Печать
PDF

Розділ 14 Правовий статус сільськогосподарського кооперативу - Страница 3

Posted in Аграрное право - О.О.Погрібний Аграрне право України

 

§ 3. Статути сільськогосподарських кооперативів

З огляду на специфіку кооперативної організації праці та особли­востей сільськогосподарського виробництва, локальні правові акти відіграють провідну роль у врегулюванні внутріїїшьокооперативних відносин у сільськогосподарських кооперативах. Виконуючи роль власника й господарюючого суб'єкта, кооператив самостійно розроб­ляє   правові акти,   що  регулюють  внутриііньокооперативні  відносини.

За допомогою таких актів локальної правотворчості є можли­вість   враховувати   певні   специфічні   особливості   кожного   конкретного сільськогосподарського кооперативу. Це викликано тим, що сільськогосподарська праця характеризується надзвичайною видо­вою різноманітністю,   наявністю   великої кількості  професій та  спеціальностей   .

Відмінність статуту від інших локальних внутрішньокоопера­тивних актів (правил внутрішнього розпорядку, положення про оп­лату праці тощо) полягає в тому, що він набирає чинності з момен­ту державної реєстрації кооперативу, а всі інші акти — з моменту їх  прийняття .

Статут є основним правовим документом, який регулює діяль­ність сільськогосподарського кооперативу (і не тільки сільськогос­подарського).

Статут сільськогосподарського кооперативу є специфічною формою правового регулювання суспільних відносин, що зумовле­но особливостями таких кооперативів. Ця специфіка виявляється в тому, що, по-перше, статут є внутрішньокооперативним норматив­ним актом, тобто сфера його правового впливу поширюється, в ос­новному, на внутрішні відносини у кооперативі (внутрішньокоопе-ративні   відносини

Внутрішньокооперативні відносини виникають і вдосконалю­ються у зв'язку зі здійсненням кооперативом своєї виробничо-гос-подарської та іншої діяльності. Внутрішньокооперативні відносини мають місце тільки між членами цього кооперативу. Зрозуміло, що ті відносини, в які вступають ті самі особи як громадяни, здійсню­ючи свої конституційні права і обов'язки, не підпадають під дію статуту кооперативу. Що ж до зовнішніх відносин, то статут вста­новлює лише можливість вступу кооперативу в такі відносини, виз­начає їх основні принципи (право вступати в договірні відносини, бути   суб'єктом   зовнішньоекономічної діяльності  тощо).

Статут приймається засновниками на установчих зборах. Зміни й доповнення до нього вносять загальні збори членів кооперативу як його найвищий орган управління. Факт його ухвалення є вира­женням волі осіб, які бажають створити кооператив, і фіксується в протоколі   зборів.

Статут сільськогосподарського кооперативу є не стільки право-утворюючим, скільки праворегулюючим актом. Саме в цьому вияв­ляється така його специфічна ознака, як універсальність — регулю­вання ним не якогось певного виду відносин, а всього спектру внутрішньокооперативних відносин: земельних, трудових, майно­вих, організаційно-господарських, встановлення основних принци­пів зовнішніх відносин. У цьому полягає також істотна відмінність статуту від інших нормативних актів, як державних, так і коопера­тивних.

Будучи основним правовим документом, який регулює діяль­ність   кооперативу,    статут   водночас   не    має    на   меті   врегулювання всіх відносин, які є предметом його правової регламентації. Для цього можуть прийматися й інші внутрішньокооперативні акти, наприклад, Правила внутрішнього розпорядку, Положення про оп­лату праці тощо. Статут у цьому разі повинен служити правовою базою для прийняття зазначених локальних актів. Положення прийнятих внутрішньокооперативних актів повинні відповідати статуту і не суперечити йому. Таке явище можна назвати принци­пом   "статутної   правотворчості"   кооперативу.

Усі зазначені специфічні ознаки статуту сільськогосподарського кооперативу характеризують його як основний нормативно-право­вий акт, який регламентує діяльність кооперативу. Беручи це до уваги, можна зробити висновок, що статути конкретних коопера­тивів (зокрема й сільськогосподарських) є одним з основних дже­рел   кооперативного та  аграрного   законодавства.

Основні вимоги щодо статутів сільськогосподарських коопера­тивів встановлює ст. 7 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", в якій вказано, що статут кооперативу є основним правовим документом, що регулює його діяльність, визначено пе­релік основних положень, які повинні мати місце в статуті, регла­ментовано (в досить загальних рисах) порядок прийняття статуту та внесення до  нього  змін  і доповнень.

Згідно зі ст. 7 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" у статуті визначаються: найменування кооперативу та його місцез­находження; предмет і мета діяльності; порядок вступу до коопе­ративу і виходу з нього; розміри та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов'язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів кооперативу; розподіл дохо­дів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами й виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу. До статуту можуть включатися й інші положення, пов'язані з особливостями діяльності кооперативу, що не суперечать законо­давству   України.

Норма закону, яка має перелік вищеназваних положень, обов'язкових для статуту кожного сільськогосподарського коопера­тиву, є імперативною за своїм характером, і її вимоги повинні ви­конуватися. Інші положення, які не суперечать чинному законо­давству,   можуть   включатися  до   статуту  на  розсуд   засновників.

До таких положень належать основні засади земельних відно­син, принципи господарської діяльності, регулювання праці та її оплати, основи зовнішньоекономічної діяльності кооперативу тощо.

У процесі діяльності кооперативу до статуту можуть бути внесе­ні зміни й доповнення, зумовлені як змінами в діяльності самого кооперативу (наприклад, включення додаткових видів діяльності, введення правління та ін.), так і змінами чинного законодавства, які  впливають  на    діяльність   кооперативу.

Зміни й доповнення до статуту вносять у порядку, встановлено­му для його прийняття, тобто більшістю голосів членів кооперати­ву,   присутніх   на   загальних   зборах.