Глава 26 Право спільної власності PDF Печать
Гражданское право - Коментар Цивільний Кодекс України

 

1. Загальне поняття права спільної власності

1. Право спільної власності виникає при множинності суб'єктів права власності. Згідно зі ст.355 ЦК майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Потрібно розрізняти правовий зв'язок, який є між особами — суб'єктами права власності і майном, яке є об'єктом права власності. В цьому випадку єдиний суб'єкт права власності відсутній. Тут немає колективу як суб'єкта права власності, власник — багато-суб'єктний, кожний має право власності, а майно належить всім спільно. Спільна власність може бути як частковою, так і без часток. Якщо спільна власність часткова, то це частка в праві часткової власності (а не в майні). При спільній сумісній власності право власності не поділяється, а належить власникам спільно.

2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або спільної сумісної власності, інших видів спільної власності при множинності осіб-власників не існує. Найчастіше спільна власність виникає при неподільності речі, якщо річ є у власності кількох осіб. Джерелом виникнення права спільної власності може бути договір або закон.

Багатосуб'єктність права спільної власності допускає існування різних суб'єктів права власності, але з урахуванням особливостей, які належать кожному виду спільної власності. Так, суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (ст.356 ЦК). Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (ст.368 ЦК). Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо Інше не встановлено домовленістю співвласників або законом.

3. Співвласник має право самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Важливим при цьому є визначення моменту переходу частки у праві спільної часткової власності до набувача за договором. Оскільки йдеться про частку в праві, загальні правила про момент переходу права власності з моменту передачі речі в цьому випадку не можуть застосовуватися — діє інший принцип, закріплений у ст.363 ЦК. Частка управі спільної часткової власності переходить до набувача з моменту укладення договору, якшо інше не встановлено домовленістю сторін. Виняток з цього правила становлять випадки, коли Договір підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації. Згідно зі ст.334 ЦК право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Те ж саме стосується моменту державної реєстрації. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

 

2. Право спільної часткової власності

1. Відносини між власниками спільної часткової власності бувають непростими. Особа має повне право самостійно розпоряджатися своєю часткою в праві спільної часткової власності, проте вона повинна зважати на те, що вона не є єдиним суб'єктом права спільної часткової власності, що існує множинність осіб — співвласників, інтереси яких мають бути враховані. Це стосується правила про переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст.362 ЦК). У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та за інших рівних умов, крім випадку продажу з публічних торгів.

Існує певний порядок відчуження частки в праві спільної часткової власності. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснюють цього права щодо нерухомого майна протягом місяця, а щодо рухомого майна — протягом 10 днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця (ст.362 ЦК).

2.  Певні наслідки має порушення вказаного порядку. У разі   .продажу частки у праві спільної власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Водночас позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму,яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

3. Слід зазначити, що переваги надаються співвласникам лише при укладенні співвласником, який має намір відчужити свою частку, договору купівлі-продажу. Сюди належить також договір міни,оскільки згідно зі ст.716 ЦК до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. При укладенні інших договорів співвласники таких переваг не мають.

4.  Припинення права на частку у спільній частковій власності відбувається, якщо виділ цієї частки є можливим. Проте коли частка є незначною і не може бути виділена в натурі або річ є неподільною, або коли спільне володіння і користування майном є неможливим, або коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ст.365 ЦК).

 

3. Право спільної сумісної власності

1. При спільній сумісній власності частки не визначені заздалегідь.

Суб'єктами спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Учасники відносин спільної сумісної власності спільно здійснюють правомочності володіння, користування і розпорядження. Особливої уваги заслуговує правомочність розпорядження. Згідно зі ст.369 ЦК розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Проте є певні застереження стосовно визначення та отримання вказаної згоди.

2.  Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово інотаріально посвідчена.

3.  У ЦК та СК визначаються окремі види спільної сумісної власності.   Це,   по-перше,   спільна   сумісна   власність   подружжя(ст.368 ЦК); по-друге, спільна сумісна власність членів сім'ї (вона виникає, коли майно набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї); по-третє, спільна сумісна власність виникає у жінки і чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст.74 СК).

4.  Спільна сумісна власність у вищезазначених випадках виникає, якщо правочином або договором між сторонами не встановлена спільна часткова власність.  Що стосується спільної сумісної власності подружжя, то вона виникає на підставі закону, якщо шлюб зареєстрований в органах РАЦС.

Припинення шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу.

5.  Загальним правилом є те, що спільне майно подружжя не може бути об'єктом стягнення за борги одного з подружжя. Проте з Цього майна можна виділити цьому з подружжя в натурі частку управі спільної сумісної власності, на яку може бути звернено стягнення (ст.73 СК).

6.  Звернення стягнення за борги одного з подружжя має певні особливості. На майно подружжя, яке є спільною сумісною власністю, все ж таки може бути звернено стягнення за зобов'язаннями одного з подружжя, якщо судом буде встановлено, що договір був укладений цим з подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. Крім того, при відшкодуванні шкоди, заподіяної злочином одного з подружжя, стягнення може бути накладене на майно, набуте під час шлюбу, якщо судом встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті злочинним шляхом (ст.73 СК).

7.  Співвласники мають право на виділ у натурі частки майна,що є в спільній сумісній власності, а також на поділ цього майна. Поділ здійснюється за домовленістю співвласників, при цьому передбачається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ст.ст.370, 372 ЦК). За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

8.  У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Для права спільної сумісної власності не застосовується правило про переважне право купівлі-продажу частки в праві спільної власності, і визначення часток не викликає перетворення спільної сумісної власності в спільну часткову. Перетворення відбувається лише при виділі або поділі майна, що є у спільній сумісній власності.