ТЕМА 17 ДОГОВІРНІ ВІДНОСИНИ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ Печать
Аграрное право - Ю.М.Крупка Аграрне право України

 

Поняття і види договорів у сільському господарстві.

Характе­ристика окремих договорів щодо реалізації сільськогосподарської продукції.

Договори про закупівлю зерна.

Договори на використан­ня науково-технічної продукції у сільському господарстві.

Поняття і види договорів у сільському господарстві. Загальне поняття договору передбачено ст. 626 ЦК України, згідно з якою договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір у сільському господарстві можна визначити як правовід-ношення між двома або більше суб'єктами аграрного господарю­вання, змістом якого є їхні договірні майнові зобов'язання діяти певним чином: передавати і приймати сільськогосподарську про­дукцію, виконувати роботу, надавати послуги.

Класифікація договорів у сільському господарстві ґрунтується на системі договірних зобов'язань, що містяться у ЦК України. Відповідно до цього договірні зобов'язання поділяють на догово­ри: щодо переходу права власності (купівля-продаж, дарування, рента, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, міна); пов'язані з передачею майна у тимчасове користу­вання; про виконання робіт; про надання послуг; про страхуван­ня; про кредитно-розрахункові відносини; про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Враховуючи специфіку аграрних відносин, договори у сільсько­му господарстві поділяють на три основні групи. До першої групи належать такі договори: про спільну діяльність з виробництва пев­ної продукції рослинництва та тваринництва; про спільну діяльність з виробництва, дорощування та відкормлювання молод­няку худоби та птиці; на виробництво та переробку кормів для тва­ринництва; з фермерськими господарствами на виробництво про­дукції на землях цих господарств; інші договори про виробництво сільськогосподарської продукції. До другої групи належать аграр­но-правові договори: про реалізацію сільськогосподарської про­дукції та товарів; про матеріально-технічне забезпечення; про фінансове забезпечення; інші договори про реалізацію продукції та постачання. До третьої групи означених документів відносять дого­вори: про агрохімічне обслуговування сільськогосподарських під­приємств; про виконання меліоративних робіт; про ремонт техніки та її технічне обслуговування; про виконання інших підрядних ро­біт; про надання наукових послуг аграрним підприємствам; догово­ри з банківськими установами та інші договори про надання різно­манітних послуг1.

Окрему групу складають договори про виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт у сфері сільського господарства тощо.

Характеристика окремих договорів щодо реалізації сільсько­господарської продукції. Закупівлю сільгосппродукції здійсню­ють переважно за договорами контрактації. Згідно з ч. 1 ст. 713 ЦК України за договором контрактації виробник сільськогоспо­дарської продукції зобов'язується виробити визначену ним сільськогосподарську продукцію і передати її у власність за­готівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержува­чеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію й оп­латити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

Згідно зі ст. 272 ГК України за договором контрактації вироб­ник сільськогосподарської продукції (надалі — виробник) зо­бов'язується передати заготівельному (закупівельному) або пере­робному підприємству чи організації (надалі — контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що пе­редбачені договором, а контрактант зобов"язується сприяти вироб­никові у виробництві зазначеної продукції, прийняти й оплатити її.

У договорах контрактації повинні передбачатися: види про­дукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у ви­робника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умо­ви доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на прий­мальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору та інші умови.

Особливості виконання договорів контрактації передбачені ст. 273 ГК України. Зокрема, виробник повинен не пізніш як за 15 днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і терміни здавання сільськогосподарської про­дукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здавання. Контрактант зобов'язаний прийняти від ви­робника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, при­датну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами. У договорі контрактації мо­жуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробни­ка, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнахо­дженням виробника.

За невиконання або неналежне виконання сторонами своїх зо­бов'язань за договором настає відповідальність відповідно до умов договору або закону. Так, за нездачу сільськогосподарської про­дукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому догово­ром, якщо інший розмір не передбачений законом. За невиконан­ня зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, що по­годжені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у роз­мірі 5% вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а що­до продукції, яка швидко псується, — повну її вартість. У разі, якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактанту завдані цим збитки.

