Глава 31 Право володіння чужим майном PDF Печать
Гражданское право - Коментар Цивільний Кодекс України

 

1. Поняття володіння

1. Володіння як фактична наявність будь-якої речі (майна) в певної особи може виникати на певній правовій основі (титулі) —так зване титульне володіння, а може з'являтися і без такого правового титулу. Якщо володіння як фактична наявність речі спирається на конкретний правовий титул (наприклад договір), то таке володіння захищається правом на підставі договору чи будь-якої іншої правової підстави.

Проте в практичній діяльності людей уже з давнини (з часів римського приватного права) часто складалися відносини, коли виникало володіння без будь-якого правового титулу (безтитульне володіння). При цьому особа, яка заволоділа чужою річчю (майном), не порушила нічиїх прав. Дана особа (володілець) правомірно заволоділа чужою річчю (майном), але без правової підстави (наприклад, купила ту чи іншу річ у продавця, який не мав права її продавати). Люди дійшли висновку, шо таке фактичне володіння має захищатися правом.

2.  Володіння — це фактична наявність речі (майна) в певної особи (володільця), поєднана з наміром вважати дану річ своєю. Для визнання володіння необхідні два елементи — фактична наявність речі у даної особи (об'єктивний елемент) і намір останньої вважати її своєю (суб'єктивний елемент). При цьому права у володільця не виникає.

Проте парадокс володіння полягає в тому, що це факт, а не право, але даний факт захищається правом, насамперед виходячи із суспільних інтересів. Право фактичного володільця на захист свого володіння дало підставу законодавцю назвати цей інститут "Право на володіння чужим майном". Це умовна назва, оскільки якщо володілець має право на чуже майно, то він має і право на його захист. У даному разі йдеться про фактичне володіння (без правового титулу) і про право володільця на захист такого володіння.

Термін "володіння" найчастіше вживається як одна з правомочностей права власності і як окремий цивільно-правовий Інститут у значенні фактичного володіння чужою річчю (майном), яке наділено правом на захист.

 

2. Види володіння

1. ЦК розрізняє володіння законне і незаконне. Якщо володіння спирається на правову основу (правовий титул), то це законне володіння. Якщо у володільця чужої речі (майна) такої правової основи немає, це буде незаконне володіння. Незаконне володіння, у свою чергу, поділяється на добросовісне і недобросовісне. Добросовісним визнається володіння, якщо його володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю (майном).

Якщо ж володілець знав або повинен був знати, що він володіє чужою річчю (майном), то таке володіння визнається недобросовісним.

Для визнання володіння добросовісним чи недобросовісним слід не лише чітко знати, чи належить воно володільцю. Володілець повинен знати або не знати про незаконність свого володіння. Під цим висловом "повинен знати" чи "не повинен знати" потрібно розуміти сукупність фактичних обставин, які дають підставу припустити, що володілець знав або міг знати про незаконність свого володіння або, навпаки, міг І не знати про це.

2. Володіння без правового титулу (безтитульне володіння) часто називають фактичним володінням. Його слід відрізняти від володіння на будь-якій правовій основі (законне володіння), наприклад, на підставі договору (володіння орендаря, наймача тощо), а також від володіння власника, який володіє не чужим майном, а власним.

Характерною особливістю фактичного володіння є те, що володілець володіє майном як своїм, хоча про справжню належність майна він може і не знати. Якщо володілець неправомірно заволодів чужим майном, про що добре знає, він цей факт буде приховувати і видавати своє володіння за добросовісне.

 

3. Суб'єкти фактичного володіння

1.  Фактичним володільцем є той, хто фактично володіє річчю(майном) і вважає цю річ (майно) своєю. Володільцем може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка може бути суб'єктом права власності. Володільцями однієї і тієї ж речі (майна) можуть бути одночасно дві або більше осіб. Володільцями можуть бути як громадяни України, так і громадяни зарубіжних країн або особи без   громадянства,   а   також   юридичні   особи   незалежно   від   їх постійного місця перебування.

2.  Фактичне володіння може виникнути в тієї чи іншої особи на підставі різних фактичних обставин. Це може бути продаж, дарування, міна чи будь-яке інше відчуження речей (майна) особою,яка не мала права на його відчуження. Це може бути будь-яке інше придбання речей (майна) на підставі фактів, що не породжують правових наслідків, наприклад, придбання майна без належного правового оформлення (нотаріального посвідчення, державної реєстрації тощо).

