Глава 13 Речі. Майно PDF Печать
Гражданское право - Коментар Цивільний Кодекс України


1. Речі як об'єкти цивільних прав

1.   У ЦК, на відміну від ЦК 1963 p., введена самостійна глава"Речі. Майно", в якій вперше законодавчо сформульовані поняття"речі" та "майно" і здійснено класифікацію цих об'єктів. Якщо в ЦК 1963 p. закріплювався поділ речей на складові частини речі, на головну річ і її приналежності, на плоди і доходи (ст.ст.131—133),на ділимі і неділимі (ст.115), то у ЦК класифікаційний поділ речей і майна зроблений значно ширше з урахуванням досягнень юридичної науки та практики.

2.   Найпоширенішими об'єктами цивільних прав є речі. Під річчю розуміють все те, що об'єктивно існує та за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини. За ст.179 ЦК — це предмети матеріального  світу,   щодо  яких  можуть  виникати   цивільні  права та обов'язки. Такі предмети матеріального світу можуть бути природного походження або створеними у результаті різноманітної діяльності людей.

3.   Класифікація речей у цивільному праві проводиться за різними підставами і має важливе теоретичне та практичне значення. Юридична класифікація речей грунтується переважно на їх природних властивостях чи суспільному значенні І визначає поведінку суб'єктів права щодо речей конкретного виду.

Речі залежно від їх особливостей поділяють на такі види: рухомі та нерухомі речі; індивідуально-визначені та родові; споживні та неспоживні; подільні та неподільні; головні та приналежності; продукція, плоди та доходи; гроші; валютні цінності та цінні папери.

Статтею 180 ЦК особливим об'єктом права визнані тварини, на яких поширено правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

4.  Речі рухомі та нерухомі. За радянського періоду у цивільному праві утвердився поділ речей на засоби виробництва і предмети споживання, що на сьогодні втратило своє попереднє юридичне значення. Політична економія поділяла речі на основні і оборотні засоби залежно від того, споживаються дані засоби повністю при виробництві продукції (оборотні засоби), чи поступово переносять  свою   вартість  на   готовий   продукт   (основні   засоби).Такий поділ речей мав своє вирішальне значення для визначення обсягу прав державних підприємств на закріплене за ними майно,слугував підставою для встановлення для них різного правового режиму. Нині цей поділ має значення в основному для ведення бухгалтерського обліку.

У цивільному законодавстві більшості країн світу об'єкти цивільних прав поділяються на рухоме та нерухоме майно. Законодавство колишнього СРСР не мало даного поділу речей. У примітці до ст.21 ЦК УРСР 1923 р. зазначалося: "із скасуванням приватної власності на землю скасовується поділ майна на рухоме та нерухоме". Тому радянське законодавство не вживало термін "нерухомість", а замінило його терміном "основні фонди".

ЦК, на відміну від ЦК 1963 p., поділяє речі на рухоме та нерухоме майно. Відповідно до ч.і ст. 181 ЦК до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Крім того, законодавець визнав за доцільне поширити режим нерухомої речі також на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають держаній реєстрації. Таким чином при віднесенні речей до категорії нерухомості використано два критерії: матеріальний — ступінь зв'язку цих речей із землею, І юридичний — умови визнання законом тих чи інших речей нерухомими за правовим режимом. Наявність одного із цих критеріїв є достатньою підставою для визнання їх нерухомими речами (тобто речами, прирівняними до нерухомості).

Отже, за першим критерієм до нерухомого майна належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без непропорційного збитку для призначення їх є неможливим (жилі будинки, інші будівлі та споруди, насадження, підприємства як майнові комплекси). Юридичний критерій застосовується для віднесення до категорії нерухомого майна речей, роль яких у цивільному обороті надзвичайно важлива. З огляду на це законодавець вважає за потрібне поширити на них правовий режим нерухомості, наприклад повітряні і морські судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти. Перелік речей, які прирівнюються до нерухомих, не є вичерпним. Законодавець може визнати нерухомими речами й інші предмети.

Об'єкти нерухомості мають особливий правовий режим, який полягає в тому, що законодавство встановлює особливий порядок набуття права власності на них, їх відчуження тощо. Особливістю правового режиму є також те, що дані об'єкти, правочини з ними, а також права на них підлягають спеціальній державній реєстрації відповідними органами. Державна реєстрація прав на нерухомість І правочинів з нею є відкритою. Це означає, що орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний надати інформацію про здійснену реєстрацію та реєстровані права будь-якій особі. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів з нею, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду (ст.182 ЦК).

Державну реєстрацію права власності, зокрема на жилі і нежилі будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами, квартири у багатоквартирних будинках тривалий час здійснюють державні комунальні підприємства — бюро технічної інвентаризації, які виконують функції реєстратора.

