7. Форма заповіту

1. Важливе значення має форма заповіту. Тому цьому питанню ЦК присвячує низку статей (ст.ст. 1247—1257).

Заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складення. Вимога закону про зазначення місця та часу складення заповіту має важливе значення у випадку оспорювання дійсності заповіту або виникнення спору про дієздатність заповідача на час складення заповіту, або коли існують два або більше заповітів і необхідно встановити, котрий із них має чинність, скасовуючи як більш пізні за часом інші заповіти.

Посвідченню підлягають лише особисто складені заповідачем заповіти. Тому не допускається посвідчення заповіту, поданого через представника. Якщо особа за станом здоров'я не має змоги з'явитися до нотаріуса, вона може запросити останнього додому.

Заповідач підписує заповіт у присутності особи, що посвідчує заповіт. Якщо заповіт надається вже підписаним, то заповідач має підтвердити, що він підписаний ним власноручно. Якщо заповідач внаслідок фізичної вади або хвороби не може підписати заповіт власноручно, то на його прохання й у його присутності та присутності нотаріуса або посадової особи, що має право на посвідчення заповіту, його може підписати інша особа. При цьому нотаріус або посадова особа зазначає причини, з яких текст заповіту не міг бути підписаний заповідачем. Але у кожному разі спадкоємець, на користь якого складеться заповіт, не має права підписувати заповіт замість заповідача.

2. Посвідчення заповітів, за загальним правилом, провадиться нотаріусом відповідно до правил, встановлених ст.1248 ЦК. Виконуючи посвідчення заповіту, нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству, а також дає рекомендації щодо такого складення заповіту, при якому розпорядження заповідача не викликало б непорозумінь або суперечок після відкриття спадщини.

Нотаріус посвідчує заповіти, написані заповідачем власноручно, надруковані на друкарській машинці, виготовлені за допомогою комп'ютера тощо. Нотаріус також може надати допомогу заповідачу в складенні тексту заповіту, записуючи його власноручно або за допомогою технічних засобів зі слів заповідача. У кожному разі текст заповіту має точно відтворювати волю заповідача, в ньому не повинно бути незрозумілих виразів, двозначностей тощо. Підчистки у тексті не допускаються, а інші виправлення мають бути зроблені так, щоб помилково написане, а потім закреслене можна було прочитати в первісному вигляді.

Після складення тексту заповіту, коли останній складається нотаріусом, нотаріус вголос прочитує його заповідачеві (ст.1247 ЦК).

3. Особливий порядок встановлений для посвідчення заповітів, коли заповідач внаслідок фізичної вади сам не може прочитати заповіт. В цьому випадку обов'язковою є присутність не менш як двох свідків, які зачитують заповіт вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Свідками можуть бути лише повністю дієздатні особи, що не є спадкоємцями за заповітом, членами їх сімей та близькими родичами, особами, що самі не здатні прочитати або підписати заповіт. Свідком не може бути також нотаріус та посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт (ст.1253 ЦК).

8. Секретні заповіти

1. Істотні особливості має посвідчення нотаріусом секретних заповітів, котрі посвідчуються останнім без ознайомлення з їх змістом.

Можливість складення такого заповіту передбачена ст.1249 ЦК. Згідно з цією нормою особа може скласти секретний заповіт і подати його в заклеєному конверті, підписаному нею, нотаріусу. У свою чергу, нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача вміщує його в інший конверт та опечатує.

Слід звернути увагу на те, що ст.1249 ЦК встановлює тільки порядок подачі секретного заповіту. Отже, можна зробити висновок, Що такий заповіт підпорядковується загальним вимогам до змісту та Форми заповіту (ст.ст.1235, 1236, чч.і, 2 ст.1247 ЦК). Як випливає зі змісту статті, посвідчувати такий заповіт вправі лише нотаріус.

Таким чином, до смерті заповідача ніхто не має права ознайомитися зі змістом заповіту.

Після смерті заповідача або оголошення його померлим, одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус зобов'язаний призначити день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім'ї спадкодавця та родичів останнього відповідним листом, якщо їхнє місце проживання йому відоме. Якщо ж місце проживання вказаних осіб невідоме, нотаріус робить відповідне повідомлення в друкованих засобах масової інформації.

У день оголошення заповіту нотаріус у присутності заінтересованих осіб та двох свідків відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Після цього про оголошення заповіту складається протокол, у якому записується весь зміст заповіту. Під ним підписуються нотаріус та свідки (ст. 1250 ЦК). Копія протоколу може бути надана спадкоємцям.

9. Посвідчення заповіту посадовими, службовими особами

1. Право посвідчувати заповіти має не лише нотаріус, а й інші посадові, службові особи, перелік яких міститься у ст.ст.1251, 1252 ЦК.

Зокрема у населеному пункті, де немає нотаріуса, заповіт може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особами органу місцевого самоврядування (ст. 1251 ЦК). Виняток становить посвідчення секретного заповіту, посвідчення якого належить виключно до компетенції нотаріуса.

