5.1. Наукові визначення поняття складеного злочину

Складені злочини — є найбільш розповсюдженими видами ускладнених одиничних злочинів, причому історичний аналіз кримінального законодавства дає підстави для висновку про те, що більшість із цих діянь або: а) за своєю природою не можуть існувати в іншому «нескладеному вигляді» (насильницький грабіж, розбій); або б) завжди (у всіх попередніх КК) формулюються законодавцем як складені злочини (перевищення службових повноважень, поєднане із застосуванням насильства). Вочевидь, що у законодавця існує потреба в окремих випадках мати в законі ускладнені конструкції, тобто є внутрішні, соціальні причини, що обумовлюють саме існування складених злочинів^[217].

У науці кримінального права на ці делікти одним з перших звернув увагу М.С. Таганцев. Саме він першим визначив поняття складених злочинів і зробив висновки щодо умов, за наявності яких вони виникають. Автор вказував, що для наявності складеного злочину необхідно, щоб законодавець юридично об’єднав декілька злочинів в один. «Ці випадки є надзвичайно різноманітні, — писав М.С. Таганцев, — але всі вони виникають лише через особливі постанови закону, у видах практичних, і існують лише настільки, наскільки вони визнані законом»^[218].

Отже М.С. Таганцев у складених злочинах вбачав лише законодавче об'єднання декількох діянь в одній нормі і вважав, що підставою утворення цих деліктів є формальний момент — те, як законодавець сконструював норму права^[219]. Про причини, які спонукають законодавця до конструювання таких специфічних складів, автор не говорить, однак із його міркувань можна зробити висновок, що законодавець все ж таки вибірково підходить до об'єднання декількох злочинів в один і не механічно, спонтанно поєднує діяння, а обирає такі їх сполучення, які найчастіше зустрічаються в житті.

У сучасній юридичній літературі можна зустріти різноманітні визначення складених злочинів, у яких автори акцентують увагу на окремих ознаках цих діянь. Так, на думку А.А. Піонтковського складені злочини — це діяння, які складаються із декількох різнорідних дій, кожна з котрих взята окремо містить у собі склад самостійного злочину, але які через їхню внутрішню єдність розглядаються як один злочин^[220].

М.І. Бажанов вважав, що такими діяннями є злочини, що складаються із двох чи більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх окремо (ізольовано), представляє собою самостійний злочин, але які через їх органічну єдність утворюють один одиничний злочин, що охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК^[221].

Р.Р. Галіакбаров писав, що «складений злочин виникає в разі сполучення двох взаємопов'язаних різнорідних діянь, кожне з яких за кримінальним законодавством може розглядатися як самостійний злочин»^[222].

О.М. Яковлев зазначав, «що для складеного злочину характерним є об'єднання в законодавчому порядку в єдиний злочин низки різнорідних дій, які призводять до низки різнорідних наслідків в межах єдиної форми вини»^[223].

У визначенні В.Ф. Дьоміна підкреслюється, що «складений злочин — це сукупність єдиних простих злочинів, які співвідносяться між собою як форма прояву змісту злочинної поведінки, як засіб для досягнення злочинної мети або як кваліфікуюча обставина»^[224].

Т.Г. Черненко пропонує визначати складений злочин як «... єдиний злочин, який складається із двох чи більше самостійних (якщо розглядати їх ізольовано) простих злочинів, що посягають на два чи декілька об'єктів, однак через їх взаємозв'язок розглядаються Кримінальним кодексом як один злочин»^[225].

Вочевидь, що наведені визначення багато в чому подібні одне до одного. Їх загальним недоліком, на нашу думку, є те, що вони побудовані на констатації, як правило, тільки однієї суто об’єктивної ознаки цих злочинів, а саме їх утворенні із декількох, передбачених законом окремих злочинних діянь. Інші ознаки, притаманні цим злочинам, або взагалі не зазначаються у визначеннях (наприклад, особливості об'єкта, форми вини), або названі не зовсім коректно (вказівка на різнорідність дій), або не розкриті авторами (внутрішній зв'язок і взаємозалежність діянь у складеному злочині).

