ГЛАВА 17 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ У МЕЖАХ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ PDF Печать
Аграрное право - М.В. Шульга Земельне право України


§ 1. Особливості правового режиму земель у межах населених пунктів

Правовий режим земель у межах населених пунктів (міст, селищ і сіл)це встановлений правовими нормами по­рядок, який визначає структуру та цільове призначення всіх земель, що становлять територію населеного пункту та окремих категорій в його межах, приналежність цих зе­мель певним суб'єктам, розпорядження, управління та ко­ристування ними, права та обов'язки власників земельних ділянок та землекористувачів, а також компетенцію місце­вих органів виконавчої влади та органів місцевого самовря­дування в регулюванні земельних відносин.

Головні завдання використання земель у межах населених пунктів полягають у розміщенні міст, селищ і сіл, забезпеченні їх подальшого функціонування та сталого розвитку. Цьому під­порядковані правові режими всіх категорій земель, які станов­лять територію населених пунктів. Із загальної єдності основ­ного цільового призначення земель у межах населених пун­ктів, яке пов'язане з несільськогосподарським використанням земель, впливає і певна взаємозумовленість у правових режи­мах її складових. Так, загальним моментом, що характеризує зміст земельних правовідносин у населених пунктах, є зумов­леність прав та обов'язків власників земельних ділянок і зем­лекористувачів містобудівною документацією (генеральними планами, проектами детального планування та ін.).

Особливості правового режиму земель у межах населених пунктів визначаються наявністю містобудівних вимог як до організації всієї території, так і окремих її частин, розширен­ням компетенції органів місцевого самоврядування у сфері використання та охорони цих земель, взаємозв'язком та під­порядкованістю правового режиму всіх земель у межах тери­торії населених пунктів правовому режиму земель житлової та громадської забудови як домінуючої категорії.

Важливою рисою правового режиму зазначених земель слід вважати те, що їх обов'язковою складовою є землі, які перебува­ють у комунальній власності. Цими землями розпоряджаються сільські, селищні, міські ради, повноваження яких у галузі зе­мельних відносин визначені Земельним кодексом України (ст. 12) та Законом України «Про місцеве самоврядування в Ук­раїні». Зазначені ради передають земельні ділянки із земель ко­мунальної власності, наприклад, у приватну власність фізич­них та юридичних осіб або надають у користування, у тому числі й на умовах оренди, вилучають земельні ділянки з корис­тування або ж викуповують їх у власників для суспільних по­треб. Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного ко­дексу встановлено, що до розмежування земель права держав­ної і комунальної власності повноваження щодо розпоряджен­ня землями у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради. Тимчасовим порядком розмежування земель права державної і комунальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2002 р., передбачено, що підставою для організації робіт з розмежування земель пра­ва державної і комунальної власності у межах населених пунк­тів є рішення про розмежування цих земель, які приймаються відповідними сільськими, селищними, міськими радами за по­годженням з органами виконавчої влади1.

До повноважень сільських, селищних, міських рад на те­риторії населених пунктів належить також зміна цільового призначення земельної ділянки, яка перебуває у власності громадянина або юридичної особи і розташована у межах певного населеного пункту. Це встановлено постановою Кабі­нету Міністрів України «Про затвердження Порядку зміни ці­льового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» від 11 квітня 2002 р.2. Варто звернути увагу і на те, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи управлінські функції щодо раціонального вико­ристання та охорони земель, організують землевпорядку­вання, здійснюють земельний контроль, обмежують, тимча­сово забороняють (зупиняють) використання земель грома­дянами та юридичними особами у разі порушення ними ви­мог земельного законодавства тощо.

Одна з основних особливостей правового режиму земель у межах населених пунктів полягає в тому, що серед функцій державного управління цими землями головне місце посідає функція планування та забудови. Правові форми планування та забудови земель у межах населених пунктів закріплено містобудівним законодавством.

Найважливішими серед цих форм є: схеми планування те­риторій, генеральний план населеного пункту, детальний план території, план червоних ліній, проект забудови терито­рії, проект розподілу території, план земельно-господарсько­го устрою та регіональні і місцеві правила забудови.

Схема планування території — це містобудівна докумен­тація, яка визначає принципові вирішення планування, за­будови та іншого використання відповідних територій адмі­ністративно-територіальних одиниць або їх окремих частин. Такі схеми розробляються на регіональному та місцевому рівнях і затверджуються відповідними радами.

