ГЛАВА 10 Управління адміністративно-політичною сферою PDF Печать
Административное право - Колпаков,Кузьменко Адміністративне право України

 

10.1. Управління обороною

Конституція України встановлює, що оборона України, захист її су­веренітету, територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу. Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обо­роноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії.

Основи організації оборони та повноваження державних органів з її забезпечення, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р.

Оборона України — це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, органі­заційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Метою оборони України є створення всіх необхідних умов для запо­бігання воєнному нападу та для збройної відсічі можливій агресії проти України у будь-який час і за будь-яких обставин. Вона базується на го­товності Збройних Сил України, економіки, населення, території до обо­рони і будується відповідно до воєнної доктрини держави.

Воєнна доктрина України є складовою частиною концепції націо­нальної безпеки і становить сукупність основоположних настанов і прин­ципів щодо організації та забезпечення безпеки особи, народу і держави шляхом політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів. Вона визначається принципом оборонної достатності в будівництві Збройних Сил України і грунтується на тому, що Україна:

—не визнає війну як засіб розв'язання міжнародних проблем;

—прагне до нейтралітету й додержання неядерних принципів (не
приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї);

—не має територіальних претензій до жодної держави і не бачить у
жодному народові ворога;

ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни,
якщо не стане сама об'єктом агресії.

Безпосередньо воєнною доктриною принципово визначаються воєн­но-політичні цілі України та міжнародні пріоритети в галузі забезпечен­ня національної безпеки; причини воєнної небезпеки; ставлення України до війни; ставлення України до ядерної зброї та інших видів зброї масо­вого знищення; основні напрями забезпечення воєнної безпеки; завдання Збройних Сил та принципи їх будівництва; підготовка Збройних Сил до захисту від агресії; мета і принципи воєнно-економічної політики; підго­товка держави і населення до оборони.

Воєнна доктрина України, як основа воєнного будівництва держави, спирається на аналіз геополітичної ситуації у світі та довгострокові нау­кові прогнози її розвитку. Доктринальні положення є обов'язковими для державних органів, організацій, органів самоврядування та громадян Ук­раїни і є основою узгодження їх зусиль у зміцненні національної безпеки України. На основі Воєнної доктрини розробляються концепції будів­ництва видів збройних сил, родів військ, інших військових формувань України і конкретні програми їх реалізації.

Підготовка держави до оборони в мирний час включає:

— прогнозування та оцінку воєнної небезпеки і воєнної загрози;

— здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, спрямованих на
запобігання збройному конфлікту та відсіч збройній агресії;

— формування та реалізацію воєнної, воєнно-економічної, військово-
технічної та військово-промислової політики держави;

— вдосконалення структури, уточнення завдань і функцій Збройних
Сил України та інших військових формувань, забезпечення необхідної
чисельності їх особового складу, а також їх розвиток, підготовку і підтри­
мання на належному рівні боєздатності, бойової та мобілізаційної готов­
ності до оборони держави, планування їх застосування;

— розвиток військово-промислового комплексу, створення сприятли­
вих умов для мобілізаційного розгортання галузей національної економі­
ки з метою виробництва озброєння, військової техніки і майна в необхід­
них обсягах;

— забезпечення Збройних Сил України, інших військових форму­
вань та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням,
військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, інши­
ми матеріальними та фінансовими ресурсами;

— розвиток військово-технічного співробітництва з іншими держа­
вами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових
формувань та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою
і майном, які не виробляються в Україні;

— підготовку національної економіки, території, органів державної
влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядуван­
ня, а також населення до дій в особливий період;

—створення державного матеріального резерву та резервних фондів
коштів;

—забезпечення охорони державного кордону України;

— військово-патріотичне виховання громадян України, підготовку
молоді до служби в Збройних Силах України, забезпечення престижу
військової служби; забезпечення розвитку воєнної науки, формування
науково-технічного і технологічного набутку для створення високоефек­
тивних засобів збройної боротьби;

— захист інформаційного простору України та її входження у світо­
вий інформаційний простір, створення розвинутої інфраструктури в ін­
формаційній сфері;

— забезпечення відкритого та демократичного цивільного контролю
у сфері оборони та додержання вимог щодо збереження державної таєм­
ниці.

