад, — за рішенням останніх.
Як уже зазначено, передачу об'єктів здійснює комісія, яка утворюється виконавчим комітетом відповідної сільської, селищної, міської ради — в разі передачі об'єктів у комунальну власність територіальних громад цих населених пунктів; відповідною районною, обласною радою або уповноваженим нею органом — при передачі об'єктів у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст; органом, уповноваженим управляти державним майном, — У разі передачі об'єктів у державну власність.
Передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. З дати підпису виникає право власності набувача.
Відповідно до Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» Кабінетом Міністрів постановою від 21 вересня 1998 року затверджено «Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності», яке визначило порядок безоплатної передачі об'єктів права державної власності ]з сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, об'єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно.
Передача об'єктів права державної власності здійснюється:
шодо цілісних майнових комплексів підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів - за рішенням Кабінету Міністрів;
щодо нерухомого майна (будівель, споруд, у тому числі об'єктів незавершеного будівництва, а також нежитлових приміщень після виділення їх в окрему облікову одиницю); іншого окремого індивідуально визначеного майна підприємств (крім нерухомого) — за рішенням органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій за погодженням з Міністерства економіки, Міністерства фінансів і Фондом державного майна;
щодо державного майна, яке не увійшло до статутного фонду господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, — за рішенням засновника господарського товариства та органу, уповноваженого управляти державним майном, який приймає майно, за погодженням з Міністерством економіки, Міністерством фінансів і Фондом державного майна;
Щодо цілісних майнових комплексів підприємств, установ, організацій, їх підрозділів у зв'язку з прийняттям рішення про їх приватизацію - за рішенням органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій та Фонду державного майна.
Якщо об'єкти права державної власності передаються від одного підприємства іншому, що належить до сфери управління одного і того ж органу, уповноваженого управляти державним майном, або самоврядної організації, така передача здійснюється на підставі рішення цього органу або самоврядної організації.
Органи, до сфери управління яких передано об'єкт державної власності, зобов'язані повідомити про таку передачу органи державної статистики та державної податкової служби, фінансові органи, а стосовно об'єктів, передача яких проводилась на підставі рішень Кабінету Міністрів, — також і Міністерство економіки і своїм наказом закріпити нерухоме й інше окреме індивідуально визначене майно за відповідним підприємством (організацією) на праві повного господарського відання (оперативного управління). Зазначеною постановою Кабінету Міністрів затверджено також Порядок подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної в державну власність та утворення і роботи комісій з питань передачі об'єктів у державну власність.