Розділ ХХІ Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування PDF Печать
Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

Розділ ХХІ Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування

У розділі XIV Загальної частини КК передбачено два види при­мусових заходів: 1) примусові заходи медичного характеру (статті 92-95) та 2) примусове лікування (ст. 96). І ті й інші за своєю природою є заходами лікування і застосовуються тільки до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, передбачені кримінальним законом, і страждають на певні хвороби.

І примусові заходи медичного характеру, і примусове лікування призначаються судом, але вони не є покаранням, оскільки не містять кари. Їх метою, як визначив Пленум Верховного Суду України в по­станові від 3 червня 2005 р. № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування»1, є вилікування чи поліпшення стану здоров’я осіб, що потребують за­стосування таких заходів, та запобігання вчиненню ними нових сус­пільно небезпечних діянь, передбачених у КК.

Разом з тим примусові заходи медичного характеру і примусове лікування різняться за підставами застосування та колом осіб, до яких вони можуть бути застосовані.

 

§ 1. Примусові заходи медичного характеру

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулатор­ної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно не­безпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, у спеціальний лікувальний заклад (ст. 92 КК).

Підставою застосування примусових заходів медичного характеру є: 1) вчинення суспільно небезпечного діяння, ознаки якого передбачено в статтях Особливої частини КК (п. 1 ст. 93 КК), або злочину (пп. 2 та 3 ст. 93 КК); 2) наявність у особи психічного захворювання; 3) визнання судом особи такою, що становить небезпеку для себе чи інших осіб.

Відповідно до ст. 93 КК примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом лише до осіб:

1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;

2)  які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3)  які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

У ст. 94 КК передбачено вичерпний перелік примусових заходів медичного характеру. Ними є:

1)   надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2)  госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3)  госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4)  госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Обрання конкретного примусового заходу визначається судом, вихо­дячи з: 1) характеру та тяжкості захворювання; 2) тяжкості вчиненого ді­яння; 3) ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб.

1.  Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване до особи, яка за станом свого психіч­ного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

2.  Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання в психіатричному закладі і лікування в примусовому порядку.

3.  Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але по­требує тримання в психіатричному закладі та лікування в умовах по­силеного нагляду.

4. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небез­пеку для суспільства і потребує тримання в психіатричному закладі в умовах суворого нагляду.

Якщо суд не визнає за необхідне застосування примусового заходу медичного характеру, він може передати особу на піклування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом (ч. 6 ст. 94 КК).

Примусові заходи медичного характеру застосовуються без вказівки на тривалість перебування в психіатричних закладах. Таке лікування має триватися до видужання або зміни ступеня тяжкості захворювання, коли особа перестає бути небезпечною для себе або інших осіб.

Виходячи з того, що примусові заходи медичного характеру засто­совуються до осіб, які страждають на психічні захворювання різного ступеня тяжкості, то, очевидно, що з часом під дією різних обставин, зокрема під впливом лікування, психічний стан особи може змінитися, вона навіть може цілком видужати. Тому в ст. 95 КК передбачено умо­ви, за яких примусові заходи медичного характеру можуть бути про­довжені, змінені або взагалі припинені. Ці питання вирішуються тіль­ки судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря- психіатра), який надає особі психіатричну допомогу. До заяви дода­ється висновок комісії лікарів-психіатрів, яким обґрунтовано необхід­ність продовження, зміни або припинення застосування конкретного примусового заходу медичного характеру. Цей висновок дається на основі обов’язкового, не рідше одного разу в шість місяців, огляду особи, до якої застосовані примусові заходи медичного характеру.

Якщо підстави для припинення чи зміни цих заходів відсутні, то представник психіатричного закладу (лікар-психіатр) направляє до суду заяву про необхідність продовжити застосування примусового заходу медичного характеру на строк, що не може перевищувати шес­ти місяців. Остаточне рішення про продовження, зміну або скасування примусових заходів медичного характеру приймає суд.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 95 КК у разі припинення застосу­вання примусових заходів медичного характеру можливі три різних наслідки:

1)   якщо припинення відбувається через зміну психічного стану особи на краще, суд може передати її на піклування родичам або опі­кунам з обов’ язковим лікарським наглядом;

2)  якщо припинення відбувається через видужання осіб, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постанов- лення вироку, то такі особи підлягають покаранню на загальних засадах;

3)   якщо припинення відбувається через видужання осіб, які захво­ріли на психічну хворобу під час відбування покарання, то вони можуть підлягати подальшому відбуванню покарання.