Розділ 4 Аграрні правовідносини PDF Печать
Аграрное право - О.О.Погрібний Аграрне право України

 

§ 1. Поняття, види й особливості аграрних правовідносин

Аграрне законодавство є однією з провідних галузей законо­давства України і являє собою сукупність правових актів, що регу­люють аграрні відносини. Аграрному законодавству притаманний комплексний підхід. Це зумовлено тим, що в аграрному секторі економіки складаються суспільні відносини, що регулюються нор­мами різних галузей права: цивільного, фінансового, адміністра­тивного, земельного, кооперативного та ін. Узагальнюючою озна­кою, що характеризує незалежність аграрного законодавства (як і аграрного права в цілому) від інших галузей права, є сільськогос­подарське виробництво з усім спектром суспільних відносин, пов'язаних із  землеробством,   специфікою  земельних  відносин.

В які б відносини не вступав виробник сільськогосподарської продукції: у фінансові, цивільні, кооперативні, трудові, він має по­годити їх з можливостями використання землі, врахувати ризик господарювання, що не залежить від людини (грунтово-кліматичні та інші природні фактори: явища природи, специфічні особливос­ті окремих рослин і тварин), врахувати факт використання землі й інших природних ресурсів як основних засобів виробництва, вико­ристання як засобів виробництва живих організмів, розбіжність ро­бочого періоду з періодом виробництва, що визначає його сезон­ність. До того ж ці умови повинні бути враховані незалежно від форми  власності  на землю та  на основні  засоби   виробництва.

Специфіка сільського господарства є основним об'єктивним фактором, що зумовлює зацікавленість держави у відособленому регулюванні суспільних відносин, що виявляється в наявності ве­ликого аграрного законодавства, а також у відповідних принципах і  методах регулювання   цих   відносин.

Аграрними правовідносинами, тобто відносинами, урегульова­ними нормами аграрного права й суміжними з ним галузями пра­ва, є відносини, що складаються в процесі виробництва сільсько­господарської продукції, а також після її перероблення та реаліза­ції. При цьому виникають відносини щодо використання земель­них ділянок і майна сільськогосподарських товаровиробників, їх м;і ісріально-технічного забезпечення, трудові відносини, відноси­ни щодо організаційного забезпечення функціонування цього сек­тора   економіки   тощо.

Отже, основна особливість аграрних правовідносин полягає в тому,   що   вони   не  є   цілісними,   а  становлять  органічний   комплекс земельних, майнових, трудових і організаційно-управлінських від­носин. Узяті окремо вони належать до сфери регулювання тради­ційних галузей права — адміністративного, земельного, цивільно­го, трудового, фінансового, однак усі разом, вони утворюють єди­ний органічний комплекс, набувають цілісності, оскільки в цій єд­ності вони орієнтовані на правове забезпечення сільськогосподар­ського   виробництва  з  урахуванням   його  специфіки.

Суб'єктами аграрних правовідносин визнаються фізичні й юри­дичні особи, наділені правами та обов'язками у сфері виробництва, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції, а також у їхньому   виробничо-технічному   й   соціальному   забезпеченні.

Склад суб'єктів аграрних правовідносин, так само як і їхня роль у сільськогосподарському виробництві, не лишилися незмінними. Вони змінюються внаслідок зміни самих регульованих аграрним правом суспільних відносин. Земельна й аграрна реформи докорін­но змінили не тільки статус сільськогосподарських підприємств та організацій, які раніше функціонували, але й сприяли виникненню нових Суб'єктами аграрних правовідносин є фермерських госпо­дарств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподар­ських товариств, приватних (приватно-орендних) підприємств та ін. Суб'єктами аграрних правовідносин є не лише юридичні особи, а  й   громадяни,   які   ведуть  особисті   селянські  господарства.

Аграрні правовідносини відрізняються не тільки своїм особли­вим складом учасників (суб'єктів), але й специфічними об'єктами, найважливішим з яких є земля з її неповторними властивостями і я костя ми.

