Розділ VI Склад злочину PDF Печать
Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

Розділ VI Склад злочину

 

§ 1. Поняття і значення складу злочину

1. Склад злочину — це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об ’єктивних і суб ’єктивних), що визначають учинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. З цього визначення випливає, що визнання того чи іншого суспільно небезпечного діяння злочином є виключним правом законодавця, тобто Верховної Ради України. Саме тут реалізується принцип: немає злочину без вказівки на те в кримінальному законі. У чинному законодавстві міститься ви­черпний перелік тих суспільно небезпечних діянь, що нині визначені як злочинні. Отже, для того щоб будь-яке суспільно небезпечне діяння, що трапляється в реальному житті, набуло статусу злочину, необхідно, щоб діяння даного виду були визначені законодавцем як злочинні. Тільки за вчинення таких суспільно небезпечних діянь особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності та їй може бути призна­чене кримінальне покарання. Відступ від цієї вимоги на практиці може призвести до серйозних порушень законності та обмеження прав гро­мадян.

2.  Тільки законодавець у нормах закону за допомогою закріплення відповідних об’єктивних і суб’єктивних ознак визначає, які з учинених суспільно небезпечних діянь є злочинами. Причому він не в змозі (та й у цьому немає необхідності) виділити і нормативно закріпити всю сукупність ознак конкретного злочину. Будь-який конкретний злочин (убивство, крадіжка, хуліганство) має безліч ознак. Чимало з них уза­галі безпосередньо не стосуються вирішення питання про злочинність і караність діяння. Тому законодавець з усієї сукупності ознак, що характеризують той чи інший злочин, виділяє найбільш важливі, зна­чущі та найбільш типові, що однаково притаманні всім злочинам да­ного виду.

Отже, обсяг ознак, що характеризують конкретно вчинений злочин, значно ширше за обсяг тих юридично значущих ознак, що визначають суспільно небезпечні діяння певного виду як злочинні. Водночас склад злочину виступає і як більш широке поняття, бо він містить характе­ристику не одного конкретного злочину, а всіх злочинів даного виду. Тому при встановленні ознак складу в конкретно вчиненому злочині треба йти не шляхом їх ототожнення, а через їх виявлення у вчиненому діянні і зіставлення з ознаками (елементами) видового поняття складу злочину, закріпленого у кримінальному законі.

Формулюючи ознаки конкретного складу злочину, законодавець завжди виходить з тих, закріплених у нормах Загальної частини КК, ознак злочину, що мають загальний характер і входять до складу будь- якого конкретно вчиненого злочину. Наприклад, при цьому завжди враховуються закріплені у статтях 18, 19 і 22 КК вимоги, що ставлять­ся до загального суб’єкта злочину (фізична, осудна особа, яка досягла визначеного в законі віку). Тому вже при конструюванні конкретних кримінально-правових норм немає необхідності щоразу вказувати на вимоги, що стосуються загальної характеристики суб’єкта злочину. Саме так немає необхідності у кожній статті КК розкривати зміст умислу і необережності, оскільки зміст цих понять закріплено у стат­тях 24 і 25 КК.

Найчастіше в конкретній кримінально-правовій нормі законодавець найбільш повно закріплює ознаки об’єктивної сторони. Це викликано тим, що вони в більшості випадків індивідуальні і притаманні тільки цим злочинам.

Слід мати на увазі й те, що в кримінально-правовій нормі зазначені ознаки закріплюються з урахуванням дій виконавця в закінченому зло­чині. Відображати ж у конкретній нормі особливості цих злочинів з ура­хуванням стадій учинення злочину і різної ролі у ньому всіх співучас­ників немає необхідності, оскільки ці особливості, у свою чергу, мають загальний, типовий для всіх злочинів характер і тому вони закріплені в статтях 13-16, а також у статтях 26-28 Загальної частини КК.

Таким чином, у нормах Загальної частини містяться тільки ті об’єктивні і суб’єктивні ознаки складу, що притаманні всім злочинам чи багатьом з них. Саме ці ознаки в поєднанні з ознаками, описаними в конкретних нормах Особливої частини КК, і утворюють склад кон­кретно вчиненого злочину.

3. Важливо відзначити й те, що склад злочину — це реально іс­нуюча система ознак, а не плід людської фантазії чи просто вигадка. А якщо це об’єктивна реальність, то її можна пізнати і використати в практичній діяльності.

Звичайно, коли ми говоримо, що всі ознаки будь-якого складу включені в той чи інший кримінальний закон, то при цьому врахову­ється, що ці ознаки зовні не завжди очевидні, бо вони певною мірою формалізовані, і у самому тексті закону можуть зазначатися як безпо­середньо, так й через систему юридичних понять і категорій.

