ГЛАВА 42 Управління національною безпекою Печать
Административное право - Ю.П. Битяк Адміністративне право України

 

§ 1. Організаційно-правові засади управління національною безпекою

Під національною безпекою розуміють стан захищеності державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп і осіб.

Безпеки досягають проведенням єдиної політики в галузі її забезпечення, системою заходів економічного, політичного, організаційно-правового та іншого характеру адекватно загро­зам життєво важливим інтересам особи, суспільства й держа­ви. Вона охоплює заходи не тільки політичного, економічного, правового, а й екологічного, медичного, воєнного, а також спе­ціального характеру. Тому законодавством передбачено, що в здійсненні заходів щодо національної безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої і судової влади, недержавні організації та громадяни.

Сили (суб'єкти) забезпечення національної безпеки теж є різноманітними. Вони включають:

Український народ — громадяни на виборах, референдумах, а також через органи державної влади й органи місцевого са­моврядування висловлюють і реалізують своє бачення щодо забезпечення національної безпеки, привертають увагу сус­пільних і державних інститутів до небезпечних явищ, захища­ють власну безпеку;

Верховну Раду України — в межах своїх повноважень здійснює законодавче регулювання й контроль за діяльністю органів державної влади та посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері національної безпеки;

Президента України як главу держави — забезпечує держав­ну незалежність, здійснює керівництво в сферах національної безпеки й оборони;

Раду національної безпеки й оборони України як координа­ційний орган з питань національної безпеки і оборони при Пре­зидентові України — координує та контролює діяльність органів виконавчої влади в сферах національної безпеки й оборони;

Кабінет Міністрів України — вживає заходів щодо забезпе­чення обороноздатності, національної безпеки й боротьби зі злочинністю;

Конституційний Суд України — вирішує питання про відпо­відність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України й дає офіційне їх тлумачення;

Суди загальної та спеціальної юрисдикції — здійснюють правосуддя в сфері забезпечення національної безпеки;

Прокуратуру України — здійснює наглядові повноваження у сфері національної безпеки;

Національний банк України — розробляє та здійснює емісій­но-кредитну політику в інтересах національної безпеки;

міністерства та інші центральні органи виконавчої влади — в межах своїх повноважень забезпечують реалізацію законів, указів, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері національної безпеки, створюють і підтримують у стані готовності й застосування відповідні сили та засоби безпеки.

Особливу роль у цій сфері відведено воєнній організації держави, до якої належать Збройні Сили України, внутрішні війська, органи й підрозділи МВС України, державна прикор­донна служба України, військові підрозділи Міністерства Ук­раїни з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту на­селення від наслідків Чорнобильської катастрофи та ін.

Відповідно до Конституції України і Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.1 загальне керів­ництво безпекою здійснює Президент України. Він очолює Раду національної безпеки і оборони України, основними завдання­ми якої відповідно до Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 р.2є: визначення стратегічних інтересів України, концептуальних підходів і на­прямів забезпечення національної безпеки та оборони; здійснен­ня поточного контролю діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони; підготовка оперативних рішень, спрямованих на попередження надзвичайних ситуацій, які можуть зумовити значні соціально-політичні, економічні, військові та інші наслідки, та заходів щодо їх ліквідації.

Кабінет Міністрів України здійснює й контролює реаліза­цію конкретних заходів щодо національної безпеки органами державних служб спеціальної компетенції.

До основних органів спеціальних служб безпеки належать: Служба безпеки України, Управління державної охорони Ук­раїни, Державна охорона при МВС України та Державна при­кордонна служба України.

Службу безпеки України й підпорядковані їй органи очолює її Голова, який несе персональну відповідальність за виконан­ня завдань, покладених на Службу безпеки України. Його при­значає на посаду Президент України.

Загальне керівництво діяльністю органів Служби безпеки України здійснюють Президент і Кабінет Міністрів України.

Органи Служби безпеки України становлять цілісну цент­ралізовану систему, яку складають: Центральне управління Служби безпеки України; обласні управління, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи; Служба безпеки АРК; органи військової контррозвідки; військові формування; навчальні, науково-дослідні та інші заклади.

Регіональні органи безпеки й органи безпеки у військах прямо підпорядковано Центральному управлінню Служби без­пеки України. У своїй оперативно-службовій діяльності вони є незалежними від місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, партій і рухів.

Органи Служби безпеки України мають у своєму розпоряд­женні навчальні заклади, науково-дослідні, експертні й військо­во-медичні установи та підрозділи, центри спеціальної підго­товки, а також підрозділи спеціального призначення.

Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробіт­ників ґрунтується на принципах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності, єдності системи органів і цен­тралізації управління ними, поєднання гласних і негласних методів і засобів діяльності.

Діяльність цих органів здійснюється за такими основними напрямами: 1) контррозвідувальна діяльність; 2) боротьба з корупцією й організованою злочинністю; 3) розвідувальна діяльність.

Контррозвідувальна діяльність полягає у виявленні, попе­редженні, припиненні розвідувальної та іншої діяльності спеці­альних служб і організацій іноземних держав, а також окре­мих осіб, спрямованої на заподіяння шкоди безпеці України.