Що стосується земельних ділянок, то ЗК (ст.202) передбачив обов'язкове здійснення державної реєстрації земельних ділянок у складі державного реєстру земель.

Порядок державної реєстрації регулювало Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.

ЦК також передбачає державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення (ст.182).

1 липня 2004 р. прийнято Закон про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, яким визначаються правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, їх обмежень. Дія цього Закону не поширюється на державну реєстрацію прав на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти та інші об'єкти цивільних прав, на які іншими законами поширено правовий режим нерухомої речі, а також на державну реєстрацію підприємств як суб'єктів господарювання, на реєстрацію ділянок надр для добування корисних копалин.

За цим Законом систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Держкомзем), який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.

Відповідно до ч. 1 ст.4 вищезазначеного Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також обмеження цих прав, а саме:

1)  право власності на нерухоме майно;

2)  інші речові права на чуже нерухоме майно:

а) право володіння;

б) право користування (сервітут);

в)  право постійного користування земельною ділянкою;

г)  право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

д) право забудови земельної ділянки (суперфіцій);

є) право користування нерухомим майном строком більш як один рік.

При цьому законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації згідно з цим Законом.

Відповідно система державної реєстрації прав на нерухомість, що існувала до цього часу, має бути приведена у відповідність до вимог цього Закону.

Рухомими речами визнаються такі, які можна вільно переміщувати у просторі. Рухомі речі, а також правочини з ними підлягають реєстрації тільки у випадках, передбачених законом. Так, державній реєстрації підлягають, наприклад, транспортні засоби.

5. Речі подільні і неподільні. Статтею 183 ЦК чітко передбачено, що подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, а неподільною та, яку не можна поділити без втрати ЇЇ цільового призначення. Іншими словами, до подільних речей належать речі, які внаслідок поділу в натурі не змінюють свого призначення (наприклад, продукти харчування), а до неподільних такі речі, які при поділі втрачають своє цільове призначення. Подільність речей набуває правового значення стосовно поділу об'єктів права спільної власності. Так, якщо спільна власність є частковою, кожний з її учасників має право вимагати виділення своєї частки зі спільного майна. Якщо виділити частку в натурі неможливо без втрати цільового призначення майна, учаснику, що виділяється, присуджується грошова компенсація (ст.364 ЦК). Подібна норма містилася в ст. 115 ЦК 1963 p. Неподільність речі враховується також у разі припинення права на частку у спільному майні за вимогою Інших співвласників (ст.365 ЦК). Неподільність речей має враховуватися відповідно до ст.71 СК при поділі спільного сумісного майна подружжя.

Іноді мається на увазі неподільність майна не у фізичному, а в юридичному значенні. Так, неподільними з юридичної точки зору є тематичні колекції картин, столовий сервіз, певна колекція книг, марок, листівок, меблевий гарнітур. Хоч за домовленістю сторін у деяких випадках такі складні речі можуть стати подільними.

6. Речі індивідуально-визначені і родові. Дана класифікація речей має важливе значення для цивільного обороту, адже для них може встановлюватися різний правовий режим та різні умови оборотоздатності. У ЦК введено ст.184, в якій вперше на законодавчому рівні встановлені критерії розмежування речей, визначених індивідуальними або родовими ознаками. Так, річ є визначеною індивідуальними ознаками, вона:

а) єдина у своєму роді;

б) відрізняється від інших кількома ознаками;

в)  виділена із загальної маси речей даного роду (наприклад, автомобіль виділений із партії автомобілів ідентичної моделі за допомогою заводського номерного знаку).

Родовими називаються речі, яким належать єдині родові ознаки речей даного роду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом, а це означає, шо вони є юридично замінними. Родові речі можуть бути у певних випадках індивідуалізованими, наприклад, картопля, вміщена в опечатаний контейнер за відповідним номером, гроші у разі фіксації реквізитів грошових купюр.

