Частина четверта Аграрне право зарубіжних країн Розділ XXIX АГРАРНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН PDF Печать
Аграрное право - В.З. Янчук Аграрне право України

 

§ 1. Поняття, зміст і джерела аграрного права

Аграрне право як самостійна галузь науки і навчальна дис­ципліна існує в багатьох зарубіжних країнах. Інститути аграр­ного права являють собою або спеціалізовані форми інститу­тів цивільного, адміністративного, торговельного, судового права, або сукупність нових для буржуазного права інститу­тів, які регулюють виробничі відносини у сільському госпо­дарстві.

Поділяючись на такі його частини як приватне і публічне, сільськогосподарське право охоплює значну групу правових відносин. Одна його частина — приватне сільськогосподар­ське право у своїй більшості становить сукупність "сільсько­господарських" норм цивільного права, що виділилася в са­мостійну підгалузь. Головний зміст цієї частини сільськогос­подарського права становлять норми, які регулюють право­вий режим сільськогосподарської власності і перш за все земельної власності, його основні інститути, правове стано­вище суб'єктів у сільськогосподарському виробництві (юри­дичних і фізичних осіб). Сюди входить сільськогосподарське право (право власності, сервітутів, застави, узуфрукта, спад­щини та ін.), а також сільськогосподарські договори.

Існування приватної власності на землю, всупереч побою­ванням деяких теоретиків, не вступає у протиріччя з громад­ськими інтересами, оскільки вона давно втратила "необмеже­ний характер" і служить об'єктом активного і різнобічного державного регулювання, яке контролює земельний ринок і обмежує можливість зловживань і негативних процесів, що мали місце в минулому.

Що ж до досить широкої публічної частини аграрного права, то її виникнення пов'язане з активним втручанням держави у розвиток сільськогосподарських відносин. Багато проблем, які не в змозі вирішити приватні сільськогосподарські підприємці почала брати на себе держава. Це — перш за все, регулювання відносин щодо створення сільськогосподар­ської інфраструктури (дороги, меліорація, електрифікація, комунальне обслуговування, загальнонаціональна організація науково-дослідних робіт, впровадження нової техніки і тех­нології, створення системи збуту, транспортування і перероб­ка сільськогосподарської продукції). Публічне втручання ре­гулює розвиток низки галузей сільськогосподарського вироб­ництва, коли вони стають нерентабельними або стратегічно важливими. Тут застосовуються спеціальні відносини щодо фінансування, кредитування і оподаткування, регулювання розмірів сільськогосподарського виробництва, структурної перебудови сільського господарства, регулювання сільсько­господарського землекористування, основних умов праці в сільському господарстві.

Значне місце у публічному втручанні займає економічне стимулювання розвитку сільського господарства і заохочення державою господарств через субсидії та кредити для прове­дення виробничих процесів, збуту продукції, вдосконалення сільської інфраструктури.

Крім економічних методів існує ряд адміністративно-при­мусових засобів здійснення аграрного законодавства, в тому числі: кооперування, здійснення заходів щодо консолідації та меліорації земель, організації сільськогосподарського ринку збуту сільськогосподарських культур тощо. Значного поши­рення набула практика виробництва щодо ліцензій сільсько­господарських продуктів, установлення збутових квот та культур тощо. Значне поширення має практика виробництва щодо ліцензій сільськогосподарських продуктів, установлен­ня збутових квот та збутових пулів по продажу сільськогоспо­дарських продуктів, примусове підпорядкування їх правилам, не кажучи вже про правила карантинні, зонування тощо, за порушення яких установлюються кримінальні та адміністра­тивні заходи покарання. До заходів адміністративного впливу відносяться і здійснювані багатьма капіталістичними держа­вами планування або програмування розвитку сільського гос­подарства. Протягом останнього десятиліття у капіталістич­них країнах набуло широкого застосування планування аг­рарних перетворень у національному і міждержавному мас­штабі. Особливо слід зазначити "зелені плани" Західної Європи: план Любке та Ертеля в ФРН, план Веделя у Фран­ції, план Мансхолта для ЄЕС та ін.

У зарубіжному праві поки не утвердилась єдина назва га­лузі права, що регулює відносини у сільському господарстві. І наука за рубежем однаково використовує в ряді мов термін аграрне, сільськогосподарське право, які найчастіше вжива­ються як синоніми.

Поряд з аграрним правом і перетинаючись з ним, виділя­ється сільське право, ставиться питання про утворення агро-продовольчого права, що призводить до плутанини.

