§ 2. Становлення української науки сільськогосподарського (аграрного) права

Наука завжди є творчим наслідком складних еволюційних нау­кових   процесів   і  характеризується   певним   наступництвом.

Процес розвитку науки в напрямі "колгоспне право СРСР" — "аграрне право України" особливо складний. Він розпочався ще в умовах колишнього СРСР у 60-70-х pp. XX ст. і вже тоді характери­зувався творчим науковим підходом до оцінки суспільних відносин у сфері сільського господарства (згодом — агропромислового комплек­су), їх критичним аналізом і визначенням перспективи. Власну нау­кову позицію щодо зазначених явищ завжди мали українські вчені: В. 3. Янчук, Н. І. Титова, В. І. Семчик, В. С. Шелестов, Ц. В. Бич-кова (Боцян) та ін. При цьому досить вагомою була їх позиція стосов­но ролі законодавчої бази для становлення (замість колгоспного пра­ва)   ної ,інтег рованоїі спеціалізованої галузі  аграрного   права_.

Активний розвиток і значне розширення сільськогосподарсько­го (аграрного) законодавства і формування на його базі комплек­сної, інтегрованої і спеціалізованої галузі аграрного права стиму­лювали й формування наприкінці 1960-х — початку 1970-х pp. но­вої   галузі   юридичної   науки   —   науки   аграрного   права.

Однак уже й до цього часу вченими колишнього СРСР, у тому числі й УРСР, досліджувалися найважливіші проблеми сільсько­господарського виробництва й використання земель сільськогоспо­дарського призначення. У межах науки колгоспного та земельного права І. В. Павловим, М. Д. Казанцевим, М. І. Козирем аналізува­лися проблеми теорії колгоспного та земельного права; Г. В. Чубу­ковим — питання правового регулювання праці в колгоспах, між­господарської кооперації; 3. С. Бєляєвою визначалися джерела кол­госпного   права,   міжгосподарської  кооперації та  ін.

В УРСР також досліджували як загальнотеоретичні проблеми колгоспного права, так і питання розвитку його окремих правових інститутів. Наукові праці у цьому плані належать таким вченим, як В. 3. Янчук, Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, Ю. А. Вовк, В. Л. Мунтян, І. О. Середа, В. І. Семчик та ін. Земельно-правові та еколого-правові питання розглядалися В. Л. Мунтяном, Ц. В. Бичковою, І. А. Дмитренком,   П. Д.  Індиченком,  І.  С.   Цемком та іншими вченими.

Дослідження у сфері колгоспного та земельного права створили наукову базу для розробки теорії аграрного законодавства та од­нойменної правової галузі, її окремих правових інститутів. Тобто витоки аграрно - правової науки беруть свій початок ще в наукових працях фахівців у галузі колгоспного, земельного права, які вихо­дили   у  світ  задовго до   виникнення   згаданої   науки.

Вперше в юридичній науці думку про існування нової ком­плексної галузі аграрного права висловлено 1967 р. на сторінках журналу "Советское государство и право". Вчені В. М. Чхіквадзе та Ц. А. Ямпольська зазначали, що в житті намітилось утворення сільськогосподарського   права  як   комплексної   галузі,   що   охоплює   і колгоспне   право,   й   право,   яке   регулює  діяльність державних   сіль ськогосподарських   підприємств.

1973 р. це положення розвинув М. І. Козир у статті "Советское сельскохозяйственное право: тенденции становлення и развития", де він вирізнив об'єктивні та суб'єктивні передумови формування сільськогосподарського (аграрного) права, дав поняття цієї галузі права,   її   предмета,   методу,   системи.

Опонентом М. І. Козиря став І. Ф. Панкратов, який у своїй статті "Сельскохозяйственное право как отрасль права? Нет осно­ваний" заперечував можливість існування сільськогосподарського права як галузі права, мотивуючи це відсутністю єдиного предмета та єдиного методу правового регулювання цієї галузі . Аналогічни­ми тоді були й погляди В. 3. Янчука (УРСР), який вважав перед­часним визнання сільськогосподарського (аграрного) права як га­лузі   права.

Протилежну думку висловили у своїх працях 3. С. Беляева , В.   В.   Петров   , А.  А. Денисов   ,   О. А.   Кічатова  ,   Г.   О. Аксеньонок   .

