Глава 34 Правові наслідки порушення зобов’язання. Відповідальність за порушення зобов’язання PDF Печать
Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.)

 

Глава 34  Правові наслідки порушення зобов’язання. Відповідальність за порушення зобов’язання


§ 1. Загальні положення про порушення зобов’язання

§ 2. Загальні положення про правові наслідки порушення зобов’язання

§ 3. Характеристика окремих правових наслідків порушення зобов’язання

§ 4. Відповідальність за порушення зобов’язання як правовий наслідок порушення зобов’язання

§ 5. Відповідальність за порушення грошового зобов’язання

 

 

§ 1. Загальні положення про порушення зобов’язання


Зобов’язальне правовідношення як триваючий у часі правовий зв’язок учасників цивільних відносин протягом свого існування по­тенційно може мати декілька послідовних стадій — виникнення, за­безпечення, виконання, припинення. Звичайно, будь-яке зобов’язання має стадії виникнення та припинення, але далеко не завжди воно буває забезпечене, а іноді навіть виконане. Однак кожна з цих стадій харак­теризує так би мовити «позитивний» характер розвитку право- відношення.

Порушення зобов’ язання є негативним фактором в існуванні зобов’ язального правовідношення і не може розглядатися як звичайна стадія його розвитку. Порушення зобов’ язання є антиподом його на­лежного виконання, оскільки характеризує аномальну, нетипову по­ведінку учасника цивільних відносин й означає такий стан правовід- ношення, коли одна, а іноді обидві його сторони не дотримуються при­писів досягнутої домовленості або законодавчо встановлених правил.

Стаття 610 ЦК визначає, що порушенням зобов’язання є його не­виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Отже, порушення зобов’язання є родовою категорією, що охоплює такі поняття, як невиконання та неналежне виконання зобов’язання. Необхідність виділення вказаних складових цього поняття можна пояснити не тільки потребою надати йому чіткий легальний зміст, а й суто прагматичними цілями. Так, прояв принципу реального виконання зобов’язання та відповідно мож­ливість спонукання контрагента до виконання його обов’язку в натурі в умовах ринкових відносин об’єктивно набуває іншого, ніж у плано­вій економіці, значення. При розвиненій системі товарно-грошових відносин сплата відступного, збитків, неустойки замість виконання зобов’язання у натурі при його повному невиконанні, зазвичай, до­зволяє кредитору придбати необхідні товари, роботи чи послуги в іншої особи[1]. Зокрема, ст. 621 ЦК встановлює як загальне правило: у разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги кредитор має право виконати цю роботу власними сила­ми або доручити її виконання чи надання послуги третій особі і ви­магати від боржника відшкодування збитків. Застосувавши саме такі дії, кредитор досягне позитивного результату, заради якого було укла­дено договір, оскільки примусове спонукання боржника до виконання робіт чи надання послуг за відсутності його бажання є нездійсненним. По суті, аналогічні дії може вжити кредитор також і тоді, коли вико­нання полягає у наданні йому в користування речі без вибуття її з во­лодіння боржника, за умови, що доступ до користування річчю уне­можливлює сам боржник.

Разом з тим, коли має місце неналежне виконання, зумовлене, наприклад, частковим виконанням, порушенням умов щодо строку або місця виконання, беруться до уваги інтереси обох сторін, а саме — по­треба кредитора у належному та реальному виконанні та вже вчиненій дії боржника. Відповідно вважається, що при неналежному виконанні зобов’язання сплата збитків та неустойки не звільняють боржника від виконання його зобов’язання у натурі.

Зазначені правила повинні застосовуватися незалежно від того, що ЦК далеко не в усіх статтях проводить чітке змістовне розмежування невиконання та неналежного виконання зобов’язання. Однак ці пра­вила є диспозитивними.

Невиконання та неналежне виконання зобов’язання не завжди можна чітко розмежувати. В окремих випадках неналежне виконання зобов’ язання може перетворитися на його невиконання. Наприклад, якщо за договором перевезення вантажу перевізник не видає вантаж на вимогу одержувача протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки (ч. 2 ст. 919 ЦК), то прострочення виконання (неналеж­не виконання) трансформується у невиконання договору.