У деяких наукових працях криміналісти здійснювали спроби пояснити наявність у законодавстві складених злочинів, виходячи із підвищеної суспільної небезпечності і широкої розповсюдженості деяких сполучень (поєднань) злочинних діянь, через що вони розглядаються законодавцем як один злочин^[226]. Однак питання соціальної обумовленості кримінально-правових норм, встановлюючих відповідальність за такі діяння, в науці майже не ставились^[227].

Як відомо, крім загальних закономірностей процесу криміналізації кожній групі (виду) злочинів притаманні і свої, обумовлені специфікою даної злочинної діяльності, особливі (індивідуальні) підстави криміналізації, керуючись якими законодавець і встановлює конкретні кримінально-правові заборони. Це стосується і складених злочинів, які визначаються відповідно з їх правовою природою.

В об'єктивній дійсності різні форми злочинної діяльності проявляються і складаються в певні сполучення і зв'язки, набуваючи усталеності і повторюваності саме в такому вигляді. Суспільна небезпечність таких «супутніх» одне одному діянь, природно, є підвищеною, тому що будучи пов'язаними між собою, вони порушують більше коло суспільних відносин, спричиняють більшу шкоду, ніж тоді, коли кожне з них вчиняється окремо. Типовість, розповсюдженість усталених сполучень декількох діянь, і, як наслідок цього, їх підвищену суспільну небезпечність, законодавець повинен урахувати і відобразити. А це можливо лише за умови, якщо особливості взаємодії (взаємозв’язку) цих діянь будуть адекватно закріплені у відповідній кримінально-правовій забороні.

Використовуючи своєрідні прийоми законодавчої техніки, синтезуючи ознаки декількох діянь, законодавець узагальнює їх, зводить в єдине ціле і отримує на цій підставі якісно нове складне утворення, з притаманною лише йому системою ознак і особливостей — складений злочин.

Таким чином, злочин є складеним не тільки внаслідок своєї законодавчої конструкції, «через особливу постанову закону», як вважав М.С. Таганцев, а й через те, що поєднання декількох складів злочинів в один притаманне саме такому діянню. Закон відображає лише реальну дійсність, сутність і характер посягання.

Отже, на нашу думку, складений злочин за своєю соціальною сутністю є специфічною, складною за структурою, але єдиною за змістом злочинною поведінкою, яка має нові якості, порівняно із тими діяннями, що її утворюють, і характеризується більш високим ступенем суспільної небезпечності. Це і дозволяє законодавцю розглядати таку складну злочинну діяльність як одиничний складений злочин.

Викладене вище дозволяє зробити висновок, що для появи в законі складеного злочину, потрібні щонайменше дві обов'язкові умови. По-перше, щоб в об’єктивній дійсності склалася та чи інша типова усталена форма складної злочинної діяльності і, по-друге, — щоб саме таку діяльність законодавець закріпив (передбачив) як один (єдиний) склад злочину. З огляду на висловлене, думка М.С. Таганцева про те, що «складені злочини існують рівно настільки, наскільки вони визнані законом» є абсолютно слушною.

Наявність у КК складених злочинів свідчить не лише про різноманітність форм і прийомів законодавчої техніки, а й виступає наочним показником рівня розвитку кримінального законодавства, відповідності його потребам практики. Адже законодавець, формулюючи такі делікти, не просто має на меті пов'язати в єдине ціле комплекс діянь, які «супроводжують» одне одного в реальній дійсності і мають підвищену суспільну небезпечність у подібних сполученнях, а й прагне більш повно виразити характер і ступінь суспільної небезпеки всього вчиненого, дати йому максимально точну соціальну і юридичну характеристику. Ось чому тенденції до розширення кола складених злочинів у КК України, які зараз спостерігаються, не є випадковими і будуть зберігатися в подальшому, хоча сам розвиток законодавства з цього питання не є прямолінійним. Із часом у КК України з'являються нові складені злочини, інші ж, навпаки, втрачають свій складений характер^[228]. Адже загальновідомо, що кримінальний закон змінюється, «якщо змінюються чинники, які його породжують»^[229].

Так, припинення існування певних суспільних відносин чи зміна характеру і ступеня суспільної небезпечності того чи іншого діяння призводили до того, що законодавець із часом відмовлявся від окремих складених конструкцій, і деякі діяння або взагалі декриміналізувалися, або із одного складного діяння утворювалося декілька простих.

