Печать
PDF

Розділ ХІІІ Повторність, сукупність та рецидив злочинів - § 4. Повторність злочинів

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

§ 4. Повторність злочинів

Поняття повторності злочинів визначається в ч. 1 ст. 32 КК, відповідно до якої повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. Крім того, поняття повторності зло­чинів конкретизується також у ч. 3 ст. 32 КК, за якою вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК, та ч. 4 тієї самої статті, згідно з якою повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відпо­відальності за підставами, встановленими законом, або якщо суди­мість за цей злочин було погашено або знято.

Ґрунтуючись на ознаках повторності злочинів, що названі законо­давцем у всіх трьох згаданих частинах ст. 32 КК, узагальнивши та сис­тематизувавши їх, можна сформулювати таке доктринальне визначення повторності злочинів. Повторність злочинів — це такий вид множин­ності злочинів, при якому особа вчиняє два чи більше одиничних злочини, що передбачені, як правило, однією й тією самою статтею Особливої частини КК, незалежно від засудження за окремі з них.

Ознаки повторності злочинів випливають із наведеного визна­чення і відображаються у КК:

1)   вчинення особою двох чи більше самостійних одиничних злочинів. Як відомо, це спільна ознака всіх видів множинності злочинів. Як і стосовно сукупності злочинів, прояв даної ознаки щодо повторності може полягати у найрізноманітнішому поєднанні злочинів: вони мо­жуть бути простими чи ускладненими, умисними чи необережними, закінченими чи незакінченими, вчиненими особисто чи у співучасті. Так само, як і щодо сукупності злочинів, не можуть зараховуватися до повторності ті злочини, за які особу вже було звільнено від криміналь­ної відповідальності з будь-яких передбачених законом підстав або за які її вже було засуджено, але судимість за ці злочини вже було пога­шено або знято. Тому, якщо особа вчинила новий злочин вже після того, як її було звільнено від кримінальної відповідальності за попере­дній злочин (наприклад, у зв’язку із закінченням строків давності) або після погашення судимості за попередній злочин, цей новий злочин вже не може визнаватися повторним і його належить вважати вчиненим юридично вперше;

2)  за загальним правилом, усі злочини, які складають повторність, передбачаються однією й тією самою статтею Особливої частини КК. Наприклад, торгівля людьми буде повторною (ч. 2 ст. 149 КК) тільки тоді, коли особа, яка вчинила таке діяння, до цього вчинила зло­чин, передбачений цією самою статтею. Якщо ж особа до цього вчи­нила будь-який інший злочин, навіть пов’ язаний з торгівлею людьми (наприклад, викрадення людини — ст. 146 КК), торгівля людьми не може бути визнана повторною.

Як виняток, вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, також визнається повторним лише у тих випад­ках, коли це прямо передбачено в Особливій частині КК. Законодавець встановлює такі винятки для однорідних злочинів, характер суспільної небезпечності яких є подібним і які часто вчиняються однією й тією самою особою. Інакше кажучи, спеціальною вказівкою законодавця може бути визнано повторністю злочинів такий вид множинності, який сам по собі має ознаки сукупності. Зокрема, такий випадок передба­чено, наприклад, у п. 1 примітки до ст. 185 КК, відповідно до якої «у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу». Це означає, що якщо особа, наприклад, вчинила спочатку крадіжку (ст. 185 КК), а після цього — грабіж (ст. 186 КК), то внаслідок згаданої вказівки законодав­ця грабіж має бути визнано повторним, а всю множинність названих злочинів — не сукупністю, а повторністю.

У цьому — одна із відмінностей повторності злочинів від сукуп­ності злочинів: якщо сукупність злочинів, за загальним правилом, має місце тільки при вчиненні злочинів, передбачених різними статтями

Особливої частини КК, і тільки в окремих випадках можлива сукуп­ність злочинів, передбачених різними частинами однієї й тієї самої статті, то щодо повторності ця ознака проявляється «у дзеркальному відображенні»: за загальним правилом, повторність можлива тільки при вчиненні злочинів, передбачених однією й тією самою статтею Особливої частини КК, і тільки у випадках, спеціально зазначених за­конодавцем, повторність має місце також при вчиненні злочинів, перед­бачених різними статтями Особливої частини КК;