У більшості випадків під аграрним правом розуміють су­купність норм, що відносяться до сільського господарства, приватного і публічного права, які регулюють відносини у сільському господарстві. Однак таке визначення встановлює лише межі між правом, що регулює відносини в промисло­вості і сільському господарстві, не визначаючи обсяг регу­люючих відносин. Сфера дії аграрного права по-різному трактується зарубіжними законодавцями і теоретиками права. До сфери регулювання аграрного права відносять перш за все рільництво, лісове господарство, внутрішнє риболовство, пе­реробку і збут сільськогосподарської продукції виробниками. Аграрне право регулює діяльність сільськогосподарського підприємства і сільськогосподарського підприємця, колек­тивні інтереси у сільському господарстві, їх виробничу діяль­ність і саме функціонування колективів.

У СІЛА діє кілька концепцій аграрного права. Одна з них, наприклад, як на критерій спирається на сферу дії аграрних відносин. Вона спеціально підкреслює, що аграрне право яв­ляє собою таку особливу сферу відносин, яка діє лише в сільському господарстві і містить спеціальні сільськогоспо­дарські норми і правові акти, і де своєрідно переломлюються загальні принципи діючого права. Друга концепція характер­ною рисою визнає додаток цієї галузі права до специфічних суб'єктів права, якими є сімейні ферми. Інші концепції ви­знають лише окремі групи відносин в галузі сільського госпо­дарства й обмежують його відносинами в галузі сільськогос­подарського оподаткування, використання сільськогосподар­ської власності. У ряді випадків сюди відносять лише правові акти сільськогосподарських органів, таких як федеральне міністерство сільського господарства та його периферійних органів.

 

Переважна більшість аграрників-юристів у США сходять­ся на тому, що до аграрного права відносяться три правові ка­тегорії:

 

  • загальні правові акти і норми, які традиційно стосують­ся чотирьох основних правових джерел: конституційного пра­ва, писаних законодавчих актів, судових рішень і, нарешті, адміністративного або відомчого законодавства, що застосо­вуються й в інших галузях (наприклад, регулюючі права при­дбання ферми), така більшість норм Уніфікованого торгового кодексу США;
  • спеціалізовані правові норми призначені для регулю­вання відносин сільськогосподарських виробників, які визна­ються винятком у системі загальних норм права;
  • спеціальні правові норми, що становлять систему дер­жавного регулювання сільського господарства.

 

До сфери аграрного права перш за все відносять ріль­ництво та тваринництво. Крім того, сюди часто включають рибальство та лісове господарство, полювання, транспорту­вання, переробку і збут сільськогосподарської продукції, що здійснюється самими виробниками.

Термін "аграрне право" вживається інколи у широкому значенні, охоплюючи сукупність норм, що належать до сіль­ського господарства. Сюди відноситься в цьому випадку все законодавство, яке регулює сільське господарство.

Межі аграрного права особливо розпливчасті на стиках сільськогосподарського виробництва і промислової перероб­ки сільськогосподарської продукції, індустріального і тради­ційного виробництва сільськогосподарської продукції. Тут немає достатньо однакового і точного визначення економіч­них і соціальних відносин, які входять до поняття сільського господарства, що регулюються сільськогосподарським пра­вом і становлять зміст його норм.

Звичайно з метою розмежування вдаються до визначення, запропонованого в законодавстві або виробленого в процесі кодифікації. В Італії при цьому посилаються на Цивільний кодекс 1942 р., який визначає сільське господарство як "об­роблення землі, лісоводство, тваринництво і пов'язані з ним заняття". Французьке законодавство про сільське господарство, кодифіковане в таких документах як Сільськогосподар­ський і Лісовий кодекси і яке містить норми цивільного, адміністративного та інших галузей права, відносить у сіль­ськогосподарському кодексі до аграрного права регулювання правового режиму земель (консолідація, меліорація земель­них ділянок), сільські дороги, водні джерела; регулювання сільськогосподарського виробництва, полювання і рибаль­ства, функціонування об'єднань у сільському господарстві, правовий режим сільськогосподарського кредитування, сільськогосподарської оренди: праці і соціального забезпе­чення, професійної підготовки, проведення наукових робіт і викладання сільськогосподарських предметів у навчальних закладах, організацію і діяльність державних служб. У лісових кодексах регулюється порядок надання і використання лісів, власність на ліси тощо.

