§ 1. Поняття та значення договору поставки

Нормальна робота будь-якого підприєм­ства неможлива, з одного боку, без чіткого і своєчасного за­безпечення його сировиною, матеріалами, комплектуючими виробами, устаткуванням та іншими ресурсами, а з друго­го, — без рівномірного і гарантованого збуту виготовленої продукції. Задоволення попиту громадян на товари широкого вжитку значною мірою залежить від забезпечення цими то­варами торговельних організацій з боку підприємств-виготовлювачів, кооперативів або посередницьких структур. Як матеріально-технічне постачання, так і забезпечення тор­говельних організацій виготовленими товарами здійснюється на основі широко розгалуженої системи господарських зв'язків з поставок.

З переходом до ринкової економіки постала проблема збе­реження господарських зв'язків, що склалися між виробника­ми і споживачами на поставку сировини, матеріалів, енерго­ресурсів, комплектуючих виробів. Розрив цих зв'язків відчут­но позначається на поставках товарів для споживчого ринку. У зв'язку з цим вживаються заходи щодо стабілізації устале­них і налагодження нових господарських зв'язків, передусім між підприємствами, розташованими на території України.

Найдоцільнішою правовою формою регулювання госпо­дарських відносин з ритмічного постачання продукції і товарів є договір поставки. Договір — це основний документ, що визначає права та обов'язки сторін з поставок усіх видів товарів. Підприємства є вільними у виборі предмета догово­ру, визначенні змісту зобов'язань, будь-яких інших умов гос­подарських взаємовідносин, за винятком випадків поставки товарів за міждержавними угодами.

Визначення договору поставки, яке дається у ст. 245 чинного ЦК України, певною мірою застаріло. В ньому наго­лошується, що сторонами цього договору можуть бути лише організації (юридичні особи), бо в період панування планово-адміністративної системи, коли приймався чинний ЦК України, діяльність приватних осіб у сферах матеріально-технічного постачання та оптової торгівлі заборонялася. По­ставки продукції (товарів) у той час були переважно планові, оскільки договори укладалися на підставі планових актів роз­поділу продукції, обов'язкових для обох організацій (нарядів, планів прикріплення покупця до постачальника тощо). Нині функції як постачальника, так і покупця за договором по­ставки можуть виконувати й фізичні особи, які мають статус підприємця, а централізований плановий розподіл товарів скасовано. Тому у проекті ЦК України (ч. 1 ст. 743) договір поставки визначається як договір, за яким постачальник, що є підприємцем, зобов'язується передати в обумовлений строк, що не збігається з моментом укладення договору, товари у власність покупця для використання у підприємни­цькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, домашнім, сімейним або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму. До договору поставки застосовуються правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не передба­чено договором або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 743 проекту ЦК).

Сторонами (суб'єктами) цього договору є постачальник і покупець, які займаються підприємницькою діяльністю. Під­приємництво — це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконан­ню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одер­жати прибуток.  Суб'єктами  підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи усіх форм власності (ст. 2 Закону України "Про підприємництво")¹.

Предметом (об'єктом) договору поставки є товар, який призначається для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім і тому подібним споживанням. Зокрема, це продукція, призначена для виробничого споживання (сировина, матеріали, облад­нання тощо), або товари, призначені для продажу на ринку чи промислової переробки (наприклад, цукор для кондитерської фабрики).

В умовах ринкової економіки придбання підприємцем ресурсів здійснюється переважно на ринку товарів і послуг, тобто без фондів і лімітів, безпосередньо у виготовлювачів, в оптовій торгівлі, в тому числі на ярмарках, біржах, аукціонах або у комерційних посередників.

Договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплат-ним. Як консенсуальнип договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. До згоди сторін прирівнюється і відсутність належного протягом певного строку реагування постачальника на зроб­лені покупцем у протоколі розбіжностей пропозиції щодо умов договору або рішення арбітражного чи третейського суду з переддоговірного спору у випадках, передбачених угодою сторін або законодавством.

Договір поставки двосторонній, бо права та відповідні обов'язки виникають для обох контрагентів. Оплатнип харак­тер цього договору полягає в тому, що одержану від поста­чальника продукцію покупець оплачує за погодженими цінами.

Регулювання договірних відносин з поставок продукції здійснюється у різних формах. Видаючи закони та інші нор­мативні акти, держава здійснює нормативне регулювання цих відносин. Так, у сфері поставок діє міждержавна Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями дер­жав — учасниць Співдружності Незалежних Держав від 20 березня 1992 р. (далі — Загальні умови поставок товарів).

Угода поширюється на відносини між суб'єктами господарю­вання (незалежно від форм власності) держав — учасниць Співдружності за міждержавними економічними зв'язками. Під суб'єктами господарювання розуміють підприємства, їх об'єднання, організації будь-яких організаційних форм, а також громадян, які володіють статусом підприємця, відповід­но до законів, що діють на території цих держав. Під товаром розуміють як товари народного споживання, так і продукцію виробничо-технічного призначення.

Кабінет Міністрів України затвердив Тимчасове положен­ня з питань кооперованих поставок продукції виробничо-тех­нічного призначення (1993 p.), але воно має вузьку сферу дії, бо регулює відносини між суб'єктами господарської діяльнос­ті (незалежно від форм власності) на внутрішньому ринку України з кооперованих поставок деталей, заготовок, напів­фабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого або міжгалузевого призначення, виготовлених за технічною документацією споживача (замовника), технічними умовами та стандартами і необхідних для виготовлення кінцевої про­дукції.

Відповідно до Угоди про загальні умови і механізм підтрим­ки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей дер-жав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 23 грудня 1993 р. та Протоколу про механізм реалізації цієї Угоди від 15 квітня 1994 р. Кабінет Міністрів України поста­новою від 18 травня 1994 р. затвердив Положення про поря­док поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав-учасниць СНД. Поставка продукції за виробничою кооперацією — це постав­ка сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, за­готовок, напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого і міжгалузевого призначення, що технологічно взаємопов'язані і необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції.

Крім того, діють чинні з 1 серпня 1988 р. Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення і По­ложення про поставки товарів народного споживання (далі— Положення про поставки продукції і Положення про поставки товарів).

Поставки продукції за державними замовленнями (контр­актами) здійснюються відповідно до Закону України "Про по­ставки продукції для державних потреб" від 22 грудня 1995 р.