3)  не має значення, була чи не була особа засуджена за попередній злочин. На відміну від сукупності злочинів, яку можуть становити тільки злочини, за жоден з яких особу ще не було засуджено, повтор­ність злочинів матиме місце як там, де особу ще не було засуджено за жоден із вчинених злочинів, так і там, де за один чи декілька з них її вже було засуджено. Наприклад, якщо особа вчинила одну крадіжку, а через певний час після того, але до засудження за неї, знову вчинила такий самий злочин, нова крадіжка має бути визнана повторною. Кримінально-правова оцінка не зміниться і в тому разі, якщо ця особа вчинить нову крадіжку після засудження за попередню — під час від­бування покарання або в період строку погашення судимості за неї. У цьому разі нова крадіжка так само визнається повторною.

Види повторності злочинів можуть бути виділені залежно від декількох критеріїв, зокрема:

1)  залежно від характеру одиничних злочинів, які її складають, виділяють:

а) повторність тотожних злочинів — вчинення особою двох чи більше одиничних злочинів, які містять ознаки одного й того самого складу злочину. При цьому під тотожністю злочинів мається на увазі тільки юридична тотожність, але аж ніяк не фактична. Наприклад, якщо одна й та сама особа спочатку пострілом із вогнепальної зброї умисно вбиває одну людину, а через деякий час шляхом отруєння умисно вбиває іншу, вчинені нею діяння хоча фактично і є різними, однак вони юри­дично тотожні. У наведеному прикладі має місце умисне вбивство, вчинене повторно. Як уже відзначалося, повторність тотожних злочинів є типовою для чинного КК, і якщо він не містить спеціальних вказівок, повторним слід вважати вчинення тільки тотожних злочинів;

б) повторність однорідних злочинів — вчинення особою двох чи більше злочинів, які посягають на тотожні чи подібні об’ єкти кримінально-правової охорони, вчиняються з однією і тією самою формою вини і стосовно яких у КК є спеціальне застереження про те, що їх вчинення один після одного слід вважати повторним. Крім на­веденого прикладу повторності однорідних злочинів, що передбачена у п. 1 примітки до ст. 185 КК, такі випадки встановлено також, напри­клад, у п. 1 примітки до ст. 224, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 308, п. 3 примітки до ст. 368 та деяких інших приписах Особливої частини КК.

Іноді за цим критерієм також виділяють такий вид повторності, як повторність різнорідних злочинів, під якою розуміють вчинення особою двох чи більше злочинів, що посягають на різні об’єкти або на однакові (подібні) об’єкти кримінально-правової охорони, але з різною формою вини. Проте такий вид множинності чинний КК не відносить до по­вторності. За наявності інших необхідних умов вчинення особою декіль­кох різнорідних злочинів може бути визнано сукупністю злочинів;

2)  залежно від того, чи було особу засуджено за вчинення по­переднього злочину, виділяють:

а) повторність, не пов ’язану із засудженням особи за раніше вчи­нений злочин (так звана «фактична повторність»). Вона має місце там, де особа вчинила декілька тотожних або (у випадках, спеціально перед­бачених КК) однорідних злочинів, за жоден з яких її ще не було засу­джено;

б) повторність, пов ’язану із засудженням особи за раніше вчинений злочин. Вона має місце там, де особа, яку вже було засуджено за злочин, протягом строку відбування покарання або погашення судимості вчини­ла новий тотожний або однорідний злочин. Такий вид повторності часто іменують рецидивом злочинів. Однак слід ураховувати, що за таких умов рецидив злочинів матиме місце лише тоді, коли і злочин, вчинений до засудження, і злочин, вчинений після засудження, були умисними. Якщо ж злочини, які становлять повторність, пов’ язану із засудженням, є необережними, цей вид повторності не може бути на­звано рецидивом злочинів (докладніше про це див. § 5 цього розділу).

