§ 10. Поняття, види, підстави та порядок

застосування матеріальної відповідальності

Працiвник, який завдав матерiальної шкоди пiд­приємству, органiзацiї, установi, несе матерiальну вiдповi­дальнiсть незалежно вiд того, чи був вiн притягнутий до дисциплiнарної вiдповiдальностi за дiяння, якими спричинено цю шкоду. Пiдставою для застосування матерiальної вiдповiдаль­ностi до працiвника є наявнiсть матерiальної шкоди, спричиненої втратою, пошкодженням, знищенням майна пiдприємства, установи, органiзацiї внаслiдок протиправних дiянь працiвника, з яким укладено трудовий договiр. Отже, умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: пряма шкода; протиправнiсть поведiнки працiвника; причинний зв’язок мiж протиправними дiями та заподiяною шкодою; вина працiвника. Підстави та умови матеріальної відповідальності діють у сукупності. Якщо немає однієї з умов або підстави, не настає обов’язок працівника покривати матеріальну шкоду.

Кодекс законів про працю України встановлює два види матерiальної вiдповiдальностi: обмежену i повну. Законом України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 06.06.95 передбачена підвищена матеріальна відповідальність, тобто відшкодування вартості нанесених збитків у подвійному і потрійному розмірах.

Обмежена матеріальна відповідальність — це обов’язок працівника покрити заподіяну шкоду повністю, але не більше встановленої законом межі (середнього місячного заробітку цього працівника). Обмежену матеріальну відповідальність несуть: працівники — за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні; за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники, якщо шкоду заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей.

Повна матеріальна відповідальність — це обов’язок працівника покрити заподіяну шкоду повністю, з урахуванням прямої дійсної шкоди. Повна матеріальна відповідальність може бути індивідуальна або колективна (бригадна). Повна матеріальна відповідальність настає в таких випадках: за наявностi мiж працiвником i пiдприємством, установою, органiзацiєю письмового договору про взяття на себе працiвником повної матерiальної вiдповiдальностi (такi договори можуть бути укладенi тiльки з працiвниками, якi досягли 18-рiчного вiку та обiймають посади чи виконують роботи, безпосередньо пов’язанi зi сховом, продажем, переробкою, перевезенням матерiальних цiнностей, наприклад, касирами, комiрниками, експедиторами); коли майно та iншi цiнностi були одержанi працiвником пiд звiт за разовою довiренiстю або за iншими разовими документами (отримання працiвником майна в такий спосiб можливе лише за наявностi згоди працiвника); якщо шкода завдана дiями працiвника, якi мають ознаки злочину; якщо шкода завдана працiвником, який був у нетверезому станi (стан працiвника необхiдно довести, наприклад, актом медичного обстеження); коли шкода завдана недостачею, умисним знищенням або умисним зiпсуттям матерiалiв, iнструментiв, вимiрювальних приладiв, спецiального одягу та iнших предметiв, виданих пiдприємством, установою, органiзацiєю працiвниковi в користування; якщо на працiвника законодавством покладено повну матерiальну вiдповiдальнiсть; у разi завдання шкоди не пiд час виконання трудових обов’язкiв; якщо посадова особа є винною в незаконному звiльненнi або переведеннi працiвника на iншу роботу.

Шкода може бути вiдшкодована працiвником добровiльно, а в разi вiдмови вiдшкодувати заподiяну шкоду питання вiдшкоду­вання вирiшується судом.

Законодавством України передбачена і матеріальна відповідальність власника підприємства, установи, організації. Вона регулюється Законом України «Про охорону праці».

Майнову шкоду, заподіяну працівникові, власник зобов’яза­ний відшкодувати в разі незаконного звільнення, переведення чи відсторонення працівника; неправильного запису формулювання у трудовій книжці при звільненні працівника, що унеможливлювало б влаштування його на роботу; затримки видачі трудової книжки або розрахунку під час звільнення з роботи; псування, знищення чи крадіжки особистих речей працівника під час виконання ним трудової функції та в інших, передбачених законодавством випадках.

Обов’язком власника є відшкодування працівникові втраченого заробітку, допомоги на членів сім’ї, які перебувають на його утриманні, витрат на соціальну та медичну допомогу (протезування, харчування, сторонній догляд тощо). Підлягає відшкодуванню і моральна шкода, заподіяна працівникові.

 

 

§ 11. Індивідуальні трудові спори

та порядок їх вирішення

 

Iндивiдуальнi трудовi спори — це протиріччя мiж пра­цiвником i власником (уповноваженим ним органом), що виникли в процесі трудових і пов’язаних з ними правовiдносин.

 

Чинне трудове законодавство передбачає два органи, якi мають право розглядати трудовi спори. Це — комiсiї з трудових спорiв (КТС) i місцеві (колишні районнi (мiськi) суди. КТС обираються загальними зборами (конференцiєю) трудового колективу пiдприємства, установи, органiзацiї з кiлькiстю працюючих не менше ніж 15 осiб.

