Печать
PDF

Четверте навчальне заняття. ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСУДЖЕНИХ ДО КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ - Страница 3

Posted in Уголовное право - І.Г.Богатирьов Кримінально-виконавче право України

Права засуджених на особисту безпеку

Останні події в установах виконання покарань України, значна кількість звернень, які надходять на адресу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, та фактів, оприлюднених у засобах масової інформації щодо насильства, приниження людської гідності, поборів, свідчення порушень прав і свобод людини, дозволяють зробити висновок, що рівень забезпечення гарантій безпеки, як засуджених, так і персоналу в Державній кримінально-виконавчій службі потребує суттєвого контролю з боку державних і недержавних інституцій.

У кримінально-виконавчому законодавстві України права засуджених на особисту безпеку закріплюється шляхом:

— встановлення нормативного визначення правового статусу засуджених;

— регламентація прав, законних інтересів і обов'язків засуджених.

— закріплення права засуджених на особисту безпеку. Безперечною перевагою чинного КВК України є наявність у

ньому широкого спектру норм, які на рівні закону закріплюють конкретні права і обов'язки засуджених. На відміну від Виправно-трудового кодексу України (1970 р.), де на рівні закону передбачалася лише одна норма загального характеру (ст. 8), а конкретні права і обов'язки засуджених були закріплені лише у підзаконних нормативних актах, у новому Кримінально-виконавчому кодексі України питанню правового статусу засуджених присвячено окрему главу - друга, яка включає чотири статті (ст. 7-10).

Крім того, права і обов'язки осіб, засуджених до покарань різних видів, конкретизуються у відповідних нормах КВК України, що визначають порядок і умови виконання окремих видів покарань(ст. 34,37,42,51,59,60, 71,107,142,161 та ін.),а також у підзаконних нормативних актах (Правилах внутрішнього розпорядку, інструкціях, положеннях, наказах тощо), які більш детально регламентують особливості виконання і відбування покарання того чи іншого виду.

Так, ст. 7 КВК України (Основи правового статусу засуджених) визначає, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їхню особисту безпеку, а засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України та КВК України і встановлених вироком суду.

Право засуджених на особисту безпеку визначається законами України, а також КВК України, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. Отже, обмеження засуджених у правах та обов'язках можуть бути встановлені:

- безпосередньо законами України;

- КВК України - в залежності від виду призначеного покарання;

- вироком суду.

Відповідно до ч. 3. ст. 7 КВК України правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Перелік основних прав засуджених визначений у ч. 1 ст. 8 КВК України (Основні права засуджених), відповідно до якої засуджені мають право:

- на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;

- на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;

- звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян;

- давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;

- на охорону здоров'я, що забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань;

- на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України.

Ч. 2 ст. 8 КВК України гарантує засудженим право на отримання правової допомоги: вони можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права. Засудженим іноземцям закон (ч. З ст. 8 КВК України) надає право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особам без громадянства та громадянам держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, - з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.

Поряд із наданням засудженим під час виконання покарання, закон вимагає від них виконання й певних обов'язків. Перелік основних обов'язків засуджених визначається ст. 9 КВК України, відповідно до вимог якої засуджені зобов'язані:

- виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб;

- виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань;

- ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених;

- з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань.

За невиконання засудженими своїх обов'язків і законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань законом встановлюється відповідальність. Серед завдань кримінально-виконавчого законодавства України важливо виділити діяльність органів і установ виконання покарань, щодо забезпечення прав засуджених осіб на особисту безпеку.

Відповідно до ст. 10 КВК України засуджені мають право на особисту безпеку, сутність якого полягає в тому, що у разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. В таких випадках відповідна посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого (ч. 2 ст. 10 КВК України).

З метою забезпечення особистої безпеки засудженого адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до його переведення в безпечне місце, а також інших заходів щодо усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.

Важливо враховувати, що засуджені, які відбувають покарання, можуть бути будь-якими суб'єктами кримінального процесу (потерпілими, свідками, підозрюваними або обвинуваченими) під час розслідування кримінальних справ про злочини, вчинені як в установах виконання покарань, так і поза їх межами. В таких випадках на них поширюється дія Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", положення якого стосовно засуджених осіб конкретизується у ч. 4 ст. 10 КВК України наступним чином: у разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. До цих осіб також можуть бути застосовані наступні заходи: а) ізольоване тримання; б) переведення в іншу установу виконання покарань.

Одним із засобів забезпечення особистої безпеки засуджених в установах виконання покарань є диференціація та індивідуалізація виконання покарань, раціональне застосування примусових заходів, засобів виправлення і ресоціалізації засуджених, стимулювання законослухняної поведінки, поєднання покарання з профілактично-виховним впливом. Важливу роль у забезпеченні особистої безпеки засуджених відіграють оперативні підрозділи установ виконання покарань, завданням яких є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну поведінку окремих осіб та груп з метою вивчення причин і умов протиправної поведінки, запобігання вчинення ними правопорушень.

Серед засобів особистої безпеки засуджених також можна виділити право адміністрації установи виконання покарань застосувати фізичну силу, спеціальні засоби і зброю, використовувати аудіовізуальні, електроні і технічні засоби нагляду і контролю. Особливо слід наголосити на забезпеченні безпеки засуджених в період введення в установах виконання покарань режиму особливих умов. Відповідно до ст. 105 КВК України режим особливих умов вводиться у випадках стихійного лиха, епідемії, аварій на важливих для життєзабезпечення об'єктах, масових заворушень тощо.

Варто зазначити, що кримінально-виконавче законодавство України в частині забезпечення особистої безпеки засуджених потребує певного удосконалення, уточнення та конкретизації. На жаль, законодавець не дає визначення права засудженого на особисту безпеку, тим самим дає можливість наукового пошуку для теоретиків у галузі кримінально-виконавчого права.

Звільнення особи від відбування покарання (або виконання призначеного покарання) тягне за собою припинення кримінально-виконавчих правовідносин, а разом з цим і існування особливого правового статусу засудженого, в тому числі і права на особисту його безпеку.

Узагальнення вищевикладеного дозволяє нам зробити висновок, що під правом засуджених на особисту безпеку необхідно розуміти врегульовану чинним законодавством України діяльність органів і установ виконання покарань щодо здійснення організаційно-управлінських, матеріально-технічних, силових та інших заходів, спрямованих на захист життя, здоров'я та майна засуджених від протиправних посягань, створення належних для них умов відбування покарання і досягнення його мети.