Останнім часом зростає роль біржової торгівлі сільськогоспо­дарською продукцією, під час якої укладаються відповідні біржо­ві договори. Створення системи спеціалізованих аграрних бірж започатковано Указом Президента України від 18 січня 1995 р. № 63/95 «Про заходи щодо реформування аграрних відносин», яким було передбачено організацію та проведення на Українській міжбанківській валютній біржі торгів ф'ючерсними та форвард­ними контрактами під закупівлю сільськогосподарської про­дукції та продуктів її переробки із залученням до цього комерцій­них банків як агентів-брокерів, з подальшим проведенням таких торгів на спеціалізованих товарних біржах.

Ф'ючерсний контракт — це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) товари (цінні папери або кошти) у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами кон­тракту.

Форвардний контракт — це стандартний документ, який за­свідчує зобов'язання особи придбати (продати) товари (цінні папе­ри або кошти) у визначений час та на визначених умовах у майбут­ньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.

В агропромисловому комплексі застосовуються бартерні (товаро­обмінні) операції. Згідно зі ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший. Застосування цих договорів у сільському господарстві дає змогу аграріям діяти за умов великої інфляції. Водночас вони позбавляють товаровиробників обігових коштів. Тому уряд намагається обмежити застосування бартеру.

Договори про закупівлю зерна. Характерна для сільського господарства нестабільність на ринку зерна зумовлює необхід­ність застосування спеціальних механізмів державної підтримки цієї галузі аграрного виробництва. З цією метою було створено ме­ханізм заставних закупівель зерна. Згідно з ч. З ст. 52 Закону Ук­раїни «Про зерно та ринок зерна в Україні» до 31 березня відповід­ного поточного року у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, затверджуються заставні ціни на зерно, тобто на зерно майбутнього врожаю. Заставна ціна зерна (ціна підтримки) — це гарантована державою ціна зерна, яка відшкодовує середньогалузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, дос­татній для відтворення виробництва.

За ст. 61 цього закону після затвердження заставних цін на зерно врожаю певного року ДАК «Хліб України», який призначено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 червня 2003 р. № 374-р державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна, та уповноважені із забезпечення заставних закупок зерна до 1 липня поточного року повідомляють у засобах масової інфор­мації чи спеціальних виданнях про обсяги закупівель заставного зерна та заставні ціни. Сільськогосподарські товаровиробники, які виявили бажання укласти договір заставних закупок зерна, направляють відповідну заявку Державному агенту із забезпе­чення заставних закупок зерна або уповноваженому із забезпечен­ня заставних закупок зерна. Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений із забезпечення зас­тавних закупок зерна протягом 5 днів після отримання заявки повідомляє сільськогосподарського товаровиробника про її прий­няття або відхилення. У повідомленні про прийняття заявки Дер­жавний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений із забезпечення заставних закупок зерна вказує також місцезнаходження зернового складу, до якого сільсько­господарський товаровиробник повинен доставити зерно за свій рахунок.

Згідно зі ст. 47 означеного Закону України сільськогосподар­ські товаровиробники, здійснюючи заставні закупки зерна на під­ставі укладених договорів заставних закупок зерна, передають зерно зерновим складам, які приймають його на зберігання згідно з укладеними договорами з Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженим із забезпечення за­ставних закупок зерна, а останні протягом 3 банківських днів пе­рераховують сільськогосподарським товаровиробникам плату за нього в повному обсязі за заставною ціною. Зберігання заставного зерна є строковим. Перебіг строку зберігання заставного зерна у зер­нових складах починається з приймання цього зерна на зберіган­ня після 1 липня поточного року, але не може тривати довше ніж до 1 березня наступного року. Протягом цього строку сільськогос­подарські товаровиробники мають право витребувати заставне зерно у порядку, передбаченому цим законом.

