Глава 66 Вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення PDF Печать
Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.)

Глава 66 Вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення


§ 1. Поняття зобов’язання

§ 2. Елементи зобов’язання


 

§ 1. Поняття зобов’язання


Зобов’язання по вчиненню дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення вперше окремо врегульовані в ЦК України. Вони ко­респондуються зі ст. 241 ЦК, згідно з якою правочин, вчинений пред­ставником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права і обов’ язки особи, яку він представляє, лише у разі на­ступного схвалення правочину цією особою. Проте поза межами цієї норми залишаються ситуації, коли повноваження на укладення право- чину взагалі були відсутні (закінчився строк дії довіреності, договору доручення, довіреність не видавалась, договір не укладався). За на­явності лише однієї цієї норми за межами правового регулювання за­лишаються питання відшкодування витрат особи, яка діяла в чужому інтересі без доручення, відшкодування заподіяної їй при виконанні таких дій шкоди та ін. Свого часу на необхідність правового регулю­вання зазначених відносин, які являють собою гуманний акт стосовно інших членів суспільства, неодноразово звертали увагу вчені-цивілісти. Так, В. Сінайський зазначав, що ведення чужих справ без доручення є здійснення дій однією особою (розпорядником, гестором) на користь іншої особи (господаря), без його на те волі. Вже це одне визначення показує, яке велике етичне значення має інститут ведення чужих справ без доручення. Ось чому законодавство повинно дуже ретельно регу­лювати зазначений інститут, з одного боку, сприяючи розвитку у спів­житті засад альтруїзму, а з другого — не заохочуючи без належної в тому потреби втручання у чужі справи, захищаючи свободу само- визначеності людської особистості[1].

Е. Годеме вказував, що ведення чужих справ має місце в тих ви­падках, коли особа добровільно і без доручення здійснює один або кілька актів, які стосуються майна іншої особи. Ведення справ полягає у здійсненні без доручення акта, який міг би бути здійснений у ви­конання доручення. Таким чином, це є засіб допомоги іншому[2].

Інститут ведення чужих справ за римським правом — один із ви­дів квазіконтрактів. В Інституціях Гая (Титул V п. 1) наводиться ви­слів Ульпіана про те, що ним приноситься велика користь відсутнім: або щоб вони не потерпали внаслідок відсутності захисту в разі за- володіння їхнім майном або продажу його, або щоб вони не втрачали застави внаслідок її продажу або позову про оплату (на їхню користь) штрафу, або щоб вони не позбавилися своєї речі внаслідок (чужих) неправомірних дій[3].

Ч.  Санфіліппе, характеризуючи розвиток інституту ведення чужих справ, зазначає, що із того факту, що дехто, не маючи доручення по своїй волі, прийняв на себе ведення чужих справ (negotiorum gestio), маючи намір зробити себе зобов’язаним (dominus negotii), між цим останнім і першим виникають взаємні зобов’язання, які спочатку були санкціоновані преторським едіктом, а в подальшому — цивільним по­зовом (вonae fidei)[4].

Ведення чужих справ врегульоване й у законодавстві інших країн. Так, французький Цивільний кодекс 1804 р. у ст. 1372 таким чином визначає ведення чужих справ: якщо хто-небудь добровільно веде справи іншого незалежно від того, знає власник чи не знає, то той, хто веде справи, укладає мовчазне зобов’ язання продовжувати ведення справи, яке він розпочав, і довести його до часу, коли власник буде в змозі сам піклуватися про свої справи; він повинен таким же чином прийняти на себе все те, що пов’язано з цією справою (тобто всі зобов’язання). Він виконує всі обов’ язки, які виникли б, якщо б прямо існувало доручення, яке йому дав би власник[5].

Е. Годеме називав три конститутивні елементи ведення чужих справ (умов), що при цьому повинні бути:

-   один або кілька фактів ведення справ, якими виступають будь-які факти, здійснювані в інтересах іншого;

-    намір вести справи для іншого або, у крайньому разі, здійснити акт, який допускає схвалення, щодо якого можна вважати себе пред­ставником іншої особи;

-    відсутня згода господаря. Якщо вона є, то це — мовчазне дору­чення, і тоді немає випадку ведення справ[6].

В. Сінайський істотними умовами ведення чужих справ без дору­чення визнавав: а) намір особи здійснити дію в чужому інтересі;

б)  відсутність у особи повноваження (за договором або за законом) на вчинення дії[7].

