1. Загальна характеристика договору

1. Норми гл.69 ЦК регулюють відносини, що виникають із договору комісії. Цей договір не є новелою ЦК 2003 p., аналогічна глава існувала І в ЦК 1963 р. (гл.35). Водночас у новому законодавстві міститься чимало положень, які значно мірою змінюють загальний порядок регулювання відносин, що виникають із договору комісії, даючи змогу більш широкого його застосування в ринкових умовах. За ЦК комісія не зводиться фактично до договорів про продаж сільськогосподарської продукції або речей громадян, як цемало місце раніше. Договір комісії застосовується до широкого кола відносин, у тому числі в зовнішньоекономічній сфері, де виникає потреба у професійному торговому посередництві.

Комісія належить до групи договорів про надання послуг. У зв'язку з цим загальні положення про надання послуг, які встановлено гл.63 ЦК (див. коментар до гл.63 ЦК), мають значення і для договору комісії, якщо це не суперечить суті зобов'язання, яке випливає з нього. Серед договорів про надання послуг виокремлюються ті, які спрямовані на надання юридичних послуг. Поряд Із комісією, із договорів, які безпосередньо закріплено в ЦК, до цієї групи належать договір доручення (див. коментар до гл.68 ЦК) та договір про управління майном (див. коментар до гл.70 ЦК). ГК містить норми щодо агентського договору (гл.31). Головною спільною рисою вказаних договорів є те, що вони опосередковують відносини з надання юридичних послуг, сутність яких полягає в тому, що одна особа діє в інтересах іншої, створюючи для неї певні юридичні наслідки (виникнення, зміну або припинення прав та обов'язків). Ця обставина пояснює певний зв'язок цих договорів, їх спільну правову природу і дає підставу для віднесення їх до однієї групи договорів.

2. Договір комісії належить до числа посередницьких договорів,тому він має певне співвідношення і з Інститутом представництва(гл.17 ЦК) (див. коментар до гл.70 ЦК). Той факт, що комісіонер вчиняє правочин для комітента, забезпечуючи інтереси останнього, дає підстави для проведення певних аналогій між конструкцією договору комісії та загальною конструкцією відносин представництва.  Насамперед їх зближує наявність двох видів відносин:внутрішніх (між комітентом та комісіонером) та зовнішніх (між комісіонером та третьою особою). Крім того, як комісіонер за договором комісії, так і представник (повірений, агент) завжди діє в інтересах іншої особи. Незважаючи на це, договір комісії, на відміну від агентського договору або договору доручення, не є підставою виникнення відносин представництва. Для представництва ^той факт, що одна особа вчиняє певні дії в інтересах іншої, не є Достатнім. Необхідна й інша ознака: учинення правочину від імені Іншої особи. В ч.2 ст.237 ЦК прямо сказано, що особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, не є представником. Це пояснюється тим, що у відносинах представництва представник своїми діями безпосередньо створює права та обов'язки для іншої особи, а комісіонер є самостійним учасником правовідносин і набуває прав та обов'язків для себе. За таких обставин можна говорити хіба що про так зване опосередковане представництво. В повному розумінні представництво виникає лише у разі, коли представник діє від імені особи, яку він представляє, тобто при прямому представництві (договір доручення, агентський договір). Що ж стосується опосередкованого представництва (договір комісії, договір управління майном), то цей термін має умовний характер і належить до випадків, коли особа по суті нікого не представляє, бо діє власноруч. Деякі риси представницької природи відносин тут проявляються лише в тому, що особа діє в інтересах іншої особи і за її рахунок, Підтвердженням того факту, що комісіонер забезпечує інтереси саме комітента, а не свої власні, є те, що він зобов'язаний передати все одержане за договором комітентові, який і набуває права власності на майно, яке було отримано за правочином (ст. 1018, ч.і ст.1022 ЦК).

3.   Конструкція договору комісії забезпечує юридичну форму відносин, в яких одна сторона (комісіонер) діє за дорученням другої сторони (комітента), вчиняючи правочини в її інтересах і за її рахунок, але від свого імені.