Земля як об'єкт аграрних правовідносин відіграє винятково важливу роль у сільськогосподарському виробництві. Вона — го­ловний засіб виробництва сільськогосподарської продукції і прос­торовий базис будь-якої діяльності, в тому числі й місце проживан­ня сільських жителів. Унікальні властивості землі: обмеженість, на­явність родючих ґрунтів тощо впливають і на правове становище суб'єктів аграрних правовідносин, і на саме регулювання цих пра­вовідносин. Об'єктами аграрних правовідносин можуть бути й ін­ші природні ресурси — ліс, водойми, загальнопоширені корисні копалини тощо, характер і межі користування якими визначають­ся   спеціальним   законодавством.

Не останнє місце серед об'єктів аграрних правовідносин нале­жать тваринам. Тваринництво — одна з основних галузей сільсько­господарського виробництва, тому ці відносини є важливою скла­довою аграрних правовідносин. Закон України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ" виключає домашніх тварин із самого понят­тя тваринного світу, залічуючи їх до товарно-матеріальних ціннос­тей, що є об'єктами майнових правовідносин. Багато хто з авторів не погоджуються з цим положенням, оскільки тваринний світ — це сукупність  усіх  живих   організмів,   а   не   тільки  тих,   які   перебувають на волі, що рівнозначно лише такому поняттю, як дика фауна, а не всьому тваринному світові. Норми права в сфері тваринництва над­звичайно вузькі. Наприклад, Закон від 15 грудня 1993 р. "Про племінну справу у тваринництві" (в редакції Закону від 21 грудня 1993 р.) визначає загальні — правові, економічні та організаційні основи племінної справи у тваринництві, спрямовані на поліпшен­ня племінних і продуктивних якостей тварин, підвищення еконо­мічної ефективності та конкурентоспроможності галузі. А Закон України від 22 лютого 2000 р. "Про бджільництво" регулює відно­сини щодо розведення, використання та охорони бджіл, виробниц­тва, заготівлі й переробки продуктів бджільництва, ефективного використання бджіл для запилення ентомофільних рослин сіль­ськогосподарського призначення, інших видів запилювальної фло­ри, створення умов для підвищення продуктивності бджіл і сіль­ськогосподарських культур, забезпечення гарантій дотримання прав та захисту інтересів фізичних і юридичних осіб, які займають­ся   бджільництвом.

Об'єктам   аграрних   правовідносин   властиві   й   інші   особливості, які  не   мають аналогів  в  інших  галузях права. До таких,   насамперед, належать  ті,   що   з'явилися   в   ході   реформування   сільськогосподар­ських  підприємств   —   нові   види   майна:   земельні   й   майнові   паї,   що є   об'єктами   складних,   але досить  поширених   на  селі   правових  від­носин.  Своєрідними об'єктами аграрних правовідносин є  селекцій­ні досягнення в рослинництві і тваринництві.   Зазначені об'єкти аг­рарних   правовідносин   надають   особливої,    неповторної   специфіки цим   відносинам,   роблять їх несхожими   на  відносини,   врегульовані іншими   галузями  українського   права.

Підставами   виникнення,   зміни   й  припинення   аграрних право­відносин   є   юридичні   факти,   тобто   обставини,   які   породжують   за чинним законодавством певні правові наслідки.   Згідно зі ст.   11   ЦК цивільні   права  та  обов'язки,   в  тому числі   й   сільськогосподарських організацій,   виникають   із дій   осіб,   що   передбачені   актами   цивіль­ного законодавства,  а також із дій осіб,   що не  передбачені цими ак­тами,    але    за   аналогією    породжують   цивільні   права   та   обов'язки. Відповідно до   цього  цивільні   права та  обов'язки   виникають  із:  до­говорів    та    інших    правочинів;     створення    літературних,    художніх творів,    винаходів   та   інших   результатів   інтелектуальної,   творчої  ді­яльності;   завдання  майнової  (матеріальної)   шкоди;   актів   цивільно­го   законодавства;    з    адміністративних   актів;    внаслідок   інших   дій громадян  і організацій;   рішень суду;   настання  або  ненастання  пев­ної   події.   Наведені   положення   ЦК   мають  універсальне   значення   і належать не тільки до   цивільних  правовідносин,   але   й до  відносин, регульованих   нормами   інших   галузей   права,   зокрема   аграрного.

