Розділ І Поняття і система Особливої частини кримінального права. Наукові основи кваліфікації злочинів PDF Печать
Уголовное право - Кримінальне право України Особлива частина

Розділ І Поняття і система Особливої частини кримінального права. Наукові основи кваліфікації злочинів

 

§ 1. Поняття і система Особливої частини кримінального права

Норми кримінального права України закріплені в законодавстві про кримінальну відповідальність, що являє собою єдину нормативно- правову систему — Кримінальний кодекс України1, який був прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. КК складається із Загальної та Особливої частин, які органічно між собою пов’язані, перебувають у постійній взаємозалежності та взаємодії. Як було зазначено при ви­вченні Загальної частини кримінального права, відповідна їй частина КК тому й має таку назву, що в ній на законодавчому рівні закріплені основоположні підвалини кримінальної відповідальності, підстави такої відповідальності, мета та система покарань, порядок їх призна­чення та умови звільнення від такого покарання, визначені особливі умови кримінальної відповідальності неповнолітніх, правові наслідки судимості та порядок її зняття тощо.

Разом з тим, для того щоб правильно організувати боротьбу зі зло­чинністю, необхідно також визначити, які негативні, несприятливі діяння, що вчиняються людьми, є настільки небезпечними для суспіль­ства, щоб законодавець міг їх визнати злочинами, а також визначити покарання, що можуть бути призначені судом від імені держави за вчинення таких діянь. Такі визначення здійснюються на підставі по­ложень кримінального права, дістають своє вираження в нормах Осо­бливої частини КК. Таким чином, Особлива частина КК включає в себе певну сукупність кримінально-правових норм, в яких визначаються ознаки окремих злочинів, види та розміри покарань, які суд може за­стосувати до осіб, визнаних винними в їх вчиненні. Крім того, ця час­тина КК міститьроз ’яснення певних кримінально-правових понять, що наводяться в її статтях, в окремих випадках в її нормах також визна­чені умови звільнення від кримінальної відповідальності.

Єдність Загальної та Особливої частин як певних підсистем КК України виявляється перш за все в тому, що норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної частини. Тому неможливо зрозуміти зміст норм Особливої частини, якщо цей аналіз не буде базуватися на аналізі норм Загальної частини, оскільки в них узагальнюються озна­ки, властиві всім злочинам, за які встановлюється відповідальність у КК. Неможливо також призначити кримінальне покарання за окремі злочини, якщо не враховувати положень Загальної частини щодо мети, видів та порядку призначення відповідних покарань. У той же час сама система покарань, яка закріплена в Загальній частині, може бути реа­лізована тільки шляхом призначення конкретних покарань за окремі злочини, що передбачені Особливою частиною КК.

Органічний зв’язок Загальної та Особливої частин КК виявляється у тому, що при вирішенні питань кваліфікації злочинів чи звільненні особи від кримінальної відповідальності та покарання застосовуються одночасно норми обох частин КК. Наприклад, замах на крадіжку май­на  кваліфікується одночасно за ч. 1 ст. 15 та за відповідною частиною ст. 185 КК[1].

Зазначене свідчить про те, що Загальна та Особлива частини є скла­довими одного і того ж нормативно-правового системного утворення — Кримінального кодексу України, і кожна із цих складових спрямована на вирішення спільного для них завдання — боротьбу зі злочинністю.

Водночас органічна єдність Загальної та Особливої частин не виклю­чає, а, навпаки, передбачає специфіку та особливість кожної із них.

