Печать
PDF

ГЛАВА 9 ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ - Страница 3

Posted in Аграрное право - М.В. Шульга Земельне право України

 

§ 4. Вирішення земельних спорів

Важливим способом забезпечення земельних прав суб'єктів є вирішення земельних спорів, яке здійснюється компетентними органами у встановленому порядку. Правові приписи, які регу­люють це питання, зосереджені у розділі V кодексу «Гарантії прав на землю» Земельного кодексу. Це свідчить про те, що інститут земельних спорів є одним з різновидів гарантій прав на землю.

Земельні спори — це особливий вид правових відносин щодо розв'язання конфлікту, який виникає у зв'язку з пору­шенням прав та законних інтересів власників земельних ді­лянок, землекористувачів, у тому числі й орендарів земель­них ділянок та інших суб'єктів земельних правовідносин.

Земельний спір виникає з приводу дійсного або можливо­го порушення конкретних земельних прав суб'єкта, причому в останньому випадку розгляд спору триває до фактичного з'ясування обставин, що підтверджують відсутність дійсного порушення земельного права.

Дії, які можуть певною мірою впливати на права та інте­реси суб'єктів і виступати причиною спору, можливі як з бо­ку самих носіїв земельних прав, державних та інших орга­нів, так і з боку сторонніх осіб. Вони можуть бути пов'язані із самовільним зайняттям земельної ділянки, створенням перешкод при її використанні, порушенням меж земельних ді­лянок тощо. Такі дії порушують суб'єктивні земельні права: право власності, право землекористування та ін. Порушува­тися водночас можуть одне або кілька земельних прав суб'єкта. Але ці права мають бути чітко визначені та індиві­дуалізовані.

Сутність вирішення земельного спору компетентним ор­ганом полягає у з'ясуванні змісту і меж повноважень сторін спору та встановлення їх обов'язків щодо певних правовід­носин.

Предметом земельного спору є заявлена вимога суб'єкта цих правовідносин до компетентного органу щодо забезпе­чення реалізації належних йому суб'єктивних прав, а в дея­ких випадках — щодо зобов'язання інших суб'єктів спору до­держуватися обов'язків, визначених законодавством.

Земельні спори неоднорідні за своїм складом. Серед су­купності земельних спорів самостійне місце посідають спо­ри: з приводу володіння, користування і розпорядження зе­мельними ділянками, що перебувають у власності; щодо роз­межування територій сіл, селищ, міст, районів та областей; що виникають внаслідок незгоди власників землі або земле­користувачів з рішенням органів державної влади з питань земельних ресурсів чи органів місцевого самоврядування; що виникають з приводу оренди земельних ділянок.

Враховуючи зміст, суб'єктів спору та інші підстави, їх можна класифікувати на окремі групи. Так, земельні спори можна класифікувати за їх суб'єктним складом. З урахуван­ням цього критерію земельні спори можуть виникати: між громадянами, юридичними особами, територіальними гро­мадами, адміністративно-територіальними одиницями, між громадянами та юридичними особами, спори за участю дер­жавних та інших органів, які наділені повноваженнями щодо вирішення земельних спорів.

Якщо за основу класифікації взяти особливості змісту спо­рів, то можна виділити такі спори: пов'язані з приватизацією земель державної і комунальної власності, спори про належ­ність земельної частки (паю); майнові спори, які пов'язані із земельними відносинами.

Слід також враховувати, що земля є не тільки територі­альним базисом і основним засобом виробництва, а й складо­вою єдиної екологічної системи. Тому земельний спір можна вважати різновидом еколого-правового спору. На цій підставі всю сукупність земельних спорів за своєю спрямованістю можна поділити на дві групи — суто земельні спори та зе­мельні спори екологічного спрямування.

До першої групи належать спори щодо порушення вимог раціонального використання земель, прав і законних інтересів власників землі, землекористувачів, у тому числі й орендарів. Виникнення спорів другої групи пов'язане з негативним впливом на стан земель як елемент довкілля. Це спори з при­воду псування сільськогосподарських та інших земель, за­бруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, ви­робничими відходами, стічними водами та ін.

Класифікація земельних спорів можлива й за іншими оз­наками.