Сутність боротьби з корупцією й організованою злочинні­стю становлять оперативно-розшукові заходи виявлення, по­передження, припинення та розкриття шпигунства, терорис­тичної діяльності, організованої злочинності, корупції, незакон­ного обігу зброї і наркотичних засобів, контрабанди та інших злочинів; проведення дізнання й попереднього слідства в спра­вах, віднесених до компетенції органів Служби безпеки Украї­ни. Органи Служби безпеки України здійснюють також захо­ди щодо виявлення, попередження, припинення й розкриття діяльності незаконних збройних формувань, окремих осіб і громадських об'єднань, які мають за мету насильницьку зміну конституційного ладу України; розв'язують інші завдання в сфері боротьби зі злочинністю.

Розвідувальна діяльність — це комплекс заходів спеціаль­ного призначення, спрямованих на інформаційно-аналітичне забезпечення ефективного вирішення органами виконавчої влади питань внутрішньої і зовнішньої діяльності, пов'язаних із національною безпекою.

У Законі України «Про Службу безпеки України» закріп­лено обов'язки й права її органів. Відповідно до своїх основ­них завдань вони зобов'язані: здійснювати розвідувальну та інформаційно-аналітичну роботу; проводити заходи контрроз-відувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ; виявляти, припи­няти й розкривати злочини, розслідування яких віднесено до їх компетенції; проводити дізнання та слідство в цих справах, розшукувати осіб, які переховуються в зв'язку з вчиненням зазначених злочинів; здійснювати контррозвідувальне забез­печення оборонного комплексу, енергетики, транспорту, зв'яз­ку, а також важливих об'єктів інших галузей господарства; бра­ти участь у розробці та здійсненні заходів щодо захисту дер­жавних таємниць; надавати допомогу Прикордонним військам, органам внутрішніх справ, митної служби в боротьбі зі злочин­ністю, порушниками прикордонного режиму й митних правил.

Виходячи з цих основних напрямів діяльності, Законом України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р.1 визначено основні напрями державної політи­ки національної безпеки України: в політичній сфері — ство­рення механізмів захисту прав громадян, запобігання й усунен­ня спроб втручання у внутрішні справи України; в економічній сфері — недопущення незаконного використання бюджетних коштів, контроль за експортно-імпортною діяльністю; в со* ціальній сфері — виявлення та усунення причин, що зумовлю­ють різке розшарування суспільства, вжиття своєчасних за­ходів щодо протидії кризовим демографічним процесам; у воєнній сфері — створення ефективних механізмів і проведен­ня комплексних заходів щодо запобігання можливій агресії або воєнному конфлікту, локалізації та ліквідації їх наслідків, за­побігання спробам і усунення порушень державного кордону й територіальної цілісності України; в екологічній сфері — впро­вадження та контроль за дотриманням науково обгрунтованих нормативів природокористування й охорони довкілля, конт­роль за станом навколишнього природного середовища; в нау* ково*технічній сфері — вжиття комплексних заходів щодо за­хисту та розвитку науково-технічного потенціалу, виявлення та усунення причин науково-технологічного відставання; в інформаційній сфері — вжиття комплексних заходів щодо за­хисту свого інформаційного простору, виявлення й усунення причин інформаційної дискримінації України тощо.

Указом Президента України «Про контроль за діяльністю Служби безпеки України» від 22 жовтня 1998 р.2 затвердже­но засади здійснення контролю в цій сфері. Основну увагу приділено заходам, спрямованим на посилення контролю, втілення нових форм його здійснення, в тому числі таких, яких раніше не було. Введено також спеціальну посаду — Уповноважений з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України, який призначається Президентом України і йому підпорядковується. Уповноваженому надано широкі права в сфері контролю за діяльністю Служби безпеки Ук­раїни та її посадових осіб.

Функції державної безпеки здійснюють також Управління державної охорони України та служба охорони об'єктів при МВС України.

Управління державної охорони України здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про державну охо­рону органів державної влади України та посадових осіб» від 4 березня 1998 р.1, який визначає призначення державної охо­рони, її об'єкти, повноваження служби, порядок контролю й нагляду за її діяльністю. Управління надає державну охорону особам, які займають державні посади на строк їх повноважень: Президентові України, Прем'єр-міністрові України, Голові Верховної Ради, Голові Вищого господарського суду, Генераль­ному прокурору тощо. Воно забезпечує охорону глав інозем­них держав, урядів та інших вищих посадових осіб іноземних держав у період їх перебування на території України. Управ­ління державної охорони України — центральний державний правоохоронний орган зі спеціальним статусом.

У здійсненні заходів безпеки об'єктів державної та інших форм власності в межах своїх повноважень беруть участь орга­ни внутрішніх справ. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. затверджено положення «Про державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ»2 (у ре­дакції від 15серпня2001 p.), згідно з яким вона забезпечує охо­рону відповідних об'єктів на договірних засадах.

Важливі функції у сфері безпеки Української держави здійснюють внутрішні війська. Відповідно до Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ Украї­ни» від 26 березня 1992 р.3 (назва в редакції від 31 жовтня 1995 р.) вони забезпечують охорону й оборону важливих дер­жавних об'єктів, перелік яких встановлює Кабінет Міністрів України, супроводжують спеціальні вантажі, здійснюють про­пускний режим на охоронних об'єктах тощо.

Внутрішні війська України під час виконання покладених на них завдань безпеки мають широкі повноваження в засто­суванні заходів впливу, в тому числі: затримувати громадян, перевіряти в них документи, застосовувати заходи фізичного примусу, вогнепальну зброю, спеціальні засоби, бойову техні­ку тощо.

Діяльність зазначених органів спеціального призначення в сфері безпеки України досить повно врегульовано законодав­ством і здійснюється під контролем держави й суспільства.