Наприклад, у ст. 185 КК досить докладно закріплені ознаки складу крадіжки як таємного викрадення чужого майна. Тут визначено пред­мет посягання (чуже майно), описано характер дії (таємне викрадення), але нічого не сказано про суб’єкта злочину, форму вини та інші ознаки цього складу. Усі ці ознаки мають загальний характер і тому закріпле­ні в нормах Загальної частини КК, до яких і треба звертатися. Напри­клад, зі змісту статей 18, 19 та 22 КК випливає, що суб’єктом крадіжки може бути лише осудна особа, яка досягла чотирнадцятирічного віку. Порівняльний же аналіз статей 24 та 185 КК свідчить про те, що кра­діжка як діяння, свідоме і цілеспрямоване на одержання наживи, може бути вчинена лише з прямим умислом. Вивчаючи місце розташування ст. 185 у системі Особливої частини КК (розділ VI «Злочини проти власності»), слід зробити висновок про те, що об’єктом крадіжки є від­носини власності.

4. Склад злочину необхідно відмежовувати від самого злочину, оскільки вони не збігаються один з одним, а тільки співвідносяться між собою як явище (конкретний злочин) та юридичне поняття про нього (склад конкретного виду злочину). Злочин — це конкретне сус­пільно небезпечне діяння (наприклад, крадіжка вчинена громадяни­ном І. 17 січня 2008 р. з магазину села Кулики), вчинене у певних об­становці, часі та місці, що відрізняється безліччю особливостей від усіх інших злочинів даного виду (наприклад, учинене вперше, шляхом обману усунуто охорону, запори знищені шляхом злому тощо).

Склад же злочину являє собою юридичне поняття про злочини певного виду (склад крадіжки, вбивства, зґвалтування, грабежу та ін.), у якому об’єднані їх найбільш істотні, типові та універсальні ознаки. Тому, наприклад, крадіжки, вчинені різними особами, завжди тією чи іншою мірою відрізняються одна від одної своїми особливостями, але склади цих крадіжок тотожні, однакові.

Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що обсяг ознак злочину і складу злочину різний. З одного боку, обсяг ознак злочину ширший за обсяг ознак складу злочину, оскільки останній містить лише найбільш загальні, типізовані, тобто притаманні всім злочинам даного виду, ознаки. З другого боку, склад злочину ширший за кожний конкрет­ний злочин, оскільки він містить ознаки не одного конкретного зло­чину, а всіх злочинів даного виду.

5.  Поряд зі складом конкретного злочину в теорії кримінального права виділяють загальне поняття складу злочину. Вчення про загаль­не поняття складу злочину ґрунтується на теоретичному узагальненні всіх типізованих ознак, притаманних усій сукупності складів конкрет­них злочинів. Отже, це не законодавче, а теоретичне поняття. У ньо­му узагальнено ознаки, що характеризують об’єктивні і суб’єктивні ознаки всіх складів злочинів, передбачених чинним кримінальним за­конодавством.

Різним є практичне призначення понять загального і конкретного складів злочинів. Загальне поняття складу злочину як наукова абстрак­ція є засобом пізнання конкретних складів, містить рекомендації з їх конструювання, дає змогу здійснювати їх наукову класифікацію. Кон­кретний же склад злочину містить усі описані в законі ознаки певного виду злочинів. Тому встановлення цих ознак у суспільно небезпечних діях особи свідчить про те, що вона вчинила злочин.

6.  Викладене дозволяє зробити такі важливі висновки:

-    склад злочину являє собою певну сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують конкретне суспільно небез­печне діяння як злочинне;

-    тільки в кримінальному законі встановлюється сукупність зазна­чених ознак;

-    перелік складів злочинів, передбачених законом, є вичерпним;

-    тільки у складі злочину визначаються характер та обсяг відпо­відальності за вчинений злочин.

7.  У науці кримінального права вчення про склад злочину посідає особливе місце. Це пояснюється як його значущістю для вирішення питань про злочинність і незлочинність діяння, правильної кваліфіка­ції скоєного і точного застосування закону, так і тим, що в рамках само­го вчення про склад злочину вивчаються і розвиваються всі основні інститути кримінального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідаль­ності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить у собі склад злочину, передбаченого цим Кодексом. У цій нормі від­бито найважливіше значення складу злочину для законності й обґрун­тованості кримінальної відповідальності: тільки сукупність усіх перед­бачених законом ознак складу злочину (і ніякі інші обставини) може бути підставою кримінальної відповідальності. Таким чином, склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідаль­ності: встановлення його ознак у конкретному суспільно небезпечно­му діянні особи означає, що є все необхідне для кримінальної відпо­відальності.

Тим самим склад злочину визначає і межі розслідування, оскіль­ки основним завданням слідства і є встановлення об’єктивних і суб’єк­тивних ознак складу злочину.

Важливе значення складу злочину виявляється і в тому, що він дає змогу здійснити, по-перше, чітке розмежування між злочином і про­ступком, тобто незлочинним суспільно небезпечним діянням; по-друге, відмежувати один злочин від будь-якого іншого (наприклад, крадіжку від грабежу, зловживання владою або службовим становищем від пере­вищення влади або службових повноважень).

У законодавчій практиці за допомогою складу злочину проводить­ся криміналізація (декриміналізація) суспільно небезпечних діянь. Тому склад злочину, як і вчення про нього, утворює той інструмент, за допомогою якого законодавець і здійснює кримінальну політику в га­лузі криміналізації діянь.