Заповіт, посвідчений посадовою, службовою особами, прирівнюється до нотаріально посвідченого, на нього поширюються усі вимоги закону щодо форми, змісту та порядку складення заповіту.

Вчинення таких дій покладено на посадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, які діють відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад. Заповіти посвідчують ті посадові, службові особи, на яких вчинення такої дії покладено рішенням виконавчого комітету відповідної ради.

При вчиненні нотаріальних дій вони керуються законами України, постановами ВР, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території АРК, крім того, — законодавством АРК, наказами Міністра юстиції України, іншими нормативними актами.

Як і нотаріуси, посадові, службові особи, які посвідчують заповіти, зобов'язані додержуватися таємниці вчинення нотаріальних дій.

2. Крім того, у деяких випадках заповіт може бути посвідчений посадовою, службовою особою стаціонарного закладу охорони здоров'я, капітаном судна, начальником експедиції тощо (ст. 1252 ЦК).

Встановлення того, яка саме посадова, службова особа може посвідчити заповіт, залежить від того, де і за яких умов відбувається посвідчення заповіту.

Зокрема, заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.

Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.

Заповіт військовослужбовця, а у пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) відповідної частини, з'єднання, установи або закладу.

Заповіт особи, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, може бути посвідчений начальником місця позбавлення волі.

Заповіт особи, яка тримається під вартою, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.

Вказаний у ст. 1252 ЦК перелік осіб та випадків, у яких вони можуть посвідчувати заповіти, є вичерпним.

В усіх вказаних випадках заповіти посвідчуються службовою, посадовою особою при свідках. Отже, на такому заповіті крім підпису заповідача має бути підпис свідків. До тексту заповіту вносяться відомості про їх особу.

До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення ст.1247 ЦК щодо форми і змісту заповіту, а, відтак, заповіти, посвідчені посадовими, службовими особами, визначеними у ст.1252 ЦК, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.

3. Заповіт складається у двох примірниках, один з яких передається нотаріусу за місцем проживання заповідача або до державного нотаріального архіву.

Капітани морських суден зобов'язані передати один примірник посвідченого ними заповіту начальникові порту України або консулові України в іноземному порту для наступної передачі його до Державного нотаріального архіву чи нотаріусу за постійним місцем проживання заповідача. Якщо останній не має постійного місця проживання в Україні або воно невідоме, то заповіт передається до Державного нотаріального архіву м. Києва.

Нотаріус або завідуючий нотаріальним архівом, куди надійшов примірник заповіту, перевіряє законність останнього й у разі встановлення невідповідності його закону повідомляє про виявлені недоліки заповідача і посадову, службову особу, яка посвідчила заповіт. За бажанням заповідача такий заповіт переоформляється на загальних підставах нотаріусом або тими ж посадовими особами, що його посвідчили.

10. Посвідчення заповіту при свідках

1. Стаття 1253 ЦК присвячена питанням посвідчення заповіту ^при свідках. При цьому вказана норма розрізняє два випадки залучення свідків:

1)  обов'язкове залучення (в силу припису закону);

2)  залучення факультативне (на бажання заповідача).Присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою у таких випадках:

1)  якщо заповідач внаслідок фізичної вади позбавлений можливості самостійно прочитати заповіт (ст. 1248 ЦК);

2)  якщо посвідчення заповіту провадиться посадовою, службовою особою, зазначеною у ст. 1252 ЦК.

Свідком може бути особа тільки з повною цивільною дієздатністю (ст.34 ЦК). Нотаріус, службова, посадова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, котрі самі не здатні прочитати або підписати заповіт, свідками бути не можуть.

Свідки зачитують заповіт уголос, підписують його. При цьому до тексту заповіту вносяться відомості про особу свідків відповідно до документів, що посвідчують їхню особу. Нотаріус або службова особа, яка посвідчує заповіт, повинна попередити свідків про необхідність додержання таємниці заповіту (ст.1255 ЦК).

Оскільки у зазначених випадках присутність свідків є обов'язковою, то відсутність їх при складенні заповіту спричиняє його недійсність, а невідповідність свідків переліченим вимогам може бути підставою для визнання заповіту недійсним (ст. 1257 ЦК).

На бажання заповідача, незалежно від місця і порядку його вчинення, будь-який заповіт може бути посвідчений при свідках.

11. Зміна і скасування заповіту

1. Заповідач має право особисто, своїми діями у будь-який час внести до заповіту зміни або скасувати заповіт, не зазначаючи при цьому причин його зміни чи скасування (ст.1254 ЦК). Бажаючи скасувати заповіт, заповідач може зробити це за допомогою прямої вказівки про скасування заповіту, а може скласти новий заповіт. Зміна заповіту можлива шляхом складення нового заповіту, в якому заповідачем будуть скасовані чи змінені окремі розпорядження попереднього заповіту. В будь-якому випадку більш пізній заповіт скасовує попередній повністю або у частині, в якій він йому суперечить. Якщо раніше складеним заповітом спадкодавець розпорядився лише частиною майна, а більш пізнім розподілив його другу частину, то обидва такі заповіти після смерті заповідача будуть чинними.

Для зміни чи скасування заповіту не має значення поінформованість або згода інших осіб, у тому числі тих, які були призначені спадкоємцями у скасованому чи зміненому заповіті.

Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. При цьому діє правило про вирішальне значення "останнього рішення": кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Скасування заповіту шляхом складення нового є остаточним тобто заповіт, скасований більш пізнім заповітом, не поновлюється якщо пізніше складений заповіт також був з часом скасований шляхом- подання заяви про це. Аналогічне правило діє і тоді, коли більш пізній заповіт згодом буде визнаний недійсним. Виняток з цього правила становлять випадки, коли більш пізній заповіт був складений особою, яка у момент його складення не розуміла значення своїх дій та (або) нездатна була ними керувати (ст.225), або був складений під впливом насильства (ст.231 ЦК). Такий заповіт визнається недійсним, а чинність попереднього заповіту поновлюється.

Порядок посвідчення першого заповіту не має юридичного значення для зміни чи скасування заповіту, нотаріальний заповіт може бути скасований морським та навпаки.

Нотаріус при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також за наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений, робить про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається у нього, а також відмітку в реєстрі нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів. Нотаріус, який при посвідченні заповіту довідався про раніше посвідчений заповіт, повідомляє про вчинену дію той орган, де зберігається раніше посвідчений заповіт.

З метою захисту майнових прав та інтересів громадян і юридичних осіб всі заповіти, складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ у порядку, що передбачений Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ.

12. Таємниця заповіту

1. Нотаріус, а також інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також особа, що підписує заповіт замість заповідача (ст. 1247), до відкриття спадщини не мають права розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту (ст.1255 ЦК).

Будь-які довідки щодо вказаних обставин видаються спадкоємцям лише після смерті заповідача при пред'явленні свідоцтва про його смерть. Відомості про заповіти можуть бути надані після смерті заповідача на письмову вимогу суду, прокуратури, органів Досудового слідства у зв'язку з кримінальними, цивільними справами, що знаходяться у їх провадженні.

Стаття 1255 ЦК не містить вказівки на відповідальність особи, Що, порушивши заборону, розголошує відомості. Але у разі розголошення таємниці заповіту заповідач може звернутися до суду з позовом до особи, яка розголосила відомості, що становлять таємницю заповіту, про відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.ст.22, 23 ЦК).

13. Тлумачення заповіту

1. Тлумачення заповіту може відбуватися одним з трьох способів: 1) самим заповідачем за його життя (ч.і ст.213); 2) спадкоємцями заповідача після відкриття спадщини (ч.2 ст. 1256); 3) судом — у разі спору між спадкоємцями після відкриття спадщини (ст.213, ч.2ст.1256 ЦК).

Отже, встановлення точної волі заповідача, висловленої в за-1 повіті, може здійснюватися як ним самим за життя, так і його спадкоємцями після смерті спадкодавця. Таке тлумачення може мати місце тоді, коли фактично йдеться про уточнення змісту заповіту.

Якщо ж заповіт викликає питання у спадкоємців, має суперечливий характер, а спадкодавець помер і немає можливості уточнити його дійсну волю, тлумачення заповіту може бути здійснене судом на вимогу заінтересованих осіб. При цьому до уваги беруться однакове для всього змісту заповіту значення слів і понять, а також загальноприйняте значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте значення термінів не дають змоги з'ясувати зміст окремих частин заповіту, то їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, наміром заповідача (ст.213 ЦК).

14. Недійсність заповіту

1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми і посвідчення, є нікчемним (ст.1257 ЦК).

При цьому заповіт, який є одностороннім правочином, підпорядковується загальним правилам про вчинення правочинів та їх недійсність. Заповіт, складений недієздатною особою, представником від імені заповідача, тобто особами, що не мають право на його складення, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвідчення та форми, є нікчемним (абсолютно недійсним). Тому у визнанні такого заповіту недійсним у судовому порядку необхідності немає (ст.215 ЦК).

Заповіт з вадами волі, тобто складений особою, волевиявлення якої не відповідало її дійсним намірам (внаслідок помилки, обману, насильства), може бути визнаним недійсним за позовом заінтересованої особи (ст.ст.229—231 ЦК).

2. Заповіт може бути визнаним недійсним як повністю, так і частково. При цьому недійсність окремих частин заповіту не спричиняє недійсності його в цілому. Наприклад, якщо заповідач своїм заповітом порушує права спадкоємців за законом на обов'язкову частку (ст.1241 ЦК), то заповіт у цій частині є недійсним. Однак врешті заповідальних розпоряджень воля заповідача зберігає своє юридичне значення.

Якщо заповіт визнається недійсним в цілому, то настає спадкування за законом. Спадкоємець, який позбавлений права на спадкування таким заповітом, закликається до спадкування на загальних підставах.

Право на подання позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.