Наприклад, обґрунтовано були виключені з числа кримінально-караних діянь такі складені злочини, як самовільне привласнення влади службовою особою, що супроводжувалось явним дискредитуванням радянської влади (ч. 2 ст. 91 КК УРСР 1922 р.); ухилення від призову на дійсну військову службу шляхом підкупу службової особи (ч. 2 ст. 56¹⁸ КК УРСР 1927 р.); ухилення від надання чи здачі по мобілізації робочих тварин, возів, вчинене шляхом підлогу документів (ч. 2 ст. 65 КК УРСР 1927 р.): незаконне звільнення заарештованого з-під варти або сприяння його втечі, поєднане із насильством над вартою (ч. 2 і 3 ст. 77 КК УРСР 1927 р.), хуліганство, поєднане із зґвалтуванням та підпалом (ч. 3 ст. 70 КК УРСР 1927 р.) тощо.

Окремі з цих діянь були декриміналізовані із прийняттям нового кримінального законодавства в 60-ті роки, адже зі змінами певних суспільних відносин зникла необхідність охороняти їх засобами кримінального права; інші — законодавець продовжує вважати кримінально-караними діяннями, однак описуючи їх ознаки, до утворення складених конструкцій не звертається.

Таким чином, можна зробити висновок, що наявність у законодавстві складених злочинів обумовлена комплексом різноманітних факторів (політичних, економічних, історичних, соціальних тощо), які в одних випадках, — більш вдало, в інших, — менш вдало і не завжди своєчасно використовує і враховує законодавець, формулюючи відповідні норми закону.

5.2. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки складеного злочину.

Розглянемо ознаки складеного злочину Об'єктивні ознаки цього виду одиничного злочину полягають у наступному.

1. Багатооб'єктність (поліоб'єктність) складеного злочину. Це діяння завжди посягає на два чи більше безпосередніх об'єкти кримінально-правової охорони. Перший з цих об'єктів у складеному злочині завжди є основним, превалює над другим, найбільш повно характеризує антисоціальну спрямованість і зміст злочину в цілому. Другий об'єкт виступає як додатковий обов’язковий, який у сполученні з основним визначає спрямованість діяння, спосіб, умови його вчинення, тобто виконує другорядну; допоміжну функцію.

Щодо цієї ознаки Н.Ф. Кузнецова займає протилежну позицію, зазначаючи, що першою ознакою складеного злочину є єдиний безпосередній об'єкт посягання всіх діянь, що входять у складений злочин. Вона вважає, що саме єдність об’єкта цих злочинів забезпечує їм статус одиничного діяння і на цій підставі виключає їх багатооб'єктність, оскільки «об’єкти окремих злочинів, що входять у складений злочин, втрачають свою самостійність, входячи як компоненти до об’єкту складеного злочину». Виходячи з цього, об’єкт складеного злочину Н.Ф. Кузнецова визначає як «єдиний складно-складений об’єкт»^[230].

На нашу думку, з такою позицією навряд чи можна погодитися, по-перше, тому, що відносячи до складеного злочину, скажімо, умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням, Н.Ф. Кузнецова не пояснює, яким чином при скоєнні цього двооб’єктного злочину його основний і додатковий об’єкти втрачають свою самостійність і стають лише компонентами «єдиного складно-складеного об’єкту». Не зрозуміло, що це за «складно-складений об’єкт» і з яких суспільних відносин він складається (компонується).

По-друге, до складених Н.Ф. Кузнецова відносить і такі діяння, як терористичний акт, бандитизм, масові заворушення, хоча останні, на наш погляд, мають зовсім іншу юридичну природу і не є складеними злочинами, адже відрізняються від них за своїми об'єктивними ознаками, оскільки не утворюються самостійними злочинними діяннями, кожне з яких передбачено як відповідний склад злочину. Тому такі діяння належать не до складених, а мають розглядатися як злочини так званого «збирального характеру»^[231].

По-третє, висловлюючи вищенаведені судження, Н.Ф. Кузнецова суперечить сама собі, адже у визначенні складених злочинів вказує, що останні «...складаються із двох чи більше умисних злочинів, які при ізольованому їх розгляді є самостійними злочинами»^[232]. Якщо це так, то кожне з цих злочинних діянь має свій об’єкт посягання, і при їх об'єднанні у складений злочин ці об’єкти нікуди не зникають, не втрачають своєї самостійності, а лише певним чином підпорядковуються один одному, набуваючи такої субординаційної залежності, за якої об'єкт одного злочину стає основним, а іншого — додатковим обов'язковим об’єктом єдиного складеного злочину.

