Глава 67 Рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної особи або юридичної особи PDF Печать
Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.)

Глава 67 Рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної особи або юридичної особи


§ 1. Зобов’язання, що виникають внаслідок рятування здоров’я та життя фізичної особи

§ 2. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи


 

§ 1. Зобов’язання, що виникають внаслідок рятування здоров’я та життя фізичної особи


У ЦК, використовуючи досвід законотворення і наукові розробки, за­кріплено два види зобов’язань з рятування:

1) зобов’язання, що виникають внаслідок рятування здоров’я та життя фізичної особи;

2) зобов’язання, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи.

Згідно із ст. 1161 ЦК шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров’я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі. Управо- моченою особою виступає рятувальник — фізична або юридична осо­ба, а зобов’язаною — держава в особі спеціально уповноважених ор­ганів. Такий підхід ґрунтується на ч. 1 ст. 27 Конституції України: обов’язок держави — захищати життя людини і тому права рятуваль­ника, який постраждав при виконанні свого громадянського обов’язку, будуть захищені, оскільки покладання такого обов’язку на фізичну особу не завжди є виправданим і економічно можливим. Очевидно, для реалізації цієї норми ЦК потребується прийняття спеціального закону, який визначить порядок відшкодування, джерела фінансування витрат і т. ін.

Зміст зобов’язання внаслідок рятування здоров’я та життя фізичної особи складає право рятувальника вимагати, а держави — відшкоду­вати завдану йому шкоду в повному обсязі. Останнє передбачає ком­пенсацію як майнових, так і немайнових втрат[1] рятувальника. Йдеться про втрачений заробіток, пошкоджене майно, витрати на лікування та ін. При вчиненні рятувальних дій рятувальник може і загинути, тоді управомоченими особами виступлять утриманці рятувальника, а також його дитина, народжена після його смерті. У такому разі відшкодуван­ня шкоди буде відбуватися відповідно до статей 1200, 1201 ЦК за правилами відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого.

Умовами виникнення зобов’ язання, що розглядається, виступа­ють:

1. Існування реальної загрози для життя та здоров’я фізичної особи. Саме реальної, а не уявної і відсутньої в об’єктивній дійсності. Під загрозою розуміється можлива небезпека[2].

Вираз «реальна загроза» означає невідкладність вчинення дій ряту­вальником. Дослідники підкреслювали наявний характер небезпеки, що означає настання загрози. Однак наявною необхідно вважати і таку не­безпеку, яка ще не виникла, але її виникнення очевидне і невідворотне, а тому вимагається вжиття відповідних заходів щодо її запобігання і щодо запобігання тих шкідливих наслідків, які вона може принести. Інакше кажучи, рятувальні дії можуть мати місце, якщо є реальна за­гроза виникнення небезпеки. Дії з рятування можуть тривати тільки до тих пір, доки така небезпека ще існує. У той же час зобов’ язання має виникнути і в тому разі, коли за обставинами справи рятувальнику не був ясним момент припинення небезпеки, і він продовжував рятувальні дії. Не визнаються рятувальними дії, вчинені після усунення небезпеки, і в застосуванні яких давно минула необхідність[3].

Визначення як об’єкта охорони «здоров’я та життя фізичної особи» викликає питання, чи виникне назване зобов’язання, коли рятується лише здоров’я, тобто загроза життю була відсутньою на момент вчи­нення рятувальних дій. Виправданим слід вважати, що рятувальними дії будуть визнаватися і тоді, коли небезпека загрожувала лише здоров’ю людини. В іншому випадку може виникнути проблема оцінки ряту­вальником ступеня загрози, зіставлення ним рівня небезпеки, що за­грожує здоров’ю іншої особи та його власному, і т. п.[4]

2. Відсутність у рятувальника відповідних повноважень вчиняти рятувальні дії стосовно інших осіб. Так, кредиторами в цьому зобов’язанні не можуть виступати професійні рятувальники, лікарі, оскільки рятувальні дії для них є виконанням професійних обов’язків. Заподіяна їм при цьому шкода відшкодовується організаціями, з якими вони перебувають у трудових відносинах, а також системою держав­ного обов’ язкового страхування.
3. Спрямованість дій на рятування здоров ’я та життя іншої фізичної особи. Це означає, що вони мають за мету саме рятування здоров’я та життя іншої фізичної особи, а не іншого блага. Тому зобов’ язання не виникає, коли рятування інших осіб стало побічним наслідком рятування власного життя рятувальником.

Зрозуміло, що при оцінці спрямованості дій саме на рятування життя і здоров’я іншої людини необхідно виходити із суб’єктивного сприйняття рятувальника. Слід також оцінювати доцільність і розум­ність його дій при рятуванні, виходячи із тих вимог, які можуть бути пред’явлені до кожної окремої особистості в конкретних умовах. На­лежить оцінити досвідченість, знання потерпілого, його вміння орієн­туватися, ступінь раптовості дій, що створили небезпеку, та інші кон­кретні обставини, і з цих позицій вирішувати питання про розумність і доцільність дій рятувальника. І якщо вийде, що громадянин діяв явно нерозумно і недоцільно, тобто коли йому самому має бути ясною не­відповідність його дій обстановці, яка склалась, у відшкодуванні шко­ди за ст. 1161 ЦК йому необхідно відмовити[5].

Рятувальні дії мають фактичний характер і особливістю їх є швид­кість і невідкладність виконання. Досягнення результату діяльності не є підставою для виникнення цього зобов’язання. Закон стимулює саме вчинення фактичних дій, спрямованих на рятування здоров’я та життя фізичної особи. Тому в тексті ст. 1161 ЦК і використовуються слова «рятувала здоров’я та життя», а не «врятувала».
4. Наявність шкоди у рятувальника. Це може бути пошкодження його майна, втрата заробітку внаслідок хвороби, каліцтва і т. п.

5. Причинний зв ’язок між діями, спрямованими на рятування, і шкодою. Особливістю причинного зв’язку в зобов’язанні з рятування здоров’я і життя порівняно із зобов’язаннями по відшкодуванню шко­ди є те, що враховується причинний зв’язок між діями рятувальника і понесеною ним шкодою, а не причинний зв’язок між діями заподі­ювача шкоди і шкодою, яка виникла у потерпілого. Без зменшення майнового або немайнового блага на боці рятувальника зобов’ язанняне виникає, оскільки його мета — відшкодування шкоди, а не виплата винагороди за вчинені дії.

Отже, зобов ’язання з рятування здоров ’я та життя фізичної особи — це таке недоговірне зобов ’язання, яке виникає з односторон­ньої правомірної дії (дій) рятувальника, спрямованої на відвернення реальної загрози здоров ’ю та життю іншої особи, і полягає у відшко­дуванні державою в повному обсязі шкоди, зазнаної рятувальником.