§ 155. Відносини, які регулюються фінансовим законодавством

Фінансове законодавство регулює відносини, що вини­кають у процесі здійснення фінансової діяльності. Суб'єк­тами фінансово-правових відносин можуть бути держава, державні та недержавні організації, їх посадові особи, представницькі органи місцевого самоврядування, об'єд­нання громадян та інші недержавні структури, окремі індивіди. Об'єктом фінансово-правових норм є відносини, що виникають при безпосередньому формуванні, розподілі та використанні централізованих і децентралізованих фон­дів коштів, які складають частину національного доходу країни і необхідні для функціонування держави.

Централізовані фонди коштів знаходяться в розпоря­дженні держави. За їх рахунок фінансуються Збройні Сили, правоохоронні органи, освіта, охорона здоров'я, куль­тура, соціальний захист населення, охорона природи тощо. Децентралізовані фонди коштів утворюються в усіх галу­зях народного господарства підприємствами, установами цих галузей.

Фінансове право регулює відносини у сфері бюджету, доходів, податків, видатків, бюджетного фінансування, дер­жавного, майнового та особистого страхування, банків­ського кредитування і розрахунків, інноваційної діяль­ності, фінансового контролю і грошового обігу. Залежно від характеру цих відносин у системі фінансового права виділяються окремі інститути — податкове, банківське право та ін.

Фінансові правовідносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами права, які утворюють галузь фінан­сового законодавства.

Вони мають такі ознаки:

1) одним із суб'єктів правовідносин виступає дер­жава, яка бере в них участь безпосередньо або через уповноважені нею фінансові чи кредитні органи;

2) предметом цих відносин є кошти або грошові зо­бов'язання у зв'язку з формуванням, розподілом або використанням централізованих чи децентра­лізованих фондів коштів.

Методом фінансово-правового регулювання (тобто впли­ву держави на суб'єкти фінансових відносин) є метод владних приписів. За цією ознакою певні грошові відно­сини (фінансові) відрізняються від цивільно-правових (ку-півлі-продажу, поставки).

Основними джерелами фінансового права є Консти­туція України, закони, укази Президента України, поста­нови Кабінету Міністрів України, інструкції і накази мі­ністерств, інструкції Національного банку України тощо.

§ 156. Державний бюджет України

В Україні створено конституційну основу функціону­вання бюджетної системи, яка включає: Державний бюд­жет України, бюджет Автономної Республіки Крим і міс­цеві бюджети (обласні, районні тощо). Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Державний бюджет передбачає фінансове утворення і використання централізованого фонду коштів. У ньому планується склад майбутніх доходів і видатків держави; кошти, які концентруються в руках держави для ви­конання її функцій. Державний бюджет складається з двох частин: доходної і видаткової. Доходи держави форму­ються переважно за рахунок податків, які є головним джерелом надходжень коштів до бюджету, а також над­ходжень від зовнішньоекономічної діяльності. Видатки дер­жави йдуть на утримання державного апарату і здійснення ним своїх функцій (підтримання громадського порядку, оборони тощо), на фінансування заходів соціального захис­ту населення, на забезпечення функціонування народного господарства, на охорону здоров'я, освіту, культуру та ін. Державним бюджетом України передбачається особлива стаття витрат, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорно­бильської катастрофи.

Бажано, щоб видатки держави не перевищували до­ходів. У противному разі виникає бюджетний дефіцит, створюється державний борг.

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою на період з 1 січня до 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період. Контроль за вико­ристанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

Сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі бюджетної діяльності, а саме встановлення бюд­жетної системи, розмежування доходів і видатків між загальнодержавним і місцевими бюджетами; укладання і затвердження бюджетів, виконання їх, а також укладання, розгляд і затвердження звітів про виконання бюджету, називається бюджетним правом. Це право є складовою (інститутом) фінансового права.

Головним джерелом бюджетного права окрім Конс­титуції України є Закон України "Про бюджетну систему України" від 5 грудня 1990 р. (зі змінами та допов­неннями). Згідно з цим Законом загальнодержавний бюд­жет забезпечує фінансування заходів у сфері економічного і соціального розвитку, що мають загальнодержавне зна­чення, а бюджет Автономної Республіки Крим, місцеві бюджети — заходів економічного і соціального розвитку, здійснюваних державними органами Автономної Респуб­ліки Крим, органами місцевого самоврядування і місце­вими державними адміністраціями.