По-четверте, здається також, що Н.Ф. Кузнецова в даному випадку просто підміняє одне поняття іншим, ототожнюючи об’єкт як елемент загального поняття складу злочину і як безпосередній об’єкт конкретного вчиненого злочинного діяння. Дійсно, у першому значенні об'єкт завжди є єдиним елементом складу злочину, тоді як у другому — йдеться про інше, а саме, про наявність у структурі безпосереднього об’єкта декількох окремих суспільних відносин, яким завдається шкода при вчиненні конкретного злочину. Такі злочини традиційно визнаються двооб'єктними (поліоб’єктннми), до кола яких належать, в тому числі, і складені злочини.

Нарешті, навряд чи правильно тільки єдність об’єкта вважати критерієм віднесення діяння до кола одиничних злочинів, що на думку авторки як раз і виключає кваліфікацію вчиненого за сукупністю. Скоріше навпаки, двооб’єктність складених злочинів, разом з іншими їх ознаками, не тільки не виключає їх віднесення до одиничних злочинів, як помилково вважає Н.Ф. Кузнєцова. а і є підставою для виключення у таких випадках кваліфікації за сукупністю злочинів. Вважаємо, що саме задля цього (або в тому числі для цього) законодавець і об'єднує окремі самостійні злочини в складні законодавчі конструкції різних видів.

Таким чином, для більшості складених злочинів характерним є наявність одного основного і одного додаткового обов’язкового об'єктів. Однак серед них є й такі, що спричиняють шкоду більшім кількості суспільних відносин. Зокрема, це хуліганство, пов'язане з опором представнику влади, яке вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї (ч. 4 ст. 296 КК). Вказане діяння посягає не лише на громадський порядок (основний об'єкт), не тільки на авторитет органів влади (один додатковий об'єкт), а й на охоронювані кримінальним законом відносини громадської безпеки (інший додатковий об’єкт).

Зазначимо також, що прагнення законодавця поставити під першочергову охорону певні суспільні відносини, зовсім не означає, що ці відносини є більш важливими порівняно з іншими, які теж порушуються цим злочином.

Між тим, у літературі висловлюється думка, що за «загальним правилом, додатковий об’єкт із точки зору суспільних інтересів є менш соціально цінним порівняно з основним об'єктом»^[233]. Уявляється, що це твердження є сумнівним, бо існують складені злочини, в яких додатковий об'єкт є, навіть, більш значущим і важливим, ніж основний, оскільки посягання на нього є більш небезпечним. Наприклад, при розбої, поєднаному із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК), здоров'ю людини з точки зору соціальних цінностей слід віддати перевагу перед відносинами власності. Так само сказане стосується і насильницького грабежу (ч. 2 ст. 186 КК), незаконного заволодіння транспортним засобом, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я (ч. 3 ст. 289 КК), і багатьох інших складів злочинів. Вважаємо, що в цих та інших подібних випадках законодавець, помішуючи те чи інше діяння до відповідного розділу Особливої частини КК, враховує не тільки важливість охоронюваних суспільних відносин, а й обирає як основний об'єкт таке суспільне благо чи інтерес, посягання на які складають соціальну сутність злочину, визначають його спрямованість. Цим і пояснюється, що спричинення шкоди додатковому об’єкту, який іноді у складених злочинах є більш важливим за основний, відсувається, так би мовити, на другий план.

До сказаного додамо, що в юридичній літературі іноді ототожнюють багатооб'єктні і складені злочини, помилково вважаючи, що «складений злочин має місце там, де діяння посягає на основний і додатковий об’єкти»^[234].

Наприклад. Б.М. Леонтьев та І.М, Тяжкова вказують, що здається теоретично і практично необґрунтованим виділення самостійної групи складних злочинів із декількома об’єктами (багатооб’єктних злочинів), тому що складаючись із двох чи більше злочинів, складені злочини завжди посягають на два чи більше об’єкта^[235]. Вочевидь, що за такого підходу не враховується правова природа складених злочинів. Вони є складеними не через те, що посягають на два чи більше об’єкта, а тому, що складаються із декількох діянь, кожне з яких спрямоване на спричинення шкоди своєму об’єкту.