Змістом   будь-яких   правовідносин,    у   тому   числі   й   аграрних,    є права   та   обов'язки   учасників   цих   відносин.    Права   та   обов'язки суб'єктів правовідносин взаємозалежні й взаємозумовлені. Тому характеристика прав одного контрагента, як правило, означає й ха­рактеристику   відповідних   обов'язків   іншої   сторони.

Основні напрями й зміст прав та обов'язків сільськогосподар­ських організацій визначаються метою аграрного виробництва, йо­го завданнями на тому чи іншому етапі його розвитку. Цілями аг-ропромислового виробництва, в тому числі й аграрного сектора, є вихід аграрної економіки з кризового стану, зростання сільськогос­подарської продукції, підвищення економічної ефективності агроп­ромислового виробництва, соціальне відновлення села. А основни­ми його напрямами є здійснення земельної й аграрної реформ, за­безпечення збереження й постійного нарощування ресурсного по-тенціалу в сільському господарстві і сфері переробки, насамперед, родючості   землі,   тваринництва,   рослинництва  тощо.

З огляду на це основними правами та обов'язками сільсько­господарських організацій в сфері земельних правовідносин є їх права та обов'язки щодо раціонального використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва; впровад­ження прогресивних технологій, запобігання деградації родючос­ті орних земель та їх відтворення, відновлення системи застосу­вання мінеральних і органічних добрив, перехід на нові системи землеробства.

У галузі тваринництва правами та обов'язками сільськогоспо­дарських організацій є застосування перспективних енергозберіга­ючих технологій утримання тварин і птахів; збільшення виробниц-тва повноцінних кормів; створення комплексів технічних засобів для високомеханізованих і автоматизованих систем; удосконалення племінної справи у тваринництві; реконструкція промислових ком­плексів   з   виробництва   продуктів   першої   потреби.

Одним з основних елементів прав та обов'язків сільськогоспо­дарських організацій є відносини, пов'язані з передачею ними зе-' мельних і майнових паїв в оренду і виплатою останніми відповід­ної орендної плати. Права та обов'язки сільськогосподарських ор­ганізацій у сферах матеріально-технічного постачання, виробничо-технічного обслуговування, а також реалізації виробленої сільсько­господарської продукції, сировини й продовольства визначаються договорами, що укладаються ними самостійно з іншими господа-рюючими    суб'єктами.

Залежно від сфери, в якій виникають ті чи інші аграрні право­відносини, вони поділяються на 2 групи: внутрішньогосподарські й зовнішньогосподарські. Ці відносини відрізняються не тільки сво­їм змістом, а й характером нормативних актів, що їх регулюють, і методами цього регулювання. Так, якщо зовнішні відносини сіль­ськогосподарських організацій регулюються переважно норматив­но-правовими актами, прийнятими компетентними органами дер­жавно ї влади, то відносини, що виникають всередині сільськогос­подарських комерційних організацій, регулюються в основному ак­тами    внутрішньогосподарських   органів.

Кожна з цих груп може бути класифікована і на дрібніші під­розділи. Так, внутрішні відносини сільськогосподарських організа­цій можуть бути поділені на відносини в сфері рослинництва і тва­ринництва, а кожна з них, у свою чергу, — на відносини в насін­ництві, овочівництві, плодівництві та ін. Внутрішні відносини сіль-ськогосподарських організацій також можуть бути поділені на тру­дові,   майнові,   фінансові та  ін.