На думку проф. Ж. Мегре, центральну і основоположну групу у французькому аграрному праві утворює сільськогос­подарське право. Сюди відноситься перш за все право влас­ності на землю, що обробляється, і відповідні інститути: про збільшення земельних ділянок, законодавство про землі, про сільськогосподарські об'єднання, лісові ділянки, товариства з освоєння земель, про полювання. Сюди ж він відносить зако­нодавство про тваринництво і сільськогосподарську продук­цію, соціальне законодавство й законодавство, що регулює виробничі відносини всередині селянської сім'ї, законодав­ство про сільськогосподарські кооперативи, приватні акціо­нерні товариства у сільському господарстві, об'єднання сіль­ськогосподарських виробників, різні товариства, які мають економічні інтереси у сільському господарстві, в тому числі й у галузі ринкових відносин щодо збуту сільськогосподарської продукції, страхування від стихійного лиха, законодавство про працю у сільському господарстві, про організацію управ­ління сільським господарством.

До сільськогосподарського законодавства Ж. Мегре відно­сить також і відносини в галузі меліорації земель, вилучення земельних ділянок для суспільних потреб, про сільськогоспо­дарські узуфрукти, спадщину сільськогосподарської власнос­ті, оподаткування.

Виділяючи аграрне право у самостійну галузь, ряд фран­цузьких юристів підкреслюють видання в останні роки вели­ких сільськогосподарських законодавчих актів, які мають са­мостійне значення, і суттєво виходять за межі колишнього аг­рарного законодавства. Більше того, самостійність його у цій країні підкреслюється створенням спеціального судового та управлінського апарату, який слідкує за виконанням сільсь­когосподарського законодавства.

У більшості зарубіжних країн аграрне законодавство ста­новить окрему галузь законодавства. Воно включає аграрні, земельні, лісові та водні кодекси, розділи цивільного законо­давства, що стосуються успадкування сільськогосподарської власності.

В основі цих галузей у багатьох країнах лежать аграрні ко­декси (Франція, Мексика, Уругвай, Аргентина та ін.). Там, де сільськогосподарське законодавство не кодифіковано, існу­ють досить розвинуті форми інкорпорації сільськогосподар­ського законодавства, наприклад, у США. У багатьох країнах видано обширні спеціалізовані сільськогосподарські закони (ФРН, Франція, Англія, Італія). Джерелами сільськогоспо­дарського права в системі континентального права є сіль­ськогосподарські закони, норми наднаціонального права на основі підписаних урядами угод, норми звичаєвого права, корпоративні та адміністративні норми, прийняті синдиката­ми виробників, державними і судовими органами з питань сільського господарства.

Аграрне законодавство ФРН будується на основі розроб­лених у 1955 р. плану Любке, потім у 1971 р. — плану Ертеля щодо реорганізації структури сільського господарства. Цен­тральне місце в аграрному законодавстві ФРН займає аграр­ний закон від 5 вересня 1955 р., який називався ще Великою Хартією "Мазпа Спагіа". Він створює загальні правові рамки для державного регулювання у сільському господарстві. Ра­ніше видані закони про кредитування орендаторів від 5 серп­ня 1995 р., про сільськогосподарську оренду від 25 червня 1952 р., про структуру ринку від 16 травня 1969 р., про збу­тові фонди від 26 червня 1969 р., про регулювання сільсько­господарської заборгованості від 26 червня 1957 р., детально регулюють окремі положення в галузі сучасних аграрних від­носин. Ці закони являють собою спеціальні акти, присвячені питанням перебудови аграрних відносин в галузі реорганізації сільськогосподарського виробництва і сільськогосподарських ринкових відносин.

Основу французького аграрного законодавства становлять сільськогосподарський, лісовий та цивільний кодекси, які ре­гулюють питання сільськогосподарської власності, оренди, трудових відносин, кредитування та ін. Аграрне законодав­ство Франції зосереджує свою увагу на регулюванні питань структури сільськогосподарської власності, удосконалення орендних відносин, створенні сільськогосподарських спілок та органів управління сільським господарством. При цьому основні напрями аграрної політики Франції, сформульовані у Законі про сільськогосподарську орієнтацію від 4 липня 1980 р. і спрямовані у достроковому плані на розвиток еконо­мічного і демографічного розвитку країни і передбачає підви­щення конкурентоздатності сільського господарства, його вклад у розвиток економіки країни, збільшення його екс­портної власності, закріплення молоді в сільському господар­стві, з метою стабілізації сільськогосподарського населення, поліпшення умов життя землевласників через стимулювання розвитку сімейних господарств, які становлять основу сільсь­когосподарського виробництва.

