Печать
PDF

Розділ ХХІІ Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх - § 3. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

§ 3. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування

Аналіз норм КК про звільнення неповнолітніх від покарання дає змогу виділити низку особливостей, що, безумовно, відбивають прояв принципу гуманізму стосовно цієї категорії осіб. Це виявляється у тому, що, по-перше, ст. 105 КК передбачає такий вид звільнення від пока­рання, який може застосовуватися тільки до неповнолітніх, — звіль­нення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру; по-друге, ті види звільнення від покарання, які можуть за­стосовуватися і до повнолітнього, і до неповнолітнього, щодо останніх мають пільгові умови.

1.  Звільнення від відбування покарання з випробуванням. У ст. 104 КК встановлено, що для застосування цього виду звільнення від від­бування покарання необхідно враховувати: по-перше, загальні підста­ви та умови, передбачені в статтях 75-78 КК; по-друге, особливості, закріплені в ст. 104 КК.

Ці особливості полягають у такому: 1) звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням можливе в разі засудження їх тільки до арешту або позбавлення волі; 2) іспитовий строк встанов­люється тривалістю від одного до двох років; 3) у разі звільнення не­повнолітніх від відбування покарання з випробуванням суд може по­класти на конкретну особу (за її згодою або на її прохання) обов’язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

2.  Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів ви­ховного характеру. У ч. 2 ст. 105 КК міститься вичерпний перелік при­мусових заходів виховного характеру, зміст яких розкрито в § 1 цього розділу. Обов’язковими умовами звільнення від покарання із застосуван­ням примусових заходів виховного характеру є: а) вчинення злочину не­великої або середньої тяжкості; б) наступне, після вчинення злочину і до винесення вироку, щире розкаяння і бездоганна поведінка. Якщо суд уна­слідок оцінювання цих обставин дійде висновку про те, що неповнолітній для досягнення мети виправлення, попередження вчинення нових зло­чинів на момент винесення вироку не потребує застосування покарання, він може звільнити його від покарання із застосуванням примусових за­ходів виховного характеру. У цьому разі суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання. При цьому особа вважається такою, що не має судимості. Одночасно суд призначає певні примусові заходи виховного характеру, передбачені у ч. 2 ст. 105 КК.

3. Звільнення від відбування покарання у зв ’язку із закінченням стро­ків давності виконання обвинувального вироку. Відповідно до ч. 1 ст. 106 КК суд, застосовуючи цей вид звільнення від відбування покарання, по­винен перш за все керуватися положенням ст. 80 КК і лише після цього врахувати особливості, визначені в ч. 3 ст. 106 КК. Такими особливос­тями є: по-перше, можливість її застосування до осіб, які не досягли вісімнадцяти років до вчинення злочину, незалежно від їх віку на момент вирішення питання про звільнення від відбування покарання; по-друге, встановлення в ній менш тривалих строків давності.

Для перебігу давності виконання обвинувального вироку ч. 3 ст. 106 встановлює такі строки:

-   два роки — у разі засудження до покарання, не пов’язаного з по­збавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбав­лення волі за злочин невеликої тяжкості;

-   п’ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбав­лення волі на строк не більш п’ яти років за тяжкий злочин;

-   сім років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п’ яти років за тяжкий злочин;

-   десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлен­ня волі за особливо тяжкий злочин.

4.  Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Стаття 107 КК передбачає підставу і правові умови умовно-дострокового звільнення осіб, що вчинили злочини у віці до вісімнадцяти років, не­залежно від їх віку на момент звільнення.

Особливістю умовно-дострокового звільнення неповнолітніх по­рівняно із загальною нормою про умовно-дострокове звільнення (ст. 81 КК) є те, що його підставою виступає виправлення засудженого, дове­дене сумлінною поведінкою і ставленням не тільки до праці, а й до на­вчання (ч. 2 ст. 107 КК). Мають особливості і правові умови застосуван­ня ст. 107 КК: по-перше, ця стаття застосовується до осіб, що вчинили злочин до досягнення вісімнадцяти років, незалежно від їх віку на мо­мент умовно-дострокового звільнення; по-друге, умовно-дострокове звільнення застосовується лише до осіб, що відбувають позбавлення волі; по-трете, застосування цього виду звільнення не залежить від тяжкості вчиненого злочину; по-четверте, воно застосовується при відбутті певної частини призначеного покарання, що за розміром є меншою, ніж це передбачено в ст. 81 КК стосовно повнолітніх.

Відповідно до ч. 3 ст. 107 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання осіб, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване після фактичного відбуття:

1)   не менше третини призначеного строку покарання у виді по­збавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необе­режний тяжкий злочин;

2)  не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний осо­бливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який її засуджено до позбавлення волі;

3)  не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного за умисний особливо тяжкий злочин, а також якщо осо­ба раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно- достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання і до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який її засуджено до позбав­лення волі.

Щодо повнолітніх ці строки відповідно становлять: не менше по­ловини; не менше двох третин; не менше трьох чвертей фактично відбутого покарання (ст. 81 КК).

Якщо умовно-достроково звільнений протягом невідбутої частини покарання вчинить новий злочин, то суд призначає покарання за пра­вилами, передбаченими у ст. 71 КК, тобто за сукупністю вироків, з до­держанням правил складання покарань та зарахування строку поперед­нього ув’язнення, встановлених у ст. 72 КК.

До осіб, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцяти років, заміна невідбутої частини покарання більш м’ яким покаранням не за­стосовується.