Згодом проблема набуває міжнародного значення; вивчається та науково аналізується досвід інших країн щодо регламентації аграр­них  відносин.   У травні   1972  р.   у Флоренції  проводився   радянсько-італійський "круглий стіл" з питань аграрного права, де доповіді радянських учених (М. І. Козиря, Г. О. Аксеньонка, В. О. Кікотя, М. І. Краснова) були присвячені проблемам аграрного законодавс­тва,   формування   аграрного   права  як  галузі   права   та   правової   науки,   керівництва та управління   сільським   господарством  та  ін.

1974 р. в редакції журналу "Советское государство и право" від­булася нова зустріч за "круглим столом" де розглядалися питання удосконалення правового регулювання сільського господарства . Під час обговорення виявилися різні підходи до розуміння аграр­ного права. Були визначені основні напрями наукових досліджень у галузі сільського господарства: поєднання розробки загальнотео­ретичних і конкретних правових проблем, актуальність теоретич­них досліджень і їх відповідність потребам практики, проведення комплексних  досліджень  тощо.

Більшість учасників дискусії зійшлися в поглядах на визнання комплексної галузі аграрного законодавства, науки аграрного пра­ва та однойменної навчальної дисципліни. І навіть ті вчені, які не визнавали аграрного права як галузі права, не заперечували існування науки аграрного права, а також потреби в такій навчальній дисципліні. Це мало істотне значення для розвитку аграрно-право­вих   досліджень.

Як бачимо, складність і новизна проблеми зумовили аналіз (на етапі становлення аграрно-правової науки) переважно загальноте­оретичних   проблем   аграрного   права.

Наприкінці 70-х і на початку 80-х pp. XX ст. ученими-юристами колишнього СРСР було розроблено значну кількість праць, присвя­чених теоретичним проблемам аграрного права, його предмету, ме­тоду, а також аграрному законодавству як основі формування від­повідної галузі права та ін. Серед російських авторів, які досліджу­вали загальнотеоретичні засади аграрного права на етапах його ста-новлення, варто згадати М. І. Козиря, Г. Ю. Бистрова, І. Ф. Казь -міна, В. В. Петрова, А. А. Денисова, 3. С. Беляеву, О. А. Кічатову, Ф.   М.   Раянова,   К. А.   Шайбекова,   Г.   В.  Чубукова та ін.

На особливу увагу заслуговують праці М. І. Козиря, В. В. Пет­рова, А. А. Денисова, Ф. М. Раянова, 3. С. Бєляєвої, Г. Ю. Бистро­ва, К. А. Шайбекова, в яких поєднується розробка загальнотеоре­тичних і конкретних (практичних) проблем правового регулювання сільського господарства. У складному процесі становлення науко­вих засад нової галузі сільськогосподарського (аграрного) права важливу роль відігравали не лише погляди тих авторів, які послі­довно запроваджували ідею нової галузі права, а й її противників. У  цьому  плані   істотне   значення   мали   праці   І.   Ф.   Казьміна,   присвячені теорії джерел сільськогосподарського законодавства, публі­кації І. Ф. Панкратова і В. 3. Янчука (УРСР) та деяких інших уче­них, які не заперечували галузевого існування сільськогосподар­ського   законодавства  та   науки   сільськогосподарського   права.

В УРСР, починаючи з 70-х pp., наука аграрного права дослід­жує також загальнотеоретичні проблеми аграрного права та різні сторони механізму правового регулювання суспільних відносин у сільському господарстві. Поряд із цим у працях українських авто­рів робляться висновки й щодо наявності окремих комплексних спеціалізованих правових інститутів аграрного права (зокрема, інс­титуту матеріальної відповідальності працівників сільськогосподар­ських підприємств); й щодо формування в такий спосіб галузевої правової структури. Серед українських авторів, які розробляли те­орію аграрного права, слід назвати В. С. Шелестова, Н. І. Титову, Ц.   В.   Бичкову.

