§ 3. Поставка

1. Найбільш поширеною правовою формою регулювання підприємницьких відносин з постійного та ритмічного постачання продукції і товарів є договір поставки. Завдяки цьому договору, з одного боку, забезпечуються потреби товаровиробників у матеріальних ресурсах (сировині, матеріалах, устаткуванні тощо), а з другого — гарантований збут ними товарів і задоволення потреб оптових та роздрібних торговельних організацій, посередницьких структур у товарах для насичення ними ринку.

Визначення договору поставки, яке дається в ч.і ст.712 ЦК, Дозволяє виділити головні ознаки цього договору і відрізнити його від інших, суміжних з ним договорів (роздрібної купівлі-продажу, контрактації, міни, постачання енергії та інших ресурсів через приєднану мережу тощо). За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в ін-^щих цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. З наведеного визначення вбачається, що договори поставки є найбільш близькими до договорів оптової купівлі-продажу товарів, що укладаються між суб'єктами підприємницької діяльності.

Водночас між цими договорами існують й певні відмінності. Зокрема, до ознак договору поставки, які певною мірою мають умовний характер, можна віднести такі:

1)  особливий суб'єктний склад. Сторонами цього договору є постачальник і покупець, що займаються підприємницькою діяльністю. Це можуть бути як юридичні, так І фізичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу (ч.б ст.265 ГК);

2)  предмет договору — це речі, які зазвичай визначені родовими ознаками (продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання серійного виробництва), але можлива й поставка товару, визначеного індивідуально (наприклад, одного екземпляру приладу за Індивідуальним замовленням і кресленнями покупця);

3)  товару, який становить предмет договору поставки на момент укладення договору між виготівником і споживачем, як правило, в натурі ще не існує; він має виготовлятися і рівномірно поставлятися певними партіями після укладення договору.

Звичайно, не виключено, шо за договором поставки будуть реалізовуватись І товари, що на момент укладення договору вже виготовлені і готові до передачі (відправлення) покупцеві;

4)  моменти укладення і виконання договору поставки, як правило, не співпадають, бо виконання договору відкладається на майбутнє або одноразовою поставкою (в строк), або окремими партіями протягом більш-менш тривалого періоду (в окремі строки);

5)  товари за договором поставки призначаються для використання у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібним використанням (наприклад, придбання суб'єктом підприємництва оргтехніки, меблів тощо для оформлення офісних приміщень). Вказівки на одну з головних ознак договору поставки, а саме на мету (товар передається покупцеві у власність для використання у підприємницькій діяльності), немає у визначенні договору поставки, якедається у ч.і ст.265 ГК. Це істотний недолік даного визначення;

6)  договір поставки може бути оснований на адміністративному акті (наприклад, державному замовленні, акті прикріплення покупця до постачальника при поставках товарів між організаціями держав — учасниць СНД тощо);

7)  юридичні особливості договору поставки зумовлені дією окремих нормативно-правових актів у сфері матеріально-технічного постачання і збуту. Зокрема, у сфері поставок діє міждержавна Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав учасниць Співдружності Незалежних Держав; закони: про поставки продукції для державних потреб; про закупівлю товарів за державні кошти, про державне оборонне замовлення; Тимчасове положення з питань кооперованих поставок та деякі інші акти цивільного законодавства України.

У зв'язку з тим, що відносини з поставок на внутрішньому ринку (крім кооперованих поставок) не врегульовані достатньою мірою законодавством України, до цих відносин, за наявності посилання у договорі, можуть застосовуватись акти законодавства колишнього Союзу РСР, зокрема Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, Положення про поставки товарів народного споживання та деякі інші акти.

На жаль, у ЦК регулювання договірних відносин з поставок представлено лише однією статтею — ст.712 "Договір поставки", а Інші норми про поставку, які містилися в гл.54 проекту ЦК, з Кодексу виключені. Натомість у ГК договору поставки присвячені ст.ст.264—271, які містять лише деякі загальні положення про поставку, що потребують конкретизації у підзаконних нормативних актах.

Відповідно до чч.2, 3 ст.712 ЦК до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товарів для державних потреб. За ст.271 ГК відповідно до вимог цього кодексу та інших законів Кабінет Міністрів України затверджує положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки товарів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів.