§ 3. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність

1.  Тлумачення закону полягає у з’ясуванні і всебічному розкритті його змісту з метою точного застосування. Тлумачення не може бути довільним, таким, що виходить за межі волі законодавця, вираженої в тексті закону.

Тлумачення закону поділяється на види залежно від суб’єкта тлу­мачення, прийомів (засобів) та обсягу тлумачення. У теорії криміналь­ного права існують й інші критерії класифікації тлумачень закону про кримінальну відповідальність.

2.  Залежно від суб’єкта, який роз’яснює закон, розрізняють легаль­не (чи офіційне), судове та наукове (чи доктринальне) тлумачення.

Легальне (чи офіційне) — це тлумачення, що здійснюється органом влади, уповноваженим на те законом. Згідно з п. 2 ст. 150 Конституції України правом офіційного тлумачення законів, у тому числі кримі­нальних, наділено Конституційний Суд України. Це тлумачення — вид правової діяльності високого юридичного рівня, оскільки акти консти­туційного тлумачення законів мають силу останніх. У такому тлума­ченні можливі елементи розвитку закону, але суворо в межах норми закону, що тлумачиться. Положення, що наводяться в акті легального тлумачення, є обов’язковими до виконання на території України, оста­точними і не можуть бути оскаржені.

Судове тлумачення — це найбільш поширене і найчастіше засто­совуване тлумачення. Воно має два різновиди:

а) казуальне тлумачення, що дається судами будь-якої інстанції при розгляді конкретної кримінальної справи. Таке тлумачення є обов’яз­ковим тільки у тій справі, у зв’язку з якою воно проводилося. Оскіль­ки судове тлумачення може виходити від вищих судових органів, то одночасно воно може бути взірцем правильного застосування закону для нижчих судів при розгляді аналогічних справ;

б) правозастосовне тлумачення, що дається в рекомендаціях Пле­нуму Верховного Суду України з найбільш складних питань застосу­вання КК. Унаслідок вивчення та узагальнення судової практики, а також у відповідь на запити судових органів і прокуратури Пленум Верховного Суду України має право давати роз’яснення про правиль­ність застосування того чи іншого закону при здійсненні правосуддя. Такі роз’яснення впливають на практику судів при розгляді ними кон­кретних кримінальних справ. Ними широко користуються інші суб’єкти застосування законів про кримінальну відповідальність. Прикладом такого роз’яснення може бути тлумачення, яке здійснив Пленум Верхо­вного Суду України з питання щодо поняття попередньої змови групи осіб при одержанні хабара. В абз. 1 п. 16 постанови від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» Пленум по­яснив: «Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК хабар належить визнавати одер­жаним за попередньою змовою групою осіб, якщо злочин спільно вчинили декілька службових осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до його початку, про це домовилися (як до, так і після надходжен­ня пропозиції про давання хабара, але до його одержання)»^[10]. Однак такі роз’ яснення не можуть підміняти закон, звужувати або розширю­вати його зміст. Пленум Верховного Суду України — не законодавчий орган. Він тільки дає на підставі закону рекомендації, які мають ґрун­туватися на законі, виходити із його змісту, а іноді усувати виявлені практикою непорозуміння, різночитання чинного законодавства.

Наукове (чи доктринальне) тлумачення — це тлумачення закону науковими і навчальними юридичними установами, окремими вчени­ми і практиками у монографіях, підручниках, навчальних посібниках, статтях, науково-практичних коментарях, експертних висновках. Це тлумачення не має обов’язкової сили, але відіграє помітну роль у роз­витку кримінального права, враховується при підготовці нових законів про кримінальну відповідальність, допомагає практиці у правильному застосуванні таких законів.

3.  Прийоми (засоби) тлумачення законів про кримінальну відпо­відальність можуть бути різними. Розглянемо докладніше граматичне (чи філологічне), систематичне та історичне тлумачення.

Граматичне (чи філологічне) тлумачення полягає у з’ясуванні змісту юридичної норми шляхом етимологічного або синтаксичного аналізу її тексту, а також з’ясування значення і змісту слів, термінів, понять, застосованих у законі про кримінальну відповідальність. На­приклад, зі змісту ст. 208 КК «Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків» зрозуміло, що для притягнен­ня до відповідальності за цією статтею необхідно встановити у діях особи незаконне, з порушенням встановленого законом порядку, від­криття або використання за межами України валютних рахунків. При­чому для складу злочину достатньо встановити одну із зазначених у цій статті дій, оскільки між поняттями «відкриття» і «використання» сто­їть сполучник «або».

Систематичне тлумачення полягає у з’ясуванні змісту закону, його окремих нормативно-правових приписів шляхом зіставлення з іншими приписами цього самого або іншого закону.

Найчастіше зіставляються приписи різних норм КК. Наприклад, поняття «службова особа», яке використане у ст. 238 КК, з’ясовується шляхом звернення до ч. 3 пст. 18 КК, де наведене загальне визначення службової особи. Нерідко норму закону про кримінальну відповідаль­ність, що тлумачиться, зіставляють з нормами кримінально- процесуального, адміністративного, цивільного, трудового законодав­ства. Наприклад, для тлумачення змісту ст. 371 КК, у якій використані поняття «затримання», «привід», «арешт», «тримання під вартою», потрібно звернутися до відповідних статей КПК України.

Історичне тлумачення закону полягає у з’ясуванні умов, причин, соціальних чинників, що зумовили його прийняття, зверненні до ана­логічних законів про кримінальну відповідальність, що діяли раніше. Іноді для розкриття змісту закону знайомляться з його проектом, пояс­нювальними записками, матеріалами обговорення проекту, думками окремих учених, які брали участь у розробленні закону. Цей прийом тлумачення застосовують, як правило, науковці при дослідженні кримі­нального законодавства. Історичне тлумачення дає можливість більш точно з’ясувати ті завдання, які ставив законодавець, приймаючи КК або окремі закони про кримінальну відповідальність, що входять до нього.

4.  Тлумачення за обсягом (результатом) може бути буквальним (чи адекватним), обмежувальним та поширювальним.

Буквальне (чи адекватне) — це тлумачення, згідно з яким дійсний зміст норми закону про кримінальну відповідальність точно (букваль­но) відповідає її текстуальному виразу (тексту, букві). Таке тлумачення має місце у випадках, коли зміст норми або якоїсь її частини збігаєть­ся з її словесним викладенням. Наприклад, диспозиція ч. 1 ст. 114 КК «Шпигунство» дає точне уявлення про предмет злочину — це відо­мості, що становлять державну таємницю, та суб’єкта шпигунства — це іноземець або особа без громадянства. Жодну з цих ознак не може бути витлумачено ширше або вужче, ніж буквальний зміст. Як правило, буквально тлумачаться санкції норм Особливої частини КК.

Обмежувальне тлумачення має місце у разі, якщо текст і зміст норми закону про кримінальну відповідальність не збігаються, коли її дійсний зміст вужче за словесний вираз. Обмежувальне тлумачення дає підставу застосовувати закон до більш вузького кола випадків, ніж це випливає з його тексту. Наприклад, у ст. 304 КК встановлено відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. За текстом ст. 22 КК кримінальна відповідальність за цей злочин може настати у разі, якщо особа досягла шістнадцятирічного віку. Хоч ніяких винятків із цього положення немовби і немає, однак очевидно, що у ст. 304 КК маються на увазі випадки втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність дорос­лими, тобто особами, які досягли вісімнадцятирічного віку.

Поширювальне тлумачення використовується тоді, якщо текст і сутність норми закону про кримінальну відповідальність не збігають­ся, коли її зміст ширше за текстуальний словесний вираз. Поширю­вальне тлумачення надає нормі більш широкого змісту і дозволяє застосовувати її до значно більшого кола випадків, ніж це букваль­но зазначено в самому тексті статті КК. Наприклад, у ч. 1 ст. 213 КК вказано на операції з брухтом кольорових і чорних металів, здійснювані без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством. У цьому разі поняття «законодавство» охоплює не тільки закони в букваль­ному значенні, а й підзаконні (нормативно-правові) акти, якими регулюються порядок та умови державної реєстрації або одержання відповідного дозволу (ліцензії).

Обмежувальне і поширювальне тлумачення не «звужують» і не «розширюють» зміст закону, а тільки виявляють його дійсну сут­ність, яка може бути або вужчою, або ширшою порівняно з текстом цього закону, його буквальним виразом.

5.  Поширювальне тлумачення закону треба відрізняти від зовні схожого на нього застосування закону за аналогією, тобто застосу­вання до суспільно небезпечного діяння, що прямо не передбачене законом на час його вчинення, статті КК, яка встановлює криміналь­ну відповідальність за найбільш схожий за характером та тяжкістю злочин. До 1958 р. застосування закону за аналогією допускалося кримінальним законодавством колишнього СРСР, у тому числі Укра­їни (ч. 3 ст. 3 Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 р.; ч. 2 ст. 7 КК Української РСР 1927 р.). На відміну від застосування закону за аналогією поширю­вальне тлумачення засноване на існуванні в КК норм, де ознаки зло­чину описані або загальним чином, або не досить чітко, або супе­речливо. Тлумачення цих ознак, встановлення їх змісту відповідають дійсній сутності конкретної юридичної норми, тобто законодавець «мав на увазі» саме такий її зміст. Отже, поширювальне тлумачення нічого до закону не додає, а лише більш точно розкриває його зміст. Аналогія ж має місце тоді, якщо певне діяння як злочинне в законі не передбачено. КК України 2001 р. у ч. 4 ст. 3 прямо заборонив за­стосування закону за аналогією. Кримінальна відповідальність за КК можлива тільки за вчинення суспільно небезпечного діяння, перед­баченого статтею Особливої частини КК, де наведено вичерпний перелік злочинів. Неможливо застосування за аналогією і норм, які містяться в Загальній частині КК, що практика іноді використовува­ла, коли діяв КК 1960 р.

 

Контрольні запитання

1. Що являє собою законодавство України про кримінальну відповідальність?

2. Які приписи формулюються в нормах КК?

3. Які функції покладаються на законодавство України про кримінальну відповідальність?

4. Які специфічні риси притаманні законодавству України про кримінальну відповідальність?

5. Як визначається закон про кримінальну відповідальність?

6. Із яких розділів складається Загальна частина КК?

7. Із яких елементів складається норма Особливої частини КК, де встановлено кримінальну відповідальність за злочин?

8. Які диспозиції мають норми Особливої частини КК?

9. Що таке санкція норми закону про кримінальну відповідаль­ність?

10. Які санкції використовує КК України 2001 р.?

11. Що становлять тлумачення закону про кримінальну відпо­відальність, його види?

12. Хто здійснює в Україні легальне (офіційне) тлумачення?

13. Які існують прийоми (засоби) тлумачення законів про кри­мінальну відповідальність?

14. Які можливі тлумачення законів про кримінальну відпові­дальність за їх обсягом (результатом)?

15. Чим відрізняється поширювальне тлумачення від застосу­вання кримінального закону за аналогією?

---

^[1] Поняття «кримінальний закон», яким широко користується теорія кримінального права, є дещо умовним, оскільки на відміну від КК або окремо прийнятого Верховною Радою України закону про кримінальну відповідальність воно не має всіх атрибутів за­кону як нормативно-правового акта. Закон у буквальному розумінні - це юридично ці­лісний і структурно завершений нормативно-правовий акт, який приймається Верховною Радою відповідно до її конституційних повноважень (див.: Тодыка, Ю. Н. Конституция Украины: проблеми теории и практики / Ю. Н. Тодыка. - Харьков, 2000. -

С. 473). Таку саму частку умовності має і поняття «закон про кримінальну відповідальність», коли за його допомогою характеризуються окремі правові приписи КК.

^[2] Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 1. - Ст. 2.

^[3] Міжнародний договір від 10 грудня 1948 р.

^[4] Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 р.

^[5] Там само.

^[6] У період становлення незалежності України було прийнято декілька законів про кримінальну відповідальність тимчасової дії, що містили юридичні норми, які не були включені до КК 1960 р., наприклад Указ Президії Верховної Ради України від 21 січня 1992 р. «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених купонів багаторазового використання». Нині немає умов, на які були розраховані ці закони, і тому згідно зі ст. 2 розділу І Прикінцевих та перехідних положень КК Укра­їни 2001 р. їх дію припинено.

^[7] Законом України від 11 червня 2009 р. «Про внесення змін до деяких законодав­ чих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» Особливу частину КК доповнено розділом VII-А «Злочини у сфері службової діяльності в юри­дичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг», норми якого (статті 235¹-235⁵) вводяться в дію з 1 січня 2010 р. //(Голос України. - 2009. - 18 лип. - № 132).

 

^[8] Офіц. вісн. України. - 2009. - 21 вер. - № 70.

^[9] Щодо поділу покарань на основні і додаткові див. розділ XVII цього підручника «Система та види покарань».

^[10] Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - С. 212.