Отже, наявність декількох об’єктів сама по собі не надає злочину складеного характеру. На нашу думку, зі сказаного можна вивести таку залежність: кожен складений злочин є багатооб'єктним, однак не кожен багатооб'єктний злочин за своєю конструкцією належить до складених діянь.

Оскільки складений злочин є багатооб'єктним діянням, він спричиняє шкідливі соціальні зміни в сфері декількох об’єктів кримінально-правової охорони, тобто в цілому має більш високий ступінь суспільної небезпеки, ніж діяння, що входять до його складу. Спираючись на цю властивість розглядуваних злочинів, деякі криміналісти висловлюють думку, що складений злочин існує тільки в тих вішалках, коли діяння, що його складають, не виходять за межі відповідного складного складу за ступенем своєї суспільної небезпечності^[236].

У принципі із цим твердженням слід погодитись і зробити висновок, що суспільна небезпечність складеного злочину не може бути менше ні спільної (сумісної) суспільної небезпечності діянь, що входять до його складу, ні суспільної небезпечності кожного з них, зокрема.

Однак у літературі існує протилежна думка, згідно з якою, якщо для вчинення злочину обираються такі форми і засоби, суспільна небезпечність яких приблизно є рівною суспільній небезпечності «основного» злочину, то вчинене слід кваліфікувати за сукупністю. У випадках, коли суспільна небезпечність форми (засобу) є незрівнянно нижчою за суспільну небезпечність діяння в цілому, либонь, навпаки, — вище суспільної небезпечності самого злочину, то матиме місце складений злочин^[237].

Оцінюючи наведене судження, зазначимо наступне. По-перше, суспільна небезпечність вчиненого не може визначатися тільки тяжкістю спричиненої шкоди. Вона складається із цілої низки чинників і залежить, передусім, від важливості об’єкта посягання, характеру і розміру шкідливих наслідків, які настали, способу, знарядь, місця, часу, обстановки вчинення злочину тощо^[238].

По-друге, суспільна небезпечність злочину визначається також і суб’єктивними його ознаками (формою вини, її ступенем, мотивами, метою тощо). Отже, вирішувати питання про те, яке із діянь, що порівнюються, є більш небезпечним, можна тільки з урахуванням сукупної оцінки всіх зазначених чинників.

Нарешті, суспільна небезпечність окремого діяння у складеному злочині не може бути більше суспільної небезпечності самого цього злочину. Якщо таке відбувається, то складений делікт просто перестає існувати, «розпадається, розривається» на діяння, з яких складається, і все вчинене буде підлягати кваліфікації за сукупністю злочинів^[239].

2. Наявність в складі складеного злочину двох чи більше суспільно небезпечних діянь, кожне з яких, само по собі, є одиничним злочином, оскільки прямо передбачене в Особливій частині КК як окремий (самостійний) склад злочину.

На дану особливість складених злочинів вперше вказав М.С. Таганцев, який писав, що «у цих випадках закон із декількох окремих злочинних посягань, утворює один злочин»^[240]. Л.С. Бєлогриц-Котляревський також вважав, що крім простих злочинів, які посягають на нерозкладаємнй життєвий інтерес, можливі складні форми злочину, що утворюють єдине ціле^[241]. А.Ф. Кістяківський зазначав, що не може бути сукупності там, де одне діяння входить до складу іншого як одна із суттєвих його ознак^[242].

У наступному саме ця ознака була взята криміналістами за основну при визначенні сутності складеного злочину. Однак автори по-різному тлумачили цю ознаку. Деякі вважали, що таких діянь повинно бути не більше двох^[243]. Інші акцентували увагу на обов'язковій різнорідності діянь, з яких утворюється складений злочин^[244].

На нашу думку, наведені судження не є беззаперечними, бо встановлювати будь-які чіткі кількісні параметри щодо діянь у складеному злочині недоцільно та й навряд чи правильно. Серед складених злочинів багато таких, які утворені більше, ніж двома діяннями. Наприклад, це вже згадуване хуліганство, пов’язане з опором представнику влади і вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї (ч. 4 ст. 296 КК); перевищення влади або службових повноважень, що супроводжувалось насильством і застосуванням зброї (ч. 2 ст. 365 КК) та інші діяння. Крім того, не можна виключати, що формулюючи нові складені делікти, законодавець певну частину з них також буде визначати через поєднання в одному складі більше ніж двох самостійних злочинів. Отже, при визначенні складених злочинів більш правильно вказувати, що вони складаються із декількох самостійних злочинних діянь.