Закон України «Про оборону України» дає визначення понять «обо­роноздатність держави», «збройна агресія», «воєнний стан».

Стан війни згідно з Конституцією України оголошується Верховною Радою України за поданням Президента України у разі воєнного нападу (агресії) на Україну. Стан війни також оголошується за необхідності ви­конання міжнародних договорів щодо спільної оборони від агресії і ска­совується після укладення мирної угоди з протилежною воюючою сторо­ною.

З оголошенням стану війни або початком воєнних дій настає воєн­ний час. Початком воєнного часу є день і час оголошення стану війни або воєнного нападу (агресії) на Україну. Кінцем воєнного часу є оголоше­ний день і час припинення воєнних дій.

Чинним законодавством передбачено, що у разі збройної агресії про­ти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил Украї­ни, інших військових формувань, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Воєнний стан запроваджується в окремих місцевостях або на всій те­риторії України у разі оголошення стану війни або загрози воєнного на­паду (агресії). Рішення про введення воєнного стану згідно з Конститу­цією України приймає Президент України.

Із введенням воєнного стану розширюються повноваження військо­вого командування. Йому можуть передаватися функції органів держав­ного управління у сфері оборони. Під час воєнного стану в інтересах обо­рони вводяться обмеження діяльності підприємств, установ і організацій та прав громадян, розширюються повноваження відповідних правоохо­ронних органів.

Воєнний стан скасовується при зникненні загрози воєнного нападу (агресії) та з відміною стану війни.

З оголошенням стану війни або воєнного стану оголошується загаль­на або часткова мобілізація. Мобілізація є загальнодержавним заходом, що має забезпечити планомірне розгортання Збройних Сил України та інших військ, переведення народного господарства з мирного на воєнний стан.

Мобілізація проводиться відкрито або приховано. Рішення про прове­дення відкритої мобілізації підлягає негайному оголошенню через засоби масової інформації.

Рішення про проведення прихованої мобілізації доводиться через за­криті канали до керівників Ради міністрів Республіки Крим, міністерств та інших центральних і місцевих органів державної виконавчої влади у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою створення необхідних умов для своєчасного проведення мо­білізації та забезпечення потреб держави в особливий період (особливий період включає час мобілізаційного розгортання народного господарства, Збройних Сил України та інших військ, воєнний час і частково відбудов­ний період після закінчення воєнних дій) і на випадок стихійного лиха, аварій та катастроф здійснюється мобілізаційна підготовка.

Мобілізаційна підготовка народного господарства України, Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, є складовою частиною оборонних заходів, що здійснюються в мирний час центральними і місцевими органами держав­ної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприєм­ствами, установами і організаціями всіх форм власності.

Мобілізаційна підготовка проводиться на плановій основі шляхом завчасного створення стійких систем управління і зв'язку та необхідних виробничих мобілізаційних потужностей, а також спеціальних форму­вань та мобілізаційних резервів озброєння, військової техніки, матеріаль­них і продовольчих ресурсів, страхового фонду документації.

.Демобілізація є загальнодержавним заходом для планомірного пере­ведення народного господарства з воєнного на мирний стан і подальшого скорочення Збройних Сил України та інших військ.

Для виконання оборонних функцій шляхом збройного захисту неза­лежності, територіальної цілісності та недоторканності в Україні створе­но власні Збройні Сили.

До складу Збройних Сил України входять сухопутні війська (війська наземної оборони); війська повітряної оборони (військово-повітряні сили та сили протиповітряної оборони); військово-морські сили.

За Конституцією України затвердження загальної структури Зброй­них Сил України, їх чисельності, а також визначення функцій є компе­тенцією Верховної Ради України.

Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України за Консти­туцією України є Президент України. Він призначає на посади та звіль­няє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військо­вих формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави.

Для забезпечення стратегічного керівництва Збройними Силами Ук­раїни, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органа­ми в особливий період може створюватися Ставка Верховного Головно­командувача як вищий колегіальний орган військового керівництва обо­роною держави у цей період. Пропозиції про утворення Ставки Верхов­ного Головнокомандувача, її персонального складу та граничної чисель­ності подаються Радою національної безпеки і оборони України на розг­ляд Президенту України і вводяться в дію Указом Президента України.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснюється Міністерством оборони України.

Міністерство оборони України (Міноборони України) є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Воно є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони.

До основних завдань Міноборони України належать:

—участь у реалізації державної політики з питань оборони і військо­
вого будівництва, координація діяльності державних органів та органів
місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони;

—участь в аналізі воєнно-політичної обстановки, визначення рівня
воєнної загрози національній безпеці України;

—забезпечення функціонування, бойової і мобілізаційної готовності,
боєздатності та підготовки Збройних Сил до виконання покладених на
них функцій і завдань;

—проведення державної військової кадрової політики, заходів щодо
реалізації соціально-економічних і правових гарантій військовослужбов­
ців, членів їх сімей та працівників Збройних Сил;

—розвиток військової освіти і науки, зміцнення дисципліни, право­
порядку та виховання особового складу;

—взаємодія з державними органами, громадськими організаціями і
громадянами, міжнародне співробітництво;

—контроль за додержанням законодавства у Збройних Силах, ство­
рення умов для демократичного цивільного контролю над Збройними
Силами.

Міноборони України очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України.

На посаду Міністра оборони України призначається громадянин Ук­раїни, який має вищу освіту. Він може бути військовослужбовцем. Якщо Міністром призначено військовослужбовця, то за посадою він є Головнокомандувачем Збройних Сил. Міністр як Головнокомандувач Збройних Сил несе відповідальність за виконання Збройними Силами своїх функ­цій і покладених на них завдань, йому підпорядковуються головнокоман­дувачі усіх видів Збройних Сил.

Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матері­ально-технічне та інше забезпечення діяльності Міноборони України ор­ганізовується Державним секретарем. Організацію роботи з виконання завдань Міністерства у сфері міжнародного співробітництва та забезпе­чення відповідної діяльності Міністра здійснює Державний секретар з питань міжнародного співробітництва.

Державний секретар подає пропозиції Міністрові стосовно державної політики з питань оборони і військового будівництва, планування оборо­ни держави, забезпечення життєдіяльності Збройних Сил, їх функціону­вання, постачання матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна, складання проекту державного бюджету та формування державного обо­ронного замовлення, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самовря­дування, військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Основними завданнями Державного секретаря є:

—  організація забезпечення виконання завдань, що належать до сфе­
ри діяльності Міноборони України; забезпечення діяльності Міністра як
керівника Міноборони України, члена Кабінету Міністрів України та
члена Ради національної безпеки і оборони України; здійснення поточної
роботи, пов'язаної з виконанням покладених на Міноборони України
завдань; забезпечення стабільності та наступності у роботі Міноборони
України.

Державний секретар з питань міжнародного співробітництва подає пропозиції Міністрові щодо перспективних напрямів міжнародного військового співробітництва; узгоджує з начальником Генерального шта­бу Збройних Сил питання стосовно укладення міжнародних договорів, планування, координації та контролю за виконанням завдань у сфері військового співробітництва, визначення можливостей Збройних Сил для участі в міжнародних миротворчих операціях.

