§ 1. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу

1. Публічна обіцянка винагороди є підставою виникнення зобов'язальних відносин. Публічна обіцянка винагороди — це адресована невизначеному колу осіб обіцянка майнової винагороди за досягнення певного результату тому, хто досягне цього результату. ЦК регулює як окремі види публічної обіцянки винагороди відносини, що випливають з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу та з публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу.

Винагорода може бути публічно обіцяна за виконання будь-якої дії, що не є протиправною (тобто, є правомірною або юридично нейтральною). Конкурс оголошується лише на досягнення кращого результату у виконанні певної роботи особами, що взяли участь у конкурсі.

Як випливає зі ст.1144 ЦК, публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу має юридичне значення за наявності таких ознак:

1)  обіцянка винагороди має бути публічною, тобто повідомленою через засоби масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб. Пропозиція виконати певні дії, спрямовані на отримання певного результату, адресована окремій особі, не вважається публічною, оскільки в останньому випадку має місце оферта — пропозиція вступити у договірні відносини. Спеціальна форма оголошення публічної обіцянки винагороди не встановлена. Вибір способу сповіщення залежить від особи, яка обіцяє винагороду і певною мірою залежить від її матеріального становища;

2)  у сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені зміст завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди, які заздалегідь визначаються особою, що обіцяє винагороду;

3)  обіцянка винагороди повинна мати майновий, грошовий або інший матеріальний зміст. До того ж мають бути точно вказані форма і розмір винагороди;

4)   умовою одержання винагороди виголошується досягнення певного результату, на який вказувала особа, що обіцяє винагороду. При цьому припускається, що результат, про який йдеться, має бути досягнутий шляхом здійснення правомірної дії (дій).

За наявності вказаних ознак публічна обіцянка винагороди породжує зобов'язальні правовідносини. Підставою виникнення цих зобов'язальних правовідносин є юридична сукупність, що охоплює два односторонніх правочини:

1)   публічне оголошення винагороди за передання певного результату;

2)   досягнення цього результату особою, яка відгукнулася на оголошення.

Хоча ці правочини мають зустрічний характер, але було б некоректно оцінювати їх, як стадії укладення договору: по-перше, кожен із них є завершеною правовою дією; по-друге, хоча публічну обіцянку винагороди можна вважати публічною офертою, але на відміну від останньої вона може бути відкликана шляхом публічного оголошення про припинення завдання (ч.2 ст.1149) у той час, як пропозиція укласти договір, одержана адресатом, за загальним правилом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді (ст.641 ЦК).

2.  Суб'єктами правовідносин, що виникають у такому випадку, є:

1)  той, хто оголосив винагороду за виконання певного завдання;

2) той, хто виконав дії, вказані в оголошенні.

На одному та іншому боці відповідних зобов'язань можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. При цьому фізична особа, яка пообіцяла винагороду, має бути повністю дієздатною (ст.34 ЦК), щоб мати можливість розпоряджатися майном для виплати винагороди. Тим, хто виконує дії, вказані в оголошенні, може бути як повністю дієздатна фізична особа, так і фізична особа з неповною дієздатністю, але за умови, що на такі його дії є згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника (ч.2 ст.32 ЦК). Обмеження щодо участі у даних правовідносинах юридичних осіб можуть бути пов'язані з тими випадками, коли вчинення дій, спрямованих на результат, що є предметом оголошення, потребує спеціальної правоздатності (наявності ліцензії тощо), якої немає у цієї юридичної особи (ч.З ст.91 ЦК).

3.  Завдання, яке належить виконати за умовами оголошення,може стосуватися разової дії або необмеженої кількості дій одного виду, які можуть вчинятися різними особами (ст.1145 ЦК). Тобто публічна обіцянка винагороди припускає досягнення певного результату (наприклад знайдення і повернення документів). Варто звернути увагу на те, що, оскільки у ЦК йдеться про виконання певної дії без застереження щодо якості дії тощо, то може йтися проте, що результат досягнутий або не досягнутий, але не про оцінку результату, як виконаного краще чи гірше. Отже, обіцяну винагороду може вимагати будь-хто, хто досяг вказаного результату.

