Частина перша Загальна теорія аграрного права Розділ І ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА АГРАРНОГО ПРАВА - Страница 4
§ 4. Система аграрного права
1. Система (структура) аграрного права як галузі права — це науково обгрунтоване, логічно послідовне розміщення аграрно-правових інститутів, нормами яких регулюються суспільні аграрні відносини суб'єктів аграрного підприємництва всіх форм власності й форм господарювання їх представницьких органів управління, а також селянських (фермерських) господарств, приватних підсобних домашніх господарств членів КСГП, ВСГК, СпС, найманих сільськогосподарських працівників ДСП, AT та інших громадян, які проживають у сільській місцевості.
Визначення системи аграрного права має важливе наукове і практично-прикладне значення при застосуванні й тлумаченні правових норм, систематизації (кодифікації, інкорпорації, консолідації) аграрного (сільськогосподарського) законодавства, при з'ясуванні науково обгрунтованого співвідношення поняття системи аграрного права як галузі правової науки і навчальної дисципліни.
2. Особливим інститутом аграрного права є інститут права членства в юридичних особах. Юридичні норми, що утворюють цей інститут, регулюють організаційно-правові відносини, пов'язані з умовами і порядком вступу в члени КСГП, ВСГК, СпС тощо і виходом з нього, порядком і наслідками припинення членства.
Важливим інститутом є також інститут права самоврядування в колективному сільськогосподарському підприємстві, сільгоспвиробничому кооперативі, спілці селян і міжгосподарському утворенні (підприємстві, організації, об'єднанні). В ньому закріплено метод колективного самоврядування.
Правовий режим основних, обігових та інших громадських фондів у колективному сільськогосподарському підприємстві визначається інститутом права колективної власності. Його нормами регулюється порядок утворення, використання, поповнення всіх фондів у процесі розподілу продукції та доходів у колективному сільськогосподарському підприємстві, правомочностей органів управління щодо здійснення права розпорядження майном і коштами, паювання і визначення дивідендів та їхня виплата.
3. Важливим інститутом аграрного права є інститут права засновництва та корпоративного права. Правові норми, що регулюють цей інститут, пов'язані з умовами і порядком заснування господарських товариств шляхом, по-перше, приватизації ДСП через створення відкритих AT, по-друге, перетворення КСГП, СпС, ВСГК у AT (відкритого чи закритого типу) або товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Правові норми цього інституту визначають корпоративні права акціонерів та/чи учасників щодо отримання дивідендів та управління справами AT чи ТОВ залежно від частки (паю) громадян у статутному фонді (капіталі) цих юридичних осіб.
Правові норми цього інституту регулюють також відносини щодо повного чи часткового розпорядження громадянами своїми акціями, частками у статутних фондах (капіталах) AT та ТОВ. Таке розпорядження акціями, частками акціонери та учасники здійснюють у порядку, визначеному Законом "Про господарські товариства" та установчими документами цих господарських товариств.
4. З прийняттям Закону "Про селянське (фермерське) господарство" правовим інститутом даної галузі права слід вважати правове становище селянських (фермерських) господарств.
Своєрідним інститутом аграрного права є інститут правового становища приватних підсобних господарств інших громадян, які проживають у сільській місцевості. Правовими нормами цього інституту регламентуються відносини щодо суб'єкта права ведення приватного підсобного господарства, права останнього на присадибну земельну ділянку і майно, що є об'єктами права приватної власності, правовий режим доходів, договори, стосунки приватних підсобних господарств та інші питання.
5. Інститут правового регулювання виробничо-господарської діяльності всіх суб'єктів аграрного підприємництва регламентує правове становище і господарську самостійність сільськогосподарського товаровиробника як юридичної особи приватного права, державних сільськогосподарських підприємств, порядок утворення його виробничих підрозділів в основних, спеціалізованих і допоміжних галузях господарювання. Норми цього інституту регулюють відносини планування виробничої та фінансової діяльності всього господарства і його підрозділів. Сюди входять норми, що мають здійснити правове забезпечення функціонування господарського розрахунку, чекові форми контролю, самоокупності й самофінансування. Даний інститут спрямований на організацію виконання виробничих планів, ефективної фінансової діяльності та додержання фінансової дисципліни, підвищення рентабельності кожної галузі господарювання, створення умов для активної участі підприємства в ринкових економічних відносинах, обліку і звітності, а також вирішення проблем соціального розвитку господарства та ін.
