ГЛАВА 21. Види державного контролю PDF Печать
Административное право - В.Б. Авер'янов Адміністративне право України

ГЛАВА 21. Види державного контролю


§ 1. Внутрішній адміністративний контроль
§ 2. Контроль з боку Президента України
§ 3. Парламентський контроль
§ 4. Здійснення парламентського контролю через Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і Рахункову палату
§ 5. Судовий контроль
§ 6. Прокурорський нагляд

§ 1. Внутрішній адміністративний контроль

У сфері виконавчої гілки влади внутрішній адміністративний контроль здійснюється самими органами виконавчої влади та їх посадовими особами. Об'єктом такого контролю можуть бути будь-які дії й рішення, що їх здійснюють і приймають інші органи виконавчої влади, дотримання та виконання правових приписів, законність та доцільність управлінської діяльності. Внутрішній адміністративний (далі — внутрішній контроль) контроль спрямований на удосконалення діяльності органів виконавчої влади, забезпечення законності в державному управлінні.
До основних об'єктів внутрішнього контролю слід віднести діяльність органів виконавчої влади щодо забезпечення:
- реалізації єдиної державної політики у різних сферах;
- дотримання прав і законних інтересів громадян;
- надання адміністративних (управлінських) послуг органами виконавчої влади, їх посадовими особами;
- відповідності фактичної діяльності органів виконавчої влади визначеному законом обсягу їх повноважень;
- раціонального використання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, економічності та ефективності діяльності управлінського апарату; 
- сумлінного виконання службових обов'язків та підвищення професійної підготовки державних службовців.
Внутрішній контроль може здійснюватися за ініціативою самого органу виконавчої влади, посадової особи або може бути ініційований ззовні — іншим державним органом, громадською організацією чи на підставі звернення громадян.
Контроль у сфері виконавчої влади має ієрархічний характер, проводиться вищим органом (посадовою особою) щодо підпорядкованого органу чи підлеглої посадової особи. Такий контроль може стосуватися доцільності, необхідності та ефективності дій підконтрольного суб'єкта; при його здійсненні вищий орган може зупиняти, змінювати чи скасовувати неправомірні рішення.
Відповідно до Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади і здійснює контроль за всіма ланками виконавчої влади. Такий контроль має загальний інформаційно-аналітичний характер.
Контроль, який здійснюється центральними органами виконавчої влади (ЦОВВ), має певні особливості порівняно з контролем уряду. Такий контроль відіграє важливу роль у зміцненні законності, службової дисципліни, підвищенні рівня організованості й порядку в сфері державного управління.
Контроль, який здійснюється місцевими органами виконавчої влади — державними адміністраціями та територіальними органами міністерств та інших ЦОВВ, має значно менший обсяг, але він найбільш наближений до контрольованих об'єктів, а отже, і значення його досить вагоме.
Контроль в органах виконавчої влади не зводиться лише до перевірки виконання відповідних повноважень та функцій, а передбачає врахування і якості виконання, своєчасне виявлення проблем, а також концентрацію зусиль на коригуванні ситуації, застосуванні заходів щодо забезпечення виконання завдань. Особлива увага до контролю в сфері виконавчої влади зумовлена характером діяльності її органів, потребою в постійному зворотному зв'язку щодо динаміки розвитку суспільних відносин у різних сферах.
За змістом та напрямами здійснення державний контроль поділяється на загальний і спеціальний. Загальний контроль здійснюють органи виконавчої влади загальної компетенції: Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації. Спеціальний (або спеціалізований, функціональний) контроль здійснюється органами, для яких контроль є основним чи одним з основних напрямів діяльності.
Залежно від галузей, сфер діяльності та суб'єктів, що здійснюють спеціальний контроль у системі виконавчої влади, виділяють і відповідні його види: фінансовий контроль, який, в свою чергу, поділяється на банківський, податковий і бюджетний; контроль за виконанням управлінських рішень та дотриманням виконавчої дисципліни; контроль у сфері природоохоронної діяльності; митний, статистичний, антимонопольний та інші.
Спеціальний контроль, що здійснюється вищим органом щодо нижчого, може мати відомчий і надвідомчий характер. Поділ на відомчий та надвідомчий контроль є типовим для виконавчої системи.
В Україні побудова системи контролю у сфері державного управління відбувається переважно шляхом розвитку складних і розгалужених систем надвідомчого контролю. Завдання таких систем контролю полягає в забезпеченні комплексних рішень, що стосуються декількох галузей управління чи реалізації окремих функцій управління. Такий вид контролю не пов'язаний з організаційною підпорядкованістю суб'єктів.
Система надвідомчого контролю охоплює фінансово-бюджетні відносини, антимонопольну діяльність, податкову та митну сфери, приватизацію та роздержавлення майна, навколишнє природне середовище, державну службу тощо. Цей перелік не є вичерпним, оскільки триває процес структурної перебудови державного управління та визначення його головних завдань і напрямів, а отже, формування відповідних систем органів надвідомчого контролю.
Відомчий контроль здійснюється в системі управління з вертикальною організаційною підпорядкованістю суб'єктів.
Також можна виділити безпосередній контроль, який здійснюється спеціальними органами шляхом перевірок, ревізій, експертиз, і опосередкований контроль, що застосовується в тих випадках, коли держава не може прямо контролювати ті чи інші дії підприємницької чи інших видів діяльності та застосовувати адміністративний примус. Отримуючи інформацію з інших джерел (статистичні дані, фінансові звіти, аналіз ситуації), вона застосовує інші важелі. Так, держава всіляко сприяє розвитку та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів суб'єктів підприємницької діяльності різних форм власності. Володіючи інформацією про стан справ у виробництві цих товарів, держава шляхом зниження податків, відрахувань до бюджету, надання кредитів та інших заходів сприяє їх розвитку, може контролювати виробництво.
В Україні відсутня структурно впорядкована система органів контролю у сфері державного управління. Існують окремі контролюючі органи з надвідомчими та відомчими повноваженнями, між якими практично відсутні організаційні, інформаційні зв'язки. Органи контролю не мають єдиного центру, який би об'єднував, координував, здійснював інший організуючий вплив на їхню діяльність.
Водночас при реалізації повноважень органами виконавчої влади, виконанні поставлених перед ними завдань нерідко мають місце їх перевищення, втручання у діяльність інших структур, невиконання управлінських рішень та порушення вимог чинного законодавства. Все це певною мірою спричинене відсутністю чіткої структури та визначеності механізму взаємодії координуючих ланок, які могли б відігравати стримуючу роль і не лише надавати інформацію про певний стан, але й запобігати неправомірним діям та застосовувати заходи примусу.
Отже, необхідно створити цілісну систему органів контролю в сфері виконавчої влади з організаційним центром, який здійснюватиме регулювання і координацію діяльності органів контролю в сфері державного управління.