§ 157. Поняття податку

Податки — це обов'язкові платежі до бюджету, які здійснюють фізичні та юридичні особи. Як правило, подат­ки забезпечують близько 90% надходжень до державного бюджету і понад 70% — до місцевого бюджету. Податки регулюються податковим правом, що є частиною (інсти­тутом) фінансового права.

Податкове законодавство — це сукупність правових норм, які регулюють податкові відносини між державою і платниками податків.

Суб'єктами податкових правовідносин виступають, з одного боку, податкова адміністрація, яка діє від імені дер­жави і наділена владними повноваженнями, а з іншого — юридичні та фізичні особи (платники податків). Усі вони наділені певними правами та обов'язками. Так, Державна податкова адміністрація має право вимагати внесення по­датку в установлені строки і в повній сумі, застосовувати санкції   до   порушників   податкового   законодавства   тощо.

Платники податку наділені правом на відстрочку платежу, на розстрочку платежу, на податковий кредит, на повер­нення переплачених податкових сум, на оскарження дії податкових інспекторів тощо.

Принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, напрями їх зарахування та використання, перелік плат­ників податків та об'єктів оподаткування і відповідаль­ність за порушення податкового законодавства визначають­ся Законодавством України.

Основні принципи податкової системи:

стимулювання підприємницької виробничої діяль­ності;

рівність, однаковий підхід до суб'єктів господа­рювання (юридичних і фізичних осіб) при ви­значенні обов'язків щодо сплати податків і збо­рів;

соціальна справедливість (запровадження обґрун­тованого неоподатковуваного мінімуму доходів гро­мадян і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи);

стабільність системи (забезпеченість незмінності податків і зборів та їх ставок, а також подат­кових пільг протягом бюджетного року).

Система податкових органів складається із органів дер­жавної податкової служби, до якої входять: Державна податкова адміністрація України; державні податкові ад­міністрації в Автономній Республіці Крим, областях, міс­тах Києві та Севастополі; державні податкові інспекції в районах, містах, міжрайонні державні податкові інспекції, а також податкова міліція України, яка входить до складу податкової служби. Голова Державної податкової адмі­ністрації України призначається на посаду та звільняється з неї Президентом України. Державна податкова адмі­ністрація України є самостійним органом виконавчої влади.

Об'єктами оподаткування є:

прибуток підприємств та організацій, які займа­ються господарською діяльністю (частина доходів підприємств та організацій, яка залишається в їх розпорядженні після вирахування з виручки, отриманої за виготовлену продукцію, послуги, після витрат на їх виробництво і реалізацію);

додана вартість продукції (робіт, послуг);

доходи громадян (сукупний доход за кожний рік);

майно юридичних і фізичних осіб;

вартість певних товарів;

спеціальне використання природних ресурсів, ін­ших об'єктів, визначених законодавчими актами України.

Ставки податків до загальнодержавного бюджету та пільги щодо оподаткування визначаються законом і не можуть встановлюватись або змінюватись іншими норма­тивно-правовими актами України.

Податки поділяються на загальнодержавні та місцеві. До загальнодержавних належать: податок на додану вар­тість, податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, мито, податок на нерухоме майно, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів, податок на промисел, збір на обов'язкове страху­вання, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та ін. До місцевих податків і зборів відповідно до Указу Президента України від 25 травня 1999 р. належать: податок з реклами, комунальний податок, готельний збір, збір за припаркування автомобілів, ринковий збір, збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, курортний збір, збір за здійс­нення зарубіжного туризму, збір за право використання місцевої символіки, збір за видачу ордера на квартиру, збір за проїзд по території Автономної Республіки Крим та прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кор­дон, збори за надання земельних ділянок.

Розрізняють ще податки прямі, які стягуються з до­ходів або майна юридичних чи фізичних осіб, та непрямі, які вносять до бюджету виробники або продавці товарів, включаючи цю суму в ціну товару (акциз, мито та ін.).

Усі податки, що визначають податкову систему Ук­раїни, можна умовно поділити на три групи:

податки з громадян;

податки з підприємств та інших юридичних осіб;

податки, які сплачують як громадяни, так і юридичні особи.

