ГЛАВА 4 Адміністративно-правові відносини PDF Печать
Административное право - Колпаков,Кузьменко Адміністративне право України


4.1. Сутність адміністративно-правових відносин

Правовідносини належать до найістотніших категорій адміністратив­ного права. Саме у правовідносинах воно існує, діє, живе. У них най­більш рельєфно відображаються специфіка адміністративно-правових методів та особливості механізму адміністративно-правового впливу на суспільні зв'язки. Місце і значення адміністративно-правових відносин у теорії адміністративного права обумовлено також тим, що будь-яке пи­тання з цього приводу своїм корінням сягає сутності предмета адмініст­ративно-правової галузі.

Між тим доля зазначеної категорії склалася невдало. З одного боку, вона потрапила у залежність від тоталітарних уявлень щодо суспільних відносин. Згідно з ними адміністративно-правові відносини мали розгля­датися: а) виключно з позицій поділу суспільних відносин на матеріальні та надбудовні, або первинні та вторинні; б) як частка суспільних відно­син. З другого боку — у залежність від традиційних поглядів на адмініст­ративне право як на засіб безперечного впливу держави на суспільні про­цеси і вжиття у відносинах «громадянин — держава» адміністративно-примусових заходів. Неприйняття інших наукових поглядів ускладнило теоретичне осмислення сутності адміністративно-правових відносин, зро­било їх поняття абстрактно-схоластичним, надійно відокремило від про­голошених прав людини.

Конституція України встановила принципово нову роль держави у відносинах з людиною. Відтепер держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а її головним обов'язком є утвердження і забезпе­чення прав і свобод людини1. Таким чином, зроблено перехід до нової ад­міністративної ідеології — ідеології служіння держави інтересам людини.

Запровадження на конституційному рівні демократичних правових стандартів взаємовідносин держави в особі її органів і людини потребує істотного реформування адміністративно-правової доктрини, всього зміс­ту адміністративного права. У центрі зазначеного реформування перебу­ває адміністративно-правовий статус людини. Саме він є вихідною точкою відліку. Виходячи з принципової необхідності забезпечення усіх йо­го складових, формуються статуси інших суб'єктів адміністративного права, а також правовий режим взаємовідносин між ними.

Концепція адміністративної реформи в Україні1, положення якої по­кладені в основу реформування державного управління відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» від 22 липня 1998 р. № 810, визна­чила, що у змісті адміністративно-правового статусу людини пріоритет­ним є забезпечення реалізації та захист прав людини з боку держави. Біль­ше того, держава має нести відповідальність за виконання цієї функції.

Сутність адміністративно-правового статусу людини має оновлюва­тися, по-перше, шляхом нормативного закріплення на законодавчому рівні природних, загальновизнаних прав і свобод, які є невід'ємною час­тиною правового становища громадян у розвинутих країнах світу; по-друге, створенням реального механізму забезпечення реалізації цих прав і свобод. Як перше, так і друге базується переважно на дії норм адмініст­ративного права, а втілюється у повсякденне життя в адміністративно-правових відносинах.

Слід зауважити, що в теорії адміністративного права майже не звер­тається увага на здатність адміністративно-правових відносин визначати рівень реального використання громадянами своїх прав і свобод, висвіт­лювати рівень їх довіри до виконавчої влади і органів державного управ­ління. Достатньо порівняти випадки виникнення чи не виникнення та­ких відносин з ініціативи громадян, якщо за реальними обставинами во­ни мали б виникнути. Якщо громадяни охоче йдуть на їх встановлення і розвиток, то органи державного управління користуються довірою, а рі­вень правового життя у суспільстві відповідає демократичним стандар­там. Якщо громадяни ухиляються від правових зв'язків з державними ор­ганами і останні, як правило, самі ініціюють їх виникнення, то у встанов­леному правовому порядку є хиби.

У зв'язку з цим важливим чинником впровадження нової ідеології, реформування державного управління, утвердження концептуально но­вої доктрини адміністративного права є перебудова за новими принципа­ми адміністративно-правових відносин. Це мають бути «сервісні» відно­сини, тобто відносини у межах яких і завдяки яким держава обслуговує потреби особи.

Розвиток наукового знання про адміністративно-правові відносини пройшов кілька етапів. На початку XX ст. воно вважалося первинним пунктом адміністративно-правових знань, головною категорією науки і включалося до поняття змісту права.

Починаючи з 30-х років акценти у поглядах на поняття права посту­пово зміщуються. Нарешті домінуючим стає погляд на право як систему юридичних норм. Наслідком цього стало значне зменшення уваги до проблеми адміністративних правовідносин.

З середини 50-х років починає розвиватися і дістає достатню аргу­ментацію «широкий підхід» до сутності права, за якого до поняття права і механізму адміністративно-правового регулювання почали включатися як норми, так і правовідносини.

З 90-х років в українському правознавстві основне навантаження у проблемі правовідносин зміщується у бік практичної площини. Розпочи­нається пошук відповідей на питання щодо впливу теоретичних дослі­джень на властивості суб'єктів правовідносин; співвідношення оцінок со­ціальної цінності адміністративно-правових відносин, що, з одного боку, проголошуються у наукових публікаціях, а з другого — надаються безпо­середніми користувачами прав та обов'язків у сфері державного управ­ління. Саме дослідження українських учених дають можливість вивести дискусійні питання цієї проблеми з суто теоретичних міркувань у прак­тичне русло державної життєдіяльності1.

Адміністративно-правові відносини не є якимось автономно-неза­лежним юридичним явищем. Вони нерозривно пов'язані з суспільними відносинами, нормами права, юридичними фактами та іншими соціаль­но-правовими категоріями. Більше того, всі вони інтегративне взаємоза­лежні. Саме тому визначення змісту адміністративно-правових відносин, їх правової природи та основних рис пов'язано із з'ясуванням їх взаємо­зв'язків і співвідношень з такими категоріями, як суспільні відносини, адміністративно-правова норма, юридичний факт, суб'єкт правовідносин.