Істотно впливає на італійське аграрне право і законодав­ство проголошення і здійснення з початку 60-х років так зва­них "зелених планів" у національному масштабі, а також пла­нів у цій галузі, що виробляються в рамках ЄЕС. Це і міжна­ціональні стандарти і ціни на сільськогосподарську продукцію, і рекомендації щодо організації і структури виробництва та багато іншого, пов'язаного з обсягом виробництва та орга­нізацією сільськогосподарського ринку цих країн.

Англо-американське аграрне право включає крім статут­ного законодавства велику кількість судових прецедентів. Во­но менш кодифіковане, але в цілому досить добре системати­зоване в рамках статутного законодавства, де аграрне законо­давство виділяється окремими великими розділами. Аграрне законодавство СІЛА являє собою одне з найбільш детально розроблених у системі законодавства розвинених країн. Нині воно вийшло далеко за межі цивільного права. Федеральне публічне законодавство сьогодні — це в основному зосере­дження в різних розділах зводу законів Сполучених Штатів з питань сільськогосподарської діяльності. У зводі законів СІЛА регулюються питання правового режиму сільськогоспо­дарської діяльності, використання державних земель, лісів, вод, кредитування, виробництва і збуту сільськогосподар­ської продукції, розвитку сільськогосподарської інфраструк­тури, сільськогосподарського експорту та ін. Власне сільсь­когосподарським або фермерським правом регулюються пи­тання сільськогосподарської власності, земельної оренди, до­говірних відносин фермерів в межах вертикальної інтеграції, що розвивається. Однак ці питання піддаються сильному впливу державного публічного регулювання. Значне місце в регулюванні сільськогосподарських відносин займає і прецедентне право.

Більшу частину в зарубіжному аграрному законодавстві займає законодавство про примусове регулювання сільсько­господарського виробництва в масштабах галузі сільського господарства або його окремих частин, таких як зернове, м'ясне, молочне виробництво тощо, регулювання збуту сільськогосподарської продукції, встановлення стандартиза­ції цін на сільськогосподарські продукти.

У СІЛА періодично, починаючи з 30-х років, видається за­конодавство, яке регламентує обсяги виробництва і збуту ос­новних сільськогосподарських культур. Спочатку воно було спрямоване на обмеження виробництва сільськогосподар­ської продукції в умовах перевиробництва, нині воно стиму­лює розвиток сільськогосподарського виробництва заходами субсидування і кредитування виробництва і збуту сільсько­господарської продукції. Суворі заходи щодо регламентації виробництва і збуту проводить Англія, ФРН, Японія, Фран­ція та інші країни.

Аграрне законодавство в основному здійснюється двома методами. По-перше, адміністративно-публічним впливом на проведення структурних змін через оренду, упорядкування розмірів сільськогосподарських підприємств, примусове здійснення меліорації і заходів щодо усунення черезсмужжя і збільшення земельних володінь, по-друге, економічним впливом, через систему кредитування, надання податкових привілеїв, регулювання ринкових відносин і головним чином цін. Причому, в рамках ЄЕС ця галузь аграрних відносин, як правило, регулюється на загальноєвропейському рівні.

Аграрне право як господарське і торговельне становить са­мостійну галузь права, однак питання щодо його самостій­ності до цього часу залишається спірним. Більшість зарубіж­них аграрників вважають, що нині аграрне право, яке склада­ється з двох частин — приватного і публічного права, — є в певному аспекті об'єднаним і має високий ступінь самостій­ності, оскільки у кожній самостійній галузі економіки і соці­альному житті суспільства завжди виникає особлива галузь права. Визнання самостійності аграрного права призводить до виділення його і як самостійної навчальної дисципліни. У Франції, ФРН, США, Італії, Іспанії та інших країнах створені посібники і навчальні курси аграрного права, які вивчаються у сільськогосподарських і юридичних навчальних закладах. Серед цих робіт, зокрема, у Франції треба виділити тритом­ний курс аграрного права проф. Жанна Мегре, курс аграрно­го права Л. Лорвелле, підручник аграрного права Жанна Моро, в Італії — нариси аграрного права проф. Джигастонне Болла, підручник проф. Джовані Галлоні, працю Д. Вінколі "Право сільськогосподарського виробника", у ФРН — курс аграрного права проф. К. Крешеля, в Іспанії — підручник аг­рарного права проф. Бальяріна Марсиаля і курс аграрного права Санза Харкі, в Англії — курс аграрного права Дж. Стефансона, у США — підручник аграрного права Дж. Юргенс-мейєра та сільськогосподарське право в матеріалах і судових рішеннях групи авторів, а також сільськогосподарське право на допомогу правознавцям, які представляють інтереси фермерів під редакцією декана юридичного факультету Арканзаського університету Дж. Луні.