Порядок обрання, чисельнiсть, склад i строк повноважень комiсiї визначаються загальними зборами (конференцiєю) трудового колективу пiдприємства, установи, органiзацiї. Кiлькiсть робiтникiв у складi комiсiї з трудових спорiв пiдприємства не може бути меншою вiд половини її складу.

Чинним трудовим законодавством установлено перелiк спорiв, що розглядаються в КТС i в судах. Наприклад, вiдповiдно до ст. 224 Кодексу законiв про працю КТС є обов’язковим первинним органом iз розгляду трудових спорiв, за винятком спорiв, що безпосередньо розглядаються в судах або спорiв деяких категорiй працiвникiв.

Вiдповiдно до КЗпП у місцевих судах розглядаються трудовi спори за заявами: працiвника чи власника або уповноваженого ним органу, коли вони незгоднi з рiшенням КТС; прокурора, якщо вiн вважає, що рiшення КТС суперечать чинному законодавству; працiвника пiдприємства, установи, органiзацiї, де комiсiї з трудових спорiв не обираються; працiвника про поновлення на роботi незалежно вiд пiдстав припинення трудового договору, змiну дати й формулювання причини звiльнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання роботи з меншою оплатою (у середньому таких спорiв судами України щорічно розглядається близько 8 тисяч); керiвника, головного бухгалтера пiдприємства, установи, органiзацiї (фiлiалу, представництва, вiддiлу та iншого вiдокремленого пiдроздiлу), їхнiх заступникiв, а також службових осiб митних органiв i державних податкових адмiнiстрацiй, яким присвоєно персональнi звання, службових осiб державної контрольно-ревiзiйної служби та органiв державного контролю за цiнами; керiвних працiвникiв, якi обираються, затверджуються чи призначаються на посади державними органами, органами мiсцевого й регiонального самоврядування, а також громадськими органiзацiями та iншими об’єднаннями громадян, з питань звiльнення, змiни дати i формулювання причини звiльнення, переведення на iншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу i накладення дисциплiнарних стягнень; власника (уповноваженого ним органу) про вiдшкодування працiвниками матерiальної шкоди, заподiяної пiдприємству, установi, органiзацiї; працiвникiв у питаннi застосування законодавства про працю, яке вiдповiдно до чинного законодавства попередньо було вирiшено власником або вповноваженим ним органом i профспiлковим органом пiд­приємства, установи, органiзацiї (пiдроздiлу) в межах наданих їм прав; працiвникiв, запрошених на роботу в порядку переведення з iншого пiдприємства, установи, органiзацiї; молодих спе­цiалiстiв, якi закiнчили вищий навчальний заклад i в установленому порядку направленi на роботу на пiдприємство, в установу, органiзацiю; вагiтних жiнок, жiнок, якi мають дiтей вiком до трьох рокiв або дитину-iнвалiда, а одиноких матерiв — за наявностi дитини вiком до 14 рокiв; виборних працiвникiв пiсля закiнчення строку повноважень; працiвникiв, яким надано право поворотного прийняття на роботу; iнших осiб, з якими власник або уповноважений ним орган вiдповiдно до чинного законодавства зобов’язаний укласти трудовий договiр.

Такий порядок звернення за вирішенням трудового спору передбачений КЗпП. Але за Конституцiєю України будь-який працiвник може звертатися до суду для вирiшення трудового спору без урахування наведеного вище порядку. Таким чином, звернення до КТС за вирiшенням трудового спору не є обов’язковою умовою для подальшого звернення до суду.

Працiвник може звернутися із заявою про вирiшення трудового спору в тримiсячний строк з дня, коли вiн дiзнався або повинен був дiзнатися про порушення свого права, а в справах про звiльнення — в мiсячний строк від дня вручення йому копiї наказу про звiльнення або вiд дня видачi трудової книжки. Власник або уповноважений ним орган може звернутися до суду з позовом про стягнення з працiвника матерiальної шкоди, заподiяної пiдприємству, установi, органiзацiї, протягом одного року з дня виявлення заподiяної працiвником шкоди.

 

 

§12. Зайнятість та працевлаштування

 

Зайнятiсть вивiльнюваних працiвникiв у нашiй державi забезпечується проведенням активної соцiально-економiчної полiтики, спрямованої на задоволення потреб у добровiльному виборi виду дiяльностi, стимулювання створення нових робочих мiсць i розвитку пiдприємництва.

Вiдповiдно до Закону України «Про зайнятiсть населення», зайнятiсть — це дiяльнiсть громадян, пов’язана iз задоволенням особистих і суспiльних потреб i така, що приносить їм дохід у грошовiй чи iншiй формi.