Генеральний план населеного пункту — головний містобу­дівний документ, на основі якого здійснюється використання земель у межах населеного пункту, визначає архітектурний та планувальний розвиток конкретного населеного пункту. Він є основою для встановлення меж відповідного адміністратив­но-територіального утворення. В ньому визначаються: ос­новні напрями майбутнього використання земель у межах населеного пункту для житлового будівництва і громадської забудови, розвитку інженерної і транспортної мережі, здій­снення благоустрою та зеленого будівництва, а також межі функціональних зон, пріоритетні та допустимі види викорис­тання та забудови територій; території, які мають будівельні, санітарно-гігієнічні, природоохоронні та інші обмеження їх використання; черговість і пріоритетність забудови та іншого використання земель тощо. У складі генерального плану роз­робляються: детальний план забудови, план червоних ліній, проект забудови території, проект розподілу території та ін.

План земельно-господарського устрою населеного пун­кту — самостійний елемент містобудівної документації. Він використовується для обгрунтування, розробки і подальшої реалізації у межах населеного пункту (як правило, міста) необ­хідного обсягу організаційних та інженерно-технічних захо­дів щодо освоєння, поліпшення якості земель, раціонального використання, охорони та захисту їх від руйнівних процесів.

Згідно з Порядком складання плану земельно-господар­ського устрою населеного пункту, затвердженим наказом Мінбудархітектури України та Держкомзему України від 24 вересня 1993 р., в ньому є дані про поділ земель за вико­ристанням відповідно до цільового призначення, поділ зе­мель за формами власності і користування. Він закріплює ор­ганізаційні, правові, фінансові та інші заходи щодо вдоско­налення структури територій, освоєння земель, поліпшення їхньої якості тощо.

Для забезпечення перспективної містобудівної діяльності щодо земельно-господарського устрою обґрунтовуються на­прями тимчасового використання земель зони перспектив­ної забудови.

Важливою формою планування використання земель у межах населених пунктів є регіональні та місцеві правила за­будови, які встановлюють порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів умов і обмежень забу­дови та іншого використання територій та окремих земель­них ділянок у межах зон, визначених планом зонування.

Наказом Держбуду України від 10 грудня 2001 р. затвер­джено Типові регіональні правила забудови1. Вони є основою для розробки регіональних правил забудови населених пун­ктів областей, Автономної Республіки Крим є обов'язковими для суб'єктів містобудування на території відповідного регіо­ну, враховують регіональні особливості і затверджуються від­повідними обласними радами.

Місцеві правила забудови розробляються для міст Києва та Севастополя, міст обласного та республіканського значення. Для всіх інших населених пунктів такі правила можуть розроблятися та затверджуватися відповідними радами. Вони встановлюють порядок вирішення питань розташування, надання дозволу на будівництво об'єктів містобудування та на виконання будівель­них робіт, прийняття цих об'єктів в експлуатацію, а також поря­док здійснення контролю за містобудівною діяльністю.

Особливості правового режиму земель у межах території населених пунктів полягають ще і в тому, що він визначається відповідно до зонуванням земель у межах населених пунктів.

Зонування земель — це розподіл їх на земельні ділянки (масиви) з різним цільовим призначенням і правовим режи­мом використання. Воно здійснюється згідно з Положенням про земельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів, затвердженим наказом Держкомзему України від 26 серпня 1997 р. № 85 і зареєстрованим у Міністерстві юс­тиції України 31 жовтня 1997 р.1

Відповідно до ст. 180 ЗК України при зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих функціональних зон згідно з місцевими правилами забудови.

Специфічною рисою правового режиму земель у межах те­риторії населених пунктів є те, що їх територія відокремлю­ється від інших територій шляхом встановлення відповідної межі (ст. 173 ЗК). У даному разі населені пункти розглядають­ся як самостійні адміністративно-територіальні утворення, межі яких згідно зі ст. 176 Земельного кодексу посвідчуються державним актом України, форма та порядок видачі якого встановлюються Верховною Радою України.

Оскільки головною складовою території населених пунктів є землі житлової та громадської забудови, їх використання пов'язане з наявністю у суб'єкта права на забудову, яке має від­носно самостійний характер і може бути реалізоване ним в по­рядку і на умовах, визначених законом. Це ще одна з особли­востей правового режиму земель у межах населених пунктів.