Що стосується думки про обов'язкову різнорідність цих діянь, то її можна було б підтримати, якби наше дослідження складених злочинів обмежувалося лише аналізом КК України 2001 року.

Дійсно, в чинному КК України всі складені злочини утворені різнорідними діяннями. Однак у кримінальному праві України не так давно (у КК 1960 р.) була передбачена низка складених злочинів, які утворювались однорідними діяннями. Наприклад, ухилення військовозобов'язаного від учбових або повірочних зборів, вчинене шляхом підроблення документів (ч. 2 ст. 192 КК 1960 р.). Тут обидва діяння знаходилися в одному розділі КК, спричиняли шкоду однорідним об'єктам кримінально-правової охорони і були умисними. Отже, їх можна вважати однорідними. До однорідних злочинів належали також умисне тяжке тілесне ушкодження і мордування, об'єднані в одному складі (ч. 2 ст. 101 КК 1960 р.), хуліганство і опір представнику влади, що передбачались в складі злісного хуліганства (ч. 2 ст. 206 КК 1960 р.) та деякі інші.

У чинному КК РФ 1996 р. також є певна кількість складених деліктів, утворених однорідними діяннями. Зокрема, це терористичний акт, вчинений із застосуванням вогнепальної зброї (п. «в» ч. 2 ст 205 КК РФ); захоплення заручників, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї (п. «г» ч. 2 ст. 206 КК РФ); угон судна повітряного, водного транспорту чи залізничного потягу, вчинений із застосуванням зброї (п. «г» ч. 2 ст. 211 КК РФ) та інші. Усі діяння, з яких складаються ці складені злочини, знаходяться в одному розділі КК РФ «Злочини проти громадської безпеки», спричиняють шкоду вказаним суспільним відносинам, вчиняються з однією формою вини, а отже, є однорідними.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що визначення складеного злочину, як такого, що складається із двох різнорідних злочинних діянь не завжди відповідає його сутності, тому що вказана ознака для нього або взагалі не характерна, або рівною мірою притаманна злочинам інших видів. Більш правильно говорити про наявність у його складі декількох суспільно небезпечних діянь, кожне з яких само по собі є окремим одиничним злочином, передбаченим у КК.

3. Наявність внутрішнього взаємозв'язку між діяннями в складеному злочині. Криміналісти завжди звертали увагу на те, що діяння в складеному злочині пов'язані між собою. А.А. Піонтковський, М.А. Стручков вказували, що саме через свою внутрішню єдність декілька діянь здатні утворити один злочин^[245]. М.І. Бажанов писав про «органічну єдність», Н.Ф. Кузнецова — про «органічний взаємозв'язок», а Ю.І. Ляпунов зазначав, що органічна внутрішня єдність складає неодмінну властивість будь-якого складеного злочину^[246].

Органічна єдність означає, що явища передбачають, обумовлюють одне одного, взаємопроникають. Для більшості складених злочинів, це, дійсно, характерно. Так, діяння, що складають насильницький грабіж (ч. 2 ст. 186 КК). розбій (ст. 187 КК) настільки тісно пов'язані між собою, що розділити їх, навіть штучно, неможливо, бо саме внаслідок (шляхом) насильства над особою відбувається заволодіння майном. Водночас, у таких злочинах, як наприклад, вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК), заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК), зв'язок між діяннями менш стійкий. Зґвалтування не обов'язково у всіх випадках його вчинення супроводжується вбивством. Рівним чином заволодіння майном не завжди пов'язане із службовим зловживанням. Отже, хоча внутрішній зв'язок, без сумніву, притаманний діянням у складеному злочині, але про їх органічну єдність говорити не зовсім коректно.