Для виконання завдання може бути встановлений строк (термін), до якого (протягом якого) слід досягти певного результату. Встановлення строку (терміну) не обов'язкове, і не може вважатися характерною умовою публічної обіцянки винагороди. Але невизначеність строку певною мірою погіршує становище учасників.

Якщо строк установлений, то дія, за яку обіцяна винагорода, має бути виконана в межах цього строку, а особа, яка пообіцяла винагороду, зв'язана своєю обіцянкою до його закінчення.

Якщо строк (термін) виконання завдання не встановлений, воно вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання (ст.1146 ЦК). "Розумним часом" при цьому вважається строк (термін), який відповідає періоду об'єктивної заінтересованості особи, яка оголосила винагороду, у виконанні вказаних в оголошенні дій.

4.  Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінити завдання та умови її надання.  Передбачаючи таку можливість,ст.1147 ЦК не визначає умови та причини, за яких можлива зміна умов оголошення про винагороду, і не зобов'язує того, хто пообіцяв винагороду, а потім змінив завдання, сповістити про зміни умов обіцянки винагороди в тому самому порядку, в якому була оголошена винагорода.

Оскільки недостатня інформація може зашкодити інтересам тих, хто відгукнувся на пропозицію виконати певне завдання, то ч.2 ст.1147 ЦК передбачає, що особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку із зміною завдання.

Таке саме право має особа, яка приступила до виконання завдання до зміни умов, якщо у зв'язку зі зміною умов надання винагороди виконання завдання втратило інтерес для неї. Очевидно, у цих випадках розмір збитків, які мають бути відшкодовані, не може перевищувати обіцяної винагороди. Такий висновок випливає з того припущення, що, розраховуючи витрати, особа, яка вчиняє дії, має виходити з розміру можливої винагороди: більшого вона у разі успіху отримати не могла б.

5.  Оголошення, яке містить публічну обіцянку винагороди, прав та обов'язків у тих, до кого воно звернене, не створює. Вони стають учасниками відповідних правовідносин лише після досягнення обумовленого результату. Що стосується особи, яка публічно обіцяла винагороду, то у неї виникає обов'язок сплатити винагороду лише за умови, що результат, за який обіцяна винагорода, буде досягнуто.

Якщо публічна обіцянка винагороди припускає досягнення єдиного у своєму роді і тому неповторного результату (наприклад, пошук та знайдення втрачених документів), то обіцяну винагороду вправі вимагати той, хто досяг вказаного результату.

У тих випадках, коли результати, про які йшлося в оголошенні, досягнуті кількома особами (наприклад, повідомлення інформації про якийсь об'єкт, події тощо), і дію, вказану в оголошенні про винагороду, виконали кілька осіб незалежно одна від одної, то вказану винагороду отримає той, хто виконав дію першим. У разі якщо вказану в оголошенні про винагороду дію виконали кілька осіб одночасно, винагорода розподіляється між ними порівну.

6.  Зобов'язання, що виникає у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди, припиняється із закінченням строку (терміну) для виконання завдання, а також у разі передання результату особою, яка перша виконала завдання.

Крім того, особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право скасувати обіцянку, реалізуючи своє "право відступу від обіцяного". Повідомлення про скасування обіцянки винагороди має бути зроблене публічно у тій же формі, у якій була оголошена обіцянка винагороди.

Припинення завдання не звільняє того, хто пообіцяв винагороду, від відшкодування реальних витрат, які понесла особа, що приступила до виконання завдання. У тому випадку, коли особа, яка обіцяла винагороду, доведе, що ці витрати виникли у зв'язку з виконанням дій, котрі напевне не відповідали суті завдання, вона звільняється від обов'язку відшкодовувати вказані витрати (ст. 1149 ЦК).