На випадок вивiльнення через змiни в органiзацiї виробництва i працi, скорочення чисельностi або штату держава передбачає для працівників певні гарантії. Це: надання iншої роботи на тому самому пiдприємствi, в установi, органiзацiї, де вони працювали; надання роботи на iншому пiдприємствi, в установi, органiзацiї за тiєю ж професiєю, спецiальнiстю, квалiфiкацiєю, а за її вiдсутностi — iншої роботи з урахуванням iндивiдуальних побажань i суспiльних потреб; надання можливостi навчання нових професiй (спецiальностей) з наданням вiдповiдної роботи.

Для працiвникiв, якi самi не можуть працевлаштуватися, держава створила систему органiв, що сприяють вирiшенню цiєї проблеми. У порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, створена державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятостi може запропонувати працiвниковi роботу в тiй самiй чи iншiй мiсцевостi за його професiєю, спецiальнiстю, квалiфiкацiєю, а в разi її вiдсутностi здiйснює пiдбiр iншої роботи з урахуванням iндивiдуальних побажань i суспiльних потреб. Працiвника можуть направити, за його згодою, на навчання новiй професiї (спецiальностi) з наступ­ним наданням йому роботи. При цьому для громадян, якi втратили роботу й заробiток (трудовий дохiд), придатною вважається робота, що вiдповiдає освiтi, професiї (спецiальностi), квалiфi­кацiї працiвника i надається в тiй же мiсцевостi, де вiн проживає. Заробiтна плата повинна вiдповiдати рiвню, що його особа мала на попереднiй роботi, з урахуванням середнього рiвня, що склався на пiдприємствах тiєї ж галузi за минулий мiсяць.

Коли пропонується придатна робота, беруться до уваги трудовий стаж громадянина за спецiальнiстю, його попередня дiяль­нiсть, вiк, досвiд, становище на ринку працi, тривалiсть перiоду безробiття.

Для громадян, якi вперше шукають роботу i не мають професiї (спецiальностi), придатною вважається робота, що потребує попередньої професiйної пiдготовки, або оплачувана робота (включно з роботою тимчасового характеру), що не потребує професiйної пiдготовки, а для громадян, якi бажають вiдновити трудову дiяльнiсть пiсля перерви тривалiстю понад шiсть мiся­цiв, — робота за спецiальнiстю, що потребує попередньої перепiдготовки чи пiдвищення квалiфiкацiї, а в разi неможливостi її надання — iнша оплачувана робота за спорiдненою професiєю (спецiальнiстю).

Безробiтними визнаються працездатнi громадяни працездатного вiку, якi через вiдсутнiсть роботи не мають заробiтку чи iнших передбачених законодавством доходiв i зареєстрованi в державнiй службi зайнятостi як такi, що шукають роботу, готові та здатнi приступити до придатної роботи. Статус безробітного дає громадянину право на отримання соцiальних гарантiй i компенсацiй.

Не можуть бути визнанi безробiтними: громадяни вiком до 16 рокiв, окрiм тих, якi працювали та були вивiльненi у зв’язку зi змiнами в органiзацiї виробництва i працi, реорганiзацiєю, перепрофiлюванням i лiквiдацiєю пiдприємства, установи та органiзацiї або скороченням чисельностi (штату); громадяни, якi вперше шукають роботу i не мають професiї (спецiальностi), в тому числi випускники загальноосвiтнiх шкiл, у разi вiдмови їх вiд проходження професiйної пiдготовки або вiд оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професiйної пiдготовки; громадяни, якi вiдмовилися вiд двох пропозицiй придатної роботи з моменту реєстрацiї їх у службi зайнятостi як осiб, котрi шукають роботу; громадяни, якi мають право на пенсiю вiдповiдно до законодавства України.

У разi вiдсутностi придатної роботи рiшення про надання громадянам статусу безробiтних виноситься Державною службою зайнятостi за їхнiми особистими заявами з восьмого дня пiсля реєстрацiї у центрi зайнятостi за мiсцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрацiя громадян провадиться з поданням паспорта i трудової книжки, а в разi потреби — вiйськового квитка, документа про освiту або документiв, що їх заміщають.

Держава створює умови незайнятим громадянам у поновленнi їхньої трудової дiяльностi та забезпечує їм такi види компенсацiй: надання особливих гарантiй працiвникам, вивiльненим з пiдприємств, установ, органiзацiй; виплата матерiальної допомоги в перiод професiйної пiдготовки, перепiдготовки або пiдвищення квалiфiкацiї; виплата в установленому порядку допомоги з безробiття, матерiальної допомоги з безробiття; надання додаткової матерiальної допомоги безробiтному громадяниновi та членам його сiм’ї з урахуванням наявностi осiб похилого вiку i неповнолiтнiх дiтей, якi перебувають на його утриманнi.

Законодавством України також установлено особливi гарантiї працiвникам, якi втратили роботу внаслiдок змiн в органiзацiї виробництва i працi. Зокрема, за ними зберiгається середня заробiтна платня на перiод працевлаштування, але не бiльше ніж на три мiсяцi від дня звiльнення з урахуванням виплати вихiдної допомоги.