Кваліфікація повторності злочинів залежить від багатьох чинни­ків, серед яких провідне місце посідають: вид повторності, характе­ристика злочинів, які її становлять, а також традиції, що склалися в практиці застосування судами законодавства про кримінальну відпо­відальність. Зокрема:

1)   при повторності однорідних злочинів незалежно від того, пов’язана вона із засудженням чи не пов’язана, кожен вчинений особою злочин підлягає самостійній кваліфікації, проте наступний злочин (на­ступні злочини) кваліфікується як вчинений повторно. Наприклад, якщо особа вчинила крадіжку, а після того — грабіж, скоєне за від­сутності інших кваліфікуючих ознак кваліфікується за ч. 1 ст. 185 КК (крадіжка) та ч. 2 ст. 186 КК (грабіж, вчинений повторно). Ці правила не змінюються від того, чи були всі злочини, які входять до такого виду повторності, закінченими або незакінченими, вчиненими одноособово або у співучасті. Якщо, наприклад, особа спочатку була пособником у незаконному виготовленні наркотичних засобів, а потім як виконавець вчинила закінчений замах на викрадення наркотичних засобів, скоєне належить кваліфікувати за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 307 КК (пособництво у незаконному виготовленні наркотичних засобів) та ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 308 КК (закінчений замах на викрадення наркотичних засобів, учи­нений повторно);

2)  при повторності тотожних злочинів, пов’язаній із засудженням за раніше вчинений злочин, знову вчинений повторний злочин підлягає кваліфікації за тією статтею КК, яка його передбачає, з вказівкою на вчинення злочину повторно як на кваліфікуючу ознаку (звісно, якщо таку ознаку передбачено в диспозиції статті Особливої частини КК). Раніше здійснена кваліфікація злочину, за який особу вже було засу­джено, у разі виникнення повторності вже не змінюється. Наприклад, якщо особа після засудження за незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування (ч. 1 ст. 2031 КК) знову вчинить такий самий злочин, нове діяння кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 2031 КК, а кваліфікація по­переднього від того не зміниться;

3)  при повторності тотожних злочинів, не пов’язаній із засуджен­ням, всі вчинені злочини, які складають таку повторність, незалежно від їх кількості належить кваліфікувати один раз — за тією частиною відповідної статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідаль­ність за вчинення цього злочину повторно. Наприклад, якщо одна особа вчинила сім крадіжок, кожна з яких підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, все скоєне (всі сім крадіжок) належить кваліфікувати один раз — за ч. 2 ст. 185 КК як крадіжку, вчинену по­вторно. Це рішення не зміниться і в тому разі, якщо подібних крадіжок буде двадцять сім. Слід мати на увазі, що таке правило кваліфікації, яке було вироблено практикою і підтримане наукою кримінального права, є відступленням від загального правила про те, що кожен оди­ничний злочин підлягає самостійній кваліфікації. Однак із цього пра­вила є декілька винятків, при яких тотожні злочини, що складають повторність, не пов’язану із засудженням, підлягають самостійній кваліфікації. Зокрема:

а) якщо злочини мають різний ступінь закінченості, кожен з них кваліфікується самостійно. Наприклад, якщо особа вчинила спочатку закінчену крадіжку, а потім — незакінчений замах на крадіжку, скоєне за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК (закінчена крадіжка) та ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 (незакін­чений замах на крадіжку, вчинену повторно);

б) якщо у вчинених злочинах особа виконувала різну співучасниць­ку роль, кожен з них також кваліфікується самостійно. Наприклад, якщо в одній крадіжці особа була виконавцем, а в іншій — пособником, скоєне за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфіку­вати за ч. 1 ст. 185 КК (виконання крадіжки) та ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 185 КК (пособництво в крадіжці, вчиненій повторно за попередньою змо­вою групою осіб);

в) якщо одні із вчинених злочинів мають додаткові кваліфікуючі ознаки, а інші не мають, або різні злочини мають різні додаткові ква­ліфікуючі ознаки, скоєне також належить кваліфікувати самостійно. Наприклад, якщо особа вчинила першу крадіжку без кваліфікуючих ознак, другу — з проникненням до житла, а третю — в особливо ве­ликих розмірах, скоєне належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК (крадіжка без кваліфікуючих ознак), ч. 3 ст. 185 (крадіжка, вчинена повторно з проникненням до житла) та ч. 5 ст. 185 (крадіжка, вчинена повторно в особливо великих розмірах);