Ці спори вирішують уповноважені органи у порядку, який встановленому законом. До таких органів ч. 1ст. 158 Земельного кодексу відносить: суди, органи місцевого самоврядування, орга­ни виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Беручи до ува­ги конституційне положення про те, що юрисдикція судів поши­рюється на всі правовідносини (ч. 2 ст. 124 Конституції), слід за­значити, що питома вага земельних спорів, які вирішують суди, зростає. Разом з тим, ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу передбачає, що окрему категорію земельних спорів мають розглядати ви­ключно суди. Так, судовому вирішенню підлягають земельні спо­ри з приводу володіння, користування і розпорядження земель­ними ділянками, що перебувають у власності громадян і юри­дичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Цей перелік є вичерпним.

Судовий захист забезпечує максимум гарантій носіям зе­мельних прав. Практика свідчить, що відновлення поруше­них земельних прав суб'єктів у судовому порядку є більш ефективним і кваліфікованим.

Земельний кодекс не виключає вирішення земельних спо­рів і в адміністративному порядку, тобто уповноваженими органами місцевого самоврядування та органами державної влади з питань земельних ресурсів.

Стаття 12 Кодексу відносить вирішення земельних спорів до повноважень сільських, селищних, міських рад. Ці органи міс­цевого самоврядування вирішують лише ті спори у межах від­повідних населених пунктів, які ввійшли до переліку ч. З ст. 158 Земельного кодексу. Цей перелік включає спори щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Певними повноваженнями щодо вирішення земельних спорів наділені органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Так, відповідно до ч. 4 ст. 158 Земельного кодексу вони вирішують спори щодо меж земельних ділянок за межа­ми населених пунктів, розташування обмежень у викорис­танні земель та земельних сервітутів.

Порядок розгляду земельних спорів зазначеними органа­ми встановлений ст. 159 Земельного кодексу. У цих випадках суб'єктами, що беруть участь у вирішенні земельного спору, є заявник, відповідач або уповноважені ними представники, суб'єкти, які вирішують спір, а також суб'єкти, які не заінте­ресовані у розгляді спору, але їх участь є допоміжною у вирі­шення спору (експерти, свідки) та ін.

Вирішення земельного спору пов'язане з додержанням вимог певної процесуальної форми. Вона здійснюється у ме­жах таких стадій: порушення справи; підготовка до розгляду; розгляд і вирішення спору по суті та винесення рішення; ос­карження рішення; виконання рішення.

Сторони спору згідно зі ст. 160 Земельного кодексу мають право знайомитися з матеріалами справи, особисто брати участь у розгляді спору, за власною ініціативою чи на вимогу компетентного органу надавати інформацію, яка має зна­чення для вирішення спору, одержувати копію рішення щодо земельного спору тощо.

Повторна неявка без поважних причин сторони не може бути підставою для відкладення розгляду справи.

Рішення, що виноситься компетентним органом на основі розгляду земельного спору, має відповідати загальним вимо­гам, встановленим законом. Воно набирає чинності з момен­ту прийняття і передається сторонам спору у п'ятиденний термін після його прийняття.

Якщо сторона (сторони) не згодна з рішенням, вона має право оскаржити його до вищестоящого органу або у судово­му порядку. Оскарження рішень органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи органів місцевого самовряду­вання у суді призупиняє їх виконання.

Вирішення земельних спорів у судовому порядку за учас­тю громадян здійснюється у позовному провадженні. При цьому можуть використовуватися положення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосу­вання судами земельного законодавства при розгляді цивіль­них справ» від 25 грудня 1996 р. у частині, що не суперечить чинному Земельному кодексу.

Винесене судом рішення можна оскаржити у місячний строк з наступного дня після оголошення у відповідному апе­ляційному суді.

Щодо земельних спорів, сторонами яких виступають юри­дичні особи або громадяни—суб'єкти підприємницької діяль­ності, то вони вирішуються господарськими судами. При цьому має враховуватися Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землеко­ристування» від 27 червня 2001 р. у частині, що не супере­чать новому Земельному кодексу.

Виконання судового рішення передбачає заходи щодо за­безпечення відновлення порушених прав і законних інтере­сів власників землі, землекористувачів, орендарів земельних ділянок і здійснюється відповідно до Закону України «Про ви­конавче провадження» від 21 квітня 1999 р.