Як уже відзначалося, характерною рисою договору комісії є те, що комісіонер діє в інтересах іншої особи — комітента від власного імені. Цей момент є принциповим. Для третьої особи, з якою комісіонер учиняє правочин, фігура комітента не має значення. Не зобов'язаний він і перевіряти повноваження комісіонера, відповідність його дій змісту того завдання, яке йому було надано комітентом тощо. В цьому аспекті також існує різниця і між діями комісіонера та управителя в договорі управління майном (гл.70 ЦК). Хоча управитель вчиняє правочини від власного імені, що поєднує конструкції договору управління майном та комісії, він все ж таки зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочин, про те, що він є управителем, а не власником майна (ч.2 ст.1038 ЦК). Це має особливе значення для тих правочинів, які вчиняються у письмовій формі. У разі відсутності вказівки на те, що правочин вчинив управитель, а не власник майна, для останнього правові наслідки не виникають. За таким правочином управитель зобов'язується перед третіми особами особисто (ч.З ст.1038 ЦК), тобто приймає здійснення прав та виконання обов'язків на себе. На відміну від цього, комісіонер у правовідносинах виступає як самостійна особа, він не повинен повідомляти контрагента про те, що він діє в інтересах іншої особи і вчиняє правочин не для себе, а для комісіонера. Навіть якщо комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору за договором, укладеним з третьою особою, права набуває комісіонер (ч.2 ст. 1016 ЦК).

4.  Договір комісії є консенсуальним та двостороннім. Він вважається укладеним із моменту, коли сторони дійшли згоди з усіх істотних умов договору (ч.і ст.638 ЦК). Після цього кожна зі сторін набуває права та обов'язки, які певним чином співвідносяться між собою. Комісіонер зобов'язаний вчинити один або кілька правочинів від свого Імені, але за рахунок комітента; зберігати майно комітента; надати комітентові звіт про виконання доручення; передати йому все одержане за договором тощо. Хоча у визначенні договору комісії немає вказівки на обов'язки комітента, це не означає, що він має тільки права. Комітент зобов'язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою; виплатити комісіонерові плату за надану йому послугу; відшкодувати витрати, зроблені комісіонером у зв'язку з виконанням договору; прийняти виконання договору тощо.

5.  Предметом договору комісії є надання посередницької послуги, яка полягає у вчиненні комісіонером одного або кількох правочинів в Інтересах комітента та за його рахунок (ст. 1011 ЦК). Комісіонер здійснює виключно юридичні дії. У цьому полягає відмінність договору комісії від інших договорів про надання юридичних послуг. Так, за агентським договором та договором про управління майном агент та управитель здійснюють не тільки юридичні, але й фактичні дії (ч.2 ст.1038 ЦК, ч.і ст.297 ГК). За договором доручення повірений здійснює лише юридичні дії, але порівняно з комісіонером його повноваження є більш широкими: повірений здійснює не тільки правочини, але й інші дії юридичного характеру (приймає виконання договору, видає довіреності в порядку передоручення, уразі спору представляє інтереси довірителя в суді тощо).

Комітент визначає зміст доручення, яке він надає комісіонерові. З урахуванням сутності договору комісії це насамперед може бути купівля або продаж певного товару. Якщо має місце саме такий договір, комітент може визначити асортимент товарів, Його кількість, якість, ціну тощо. Відповідно до ч.З ст. 1012 ЦК істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну. ЦК 2003 р. не містить обмежень щодо ціни майна, за яку воно буде продано комісіонером, як це мало місце у ЦК 1963 p. (чч.І, 2 ст.401). Тому сторони визначають її вільно за взаємною домовленістю.

Комітент може визначити територію, в межах якої комісіонер має здійснювати виконання зобов'язання (наприклад, надати комісіонерові виключне право представляти його інтереси щодо реалізації певного майна (обладнання, продуктів харчування, аудіо-, відеоапаратури тощо) на конкретно визначеній території ("договірна територія"). Таким чином комітент задає певні параметри, в межах яких належить діяти комісіонерові. Водночас для забезпечення інтересів комісіонера, який діє як підприємець, комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами (ч.2 ст. 1012 ЦК). Такі обмеження можуть стосуватися певного виду товарів, їх асортименту, території здійснення доручення тощо. Це зменшує можливість виникнення конкуренції у тій сфері, де діє комісіонер, і дає Йому змогу більш результативно виконувати доручення комітента.

