Печать
PDF

Розділ II ДЖЕРЕЛА АГРАРНОГО ПРАВА - Страница 2

Posted in Аграрное право - В.З. Янчук Аграрне право України

 

 

§ 2. Конституція України і закони — основа аграрного права

 

1. Конституція є основоположним законом України, який містить в собі правові норми, що лежать в основі аграрного права і аграрного законодавства. Положення Конституції Ук­раїни визначають права, свободи та обов'язки людини і гро­мадянина, що повною мірою поширюються і на селян як пра­цівників сільського господарства у всіх його формах організа­ції. Конституція визначає, закріплює і гарантує форми і види власності. Через систему правових інститутів і галузей права вона забезпечує здійснення права державної і приватної влас­ності на засоби і продукцію сільськогосподарського вироб­ництва, окреслює основні правомочності колективних і дер­жавних сільськогосподарських підприємств і громадян, які займаються сільським господарством.

Конституція України в ст. 36 визначає право громадян Ук­раїни на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод і задо­волення політичних, економічних і соціальних, культурних та інших інтересів. На підставі цієї норми права селяни та інші громадяни об'єдналися в колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, спілки се­лян, акціонерні товариства, агрофірми та Інші форми сільсь­когосподарського виробництва та підприємництва.

Конституція України визнала землю, її надра, водні та ін­ші природні ресурси об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здій­снюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування (ст. 13). Встановлені в статті 13 і 14 Консти­туції земельні правомочності конкретизовано в Земельному кодексі України та земельному, аграрному, цивільному зако­нодавстві.

В Основному Законі (ст. 41) закріплено три форми влас­ності: державна, комунальна і приватна. На підставі цієї пра­вової норми здійснюється право повного господарського ві­дання державними сільськогосподарськими підприємствами.

Безпосереднє відношення до усіх форм організації сіль­ськогосподарського виробництва має ст. 42 Конституції Ук­раїни, в якій йдеться про правоздатність усіх громадян Украї­ни займатися підприємницькою діяльністю. Це право грома­дянина тісно пов'язане з реалізацією ст. 36 Конституції Ук­раїни і утворенням цілої системи сільськогосподарських виробничих, сервісних, заготівельних, постачальницьких, пе­реробних підприємств, товариств, фірм та об'єднань.

2. В Україні основним виробником сільськогосподарської продукції є колективні сільськогосподарські підприємства. Україна — єдина держава, що прийняла Закон "Про колек­тивне сільськогосподарське підприємство". Правовими нор­мами цього Закону визначено правове становище КСГП як виробничо-господарського утворення, що поряд з вироб­ництвом продуктів харчування і сировини для харчової і легкої промисловості виконує неоціниму суспільно-соціальну функцію працевлаштування працездатного населення сіл і се­лищ та вирішення соціальних проблем селян похилого віку. Цим Законом регулюються відносини права членства в КСГП, відносини власності і паювання майнових фондів, оп­лата праці членів КСГП, основний режим виробничо-госпо­дарської діяльності, право самоврядування, взаємини держа­ви і колективного сільськогосподарського підприємства, ре­гулюються відносини в разі реорганізації або ліквідації КСГП. Згідно зі ст. 6 Закону основними завданнями підпри­ємства є виробництво товарної продукції рослинництва і тва­ринництва, а також її переробка та інші види діяльності, спрямовані на задоволення інтересів членів підприємства, трудового колективу і населення України в цілому.

З метою розширення виробничо-господарської, сервісної, заготівельної, збутової діяльності громадян, які проживають у сільській місцевості, розвитку підприємництва і забезпечення зайнятості населення в Україні 17 липня 1997 р. прийнято За­кон "Про сільськогосподарську кооперацію". Цим Законом окреслено види сільськогосподарських кооперативів, обов'яз­ковість їх державної реєстрації, права та обов'язки членів кооперативу, правовий режим майна і землі, засади самовря­дування, господарська правоздатність кооперативу, розподіл доходів, взаємини держави і кооперативу та ін.