г) якщо повторність не передбачена в жодній частині певної статті Особливої частини КК як обставина, що обтяжує покарання, то кожен із вчинених злочинів також кваліфікується самостійно. Наприклад, у ст. 121 КК, яка встановлює кримінальну відповідальність за умисне тяжке тілес­не ушкодження, не передбачена відповідальність за вчинення цього ді­яння повторно. Тому, якщо винний вчинив умисне тяжке тілесне ушко­дження декілька разів, кожен з них за відсутності інших кваліфікуючих ознак має бути кваліфікований самостійно за ч. 1 ст. 121 КК;

ґ) самостійна кваліфікація вчинених злочинів повинна мати місце і у випадках, якщо стосовно правил кваліфікації певних злочинів є спе­ціальні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України. Наприклад, в абз. 2 п. 17 постанови від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практи­ку в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» Пленум роз’яснює: «Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбив­ство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за пунктом 13 частини 2 статті 115 КК. Окремо кваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім — готування до такого ж злочину чи замах на нього». Тобто, якщо особа спочатку вчинила умисне вбивство без обтяжуючих об­ставин, а потім — ще раз такий самий злочин, скоєне належить квалі­фікувати самостійно: окремо перше умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК) і окремо умисне вбивство, вчинене повторно (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК).

Кримінально-правове значення повторності злочинів полягає у тому, що вона:

а) виступає як кваліфікуюча ознака складу злочину — злочин, вчинений повторно, обкладається законодавцем більш суворою санк­цією, що свідчить про його більшу суспільну небезпечність порівняно з таким самим діянням, але вчиненим уперше;

б) у випадках, коли повторність злочинів не передбачена як кваліфі­куюча ознака складу злочину, вона може бути врахована як обставина, що обтяжує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК). Наприклад, ч. 2 ст. 122 КК не містить як кваліфікуючу ознаку складу умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження вчинення такого діяння повторно. Якщо ж певна особа умисно заподіяла середньої тяжкості тілесне ушкодження повтор­но, то при призначенні покарання за друге з них (повторне) суд повинен урахувати повторність як обставину, що обтяжує покарання.

Відмежування повторності злочинів від суміжних понять. По­вторність злочинів має спільні риси з декількома суміжними кримінально-правовими поняттями, що зумовлює постановку питання про необхідність їх відмежування. Зокрема, повторність злочинів слід відмежовувати:

1)  від продовжуваного злочину — сам законодавець застерігає, що повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину (ч. 2 ст. 32 КК). Особливо актуальним це питання є тоді, коли йдеться про відме­жування від продовжуваного злочину повторності тотожних злочинів, не пов’язаної із засудженням. Спільним у цих двох поняттях є те, що і при продовжуваному злочині, і при повторності тотожних злочинів вчиняються юридично тотожні діяння. Однак якщо продовжуваний злочин — це такий одиничний злочин, низку юридично тотожних діянь якого спрямовано на реалізацію єдиного злочинного наміру, то при повторності тотожних злочинів діяння не поєднані єдиним наміром, вчиняються незалежно одне від одного. Якщо, наприклад, особа має намір викрасти певну річ частинами і від початку усвідомлює, що для реалізації цього наміру їй необхідно вчинити декілька викрадень, має місце продовжуваний злочин. Якщо ж особа мала намір вчинити кра­діжку і своїм діянням реалізувала цей намір, а потім у неї виник вже новий намір на нову крадіжку іншої речі, який вона й реалізувала, то в цьому разі має місце вже повторність крадіжки;

2)  від реальної сукупності злочинів — реальну сукупність злочинів складають, як правило, злочини, передбачені різними статтями Осо­бливої частини КК, тоді як повторність злочинів, навпаки, за загальним правилом, становлять тільки тотожні злочини. У тих же випадках, коли законодавець визнає повторністю вчинення особою не тотожних, однак однорідних злочинів, такий вид множинності вже не можна називати сукупністю — він є повторністю. Крім того, реальна сукупність зло­чинів ніколи не може бути пов’язана із засудженням, у той час як по­вторність не залежить від засудження. І в цьому полягає ще одна від­мінність повторності від реальної сукупності злочинів.