За ст. 56 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Украї­ні», сільськогосподарські товаровиробники мають право розпо­ряджатися заставним зерном лише після повернення отриманих за заставною ціною коштів та відшкодування зерновим складам витрат за зберігання зерна за час його фактичного зберігання. Як­що до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна (сільськогосподарський товаровиробник) не витребував заставне зерно для подальшого продажу, воно переходить у власність дер­жави, а видані складські документи втрачають чинність. Витрати зернових складів за зберігання такого зерна відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету.

Договори на використання науково-технічної продукції у сіль­ському господарстві. Договірні правовідносини щодо використан­ня науково-технічної продукції у сільському господарстві регулю­ються нормами ЦК України, законами України «Про охорону прав на сорти рослин» та іншими.

Окремими предметами договорів на використання науково-технічної продукції у сільському господарстві є сорти рослин і по­роди тварин, які, відповідно до ст. 420 ЦК України, належать до об'єктів права інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про охорону прав на сор­ти рослин» власник сорту має право передати своє майнове право на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його право­наступником. Власник сорту може видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного догово­ру. За ліцензійним договором власник сорту (ліцензіар) передає право на використання сорту іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіару обумовлені договором пла­тежі і здійснювати інші дії, передбачені договором про виключну або невиключну ліцензію.

За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання сорту ліцензіату у певному обсязі, на визначеній території і в обумовлений строк, залишаючи за собою право вико­ристовувати сорт в частині, що не передається лщензіату. Ліцензіар не має права надавати ліцензії на використання сорту іншій особі на цій же території у обсязі наданих ліцензіату гфав.

За договором про невиключну ліцензію ліцензіар передає пра­во на використання сорту ліцензіату, залишаючи за собою право на використання сорту і надання ліцензій іншим особам.

Упродовж строку чинності патенту власний сорту має право в установленому порядку подати до Установи для офіційної публі­кації заяву про готовність надати дозвіл будь-якій особі на вико­ристання сорту (відкриту ліцензію). У цьому разі збір за підтри­мання чинності виключного права власника сорту зменшується на 50%, починаючи з року, наступного за роком опублікування такої заяви. Якщо жодна особа не заявила власнику сорту про свої наміри щодо використання сорту і не виявила бажання укласти ліцензійний договір, він може подати письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У такому разі збір за підтримання чин­ності виключного права власника сорту вноситься у повному розмірі, починаючи з року, наступного за роком опублікування такого клопотання.

Ліцензійний договір і договір про передачу виключного права власника сорту вважаються дійсними, якщо вонгї укладені в пись­мовій формі і підписані сторонами.

Видача ліцензії на використання сорту та передача виключного права власника сорту вважаються дійсними для третіх осіб із дати публікації відомостей про це в офіційному виданаі. яка здійснюєть­ся на підставі занесення відповідних відомостей до Реєстру патентів.

Права на селекційні досягнення у тваринництві можуть бути предметом договору на використання науково-технічної про­дукції у сільському господарстві. Власник патенту має право на підставі договору передати як право на породу тварини, так і пра­ва, що з нього випливають.

 

Запитання для самоконтролю

1.    У чому полягають особливості правового регулювання дого­ворів у сільському господарстві?

2. Які види договорів застосовуються у сільському господарстві?

3.    Які види договорів належать до групи договорів на реаліза­цію сільськогосподарської продукції?

4.  У чому специфіка біржових договорів?

5.     Що таке договір контрактації?

6.  Якими законодавчими актами регулюється порядок укла­дення та виконання договору контрактації?

7.     Хто є сторонами договору контрактації?

8.  Чим відрізняється договір контрактації від договору купівлі-продажу?

9.  Яким законом регулюється порядок заставних закупівель сільськогосподарської продукції?

10. У чому полягає механізм заставних закупівель зерна?

11. Що є предметом договорів на використання науково-тех­нічної продукції у сільському господарстві?