Основними завданнями Державного секретаря з питань міжнародно­го співробітництва є:

—  організація виконання Міноборони України покладених на нього
завдань щодо міжнародного співробітництва; інформаційне забезпечення
Міністра,   інших   керівників   Міністерства   та   вищого   командування
Збройних Сил у цій сфері; здійснення поточної роботи, пов'язаної з ви­
конанням завдань міжнародного співробітництва; забезпечення стабіль­
ності і наступності в роботі Міністерства у питаннях міжнародного спів­
робітництва.

Державного секретаря, його першого заступника та заступників, Дер­жавного секретаря з питань міжнародного співробітництва призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посади Пре­зидент України.

Державний секретар, його перший заступник та заступники, Держав­ний секретар з питань міжнародного співробітництва призначаються на посади на строк повноважень Президента України. На ці посади можуть призначатися військовослужбовці. Вони підзвітні та підконтрольні Мі­ністрові.

Державний секретар і Державний секретар з питань міжнародного співробітництва здійснюють керівництво підпорядкованими структурни­ми підрозділами центрального апарату Міноборони України, а також військовими частинами, організаціями та установами, підпорядкованими зазначеним структурним підрозділам. Вони видають накази та розпоря­дження організаційно-розпорядчого характеру та контролюють їх вико­нання.

Державний секретар і Державний секретар з питань міжнародного співробітництва мають право: брати участь у засіданнях Кабінету Мініст­рів України з правом дорадчого голосу під час розгляду питань, що на­лежать до сфери діяльності Міністерства; залучати у встановленому по­рядку працівників органів виконавчої влади, підприємств, установ та ор­ганізацій, утворювати робочі групи, скликати наради для розгляду пи­тань, що належать до компетенції Міноборони України; одержувати від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого са­моврядування інформацію, документи, необхідні для виконання покладе­них на Міністерство завдань.

Міністр оборони України в межах повноважень Міністерства видає накази і директиви, контролює їх виконання. Накази і директиви з пи­тань реформування та розвитку Збройних Сил, їх бойової і мобілізацій­ної готовності, оперативної та бойової підготовки, організаційних заходів та інспектування військ (сил) Міністр видає разом з начальником Гене­рального штабу Збройних Сил. Нормативно-правові акти Міноборони України, видані в межах його компетенції, є обов'язковими для виконан­ня центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами міс­цевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами і підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Міністр оборони України в разі потреби видає разом з керівниками центральних та місцевих органів виконавчої влади спільні акти. Міністр оборони України має право скасовувати та вносити зміни до наказів і ди­ректив підпорядкованих йому органів військового управління і військо­вого командування.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Міноборони України, обговорення найважливіших напрямів його діяль­ності та розвитку Збройних Сил у Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра оборони України (голова колегії), Державного секретаря та його першого заступника, Державного секретаря з питань міжнарод­ного співробітництва, начальника Генерального штабу Збройних Сил та його першого заступника, головнокомандувачів видів Збройних Сил за посадами. Членами колегії можуть бути також інші посадові особи, яких затверджує Президент України за поданням Міністра оборони України. Положення про колегію затверджує Президент України за поданням Мі­ністра оборони України. Рішення колегії проводяться в життя наказами (директивами) Міністра оборони України.

Головним військовим органом з планування оборони держави, управ­ління застосуванням Збройних Сил України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органа­ми місцевого самоврядування, військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, є Генеральний штаб Збройних Сил Украї­ни, який в особливий період є робочим органом Ставки Верховного Го­ловнокомандувача (в разі її утворення).

Основними завданнями Генерального штабу є:

— стратегічне планування застосування Збройних Сил та інших
військових формувань, координація і контроль за підготовкою до вико­
нання завдань оборони держави;

—організація підготовки Збройних Сил до виконання покладених на
них завдань;

—організація і контроль за виконанням заходів, спрямованих на під­
тримання військ (сил) у постійній бойовій та мобілізаційній готовності,
комплектування їх особовим складом,  призов громадян на строкову
військову службу, визначення потреб і ресурсів, необхідних для виконан­
ня покладених завдань, та контроль за їх одержанням;

—організація взаємодії з міністерствами, іншими центральними і
місцевими органами виконавчої влади, радами оборони Автономної Рес­
публіки Крим та областей під час виконання завдань оборони держави;

—забезпечення функціонування системи управління Збройними Си­
лами та іншими військовими формуваннями.

