Печать
PDF

Глава VI ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ § 1 - § 14 - Страница 3

Posted in Право - В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко Правознавство

 

 

§ 3. Цивільно-правові відносини та їх елементи

Цивільно-правові відносини — це врегульовані нормами цивільного права майнові і особисті немайнові відносини, що засновані на юри­дичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

 

Для цивільних правовідносин характерні специфічні ознаки, які відрізняють їх від інших видів правових відносин, що виникають у суспільстві. Зокрема, слід відзначити такі особливості: цивільні правовідносини — це майнові та особисті немайнові відносини; учасники цих відносин характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю; юридичні права та обов’язки суб’єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів.

Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб’єктів, об’єктів і змісту.

Суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Правові відносини між фізичними особами виникають, як правило, з приводу матеріальних, духовних та інших потреб. З урахуванням зазначеного об’єктами цивільних правовідносин можуть бути: речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Зміст цивільних правовідносин утворюють цивільні права та обов’язки суб’єктів правовідносин.

У даному випадку суб’єктивне право — це заснована на законі можливість конкретної особи здійснювати певні дії та вимагати задоволення свого інтересу від зобов’язаної особи.

Зміст суб’єктивного права знаходить своє відображення у відповідних можливостях учасника зазначених відносин: здійснювати певні дії (наприклад, купувати, продавати, дарувати речі, використовувати твори тощо); вимагати належної поведінки від зобов’язаних осіб (наприклад, виконати роботу, передати речі і т. п.); можливість звернутися до застосування примусової сили державного апарату для реалізації права вимоги.

Суб’єктивний цивільний обов’язок — це міра необхідної поведінки зобов’язаної особи, яку вимагає від неї уповноважена особа з метою задоволення своїх інтересів.

Цивільно-правові відносини поділяються на такі види:

¨  за змістом: майнові — цивільні правовідносини, спрямовані на задоволення майнових інтересів фізичних та юридичних осіб (наприклад, правовідносини власності, передача майна однією особою іншій у порядку спадкування); немайнові — цивільні правовідносини щодо задоволення особистих немайнових інтересів учасників цих відносин (наприклад, авторські правовідносини);

¨  за зв’язком учасників відносин: абсолютні, тобто цивільні правовідносини, за яких уповноваженому суб’єкту протистоїть як зобов’язаний суб’єкт невизначене коло осіб (наприклад, правовідносини власності, авторства); відносні — цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб’єкту протистоїть конкретно визначена особа, яка повинна здійснити уповноваженому суб’єкту певні дії (наприклад, при купівлі-продажу, зберіганні, поставці);

¨  залежно від об’єкта правових відносин: речові — цивільні правовідносини, об’єктом яких є речі (наприклад, відносини щодо володіння та користування майном); зобов’язальні, тобто правовідносини, об’єктом яких є виконання відповідних зобов’язань (наприклад, відносини, які виникають з договору, заподіяння шкоди);

¨  залежно від структури: прості — цивільні правовідносини, в яких одній стороні належить тільки право, а іншій — тільки обов’язок (наприклад, правовідносини, які виникають з договору позики); складні — цивільні правовідносини, за яких дві сторони мають як права, так і обов’язки (наприклад, відносини, що виникають з договору купівлі-продажу);

¨  за характером нормативного спрямування: регулятивні — правові відносини, в основу яких покладено дію цивільно-правових норм, спрямованих на регулювання майнових та особистих немайнових відносин між їх учасниками; охоронні — правові відносини, які виникають внаслідок порушення цивільних прав одного із суб’єктів цих відносин і спрямовані на їх відновлення.

Цивільні правовідносини виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки. Цивільний кодекс України (ст. 11) передбачає, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, мистецьких творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності; заподіяння матеріальної та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з акту цивільного законодавства (наприклад, безпосередньо з акту органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, з рішення суду), а у випадках, встановлених актом цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події.

Юридичні факти в цивільному праві поділяються на юридичні дії та юридичні події.

Юридичні дії — це такі юридичні факти, спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки (наприклад, укладання учасниками цивільних правовідносин певного договору).

Дії, які вчиняються відповідно до закону, визнаються правомірними (наприклад, угоди, адміністративні акти і т. п.), а ті дії, які вчиняються всупереч закону, — неправомірними (наприклад, укладання мнимих угод і т. п.).

Юридичні події — це юридичні факти, які настають незалежно від волі людини (наприклад, природні явища стихійного характеру).