В Україні 10 квітня 1992 р. прийнято Закон "Про спожив чу кооперацію". Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи діяльності споживчої кооперації в Україні. Споживча кооперація становить собою добровільне об'єднан­ня громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел. Членами споживчих товариств є, головним чином, працівники сільського господарства.

У Законі "Про сільськогосподарську кооперацію" містить­ся норма (ст. 4), згідно з якою дія цього Закону не поширю­ється на споживчу кооперацію.

Правове становище державних сільськогосподарських під­приємств (радгоспів, племінних господарств) визначається Законом "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1992 р. Правові норми цього Закону визначають правове становище всіх типів і видів державних підприємств. Ст. 1 цього Закону містить визначення державного підприємства. Підприємство — .основна організаційна ланка народного господарства Ук­раїни, воно є самостійним, господарюючим статутним суб'єктом, має права юридичної особи, провадить свою ви­робничу діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

На рівні законодавчого акта визначається правове стано­вище селянського (фермерського) господарства. Цим актом є Закон "Про селянське (фермерське) господарство", що прий­нятий Верховною Радою України від 20 грудня 1991 р. із змі­нами і доповненнями, внесеними 22 червня 1993 р. Цей За­кон визначає економічні, соціальні і правові основи створен­ня та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні. Закон гарантує права громадян на добровільне ство­рення цих господарств, самостійність їх господарювання, рів­ність з іншими формами господарювання в агропромислово­му комплексі, а працюючих у селянських (фермерських) господарствах — із зайнятими в інших сферах народного гос­подарства.

До джерел аграрного права відноситься ряд законів, безпо­середньо спрямованих на ведення сільськогосподарського виробництва та його окремих галузей. Серед цих законів звертає на себе увагу Закон "Про насіння" від 15 грудня 1993 р. Цей Закон містить основні положення, що регулюють виробництво, реалізацію та використання насіння і садивно­го матеріалу сільськогосподарських, декоративних, лікар­ських та лісових рослин, на які затверджено державні стан­дарти і правові відносини між виробниками та споживачами насіння і садивного матеріалу, а також охороняє їх права.

Закон "Про охорону прав на сорти рослин" від 21 квітня 1993 р. регулює відносини, з приводу одержання, викорис­тання, захисту, відчуження і припинення дії права на сорти рослин в Україні. Закон "Про карантин рослин", який прий­нятий ЗО червня 1993 р. У Законі визначено загальні правові, організаційні та фінансово-економічні основи карантину рослин, діяльність державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, спрямовану на запо­бігання завезенню та поширенню відсутніх на території Ук­раїни небезпечних шкідників, хвороб рослин і бур'янів.

Правові норми щодо регулювання суспільних аграрних відносин, пов'язаних з державною реєстрацію, виробницт­вом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини, навколишнього природ­ного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів, передбачені в Законі "Про пестициди і агрохімікати", прий­нятому 2 березня 1995 р. Цей Закон визначає права і обов'яз­ки підприємств, установ, організацій та громадян, а також повноваження органів державної влади і посадових осіб у даній сфері.

4. Складову частину аграрного законодавства становлять акти про тваринництво в Україні. Зокрема, Верховна Рада України 15 грудня 1993 р. прийняла Закон "Про племінне тваринництво", яким визначено загальні правові, економічні та організаційні основи племінного тваринництва. Ним рег­ламентована діяльність у галузі племінного тваринництва, ви­значено правове становище суб'єктів і структур племінного тваринництва, встановлено вимоги до племінних ресурсів і основи контролю за їх дотриманням.

5. Ветеринарія та зооінженерія — це важливі елементи аг­рарного виробництва, діяльність, спрямована на розвиток тваринництва, забезпечення здоров'я тварин, екологічну без­пеку продукції тваринництва. Тому Закон "Про ветеринарну медицину" та інші закони про тваринництво, зооінженерію є джерелами аграрного права.