Окремим випадком порушення зобов’язання, коли неправомірні дії сторони полягають у порушенні строків виконання, є прострочення сторони зобов’язання. Особливість цього виду порушення обумов­люється тим, що воно може розглядатися і як неналежне виконання зобов’язання (зокрема, коли боржник виконав свій обов’язок зі спливом строку, визначеного у договорі), а також як невиконання зобов’язання (у разі якщо боржник взагалі не вчинив будь-яких дій з виконання свого обов’язку).

Прострочення як порушення зобов’язання. Часове унормування цивільних відносин здійснюється не тільки за допомогою встановлен­ня строків (термінів) виникнення, зміни чи припинення відповідних прав та обов’язків (наприклад, позовної давності), а й шляхом визна­чення правових наслідків недотримання цих строків у зобов’язальних відносинах. Наведеним цілям відповідає інститут прострочення ви­конання зобов’язання.

Прострочення необхідно розглядати як порушення обов’язку передати певну річ, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, вчинити інші дії у передбачений договором чи в інший розумний строк після виникнення зобов’язання.

Прострочення є негативним проявом порушення зобов’ язання, що полягає у бездіяльності боржника. Прострочення виконання створює для боржника додаткові обов’язки, що забезпечують кредитору певні переваги порівняно з тим результатом, який він має за основною ви­могою. Внаслідок прострочення первісні обов’язки боржника розширю­ються, а основний зміст первісного зобов’язання залишається чин­ним.

Прострочення розглядається як юридичний склад, що є підставою для зміни правовідносин. При цьому складовими прострочення є такі юридичні факти: наявність між сторонами договірних відносин; на­стання строку виконання зобов’язання; невиконання стороною зобов’язання у строк.

Виділяють такі види прострочення: прострочення кредитора і прострочення боржника.

Прострочення боржника (ст. 612 ЦК) має місце у випадку, коли він не приступив до виконання зобов’язання або коли не виконав його у встановлений договором чи законом строк. Прострочення боржника поділяється на прострочення виконання зобов ’язання передати річ, виконати роботу, надати послугу та прострочення виконання грошо­вого зобов ’язання.

Перший вид прострочення боржника не має істотних відмінностей від інших видів порушень договірних обов’язків. Другий вид, а саме — прострочення виконання грошового зобов’язання має особливості, оскільки несе на собі відбиток економічних і юридичних властивостей грошей та грошових зобов’язань як їх правової форми, що знайшло вираження в юридичному закріпленні особливих мір правових наслід­ків та спеціальних правил їх застосування[2].

Факт прострочення впливає на зміст основного договірного зобов’язання, доповнюючи його додатковими правовими наслідками, зокрема, мірами цивільно-правової відповідальності таких як відшко­дування збитків, заподіяних простроченням, стягнення (передача) неустойки, а за грошовими зобов’ язаннями — сплатою процентів річ­них та інфляційних втрат.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора, йому надається право відмовитись від прийняття простроченого виконання та вимагати відшкодування збитків.

Прострочення боржника призводить також до підвищення його від­повідальності, а саме — з моменту прострочення боржник відповідає за неможливість виконання, у тому числі, якщо вона настала випадково (відповідальність незалежно від наявності вини боржника).

Прострочення кредитора (ст. 613 ЦК) полягає у безпідставній відмові від прийняття належного виконання, у невиконанні кредитор­ських обов’язків, у інших діях чи бездіяльності з боку кредитора, які не дозволяють боржнику належним чином виконати зобов’язання.

Цивільне законодавство визначає такі випадки прострочення креди­тора: відмова прийняти зобов ’язання, виконане належним чином; ухилення від прийняття виконання; нездійснення дій, без яких боржник не може виконати свого обов’язку; відмова кредитора повернути борговий документ, видати розписку, здійснити відповідний напис на борговому документі; відсутність кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов ’язання; відсутність законного пред­ставника недієздатного кредитора.

Всі наведені випадки в позитивному аспекті є формами участі кредитора у виконанні зобов’ язання, а у негативному — формами його прострочення.

Прострочення кредитора тягне за собою певні правові наслідки як для нього, так і для боржника, а саме: перерозподіл ризику можливих збитків (кредитор зобов’язаний відшкодувати боржнику збитки, за­вдані простроченням); звільнення боржника від сплати процентів річних; відстрочення виконання зобов’язання боржником на час про­строчення кредиторам.