На нашу думку, внутрішній взаємозв'язок між діяннями у складеному злочині проявляється в особливих формах їхньої взаємодії. Характер взаємодії обумовлюється співвідношенням об'єктів цих діянь. Виходячи з цього співвідношення, можна констатувати, що і самі злочини мають співвідноситися: а) як основне і допоміжне (додаткове) діяння (спосіб вчинення основного), наприклад, вимагання, поєднане із погрозою вбивства (ч. 2 ст. 189 КК)^[247]; або б) як основне і кваліфікуюче діяння (у випадках, якщо складений злочин утворюється шляхом приєднання до основного складу кваліфікуючої ознаки, що не є способом), наприклад, умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК), розбій, поєднаний із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 187 КК), хуліганство. пов'язане із опором представнику влади (ч. 3 ст. 296 КК), тощо.

Інакше кажучи, в складеному злочині діяння перебувають у субординаційній залежності (співвідношенні): одне з них завжди є основним, а інше (інші) додатковими, що сприяють вчиненню (або супроводжують вчинення) основного.

Таким чином, ознака внутрішнього зв'язку, по-перше, свідчить про наявність певної взаємодії між основним і додатковим діянням у складеному злочині, яка проявляється в тому, що додаткове діяння завжди приєднується до основного і утворює з ним єдиний, взаємопов'язаний комплекс. По-друге, дана ознака не тільки відбиває форму, а й розкриває зміст (характер) цієї взаємодії, оскільки вказує на існуючу несамостійність, залежність додаткового злочину від основного діяння. Врешті-решт, ця ознака показує, що у складеному злочині саме основне діяння відіграє головну роль у визначенні характеру, змісту і спрямованості злочинного посягання, тоді як додаткове коригує, конкретизує спрямованість основного, робить його більш чітким^[248]. Ось чому законодавець, формулюючи той чи інший складений злочин, не тільки об’єднує в ньому декілька злочинних діянь, а й завжди закріплює в законі відповідне співвідношення між тими діяннями, що його утворюють.

Суб'єктивні ознаки складеного злочину полягають у наступному.

Складений злочин у цілому, а також і всі діяння, з яких він утворений, характеризуються лише умисною формою вини. Цей висновок випливає із особливостей співвідношення діянь у складеному злочині, яке свідчить, що в середині нього не може бути різного психічного ставлення суб'єкта до основного і додаткового(их) діянь та їх об'єктів.

Інтелектуальна ознака умислу полягає в усвідомленні винним того, що своїм посяганням він завдає шкоду декільком об’єктам кримінально-правової охорони; що у вчиненому ним діянні містяться ознаки декількох взаємопов’язаних одне з одним діянь, з яких одне (додаткове) є або способом, або кваліфікуючою ознакою іншого основного діяння, через що вчинюваний злочин має підвищену суспільну небезпечність.

Передбачення суспільно небезпечних наслідків, як наступна ознака інтелектуального моменту умислу у складеному злочині, полягає в розумінні суб'єктом того, що наслідки настануть саме від вчинених разом декількох діянь, і що ці діяння та їх наслідки пов'язані між собою необхідним причинним зв'язком^[249].

Зміст вольового моменту умислу в складених злочинах залежить від співвідношення, в якому перебувають основне і додаткове діяння.

Так, у тих злочинах, де спосіб виступає як окреме діяння, суб'єкт, вчиняючи це діяння допоміжного характеру (застосовуючи цей спосіб), переслідує мету вчинити таким шляхом інше, основне діяння. Він завжди діє цілеспрямовано, усвідомлює спосіб вчинення основного діяння, передбачає, що саме цей спосіб забезпечить настання наслідку і бажає цього наслідку. Наприклад, вчиняючи насильницький грабіж, винний усвідомлює, що саме шляхом застосування насильства, що не є небезпечним дня життя та здоров'я, він заволодіє чужим майном, передбачає, що таке насильство сприятиме заволодінню майном і бажає заволодіти цим майном таким шляхом.

У складених злочинах другого виду, де основне діяння кваліфікується додатковим злочином, зміст вольового моменту умислу дещо інший. Кваліфікуючий злочин завжди підвищує суспільну небезпеку діяння в цілому, отже його фактичні ознаки також мають усвідомлюватися суб'єктом. Наслідки додаткового кваліфікуючого злочину можуть і не бути бажаними для винного, а виступати побічним результатом основної діяльності^[250]. Скажімо, при вбивстві, поєднаному із зґвалтуванням, може мати місце непрямий умисел щодо смерті потерпілої особи, якщо застосовуючи насильство і бажаючи подолати її опір, винний свідомо припускає, що може таким чином позбавити потерпілу життя.