Генеральний штаб призначений здійснювати:

1. З питань реалізації державної політики у сфері оборони та плану­вання оборони держави:

а) прогнозувати тенденції розвитку форм і способів ведення воєнних
дій та засобів збройної боротьби;

б) готувати пропозиції щодо прийняття Президентом України, орга­
нами державної влади рішень про підготовку держави і Збройних Сил до
оборони;

в) брати участь у формуванні та реалізації державної політики у сфе­
рі оборони, стратегії воєнної безпеки, обґрунтовувати напрями розвитку
Збройних Сил;

г)  розробляти пропозиції щодо проектів законів та інших норматив­
но-правових актів з питань підготовки і застосування Збройних Сил;

д) вносити пропозиції Міністерству оборони України щодо оборон­
ного бюджету;

е) проводити розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність в
інтересах підтримання в готовності і бойового застосування Збройних
Сил;

є) розробляти план дислокації Збройних Сил, брати участь у його уз­годженні з Кабінетом Міністрів України;

ж) здійснювати стратегічне планування застосування Збройних Сил,
інших військових формувань та правоохоронних органів для оборони
держави;

з) організовувати територіальну оборону України;

й) здійснювати контроль за станом бойової та мобілізаційної готов­ності, боєздатності органів управління, з'єднань, частин, установ і органі­зацій військових формувань та правоохоронних органів, призначених для підпорядкування органам військового управління в особливий пері­од та для виконання завдань територіальної оборони;

і) брати участь у створенні системи управління державою в особливий період, створювати систему управління Збройними Силами, іншими військовими формуваннями та підрозділами правоохоронних органів, призначеними для підпорядкування органам військового управління Збройних Сил в особливий період та для виконання завдань територіаль­ної оборони;

ї) брати участь в організації та контролювати підготовку системи зв'язку, комунікацій і в цілому території держави до оборони;

й) організовувати використання національної системи зв'язку в інте­ресах оборони, здійснювати відповідно до закону управління та регулю­вання у сфері використання радіочастотного ресурсу, виділеного для ці­лей оборони;

к) брати участь у розробленні мобілізаційного плану держави, конт­ролювати стан мобілізаційної підготовки державних органів, органів міс­цевого самоврядування, галузей економіки, підприємств, установ, органі­зацій усіх форм власності та виконання ними мобілізаційних завдань в особливий період;

л) розробляти мобілізаційний план Збройних Сил та схему мобіліза­ційного розгортання Збройних Сил і спеціальних формувань, призначе­них для передачі під час мобілізації до складу Збройних Сил, організо­вувати розроблення мобілізаційного розгортання інших військових фор­мувань;

м) визначати потреби в особовому складі, озброєнні, військовій тех­ніці, матеріально-технічних, енергетичних, фінансових, інформаційних ресурсах, продовольстві, земельних і водних ділянках, комунікаціях, фондах та майні, необхідних для належного виконання завдань Збройни­ми Силами та іншими військовими формуваннями, контролювати повно­ту і якість їх отримання;

н) брати участь в організації використання і контролю за повітряним, водним, інформаційним простором держави та здійснювати його в особ­ливий період;

о) здійснювати координацію і контроль за підготовкою інших війсь­кових формувань та правоохоронних органів до виконання завдань обо­рони України;

п) визначати основні оперативно-стратегічні та оперативно-тактичні вимоги щодо якісних характеристик озброєння і військової техніки та розрахункову кількість основних видів номенклатури озброєння і вій­ськової техніки, необхідних для оснащення Збройних Сил;

р) організовувати застосування засобів державного розпізнавання в державних органах, Збройних Силах, інших військових формуваннях, використання цих засобів на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності.