Печать
PDF

ГЛАВА 7 ПРАВО ОРЕНДИ ЗЕМЛІ - Страница 3

Posted in Аграрное право - М.В. Шульга Земельне право України

 

§ 3. Договір оренди земельної ділянки

Основним документом, який регулює відносини між орен­додавцем земельної ділянки і орендарем, є договір оренди зе­мельної ділянки. З огляду на специфіку орендних відносин та особливості об'єкта цих відносин договори відіграють провід­ну роль у врегулюванні земельних орендних відносин.

Договір оренди земельної ділянки — це юридично офор­млена у встановленому законом порядку двостороння угода, за якою орендодавець передає орендареві земельну ділянку у тим­часове оплатне використання для задоволення його потреб, які визначаються цільовим призначенням орендованої ділянки і спрямовані на забезпечення відповідного виду діяльності за умо­ви раціональності землекористування і охорони земель як з боку орендаря, так і з боку держави, та на інших погоджених умовах.

За своєю правовою природою договір оренди земельної ділян­ки є земельно-правовим. Його земельно-правовий характер виз­начається сутністю та особливостями землі як об'єкта договору.

Істотною умовою договору, яка також впливає на його юридичну природу, є умова про раціональність землекорис­тування та охорону земель. Ця умова виступає обов'язком орендаря не лише перед орендодавцем, а й перед державою, її включення до договору оренди земельної ділянки зумовле­но особливостями його об'єкта.

Серед договірних умов різної юридичної значимості прийня­то виділяти: істотні, звичайні та випадкові (факультативні). Це повною мірою стосується і договору оренду земельної ділянки.

Згідно із Законом «Про оренду землі» (ст. 14) до істотних умов, необхідних для укладення договору, належать: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди (ст. 17); орендна плата (розмір, індек­сація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перег­ляду); цільове призначення, умови використання і збережен­ня якості земельної ділянки; умови повернення земельної ді­лянки орендодавцеві; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або зни­щення об'єкта чи його частини; відповідальність сторін.

Звичайні умови договору оренди земельної ділянки відріз­няються від істотних тим, що їх наявність або відсутність не впливає на факт укладення договору. Вони сформульовані в законі або інших нормативних актах (наприклад, право влас­ності орендодавця на здану в оренду земельну ділянку і на по­вернення її по закінченні строку договору оренди).

Випадкові умови набирають юридичної сили лише при включенні їх до змісту договору. Як правило, за допомогою випадкових умов вирішуються ті питання, які не передбаче­ні законом. Разом з тим, договір не може містити положення, які суперечать чинному законодавству.

Договір оренди земельної ділянки — це угода, у якій сторо­ни визначають взаємні зобов'язання. Для його законності необхідне додержання всіх правових вимог і порядку укла­дення, передбаченого законодавством України.

Правові умови укладення договору являють собою систе­му визначених законодавством заходів, додержання і вико­нання яких є обов'язковими для породження договором юри­дично значимих наслідків.

Загальними умовами укладення договору оренди земель­ної ділянки є: укладення його сторонами на добровільних засадах; коло орендодавців земель чітко визначено законом; не­обхідна обов'язкова наявність проекту відведення земельної ділянки, який є невід'ємним додатком до договору, якщо це пов'язано зі зміною цільового призначення земельної ділянки чи наданням ділянки із земель запасу під забудову; земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути передана в оренду за згодою заставодержателя; у разі надходження двох або біль­ше клопотань на оренду однієї і тієї самої земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності, відпо­відні орендодавці проводять конкурс щодо набуття права оренди земельної ділянки. При цьому підставою для укладен­ня договору оренди є результати конкурсу чи аукціону.

Процес укладення договору оренди земельної ділянки можна, умовно поділити на такі основні етапи: організацій­ний (підготовчий); нотаріальне посвідчення договору оренди земельної ділянки; державна реєстрація договору.

На першому етапі особа, яка бажає одержати земельну ді­лянку в оренду, подає власникові або уповноваженій ним осо­бі заяву (клопотання), яка розглядається у встановлений тер­мін, розробляється проект відведення земельної ділянки, як­що вона передається в оренду зі зміною цільового призначен­ня або із земель запасу під забудову.

Після аналізу висновку державного органу з питань зе­мельних ресурсів про обмеження та права третіх осіб на ви­користання земельної ділянки та звірки плану земельної ді­лянки з фактичним розташуванням усіх її меж на місцевості здійснюється підготовка проекту договору.

Досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов ще не достатнє для набрання договором чинності. Статтею 13 Закону передбачена письмова форма договору оренди зе­мельної ділянки, цей договір також потребує обов'язкового нотаріального посвідчення за місцем розташування земель­ної ділянки, якщо він укладений на термін більше п'яти ро­ків. Договір, укладений на строк до п'яти років, підлягає но­таріальному посвідченню за бажанням однієї зі сторін.

Договір підлягає державній реєстрації у порядку, передба­ченому постановою Кабінету Міністрів України «Про затвер­дження Порядку державної реєстрації договорів оренди зем­лі» від 25 грудня 1998 р.

Указом Президента України «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земель­ного кадастру» від 17 лютого 2003 р.1 на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов'язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєс­трації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок (п. 4.11).

Після засвідчення факту державної реєстрації договір орен­ди реєструється у Книзі записів державної реєстрації догово­рів оренди землі, яка ведеться державним органом з питань земельних ресурсів. Датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації. Дер­жавна реєстрація договору провадиться у 30-денний строк.

Законодавство надає можливість оскаржити у судовому порядку непроведення державної реєстрації у встановлені строки, а також відмову у державній реєстрації.

Державна реєстрація договору оренди створює важливі юридичні наслідки:

по-перше, договір набирає чинності після державної реєс­трації, оскільки його державна реєстрація є офіційним виз­нанням і підтвердженням державою факту виникнення пра­ва оренди земельної ділянки у конкретної особи; по-друге, згідно з законодавством орендар має право приступати до використання земельної ділянки після державної реєстрації договору оренди. Порушення цієї вимоги тягне за собою пра­вові наслідки, передбачені статтями 211—212 ЗК України.

Певною специфікою характеризується укладення догово­ру оренди земельної частки (паю). Так, п. 4 ст. 7 Закону Укра­їни «Про оренду землі» встановлено, що громадяни, які мають право на земельну частку (пай)2 у недержавному сільськогос­подарському підприємстві, можуть передавати в оренду від­повідну земельну ділянку лише для сільськогосподарського використання є порядку, визначеному Земельним кодексом та законами України. Можливість укладення договорів таким шляхом виникла в результаті паювання земель колективних агроформувань у ході аграрної реформи.

Але слід мати на увазі, що ст. 4 Закону України «Про орен­ду землі», визначаючи об'єкти оренди, такого об'єкта як зе­мельна частка (пай) не передбачає.

Як відомо, в оренду може бути переданий індивідуально визначений об'єкт, оскільки істотними умовами договору є його місце розташування, розмір та площа. Відсутність цих умов служить підставою для відмови у державній реєстрації. Таким чином, передача в оренду земельної частки (паю) мож­лива лише після виділення її у натурі і отримання у вигляді конкретної ділянки, яка відповідно до Закону може бути об'єктом оренди.

В Указі Президента України від 3 грудня 1999 р. вказуєть­ся (п. 3), що правовстановлюючим документом, який засвід­чує право володіти, користуватися і розпоряджатися земель­ною часткою є сертифікат на право на земельну частку (пай). Земельний кодекс 2001 р. вніс певні корективи до цього по­ложення, зазначивши у Перехідних положеннях, що серти­фікати на право на земельну частку, отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалі­зації ними права вимоги на відведення земельної частки в натурі відповідно до законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затверджен­ня Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)» від 24 січня 2000 р. запроваджений спрощений поря­док реєстрації цих договорів.

Припинення договору оренди земельної ділянки здійсню­ється за наявності передбачених законом підстав: закінчен­ня терміну, на який було укладено договір; розірвання дого­вору оренди згідно зі ст. 28 Закону; одержання орендарем зе­мельної ділянки у власність у порядку, передбаченому Зе­мельним кодексом України; примусовий викуп (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності у поряд­ку, встановленому законами України; смерть громадянина-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмова осіб, зазначених у ст. 8 Закону, від виконання укладеного до­говору оренди земельної ділянки; ліквідація юридичної осо­би—орендаря.

Наслідком припинення договору оренди земельної ді­лянки є обов'язок орендаря повернути орендодавцеві зе­мельну ділянку на умовах, визначених договором оренди. Законом закріплено важливу гарантію прав орендодавця, яка зумовлена особливостями об'єкта цих відносин, зокре­ма: орендар не має права утримувати земельну ділянку для забезпечення своїх вимог до орендодавця. Таке утримуван­ня земельної ділянки унеможливлює її використання за ці­льовим призначенням.

У разі припинення договору у зв'язку із невиконанням чи неналежним виконанням орендарем обов'язків за договором, пов'язаних із недбалим ставленням його до земельної ділян­ки, або іншими його діями чи бездіяльністю, що призвели до її деградації, виснаження, зниження родючості, забруднен­ня, орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцеві запо­діяну шкоду.