В Особливій частині КК встановлюється вичерпний перелік зло­чинів, за які передбачена кримінальна відповідальність. Тому злочином може визнаватися тільки суспільно небезпечне діяння (дія чи безді­яльність), відповідальність за яке передбачена у відповідній статті Особливої частини КК. Цей висновок відповідає вимогам ст. 58 Кон­ституції України про те, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

В Особливій частині повною мірою реалізується найважливіший принцип кримінального права — немає злочину без вказівки на це в законі (nullum crimen sine lege). Тому діяння, за які в Особливій час­тині КК не передбачена відповідальність, за жодних умов не можуть визнаватись злочином і тягти за собою кримінальну відповідальність і покарання. Суд (слідчий), розглядаючи кожну конкретну справу, по­винен керуватися вимогами тієї статті, в якій передбачена відповідаль­ність за певний злочин. Не припустимо поширювати дію відповідного закону про кримінальну відповідальність на інші діяння, які не охоп­люються диспозицією певної статті КК. Це відповідає ч. 4 ст. 3 Загаль­ної частини КК, відповідно до якої застосування закону про криміналь­ну відповідальність за аналогією заборонено.

Значення Особливої частини полягає і в тому, що вона визначає межі криміналізації суспільно небезпечних діянь шляхом віднесення тих чи інших дій (бездіяльності) до злочинних. Значна частина норм Особливої частини КК, визначаючи злочин, вказує не тільки на дію (бездіяльність), але й на суспільно небезпечні наслідки, пов’язуючи межі кримінальної відповідальності із настанням останніх.

У нормах Особливої частини КК в переважній більшості досить чітко, зрозуміло та повно наводяться визначення окремих видів злочинів (наприклад, у ст. 113 надано визначення диверсії, у ч. 1 ст. 115 — умисного вбивства, у ч. 1 ст. 187 — розбою). Усе це сприяє точному застосуванню відповідних статей КК. Згідно з прийнятою в теорії кримінального права класифікацією норм Особливої части­ни, кримінально-правові норми, в яких містяться визначення зло­чинів та наведені відповідні види покарань, називаються заборон­ними нормами.

Як вже було зазначено, в Особливій частині КК є і так звані роз’ яснювальні норми, в яких даються визначення окремих понять або розкривається зміст окремих ознак злочину. Так, у примітці 1 до ст. 364 дається визначення поняття службової особи, а в ст. 401 визначається поняття військового злочину та наведено коло осіб, які можуть бути визнані суб’єктами цих злочинів. У примітці 1 до ст. 185 роз’яснюється зміст повторного злочину, яким визнається злочин, скоєний особою, що раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених відповідними статтями. У примітках 2, 3 та 4 цієї ж статті роз’яснюються поняття «значна шкода», «великий» або «особливо великий розмір», що важ­ливо для кваліфікації злочинів проти власності.

Важливим досягненням КК є й те, що в його Особливій частині проводиться чітка диференціація кримінальної відповідальності за­лежно від ступеня суспільної небезпечності (тяжкості) злочину. Тому в більшості статей КК законодавець, окрім визначення злочину, яке, як правило, міститься в їх перших частинах, вказує на обставини, що об­тяжують, а в окремих випадках особливо обтяжують кримінальну відповідальність.

Характерною рисою Особливої частини КК є значне розширення в ній кількості норм, якими заохочується діяльне розкаяння після вчи­нення злочину. Такі норми називаються заохочувальними. Наприклад, можливість при певних умовах звільнення особи від кримінальної відповідальності після вчинення нею злочину. Зокрема, така можли­вість передбачена в ч. 2 ст. 111 «Державна зрада», ч. 2 ст. 114 «Шпи­гунство», ч. 4 ст. 212 «Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів», ч. 2 ст. 255 «Створення злочинної організації», ч. 2 ст. 2583 «Створення терористичної групи чи терористичної орга­нізації» та ін. Безумовно, розвиток інституту заохочення в Особливій частині відповідає ідеї гуманізації кримінального законодавства. Ці заохочувальні норми мають також важливе значення для нормативно- правового забезпечення припинення відповідної злочинної діяльності. Таким чином, норми Особливої частини КК поділяються на заборонні, роз’яснювальні та заохочувальні.