Визначною правомочністю всіх виробників товарної сільськогосподарської продукції є дотримання ними вимоги виробляти і реалізовувати цю продукцію. Саме ці вимоги ви­значені Законом "Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", прийнятим Верховною Радою Ук­раїни 23 грудня 1997 р. Цим Законом визначено правові заса­ди забезпечення якості і безпеки харчових продуктів і продо­вольчої сировини для здоров'я населення. Ним регулюються відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями, постачальниками і споживачами під час розроб­ки, виробництва, ввезення на митну територію України, заку­півлі, постачання, зберігання, транспортування, реалізації, використання, споживання і утилізації харчових продуктів і продовольчої сировини.

Практика виробничо-господарської діяльності суб'єктів підприємництва з часу дії Закону "Про колективне сільсько-господарське підприємство" дає підстави вважати, що стосов­но таких підприємств цей Закон не став ефективним засобом правового забезпечення їх діяльності. Його правові норми не­достатньо спрямовані на забезпечення прав та інтересів підприємств у їхніх взаєминах щодо матеріально-технічного забезпечення, встановлення економічно обгрунтованих цін на сільськогосподарську продукцію, вироблювану ними, і сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива, отрутохі­мікати та інші предмети постачання, без яких ці суб'єкти під­приємництва в сучасних умовах не можуть господарювати.

Цей акт визначає виробничо-господарську самостійність і правоздатність аграрного підприємства на рівні закону, а та­кож, права і обов'язки членів такого підприємства, їхні право­ві гарантії, принципи самоврядування і повноваження пред­ставницьких органів. На рівні спеціальних законодавчих актів встановлено режим власності підприємств, вимоги щодо ви­робничо-господарських правомочностей підприємств як виробників-підприємців, щодо розподілу доходів, розширення майнових, управлінсько-контрольних, соціальних прав їхніх членів і/чи учасників.

6. Усі учасники аграрного підприємства (всіх форм влас­ності та господарювання) мають справу з використанням зем­лі та інших природних ресурсів. Правовий режим, зокрема землі як головного засобу сільськогосподарського (аграрного) виробництва, права та обов'язки власників і користувачів землі, відповідальність за її раціональне використання, збере­ження родючості й екологічної чистоти регулюються норма­ми Земельного кодексу України. Цей законодавчий акт є ос­новним джерелом земельного права. Однак у ньому містяться окремі правові норми, що визначають земельну правоздат­ність усіх суб'єктів аграрного підприємництва і приватних підсобних господарств. А тому певною мірою Земельний ко­декс України є також джерелом аграрного права.

Джерелами саме аграрного права є Водний кодекс України та інші закони, окремі правові норми яких регулюють вироб­ництво (в тому числі відтворення) продукції харчування тва­ринного, зокрема водного походження, розведення хутрових диких тварин, промислове мисливство тощо.

7. Джерелами аграрного права є закони, норми яких сто­суються одночасно аграрних та інших галузей народного гос­подарства. Зокрема, Закон "Про підприємництво", прийнятий Верховною Радою України 7 лютого 1991 р. містить в собі важливий принцип виробничо-господарської діяльності — підприємництво. Цим Законом визначено загальноправові економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлено гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. Цей принцип є настільки загально визначальним, що знайшов своє закріп­лення в ст. 42 Конституції України. Він також включається до аграрного законодавства.

На всі сфери трудових правовідносин, включаючи ці від­носини в сільському господарстві, поширюються норми За­кону "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 p., яким визна­чено основні положення щодо здійснення конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі тру­дової діяльності та регулювання за участю відповідних дер­жавних органів відносин між власником підприємства, уста­нови і організації або уповноваженим ним органом і праців­ником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середо­вища і встановлюється єдиний порядок охорони праці в Україні.

Такі ж за своїм суспільним значенням й інші закони.