Вивчення суб'єктивної сторони складених злочинів дає підстави вважати непереконливими точки зору деяких авторів щодо можливості вчинення суб'єктом необережного додаткового діяння в складеному злочині. Зокрема, В.В. Устименко вважає, що таким складеним злочином, як перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось насильством (ч. 2 ст. 365 КК) охоплюється спричинення необережного тяжкого і середньої тяжкості тілесного ушкодження^[251]. Таке твердження не є обґрунтованим, бо в цьому випадку (як і в інших подібних), насильство виступає способом вчинення основного діяння, вказує на його цілеспрямованість, що свідчить лише про умисну вину. Спосіб вчинення злочину є об'єктивною ознакою, він обов'язково повинен усвідомлюватися особою. А.І. Рарог справедливо зазначає, що науково необґрунтованим є побудування необережної форми вини щодо таких кваліфікуючих ознак, як особливі властивості об'єкта, спосіб вчинення злочину, обстановка, умови тощо^[252]. У разі вчинення умисного злочину особа може діяти необережно лише щодо однієї кваліфікуючої ознаки — суспільно небезпечного наслідку, а «інші кваліфікуючі обставини умисного злочину можуть ставитися у вину лише тоді, коли злочинець завідомо знав про наявність таких обставин»^[253].

До речі, судова практика однозначно виключає можливість поглинання необережної шкоди ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК. У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» роз'яснено, що необережне заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження охоплюється ч. 3 ст. 365 КК, тобто, на думку Пленуму, є не складеним злочином, а іншим видом одиничного злочину — таким, що кваліфікується за наслідками. За ч. 2 ст. 365 КК кваліфікується лише умисне спричинення шкоди здоров'ю, що виразилося в завданні побоїв або ударів, умисних легких або середньої тяжкості тілесних ушкодженнях, мордуванні, тощо^[254].

Таким чином, застосування насильства, а значить і спричинення шкоди потерпілому, не може не охоплюватися умислом винного в тих складених злочинах, де насильство виступає способом їхнього вчинення. Отже, в тих випадках, де основне діяння поєднане (супроводжується, пов'язане) з додатковим діянням, суб'єкт завжди усвідомлює, що вчиняє діяння, яке посягає на декілька об'єктів кримінально-правової охорони, передбачає, що внаслідок цього настануть суспільно небезпечні наслідки і бажає чи свідомо припускає їх настання. Звідсіля випливає, що складений злочин має не лише чіткі об'єктивні ознаки, а й з суб'єктивної сторони характеризується тільки умисною формою вини. Усі випадки необережного спричинення шкоди знаходяться за межами його складу.

Підсумовуючи викладене, визначимо, що складений злочин — це вид одиничного ускладненого багатооб'єктного (поліоб'єктного) злочину, який об'єднує декілька внутрішньо пов'язаних між собою, супідрядних умисних діянь, кожне з яких передбачено в кримінальному законі як окремий самостійний склад злочину.

Зазначимо також, що в літературі деякі автори не завжди вбачають різницю між складними і складеними злочинами, ототожнюють їх, називаючи «складними (складеними)», як, наприклад, Р.Р. Галіакбаров і ЮЛ. Ляпунов, або «складними чи складеними», як, наприклад, М.І. Бажанов і О.М. Яковлев^[255].

На нашу думку, ця неточність не є суто термінологічною. Складний (ускладнений) злочин — це родове поняття щодо складеного злочину. Останній с лише одним із багатьох видів (різновидом) одиничних ускладнених злочинів, а тому ставити між ними знак рівності і ототожнювати, на наш погляд, неприпустимо.

Складений злочин є найбільш розповсюдженим видом одиничних ускладнених діянь. Він завжди повинен кваліфікуватися за однією статтею (чи частиною статті) Особливої частини КК.

Наявність у законі вказаних деліктів дає можливість посилити відповідальність за типові, вже існуючі в реальному житті складні форми злочинної діяльності, не застосовуючи при цьому правила кваліфікації за сукупністю злочинів, що дозволяє позбутися надмірної, громіздкої кваліфікації. При цьому, встановлюючи відповідальність за складений злочин, законодавець повинен урахувати ознаки останнього і при побудуванні відповідної санкції, в якій обов’язково має відображатись суспільна небезпечність кожного з діянь, що входять до його складу.

12»Последняя