6. Вимоги успішного здійснення соціально-економічної реформи зумовлюють необхідність вдосконалення внутрішньогосподарських трудових відносин у всіх суб'єктах аграрного підприємництва, що позначається на вдосконаленні відповідних правових інститутів, норми яких регулюють трудові відносини в сільському господарстві. Таким є інститут правового регулювання робочого часу і часу відпочинку працівників.
Аграрне право містить ряд правових норм, які визначають трудові повноваження окремих категорій працівників, зокрема спеціалістів, керівників, механізаторів, тваринників, будівельників, буряководів та ін. Сукупність цих повноважень становить зміст трудової дисципліни як правової категорії та соціально-юридичного явища. А тому є підстави правову регламентацію дисципліни праці в сільському господарстві також вважати інститутом аграрного права.
У сфері аграрних відносин інститутами аграрного права є інститут правового регулювання оплати праці, інститут правового регулювання соціального забезпечення членів державних сільськогосподарських підприємств кооперативного типу (мається на увазі доплата до державних пенсій і соціальне страхування), інститут дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників.
7. Здійснення завдань соціальної переорієнтації економіки країни в цілому зумовлює активізацію соціального розвитку села, зокрема на рівні членів, акціонерів АСГТ, фермерів та інших селян. Цим зумовлюється потреба об'єднання таких правових норм у спеціальному правовому інституті. За своїм характером і змістом соціальні питання є однаковими і спільними як для членів сільськогосподарських підприємств, так і для працівників господарських товариств, і для державних сільськогосподарських підприємств (організацій, об'єднань). Взяті в сукупності правові норми в цьому плані становлять інститут правового забезпечення соціального розвитку суб'єктів аграрного підприємництва.
8. За своїм суспільним призначенням, відповідною специфікою властивостей об'єкта і змісту регулювання характеризуються відносини щодо додержання правил техніки безпеки, вимог виробничої санітарії та інших умов праці у суб'єктах аграрного підприємництва всіх форм власності. Ці відносини є аграрними, а правові норми, що їх регулюють, становлять інститут правового забезпечення охорони здоров'я працівників сільськогосподарського виробництва.
9. у вирішенні завдань аграрної політики сучасного суспільства зростає значущість аграрної оренди як організаційно-виробничої форми сільського господарства, відповідно ся коло аграрно-орендних відносин, набуває нового змісту аграрне право. Зі створенням аграрно-орендних відносин з'явилася потреба в їхньому правовому забезпеченні визначення правового становища орендодавця та орендаря у правовому регулюванні відносин щодо порядку та умов надання земельної ділянки, призначеної для виробництва сільськогосподарської продукції, регулювання внутрішньогосподарської оренди у тваринництві.
10. Характеризуючи суспільні відносини з приводу раціонального використання земель і вод сільськогосподарського : Призначення як предмета аграрного права, належить керуватися принципом, згідно з яким до правового інституту аграрного права належать ті правові норми, які регулюють відносини, що є предметом аграрного права. А такими є лише ті відносини щодо використання земель і водокористування, які безпосередньо стосуються організаційно-управлінської, виробничо-господарської та агроекологічної діяльності сільськогосподарських підприємств.
11. Аграрно-договірні відносини, без яких практично Неможлива виробничо-господарська діяльність аграрних товаровиробників, дають підставу розглядати їх як правовий інститут аграрного права. Ті ж договори, які не мають такого значення для здійснення суб'єктами аграрного підприємництва всіх форм власності своєї виробничо-господарської діяльності, слід відносити до цивільно-господарських договорів.