Конституція України встановлює, що кожен зобов'я­заний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Усі громадяни щорічно подають до податкових адмі­ністрацій за місцем проживання декларації про свій май­новий стан і доходи за минулий рік.

Громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, сплачують податок на доходи. Цей податок обчис­люється з суми сукупного річного доходу за єдиною шка­лою ставок податку.

Оподаткуванню не підлягає доход у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму зарплати. Якщо місячний сукупний доход не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів, то розмір ставки податку становить 10% суми, що перевищує неоподатковуваний мінімум. Далі зі збіль­шенням суми доходу ставки податку прогресивно зро­стають.

З метою спрощення обліку платників податку та вне­сення ними податків і обов'язкових платежів Кабінет Мі­ністрів України б листопада 1997 р. видав постанову "Про заходи щодо запровадження ідентифікаційних номерів фі­зичних осіб". Постанова набула чинності з 1 січня 1998 р. Від обов'язку мати ідентифікаційний номер можуть бути звільнені громадяни, які відмовляються від цих номерів за релігійними мотивами. Згідно з постановою ідентифіка­ційні номери фізичних осіб вносяться до усіх форм пер­винних звітних та облікових документів, які містять ін­формацію про об'єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків і зборів (обов'язкових платежів), що контролюються державними податковими органами.

Громадяни, які мають постійне місце проживання в Україні (проживають більше 183 днів протягом кален­дарного року) і які протягом звітного року крім доходів за місцем основної роботи одержували доходи не за місцем основної роботи, повинні подавати декларацію про сукуп­ний річний доход.

§ 158. Банки. Довірчі товариства

Виняткове значення в економічному житті держави має регулювання грошового обігу, яке реалізується пере­важно  на ґрунті норм фінансового права.  Основними фінансово-кредитними установами країни, що здійснюють функції кредитування і розрахунків, є банки.

Банки — це юридичні особи. Вони економічно само­стійні і в своїй діяльності від органів державної влади не залежать. Залучаючи і нагромаджуючи вільні грошові кош­ти підприємств, організацій, населення, банки перерозпо­діляють їх, надаючи кредити. Банки здійснюють також касове та розрахункове обслуговування народного госпо­дарства, проводять розрахунки за дорученням клієнтів — юридичних і фізичних осіб, випуск чеків, акцій, облігацій та інших платіжних документів, виконують різні валютні операції.

Діяльність банків регулюється Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. Відпо­відно до Закону банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що ство­рені й діють на території України. Державними вважа­ються банки, 100% статутного капіталу яких належить державі. Органами управління державних банків є нагля­дові ради та правління. Центральне місце в банківській системі країни посідає Національний банк України. Голова Національного банку призначається на посаду та звіль­няється з посади Верховною Радою за поданням Прези­дента України. Національний банк є єдиним емісійним центром, відповідальним за проведення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці. Він визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн, йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також на випуск націо­нальних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України. Національному банку надано право видавати нор­мативні акти з питань, що входять до його повноважень.

Банки можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощад­ними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (клірин­говими).

Банки в Україні можуть створюватися у формі акціо­нерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, кооперативних банків. Мінімальна кількість учасників кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Вищим органом управління кооперативного банку є загальні збо­ри. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від частки своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Банки гарантують таємницю операцій, рахунків і вкла­дів своїх клієнтів і кореспондентів. Банківська таємниця може бути розкрита лише у таких випадках: на письмовий запит самого власника; на письмову вимогу суду або за рішенням суду; органам прокуратури, МВС, СБУ на їхню письмову вимогу щодо юридичних осіб і фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності; на письмову вимогу органів Державної податкової служби щодо таких юридич­них і фізичних осіб.

Законодавством України передбачається можливість ство­рення організацій фінансових посередників — довірчих товариств. Довірчим товариствам, так званим трастам, на­дано право на договірних засадах використовувати майно громадян в інтересах цих громадян. Недосконалість право­вого регулювання роботи довірчих товариств та послаб­лений контроль за ними призвели до численних зловжи­вань і шахрайств з боку їх керівництва. Нині посилено контроль державних органів за реєстрацією таких това­риств та їх діяльністю.