В Особливій частині чинного КК є також норми, якими обмежуєть­ся кримінальна відповідальність стосовно певних осіб. Так, у ч. 2 ст. 385 зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудово- го слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Частина 2 ст. 396 вказує, що не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіця­не приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом.

У санкціях норм Особливої частини знайшло своє відображення концептуальне положення, яке було закріплено ще у перші роки роз­робки проекту КК щодо гуманізації системи покарань. По-перше, всі санкції Особливої частини побудовані за схемою: від менш суворих покарань — до більш суворих. Сенс такої побудови в тому, що суд, відмовляючись від призначення менш суворого покарання, повинен навести мотиви щодо необхідності звернення до більш суворого по­карання. По-друге, характерною рисою Особливої частини є також зниження для більшості злочинів покарання у вигляді позбавлення волі та введення до санкцій покарань, альтернативних позбавленню волі. Приміром, суттєво знижені покарання за господарські, військові зло­чини та злочини, що можуть бути вчинені з необережності.

У чинному КК норми Особливої частини згруповані в окремі роз­діли, які розміщені у певній послідовності:

Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки України.

Розділ II. Злочини проти життя та здоров’я особи.

Розділ III. Злочини проти волі, честі та гідності особи.

Розділ IV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторка­ності особи.

Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

Розділ VI. Злочини проти власності.

Розділ VII. Злочини у сфері господарської діяльності.

Розділ VII-А. Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з на­данням публічних послуг.

Розділ VIII. Злочини проти довкілля.

Розділ IX. Злочини проти громадської безпеки.

Розділ X. Злочини проти безпеки виробництва.

Розділ XI. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Розділ XII. Злочини проти громадського порядку та моральності.

Розділ XIII. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотроп­них речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення.

Розділ XIV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недотор­канності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’ єднань громадян.

Розділ XVI. Злочини у сфері використання електронно- обчислювальних машин (комп’ ютерів), систем та комп’ ютерних мереж і мереж електрозв’язку.

Розділ XVII. Злочини у сфері службової діяльності.

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя.

Розділ XIX. Злочини проти встановленого порядку несення вій­ськової служби (військові злочини).

Розділ ХХ. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Аналіз системи Особливої частини КК дає підстави для висновку, що вона в основному базується на особливостях родових об’єктів складів злочинів. Саме особливості родового об’єкта дозволили про­вести науково обґрунтовану класифікацію всіх злочинів та відповідних кримінально-правових норм, тобто об’єднати їх в межах конкретних розділів КК, якими закріплена відповідальність за посягання на тотож­ні або однорідні суспільні відносини.

Оскільки родовий об’єкт «відображує» характер і суспільну значу­щість різних груп суспільних відносин, які виступають об’єктом зло­чину, то це дозволяє використати його властивість і для послідовного розміщення окремих розділів у межах Особливої частини КК. Самі на­зви окремих її розділів здебільше і вказують на родовий об’єкт відпо­відної групи злочинів. Наприклад, розділ перший «Злочини проти основ національної безпеки України» саме і відображує родовий об’єкт цієї групи злочинів. Водночас окремі розділи відображують у своїх назвах особливості безпосередніх об’єктів основних груп злочинів, що ними об’єднані. Зокрема, у розділі ІІ об’єднані злочини проти життя та здоров’я особи, у розділі ІІІ — злочини проти волі, честі та гідності особи.

Систематизація злочинів за їх об’ єктами має важливе кодифікацій­не значення. Наприклад, приймаючи новий закон, яким встановлюєть­ся кримінальна відповідальність за певний злочин, законодавець од­разу включає його у відповідний розділ КК залежно від особливостей його родового або безпосереднього об’єкта.

Така науково обґрунтована систематизація в КК кримінально- правових норм про відповідальність за окремі злочини має важливе значення для застосування цього закону, з’ясування його дійсного змісту, відмежування від суміжних злочинів, а також орієнтування у самому КК.