3.  За давнім цивільно-правовим принципом ніхто не може передати іншому більше прав, ніж має сам. Особа, яка відчужує майно, не маючи на це права, не може перенести на набувача право власності. Саме в силу даного принципу часто виникає фактичне володіння. Проте ЦК у певних випадках робить із цього загального правила винятки. Відповідно до норм ЦК про захист права власності у добросовісного набувача  майно може бути витребуване власником лише в таких випадках:

1)  майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2)  майно було викрадене у власника або в особи, котрій він передав його у володіння;

3) майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав його у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

В Інших випадках від добросовісного володільця майно не може бути витребуване власником або особою, якій воно було передано у володіння. Але ж цей добросовісний володілець (набувач) не має достатньої правової підстави для того, щоб його визнати власником. Проте норми, що регулюють купівлю-продаж, містять припис, відповідно до якого продавцем майна може бути тільки власник, за винятком примусового продажу або випадків, наведених вище. Отже, якщо власник речі її позичив, здав у оренду, прокат, найм тощо, а зазначена особа продала дану річ будь-якій третій особі, то від останньої власник речі не може ЇЇ витребувати, а ця третя особа безпідставно визнається власником. У цьому вбачається певна непослідовність ЦК.

 

4. Захист фактичного володіння

1. Володіння, яке спирається на певний правовий титул (законне володіння), захищається цивільно-правовими засобами відповідно до чинного законодавства.

Незаконне (безтитульне) володіння за радянських часів не підлягало захисту. Проте незаконне володіння підлягає захисту в тій чи іншій мірі в усьому світі. Такий захист має бути наданий і ЦК.

Фактичне володіння припиняється в разі: відмови володільця від подальшого володіння цим майном; витребування майна від володільця власником даного майна або іншою особою, яка має право на нього; знищення майна. Фактичне володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Набувач будинку, квартири, дачі, транспортного засобу, земельної ділянки тощо був позбавлений можливості належним чином оформити договір з вини відчужувана. Фактично договір виконано обома сторонами: набувач прийняв майно й оплатив його вартість, відчужувач передав майно й одержав плату. Таке фактичне володіння підлягає захисту законом.

2.  ЦК передбачає ще один новий цивільно-правовий інститут — набувальну давність. Відповідно до його норм фізична чи юридична особа, що не є власником майна, але добросовісно, відкрито і безперервно володіє нерухомим майном як своїм власним протягом 10 років або рухомим майном як своїм власним протягом 5років, набуває право власності на це майно (набувальна давність),крім випадків, передбачених законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає в особи, що набула   це   майно   за   набувальною  давністю,   з   моменту   такої реєстрації.

3.  До набуття права власності на майно особа, що володіє ним як своїм власним, має право на захист свого володіння проти третіхосіб, які не є власниками майна, а також котрі не мають права на володіння ним в силу іншої передбаченої законом чи іншими правовими актами або договором підстави. При цьому фактичний володілець за давністю володіння має право приєднати до часу свого володіння також володіння особи, правонаступником якої став фактичний володілець.

4. Таким чином, ЦК, нехай навіть нерішуче, все ж визнав наявність фактичного (безтитульного) володіння і доцільність та необхідність його захисту. Про це треба було сказати прямо й однозначно.

Недобросовісний (і незаконний) володілець на вимогу власника або іншої особи, що має право на володіння цим майном, повинен негайно повернути дане майно. Таким правом наділяється також і добросовісний володілець цього майна, якщо з тих чи інших причин він втратив право володіння ним.

Фактичне володіння захищається тими ж позовами, що і право власності — позовом про витребування майна і позовом про усунення перешкоди до володіння. Крім того, володілець може скористатися позовом про запобігання можливим порушенням фактичного володіння. Володілець має право також на відшкодування завданих йому порушенням володіння майнової та моральної шкоди. Крім того володілець може пред'явити позов про визнання його володільцем даної речі (майна). Для захисту володіння можуть бути застосовані й інші позови, передбачені для захисту права власності.