Правове значення такої класифікації полягає в тому, що існує ряд договорів, предметом яких можуть бути лише індивідуально-визначені речі (оренда, підряд). Наразі предметом договору позики можуть бути лише речі, визначені родовими ознаками (ст.1046 ЦК). Крім того, наслідки загибелі індивідуально-визначеної речі і родової різні для боржника. Так, при загибелі індивідуально-визначеної речі виконання зобов'язання в натурі є неможливим, тому боржник звільняється від обов'язку передати її кредиторові, але зобов'язаний виплатити грошову компенсацію її вартості. Загибель родової речі в ряді випадків не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, оскільки є можливість замінити річ, шо загинула, іншою річчю такого роду. Крім того, відповідно до ст.601 ЦК зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги.  Отже, зарахування автоматично не допускається,  якщо предметом   зобов'язання   є   індивідуально-визначена   річ.   Законодавством встановлюються також різні умови захисту прав на індивідуально-визначені речі та речі, визначені родовими ознаками, у тому числі застосування мір відповідальності (ст.ст. 15, 3S8 ЦК). 7. Речі головні та їх приналежність. Такий поділ речей є традиційним для цивільного права. Зберігся він І в ЦК, згідно зі ст.І86 якого річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Юридичне значення цього поділу полягає в тому, що приналежність слідує за головною річчю, якщо в договорі чи законі не встановлено інше (ст.186 ЦК). Це означає, що наприклад за договором купівлі-продажу жилого будинку до набувача разом із предметом договору переходять і господарські будівлі, не зазначені прямо у договорі. Між тим, дана норма має диспозитивний характер, а відтак сторони можуть самостійно в договорі визначити, що право власності переходить тільки на будинок чи господарські будівлі. Подібне положення, але з деякими редакційними особливостями (наприклад, вимагалося, щоб приналежність була пов'язана з головною річчю спільним "господарським" призначенням) було закріплено в ЦК 1963 p.

І приналежність, і основна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а її приналежність — залежне, допоміжне і слугує найкращому використанню головної речі (наприклад, скрипка і футляр, картина і рама до неї). Приналежність головної речі вказується у стандартах, технічних умовах або прейскурантах, визначається договором. За відсутності такого рішення слід керуватися звичаями ділового обороту.

8. Складові частини речі. Приналежність не слід ототожнювати із складовою частиною речі, якою згідно зі ст.187 ЦК (ст. 131 ЦК 1963 p.) визнається все те, що не може бути відокремлене від неї без пошкодження та істотного знецінення речі (наприклад, комп'ютер і монітор, телевізор і динамік). При переході права на річ складові частини її не підлягають відокремленню.

ЦК України виділяє складні речі, що є його новелою, порівняно з ЦК 1963 p. Відповідно до ст.188 ЦК, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Дія правочину, вчиненого шодо складної речі, поширюється на всі ЇЇ складові частини, якщо договором не визначено інше. Тобто за ЦК до складної речі входять кілька окремих речей, фізично не поєднаних між      собою, з яких жодна не є головною щодо інших і кожна з них зберігає значення стосовно самостійної речі. До складної речі можуть бути віднесені: тематичні бібліотеки, тематичні колекції картин, поштових марок тощо. Таким чином поняття складної речі є досить умовним,  оскільки його юридичне значення залежить від цілей учасників цивільного обігу, яким надається можливість укладати правочини як щодо складної речі, так і її складових речей.

9. Речі споживні та неспоживні. Споживними за ч. І ст. 185 ЦК є такі речі, які в результаті одноразового використання знижу-132

ються або припиняють існування у первісному вигляді. Відповідні неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу. Тобто неспоживні речі при тривалому використанні зберігають своє призначення, їх зношування відбувається поступово (наприклад, взуття, верстати, машини). Експлуатація речі впродовж певного терміну може призводити до так званої "амортизаційної зношуваності", наслідком якої є зменшення її позитивних властивостей, які можуть зникнути взагалі зі спливом певного часу.

Цей поділ речей має своє правове значення. Оскільки предметом деяких договорів (майнового найму, прокату) можуть бути лише неспоживні речі, то за умовами договору власникові має бути повернута та сама річ. Інакше вирішується питання про предмет договору позики, яким можуть бути споживні речі (гроші, речі, визначені родовими ознаками). Позичальник, використавши одержану річ, має повернути позикодавцеві таку суму грошей або рівну кількість речей тих самих роду і якості, а не ті ж самі гроші і речі, які він брав за договором позики.

10. Продукція, плоди і доходи. У ст.189 ЦК зазначено, що продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Продукцією є, зокрема, все те, шо створюється внаслідок виробничо-господарської діяльності і матеріалізується у вигляді нової або частково нової речі (наприклад, виготовлення автомашин, будівництво будинку, переробка нафти на бензин та інші нафтопродукти). Плоди — це результат органічного розвитку самої речі (приплід тварин, майбутній урожай). Доходи — це те, що приносить річ, перебуваючи в експлуатації І цивільному обороті (орендна плата, дивіденди тощо). Відповідно до ст.189 ЦК плоди, продукція, доходи, що приносять речі, належать власникові речі, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою. Оскільки дана норма має диспозитивний характер, то сторони можуть,  наприклад,  у договорі застави зазначити,  що плоди і приплід тварин залишаються у заставодержателя і зараховуватимуться у рахунок виконання зобов'язання. У ЦК 1963 p. подібна норма ст. 133 мала дещо іншу редакцію. Згідно з цією статтею плоди, приплід тварин, доходи, шо приносять речі, належать її власникові, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою.