Розділ IV СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ PDF Печать
Римское право - Є.М.Орач, Б.Й.Тищик Основи римського приват. права

 

§1. Види сім'ї в Римі

Дослідження в галузі соціології беззаперечно доводять, що сім'я як пост­ійний і, за своєю ідеєю, пожиттєвий союз між жінкою і чоловіком, не є споконвічною.

Появі сім'ї в її більш пізньому значенні передував тривалий період інших форм відносин між чоловіком і жінкою. Є припущення, що зародком сім'ї було викрадення жінки у чужого племені. Подібний звичай спостерігається у бага­тьох народів, що підтверджують легенди, перекази. Зокрема, в історії римського права відома легенда про викрадення сабінянок..

Пам'ять римського народу не зберегла жодних слідів періоду, який би пе­редував встановленню сім'ї. У відомостях про римлян, що дійшли до наших часів, йдеться вже про патріархальний лад, який міцно склався і в основі яко­го була моногамна сім'я. Вона являла собою тип проміжної патріархальної сім'ї, що об'єднувала під владою глави сім'ї - paterfamilias -жінку, дітей, інших родичів, кабальних осіб, а також рабів. Така сім'я нагадувала окремий авто­номний світ, який повністю підпорядковувався главі сім'ї. В одній своїй особі він представляв усю сім'ю назовні, а його влада була безмежною щодо всіх домочадців. Домовладика міг піддавати їх будь-якому покаранню, продати в рабство і навіть позбавити життя. Це торкалося й дружини, становище якої прирівнювалося до становища дітей.

Така структура римської сім'ї зумовила поділ громадян за їх сімейним ста­ном на самостійних і підвладних, або, як про це зазначалось у римських джерелах, на осіб власного права - persona sui juris і на осіб чужого права -persona alieni juris. Самостійним був лише домовладика, який володів власни­ми правами. Усі інші члени сім'ї були особами чужих прав.

Як особи чужих прав діти домовладики, незалежно від віку, сімейного чи суспільного становища, за життя батька або діда завжди були підвладними - вони не могли бути самостійними власниками майна. Набуте нцми майно автоматично ставало власністю домовладики. Підвладні могли укладати цив­ільно-правові угоди тільки від імені й на користь домовладики. Навіть тоді, коли сам домовладика наділяв своїх підданих певним майном, то за його пра­вовим становищем таке майно прирівнювалося до пекулія і залишалося власністю домовладики.

Однак розвиток товарного виробництва потребував певного обмеження абсолютної влади домовладики. Водночас й особа підвладних починає набу­вати визнання в цивільному праві. Усе привело до того, що єдиновладдя глави сім'ї над усіма підвладним членами поступається місцем її диференціації. Отож уже розрізняється влада чоловіка над жінкою - manus, над дітьми - patria potestas, над рабами - dominica potestas. Наведена термінологія заслуговує на увагу тому, що вона відображає соціальні процеси, які відбувалися в римській сім'ї в міру розвитку товарного виробництва. Ці зміни зумовили певні зміни у правовому становищі окремих членів сім'ї. Влада домовладики втрачає свій деспотичний характер, хоч різниця між ним і окремими членами сім'ї не зни­кала ніколи.

Як уже зазначалося домовладика мав однакову владу над усіма членами сім'ї, і всі його підвладні вважалися членами сім'ї та родичами. Римське право розрізняло два види сім'ї:   агнатичну і когнатичну.

Первісно існувала агнатична сім'я. Агнатами називалися особи, які були підвладними одному домовладиці, а саме: дружина, і діти (законні, узаконені, усиновлені), онуки, онучки і правнуки домовладики, але тільки по чоловічій лінії. Такі ж особи по жіночій лінії не вважалися агнатами і перебували лише в кровному споріднені. Агнатами були взяті в кабалу вільні люди (неоплатні боржники), куплені у бідняків діти, а також раби. Агнати могли бути пов'я­зані між собою і кровними зв'язками, але юридичне значення мало лише підпорядкування владі домовладики.

Отже, єдність давньої сім'ї в Римі визначалася не спорідненістю по крові, а єдністю влади домовладики - хто підпадав під цю владу, той був членом сім'ї. Разом з тим з числа агнатів вилучалися навіть власні діти, які одружува­лись і підпадали під владу іншого домовладики.

. Розвиток товарно-грошових відносин, який визначав соціальні процеси в римському суспільстві, поступово розхитував патріархальні основи римської агнатичної сім'ї. Виробництво надлишку матеріальних благ породжувало праг­нення батьків закріпити нагромаджене протягом усього життя майно за кровними потомками, найперше за дітьми, які стали агнатами іншого домо­владики. Поступово римляни віддають перевагу кровному спорідненню, яке стало основою когнатичної сім'ї. Деякий час ці два види сім'ї існували пара­лельно, але когнатична сім'я, заснована на природному, кровному спорідненні (cognatio), витісняє агнатичну.

Якщо агнатичне споріднення могло змінюватися, то когнатичне - це спор­іднення природне і тому не може зазнавати змін. Очевидно, саме тому споріднення по крові перемогло агнатичне споріднення.

У сімейних відносинах важливе значення мають лінії і ступені споріднен­ня. Стосовно когнатичного споріднення слід розрізняти такі лінії і ступені споріднення: а) пряма лінія, що пов'язує осіб, які походять одна від одної, на­приклад, батько, син, онук і правнук; б) побічна лінія, що поєднує осіб,-які мають спільного предка, наприклад, брат - сестра, дядько - племінник. Пряма лінія називається ще висхідною і низхідною залежно від того, чи ведеться вона від потомка до предка, чи від предка до потомка.

Для визначення родинної близькості недостатньо було встановити лише лінію, яка пов'язує цих осіб. Необхідно ще вказати ступінь родинності, яка визначається кількістю народжень між тими особами, між якими бажано з'я­сувати ступінь споріднення. Наприклад, батько і син перебувають у першому ступені споріднення, брати і сестри - в другому. У той же час серед братів і сестер розрізняють повнорідні (які походять від спільних батьків) і непов-норідні (тобто такі, які мають лише спільну матір (єдиноутробні) або тільки спільного батька (єдинокровні).

Від родинної спорідненості слід відрізняти свояцтво. Свояцтво - це відно­сини між чоловіком і родичами жінки, і, навпаки, між жінкою та родичами чоловіка, а також між родинами і жінки, і чоловіка. Ступені родинності й сво­яцтва мали значення у випадках спадкування і вступу в шлюб. Римське право не допускало шлюбу між близькими родичами. Така заборона поширювалася і на близькі ступені свояцтва.