Печать
PDF

Розділ V Поняття злочину - § 3. Відмінність злочину від інших правопорушень

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

§ 3. Відмінність злочину від інших правопорушень

1.  Злочин не є єдиним видом правопорушення. Тому виникає пи­тання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших правопорушень: адміністративних, дисциплінарних, ци­вільно-правових. Це питання не тільки теоретичне: той чи інший вид правопорушення тягне за собою різну за суворістю відповідальність, різні обмеження для особи, яка його вчинила. Тому правильне визна­чення виду правопорушення має істотне практичне значення не тільки для охорони суспільних відносин, а й для захисту прав осіб, що вчи­нили ці правопорушення.

2.  Аналіз поняття злочину показує, що саме його суспільна небез­печність, її ступінь розкривають соціальну сутність злочину як виду правопорушення. Тому в кримінальному праві обґрунтовано визна­ється, що саме суспільна небезпечність є тим критерієм, який повинен бути покладений в основу відмежування злочину від інших правопо­рушень. Однак щодо питання, яким чином вона виконує цю розмежу­вальну функцію, серед науковців немає єдності.

Існують два різних підходи до вирішення цього питання. Одні до­слідники, відмежовуючи злочин від інших правопорушень, вважають, що тільки злочин має суспільну небезпечність, що це специфічна соці­альна властивість тільки злочину. Інші правопорушення не є суспільно небезпечними: їм притаманна лише така властивість, як суспільна шкід­ливість. Тобто відповідно до такої точки зору має місце якісна відмін­ність у соціальній природі злочину та інших правопорушень — злочин за своєю природою — це суспільно небезпечне діяння, а іншим право­порушенням така соціальна властивість не притаманна, — вони є лише суспільно шкідливими, тобто здатні заподіювати шкоду окремим держав­ним, суспільним, особистим інтересам. Отже, відповідно до цього по­гляду злочин та інші правопорушення — якісно самостійні види право­порушень не тільки за їх правовою природою — ознакою протиправності, а й за їх соціальним змістом — матеріальною ознакою.

Інший погляд виходить із єдності соціальної природи всіх право­порушень — їх суспільної небезпечності. Тому відмінність між зло­чином та іншими правопорушеннями визначається за ступенем сус­пільної небезпечності. Специфіка злочину виявляється саме в підви­щеному ступені суспільної небезпечності: він завжди є більш небез­печним, ніж будь-яке інше правопорушення. Тому відмінність злочину від інших правопорушень полягає у кількісній, а не якісній характе­ристиці.

Такий погляд є більш обґрунтованим, оскільки будь-яке правопо­рушення заподіює шкоду (чи містить погрозу заподіяння шкоди) пев­ним суспільним відносинам. Це й визначає його соціальну і правову природу як правопорушення. Але ступінь суспільної небезпечності різних видів правопорушень є різним, а злочини у системі правопору­шень — найбільш небезпечні. Це зумовлено і важливістю об’єкта, посягання на який визнається злочином, і характером та тяжкістю шкоди, способом учинення діяння, формою і ступенем вини, мотивами і метою, а також усіма його іншими об’єктивними і суб’єктивними ознаками. Цей висновок підтверджується порівняльним аналізом зло­чинів та інших правопорушень, зокрема найбільш близьких до зло­чинів адміністративних деліктів.

3.  Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні право­порушення (КпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи безді­яльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і сво­боди громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. У ч. 2 ст. 9 КпАП вста­новлено, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці правопорушення за своїм характером не тягнуть відповідно до чинного законодавства криміналь­ної відповідальності. Виходячи з цього, можна виділити такі ознаки адміністративного правопорушення: 1) протиправність — воно прямо передбачене в КпАП; 2) винність — воно повинно бути вчинене умис­но або з необережності; 3) воно посягає на охоронювані законом об’єкти; 4) адміністративна караність — адміністративним правопо­рушенням може бути визнано тільки таке діяння, за яке передбачено заходи адміністративного стягнення. Заходами адміністративного стягнення є: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, що є знаряддям учинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних унаслідок учинення адміністра­тивного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину (права керувати транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт.

Порівняння понять адміністративного правопорушення та злочину дає змогу визначити їх загальні ознаки. Багато спільного й у характері заходів впливу (штраф, позбавлення спеціального права, виправні роботи у ст. 24 КпАП передбачені як заходи адміністративного стяг­нення, а у ст. 51 КК — як види кримінального покарання). Однак по­рівняння близьких за характером діянь адміністративних правопору­шень та злочинів чітко показує їх відмінність у ступені суспільної небезпечності, а відповідно у різному ступені суворості однойменних заходів впливу.

Перш за все слід відзначити, що особлива важливість низки об’єктів, наприклад, основ національної безпеки України, життя, здоров’я лю­дини, виключає визнання посягань на них адміністративними право­порушеннями. Тому державна зрада, вбивство, тяжке тілесне ушко­дження можуть вважатися тільки злочинами. Посягання ж на інші об’єкти, наприклад власність, громадський порядок, господарську ді­яльність, можуть бути як злочинами, так і адміністративними право­порушеннями. Однак у цих випадках їх правову природу визначають тяжкість шкоди, небезпечність способів, форма і ступінь вини, мотиви, мета, повторність та інші ознаки. Наприклад, у ст. 164 КпАП встанов­лено відповідальність за заняття господарською діяльністю без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), якщо їх одержання передбачене законом, а у ст. 202 КК ці діяння визнано зло­чином, якщо це було пов’язано з отриманням особою доходу у великих розмірах. Порушення вимог законодавства про працю передбачене в ч. 1 ст. 41 КпАП як адміністративне правопорушення. Якщо ж таке правопорушення було грубим, то воно є злочином і тягне за собою кримінальну відповідальність на підставі ст. 172 КК.