Початок 80-х pp. в УРСР позначився розширенням аграрно-правових наукових досліджень, все бічним обгрунтуванням право­вих інститутів аграрного права. Так, у цей час досить активно ана­лізуються проблеми аграрного законодавства та аграрного права (Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, В. С. Шелестов); правового регулю­вання суспільних відносин в умовах АПК (Ю. С. Шемшученко, В. І. Семчик, В. К. Попов, Ц. В. Бичкова); сільськогосподарської кооперації (В. І. Семчик, В. К. Попов, Ц. В. Бичкова, 3. А. Павло­вич); майнових відносин у сільському господарстві (В. І. Семчик); договірних відносин аграрних суб'єктів (В. К. Попов, Ц. В. Бичко­ва, В. В. Долежан); державного управління АПК (В. С. Шелестов, 3. А. Павлович); питання охорони земель сільськогосподарського призначення (В. В. Янчук, Д. А. Суржан); охорони навколишнього природного середовища в сільському господарстві (Ю. С. Шемшу­ченко,   В. Л.   Мунтян,   В.   І. Андрейцев,   В.   К.   Попов) тощо.

Введення з 1982 р. у вищих навчальних закладах курсу "Сіль­ськогосподарське право" (нині — "Аграрне право") та видання 1985 р. у Москві першого підручника з цієї навчальної дисциплі­ни відіграло важливу роль у формуванні комплексних, система­тизованих знань з цієї дисципліни у студентів-юристів, що, в свою чергу, позитивно позначилося на подальшому розвитку аг­рарно-правової науки. Слід зазначити, що українські вчені-юрис-ти (В. 3. Янчук, В. С. Шелестов, В. В. Долежан) взяли активну участь в обговоренні цього підручника, продемонструвавши твор­чий   підхід до   своєї   праці.

Сучасний стан науки аграрного права України характеризується інтенсивним розвитком аграрно-правових досліджень на якісно но­вій основі в умовах незалежної Української держави, розширенням системи аграрно-правової науки, її предмета за рахунок виникнен­ня   нових  правових   інститутів   і   нових  аграрних  суб'єктів  тощо.

Важливим внеском у розвиток української аграрно-правової на­уки стало видання 1996 р. першого в Україні підручника за редак­цією   В.   3.   Янчука   —   "Аграрне   право  України".

Аналізуючи аграрно-правову науку України, можна зробити висновок, що сьогодні вона досліджує широке коло проблем аг­рарного права, і з розвитком суспільних відносин у галузі сіль­ського господарства предмет її теоретичних розробок значно роз­ширюється.

З огляду на це, процес становлення та розвитку науки аграрно­го права України відповідно до предмета її дослідження й конкрет­них  історичних  умов   можна  умовно   поділити   на  4  основні   етапи:

• перший — кінець 60-х — початок 70-х pp. — становлення аграр­но-правової науки — характеризується аналізом переважно загаль­нотеоретичних   проблем   сільськогосподарського   права;
• другий — початок 70-х — початок 80-х pp. — розвитку україн­ської науки сільськогосподарського (аграрного) права — супровод­жується дослідженням теоретичних проблем аграрного законодавс­тва,   розробкою   перших   аграрно-правових   інститутів;
• третій — початок 80-х — початок 90-х pp. — активного розвит­ку української науки аграрного права та формування її як цілісної комплексної системи наукових знань — характеризується розши­ренням предмета аграрно-правової науки, поглибленням загально­теоретичних її розробок, всебічним обгрунтуванням багатьох пра­вових інститутів аграрного права в умовах агропромислового ком­плексу;
• четвертий — початок 90-х pp. — й донині — інтенсивного роз­витку аграрно-правової науки на якісно новій основі в умовах не­залежної Української держави — відзначається розширенням сис­теми аграрно-правової науки, її предмета завдяки виникненню принципово нових правових інститутів, розширенню кола аграрних суб'єктів у зв'язку з проведенням земельної та аграрної реформ, ра-дикалізацією аграрного законодавства за умов переходу до ринко­вої   економіки.

Отже, становлення української аграрно-правової науки характе­ризується певним наступництвом. Науковою базою для розробки теорії аграрного законодавства України і відповідної галузі права, окремих аграрно - правових інститутів слугували наукові досліджен­ня у сфері колгоспного й земельного права, які здійснювалися ще задовго до виникнення науки сільськогосподарського (аграрного) права України. Як бачимо, наука аграрного права України генетич­но пов'язана з наукою колгоспного й земельного права, а також значною   мірою   —   з   наукою   цивільного   права.

Українська аграрно-правова наука відігравала важливу роль у системі науки сільськогосподарського (аграрного) права колиш­нього   СРСР   у  процесі   становлення   нової   комплексної,   інтегрованоі та спеціалізованої галузі аграрного права, з ясування її понят­тя, особливостей, способів формування, зокрема через становлен­ня   її   окремих   правових   інститутів.