По суті, при веденні чужих справ мають місце два види відносин: квазіделіктні — по відшкодуванню витрат, понесених при вчиненні дій фактичного порядку з метою запобігання шкоди особистості або май­ну іншої особи, і квазіконтрактні — по вчиненню в інтересах іншої особи правочину, тобто юридичної дії, не уповноваженою на те осо­бою, коли це було викликано невідкладними обставинами. При цьому враховувалось, що і в першому, і другому випадку мають місце дії в чужому інтересі. Виходячи із такого змісту названого зобов’язання, яке виникає в силу добровільного, осмисленого вчинення однією осо­бою (гестором) фактичних або юридичних дій для очевидної вигоди іншої особи (домінуса), виникає обов’ язок останнього відшкодувати гестору необхідні витрати або понесені ним збитки, а іноді і сплатити відповідну винагороду[8]. Такий підхід втілено в російському законодав­стві (ст. 980 ЦК РФ).

ЦК України ведення чужих справ без доручення закріплює у більш вузькому розумінні, оскільки об’єктом охорони у цьому зобов’язанні виступають лише майнові інтереси іншої особи. Разом з тим ЦК за­кріплює зобов’язання з рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи (гл. 80 ЦК).

Згідно з ч. 1 ст. 1158 ЦК, якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх поперед­ження, усунення або зменшення.

При цьому вигода має бути очевидною, тобто зрозумілою для будь- якого розумного учасника цивільного обороту. Звичайно це випливає із співвідношення розміру необхідних затрат і обсягу тих збитків, які загрожують заінтересованій особі у разі невжиття відповідних заходів[9]. Так, наприклад, за відсутності власника дачної ділянки інша особа обгорнула на зиму стовбури молодих плодових дерев, чим запобігла їх пошкодженню дикими тваринами.

Дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення породжують зобов’язання по відшкодуванню понесених у зв’язку з цим витрат не в будь-яких випадках, а за наявності таких умов.

По-перше, дії в інтересах іншої особи вчиняються без її доручення, що означає лише власну ініціативу гестора, тобто відсутність договору, вказівки або наперед обіцяної згоди заінтересованої особи, а також обов’язку в силу закону вчинити певні дії в інтересах іншої особи. Такими, наприклад, є дії опікуна, піклувальника в інтересах підопічних, працівників служби соціального захисту населення, які надають допо­могу громадянам похилого віку та інвалідам, т. ін.

По-друге, наявність небезпеки настання невигідних майнових на­слідків і спрямованість дій на їх попередження, усунення або змен­шення. Небезпека повинна існувати на час вчинення дій, а не бути уявною. Законодавець вказує на спрямованість дій щодо періоду ней­тралізації негативного впливу на майнові інтереси, і залежно від ситу­ації, що склалася, це може бути попередження — відвернення неви­гідних майнових наслідків, усунення — коли негативні фактори по­чали впливати на майнові інтереси домінуса, але гестор шляхом своїх дій їх усунув; зменшення — коли негативні наслідки відвернути не вдалося, а вдалося їх зменшити.

По-третє, оскільки законодавець говорить про небезпеку настан­ня для домінуса невигідних наслідків, то дії гестора мають бути на­ціленими на отримання вигоди заінтересованою особою (збереження майна, виконання зобов’язання перед третьою особою). За своїм ха­рактером це можуть бути як фактичні дії (ремонт речі, захист майна від протиправних дій інших осіб), так і юридичні (укладення право- чину, сплата боргу). Також дії гестора не повинні суперечити інтересам домінуса, коли останній, наприклад, не бажає піклуватися про своє майно. Слід враховувати вимоги до дій у чужому інтересі, які мають вчинятися, виходячи із очевидної вигоди або користі та дійсних або можливих намірів заінтересованої особи і з необхідною за обставина­ми справи турботливістю й обачністю.

По-четверте, гестор не має можливості отримати згоду заінтересо­ваної особи на вчинення дій в її інтересі. Це, наприклад, відсутність такої особи в місці її постійного проживання. У той же час обставини вимагають термінового втручання у справи домінуса. Коли ж такої тер­міновості немає, і у гестора була можливість отримати згоду домінуса, зобов’язання з ведення чужих справ без доручення не виникає.

По-п ’яте, особа, яка діє в чужих інтересах, усвідомлює, на що спрямовані її дії, і не має на меті виникнення іншого цивільно-правового зобов’язання. Так, якщо із поведінки особи, яка звільняє боржника від майнового обов’язку перед третьою особою, випливає, що вона робить це не тільки на безкоштовній, а й на безповоротній основі, то має міс­це її бажання здійснити дарування[10].

Таким чином, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення — це таке недоговірне зобов ’язання, яке виникає на підста­ві здійснюваних однією особою (гестором) юридичних та/або фактич­них дій в умовах небезпеки настання невигідних майнових наслідків і неможливості отримати згоду заінтересованої особи (домінуса), для її вигоди і яке полягає в обов ’язку останнього відшкодувати понесені витрати.