6.  Договір комісії має відплатний характер. Комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених У Договорі комісії (ст. 1013 ЦК). Як правило, розмір оплати визначається у певному відсотку загальної ціни договору комісії. Водночас сторони можуть і не визначати ці положення в договорі. В такому випадку оплата буде проводитися після виконання договору, виходячи із звичайних цін за відповідні посередницькі послуги. Таким чином, не визначення в договорі умов, які стосуються оплати дій комісіонера, не змінює загального характеру цього договору: він завжди має відплатний характер. Нова конструкція договору комісії на відміну від тієї, яка була закріплена в ЦК 1963 p. не містить заборони, яка стосується визначення комісійної винагороди у вигляді різниці між вказаною комітентом ціною і тією більш вигідною ціною, за якої комісіонер вчинить правочин. Тому визначення розміру оплати за договором комісії здійснюється сторонами.

Для забезпечення інтересів комітента комісіонер може поручитися за виконання правочину третьою особою, яка буде майбутньою стороною договору. Така спеціальна запорука комісіонера — делькредере, покладає на нього додаткові зобов'язання: у разі невиконання або неналежного виконання договору третьою особою комітент має право звернутися з відповідними вимогами до комісіонера. Якщо комісіонер поручився за виконання правочину третьою особою, він має право на додаткову плату. Розмір додаткової плати за делькредере визначається за домовленістю сторін.

7. У ЦК 2003 p. порівняно з ЦК 1963 p. дещо по-іншому вирішується питання щодо вигоди, яку комісіонер додатково отримав за договором, який він уклав із третьою особою. Якщо комісіонер визначив умови договору, а комітент учинив правочин на більш вигідних умовах, то відповідно до 4.2 ст.Ш14 ЦК вигода, яку отримав комісіонер, належить комітентові. Звертає на себе увагу те, що, хоча за ЦК 1963 р. вигода також надходила комітентові, за домовленістю сторін це правило могло бути змінено. В ч.2 ст. 1014 ЦК такої вказівки немає. Треба вважати, що дана обставина не означає, що сторони не можуть визначити інший, ніж установлено в законі, режим вигоди, яку отримав комісіонер. Виходячи з ч.З ст.6 ЦК, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Тому є підстави вважати, що сторони за договором комісії можуть, наприклад, встановити, що вигода, у разі ЇЇ отримання, буде належати не комітентові, а комісіонерові або їм обом у певних частках.

У зв'язку з тим, що комісіонер діє за рахунок комітента, він має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків (ст.1024 ЦК). Такі витрати можуть бути пов'язані з переїздом комісіонера в іншу місцевість для здійснення правочину, необхідністю оренди транспортних засобів або приміщення, зберіганням або страхуванням майна тощо. Право на відшкодування за певних умов зберігається за комісіонером навіть у разі, якщо він не виконав комісійного доручення і не вчинив правочин. Комісіонер може отримати відшкодування, тільки якщо: а) він вжив усіх заходів щодо вчинення правочину; б) не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали (наприклад різка зміна цін на ринку певних товарів або послуг, відсутність необхідного товару тощо).

8. Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку (ч.і ст. 1012 ЦК). У зв'язку з тим, що комісія не є різновидом відносин прямого представництва й комісіонер діє від власного імені, його відносини з контрагентами за договором не потребують пред'явлення довіреності. Тому питання щодо співвідношення строку дії довіреності та договору, які актуальні для договору доручення, в даному випадку не мають значення. Строк дії договору комісії, якщо він є визначеним, встановлюється тільки в самому договорі.

ЦК не містить спеціальних норм щодо форми договору комісії. Це означає поширення на цей договір загальних правил, які визначають форму правочинів (ст.205—209 ЦК).