Печать
PDF

Розділ ХХІІІ Школи (основні напрями) науки кримінального права - § 2. Антропологічна школа кримінального права

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

§ 2. Антропологічна школа кримінального права

1. Антропологічна школа виникла на початку 70-х років ХІХ ст. До цього часу розвиток промисловості, збільшення міст, люмпенізація населення та деякі інші чинники призвели до значного зростання зло­чинності (особливо професійної) у багатьох країнах. Суспільство шукало пояснення цьому феномену, з’ясовувало причини злочинності, вимагало розроблення відповідних заходів, які могли хоча б стримати злочинність. Саме тоді і виникла антропологічна школа, яку часто називають ломбро­зіанством за іменем її засновника—італійського тюремного лікаря Чеза- реЛомброзо (1836-1909). Ідеї Ломброзо набули свого розвитку в роботах його учня Е. Феррі та іншого італійського юриста Р Гарофало. Філософ­ською основою антропологічної школи була ідея біологізації суспільних явищ, у тому числі злочинності. З огляду на це основне завдання кримі­нального права антропологи вбачали у вивченні не злочину, а особи зло­чинця. На підставі цього було створено вчення про природженого зло­чинця та його типи. Злочинність визнавалася біологічним явищем, тому з нею слід боротися шляхом не покарання, а застосування жорстоких за­ходів репресії, превентивних заходів безпеки. Звідси — відмова від демо­кратичних інститутів цивілізованого кримінального права, відстоювання реакційних заходів боротьби зі злочинністю.

2.  Власні погляди Ломброзо сформулював у роботі «Злочинна лю­дина» (1872-1876): а) злочин — таке саме явище, «як зачаття, наро­дження, смерть, психічні хвороби»; б) причини злочинів закладено в самій біологічній природі людини; в) головне місце має посідати не діяння, а діяч — злочинець, його потрібно вивчати, застосовуючи відповідні методи виміру.

Ломброзо розвив своє вчення про природженого злочинця, якому від народження властиві певні клейма, — стигмати.

Зовнішні стигмати — це, наприклад, відхилення розміру голови від типу, притаманного расі, надмірні розміри щелеп, асиметрія обличчя, надмірно малий чи великий розмір вух, ніс плоский — у злодіїв чи го­стрий — у вбивць, велика кількість різних, передчасних зморщок, дефек­ти грудної клітини, надмірна довжина рук, зайва кількість пальців тощо. Про окремих злочинців він писав: «Як правило, злодіям притаманні рух­ливість рук і обличчя, невеличкі, рухливі, неспокійні, найчастіше косі очі. Звичні вбивці мають холодні, скляні очі, нерухомі й іноді наповнені кров’ю, щелепи сильні, вилиці широкі, ікла добре розвинуті» і под.

Внутрішні стигмати — знижена чутливість до болю, підвищена гострота слуху, нюху, велика моторність, підвищена сила лівих кінці­вок, відсутність каяття або муки сумління, цинізм, зрадництво, жор­стокість, марнославство, мстивість, лінощі, любов до оргій та азартних ігор, поширеність татуїровок, особлива мова — арго.

Природжений злочинець — це явище атавізму, він відтворює риси дикуна. Ці стигмати були піддані критиці, внаслідок якої було доведе­но, що, з одного боку, названі Ломброзо стигмати виявилися у багатьох людей, в тому числі у видатних державних діячів, а з другого — у кни­зі Моргана «Стародавнє суспільство» було показано, що дикуни не ма­ють тих рис, які Ломброзо знайшов у злочинців. Під впливом критики Ломброзо змінив свою точку зору, визнавши, що злочинець — це мо­рально помішана людина (божевілля у сфері етики), а згодом уже стверджував, що злочинець — епілептик. Але і це не підтверджувало - ся: багато закоренілих злочинців не виявляли ніяких ознак епілепсії, а багато епілептиків ніколи злочинів не вчиняли.

3.  Якщо злочин, як вважали антропологи, — це біологічне явище, то покарання не може досягти своєї мети, а тому треба відмовитися від понять осудності та вини, моральної відповідальності. Треба за­стосовувати замість покарання заходи безпеки до осіб, що мають стигмати злочинця. «Пора перестати жаліти злочинця, — казали антропологи, — треба пожаліти і суспільство». Вони висували ви­моги відмови від суду присяжних, заміни судів медичними закладами. Як писали критики, з погляду Ломброзо, для злочинця не потрібний суд, а слід діяти за правилом «виміряв, зважив та повісив». Ломбро- зо виступав за широке застосування смертної кари; це, на його дум­ку, — штучний відбір у суспільстві, внаслідок якого мають бути знищені звичайні злочинці. Антропологи — за широке застосування вислання злочинців у колонії, малярійні місцевості на довічну каторгу, тілесні покарання, розстриження жінок за вчинені ними злочини і под. «Ми повинні, — писав Ломброзо, — відмовитися від сучасно­го сентиментального ставлення до злочинця: вища раса завжди при­гнічує і винищує нижчу — такий закон людства. Де йдеться про порятунок вищої раси, там не може бути місця жалібності».

4. Реакційна програма антропологів не могла бути прийнята ні теорією кримінального права, ні законодавцем того часу через свою антинауковість, а також тому, що вона зводила кримінальне право до засобу розправи над людиною через її біологічні характеристики. В Україні, та й у Росії, прихильників ломброзіанства серед юристів майже не було. Цікаво відмітити, що після відвідання Ломброзо в 1897 р. Ясної Поляни Л. Толстой записав у своєму щоденнику: «Був Ломброзо, обмежений, наївний дідок». Його погляди Толстой вважав «повною убогістю думки, розуміння і чуття».

Певної трансформації погляди антропологів набули у працях Енріко Феррі (1856-1929), який вже стояв ближче до соціологічної школи: не заперечуючи біологічних чинників злочинності, він вважав такими чинниками клімат, географічне середовище, а також соціальні чинники, що діють на злочинність. Феррі висунув ідею замінити по­карання заходами соціального характеру, сформулював кримінально- статистичний закон рівня «кримінальної насиченості» злочинності в кожному конкретному середовищі у визначений момент, випередив­ши тим самим багато ідей соціологічної школи.

Підкреслюючи реакційність антропологічної школи, слід водночас зазначити, що вона дала поштовх до вивчення особи злочинця, а також з’ явилася предтечею нового соціологічного напряму, що значною мі­рою вплинуло не тільки на розвиток науки кримінального права, а й на кримінальне законодавство як кінця ХІХ, так і ХХ ст.