ГЛАВА 28 Управління комунікаціями Печать
Административное право - Ю.П. Битяк Адміністративне право України

 

§ 1. Організаційно-правові засади управління комунікаціями

У широкому плані під управлінням комунікаціями розумі­ють управління транспортом, зв'язком, мережами й системами паливного, енергетичного та водного постачання, тобто уп­равління всіма галузями господарства, що обслуговують сфе­ри виробництва (промисловість, агропромисловий комплекс тощо) та життєдіяльність людей, але не створюють матеріаль­них цінностей.

Термін «комунікації» означає шляхи сполучення, су­купність усіх видів шляхів сполучення, які підготовлено та влаштовано таким чином, щоб забезпечувати процес пере­міщення людей і вантажів різного призначення, і є складовою частиною кожного виду транспорту. Регулювання діяльності транспорту й зв'язку належить до різних галузей права: адміні­стративного, цивільного, фінансового та ін.

Управління транспортом і зв'язком регулюють закони, ко­декси, статути, положення про окремі види транспорту й зв'яз­ку. Організаційно-правові, економічні засади діяльності транс­порту визначає Закон України «Про транспорт» від 10 листо­пада 1994 р.1.

В Україні діє єдина транспортна система, яка повинна відпо­відати вимогам суспільного виробництва й національної без­пеки, мати розгалужену інфраструктуру, забезпечувати зовніш­ньоекономічні зв'язки.

До єдиної транспортної системи належать: транспорт загаль­ного користування (залізничний, морський, річковий, автомо­більний і авіаційний, а також міський електротранспорт і мет­рополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення за­гального користування.

Правовий статус залізничного транспорту визначає Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р.1, а також Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р., морського — Кодекс торгового мореплавства України2, річкового — Водний кодекс України3, авіаційного — Повітряний кодекс України4, автомобільного — Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р.5 (в редакції від 10 листопада 1994 р.), а також Статут автомобільного транспорту України, трубопровідного — Закон України «Про трубопровідний транспорт» від 15 трав­ня 1996 р.6.

 

 

§ 2. Органи управління транспортом і шляховим господарством

Державне управління в галузі транспорту здійснюють Міністерство транспорту України (далі — Мінтранс України), спеціально уповноважені на те органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування. Мінтранс України є цен­тральним органом, що забезпечує управління транспортом на території всієї держави. Діяльність Мінтрансу України регу­лює Положення про нього, затверджене Указом Президента України від 11 травня 2000 р.7.

Мінтранс України реалізує державну політику в галузі транспорту й дорожнього господарства; сприяє структурній перебудові економіки України; здійснює керівництво транс­портно-дорожнім комплексом; несе відповідальність за його розвиток; координує роботу об'єднань, установ, підприємств і організацій залізничного, морського, річкового, авіаційного, автомобільного та дорожнього господарства, які входять до сфери його управління.

На Мінтранс України покладено такі завдання: здійснення державного управління транспортним комплексом України; реалізація державної політики становлення й розвитку транс­портного комплексу України для забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення й суспіль­ного виробництва в перевезеннях; забезпечення взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізнично­го, морського й річкового транспорту та дорожнього комплек­су; здійснення заходів щодо створення єдиної транспортної системи України; створення рівних умов для розвитку госпо­дарської діяльності підприємств транспорту всіх форм влас­ності; забезпечення входження транспортного комплексу Ук­раїни до європейської та світової транспортних систем.

Відповідно до цих завдань Мінтранс України: забезпечує виконання єдиної державної економічної, тарифної, інвести­ційної, науково-технічної та соціальної політики на транспорт­но-дорожньому комплексі; забезпечує захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування; сприяє розвиткові зов­нішньоекономічних зв'язків, а за дорученням Кабінету Міністрів України представляє інтереси транспортно-дорож­нього комплексу в міжнародних організаціях й укладає міжна­родні договори; видає ліцензії на міжнародні перевезення па­сажирів і вантажів залізничним та автомобільним (крім країн СНД), повітряним, річковим, морським транспортом; контро­лює дотримання ліцензійних умов під час здійснення цих видів діяльності; здійснює контроль за додержанням підприємства­ми законодавства й міжнародно-правових норм тощо.

Щодо завдань органів, які входять до системи Мінтрансу України, то стосовно них здійснюється розмежування їх пов­новажень.