РОЗДІЛ VIII Управління економікою ГЛАВА 23 Правові засади управління економікою Печать
Административное право - Ю.П. Битяк Адміністративне право України

 

§ 1. Зміст державного керівництва в сфері економіки

З усіх галузей і сфер, які регулюють адміністративно-пра­вові норми, найскладнішими є ті, що належать до економіки. Формування Україною власної економічної політики пов'я­зується з визначенням головних її напрямів на основі прин­ципів демократії, свободи підприємництва й відкритості для інтеграції у світове економічне співтовариство. Ефективна на­ціональна економіка є гарантією незалежності держави. Роз­виток законодавства з питань економіки за роки незалежності України пов'язаний зі змінами в правових формах її регулю­вання, переходом до ринкових механізмів.

Перехід до ринкового механізму регулювання економічних відносин передбачає постійне поглиблення правового впливу на економічні процеси, розширення сфери застосування загаль­нодержавних програм розвитку економіки, приватизації дер­жавної та комунальної власності, демонополізації, конкуренції, безвідходних технологій (екологізації суспільного виробницт­ва). Важливого значення надають пошуку оптимальних форм організації економіки, її галузей і комплексів, прискоренню підприємництва, стимулюванню науково-технічного прогресу, введенню нових технологій, підвищенню ефективності та інтен­сифікації інвестиційної і зовнішньоекономічної діяльності. Вводяться нові адміністративні регулятори — ліцензування, квотування, здійснюється структурна перебудова народного господарства.

Держава в особі її органів влади здійснює економічну й соці­альну політику з метою забезпечення інтересів усіх верств на­селення, стимулює ринкову економіку, забезпечує ефективність її функціонування з одночасним обмеженням і попе­редженням негативних наслідків економічної влади власників, особливо монополістів; гарантує захист національних інтересів і внутрішнього ринку від зовнішньої економічної та політич­ної експансії. Йдеться про створення нової системи управлін­ня економікою на засадах регулювання, координації, заохочен­ня вибору найпріоритетніших напрямів діяльності, само­стійності в пошуках варіантів розв'язування різноманітних проблем.

Державне керівництво в сфері економіки має за мету орга­нічне поєднання заходів економічного зростання та фінансової стабілізації з активною соціальною політикою, підвищенням життєвого рівня населення, його платоспроможного попиту. Основними напрямами, що охоплює державне керівництво в сфері економіки, є: фінансова політика та її стабілізація; гро­шово-кредитна політика й зміцнення банківської системи; інно­ваційно-інвестиційна діяльність; удосконалення приватиза­ційних процесів; посилення управління державним сектором економіки; зовнішньоекономічна політика та залучення інозем­них інвестицій; подолання платіжної кризи; політика доходів і регулювання заробітної плати; стимулювання малого бізнесу; соціальна політика (погашення заборгованості у виплаті заро­бітної плати, пенсійна реформа, зайнятість населення тощо).

Державне керівництво економікою пов'язано також з дере-гуляцією економіки, яка передбачає реформування процеду­ри ліцензування підприємництва, реєстрації підприємств, лібе­ралізацію фінансових операцій, майнових і орендних обмежень.

Зміст державного керівництва в сфері економіки полягає в: удосконаленні взаємодії центральних органів виконавчої вла­ди й органів державної виконавчої влади на місцях, органів місцевого самоврядування, організацій та об'єднань робото­давців; чіткому закріпленні компетенції центральних і місце­вих органів виконавчої влади в економічній сфері; поглибленні децентралізації в управлінні економікою, гарантуванні реалі­зації економічних прав місцевих органів виконавчої влади, підприємств і установ, невтручанні в питання, віднесені до їх компетенції та компетенції органів місцевого самоврядуван­ня; удосконаленні правового статусу міністерств і відомств, що здійснюють управління галузями народного господарства; конкретизації в нормативних актах (статутах) завдань і функцій центральних органів виконавчої влади, їх повнова­жень по координації і регулюванню у відповідних галузях і сферах управління; передачі в державну власність на місцях підприємств, установ, організацій загальнодержавної власності або розширенні їх впливу на таких суб'єктів; підготовці фахівців для галузей народного господарства, недержавних структур — на договірних засадах, їх перепідготовці та пере­кваліфікації тощо.

У нових умовах господарювання важливого значення на­буває договірна практика в управлінській діяльності. Особли­во універсальною вона є в економічній сфері, де на всіх рівнях необхідно впорядковувати взаємовідносини. Це стосується принципів планування спільної чи погодженої діяльності сторін, правового механізму скасування чи зміни раніше прий­нятих рішень, спрямованих на здійснення мети договору між сторонами, порядку вирішення спорів між ними й відповідаль­ності за невиконання зобов'язань за договором, взаємного по­дання сторонами інформації та різних документів. У сфері еко­номіки договірна управлінська практика ще, фактично, не скла­лася, а тому немає конкретного аналізу змісту й видів управлінських економічних договорів.