Глава 18 ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКІВ

Стаття 251. Поняття строку та терміну

1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

2.  Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

3.  Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Коментар див. після ст. 252.

Стаття 252. Визначення строку та терміну

1.  Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

1. Здійснення та захист цивільних прав нерозривно пов'язані з фактором часу. З визначеними моментами або періодами часу чинне цивільне законодавство пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків, необхідність вчинення передбачених законом чи договором дій, можливість примусового здійснення порушеного права тощо. Таким чином можна зробити висновок, що строки та терміни є юридичними фактами або одним з елементів юридичної сукупності.

Ст. 251 ЦК вперше на законодавчому рівні закріпила поняття строків та термінів у цивільному праві, визначивши їх принципову різницю. Так строком визнається визначений період часу, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто юридичне значення має саме сплив визначеного проміжку часу, в результаті якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини.

Поняття терміну взагалі можна визнати новим для цивільного права, тому що традиційно воно не виділялося окремо, а розглядалося як складова частина строку. Однак безумовно справедливим є виділення самостійного поняття терміну, що визначається як момент у часі, з настанням якого пов'язана певна дія або подія. Аналізуючи вказані визначення, можна зробити висновок, що термін може визначатися окремо, а може розглядатися як складова частина строку (наприклад, його початковий і кінцевий моменти).

Частина 3 ст. 251 ЦК, що коментується, закріплює основну класифікацію строків в залежності від того, де і ким вони визначаються. Згідно такої класифікації строки поділяються на законні, договірні та судові.

Законні строки визначаються в актах цивільного законодавства. Так, наприклад, закон встановлює 6-місячний строк для прийняття спадщини або відмови від неї (ст. 1270 ЦК), позовної давності (ст.ст. 256, 257 ЦК) та інші.

Договірні строки визначаються сторонами в правочинах за їхнім бажанням. Вони можуть бути будь-якої тривалості, якщо інше не передбачено в законі.

Судові строки встановлюються судом, господарським або третейським судом. Наприклад, суд може визначити строк для опублікування інформації про спростування відомостей, що принижують честь та гідність фізичної особи.

2. Ст. 252 ЦК закріплює загальні положення щодо обчислення строків та термінів. Згідно частини 1 цієї статті строк може обчислюватися роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Так, наприклад, договір позики за бажанням сторін може бути укладеним на три роки, або на три місяці, або на два тижні, або на десять днів, або на сім годин тощо. Крім вказаних видів, строки можуть визначатися також кварталами або декадами (див. коментар до ст. 254 ЦК).

Відповідно термін визначається вказівкою на конкретну дату (наприклад, 27 березня 2003 року — термін досягнення повноліття, а відтак — термін настання цивільної дієздатності фізичної особи). Термін може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати, тобто має об'єктивний характер. Особливість такого визначення терміну виражається в тому, що учасники цивільного правовідношення не знають заздалегідь точної дати настання терміну. Наприклад, припинення договору довічного утримання закон пов'язує із смертю відчужувача, яка неминуче настане, але невідомо коли.

 

Стаття 253. Початок перебігу строку

1. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Коментар див. після ст. 255.

Стаття 254. Закінчення строку

1.  Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

2. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

3.  Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.

Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

4. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

5. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Коментар див. після ст. 255.

Стаття 255. Порядок вчинення дій в останній день строку

1. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

2.  Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Для правильного обчисленнях строків важливе значення має чітке визначення початку перебігу строку та його закінчення.

1. Ст. 253 ЦК закріплює правило визначення початкового моменту перебігу строку. Згідно з нею перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок. Наприклад, якщо спадкодавець помер 20 березня, то встановлений для прийняття спадщини або відмови від неї 6-місячний строк починається з 21 березня і закінчується 21 вересня того ж року. Аналогічним чином повинні вирішуватися питання щодо обчислення строку в тих випадках, коли строк обчислюється годинами. В таких випадках строк починає текти з наступної одиниці часу.

2.  Правила обчислення закінчення строку, що встановлені ст. 254 ЦК, вперше закріплюються в Цивільному кодексі. До цього вони встановлювалися Цивільно-процесуальним кодексом і застосовувалися в цивільному праві на підставі відсильної норми.

Аналіз ст. 254 ЦК дозволяє зробити висновок, що правила закінчення перебігу строку залежать від одиниці часу, що використовується в тому чи іншому випадку для обчислення строку. Так, ч. 1 цієї статті встановлює, що строк, який визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Наприклад, трирічний строк позовної давності, що почав текти з 1 квітня 2003 року, закінчиться 1 квітня 2006 року. Аналогічно вирішуються питання про останній день строку, що обчислюється півроком, кварталом, місяцями. Такі строки закінчуються у відповідне число останнього місяця строку. При цьому для усунення розбіжностей в статті прямо зазначається, що відлік кварталів ведеться з початку року.

Частина 3 ст. 254 ЦК закріплює можливість визначати строк у півмісяця. Згідно вказаної частини такий строк дорівнює п'ятнадцяти дням. Причому, таким чином він обчислюється незалежно від того, скільки днів в тому чи іншому місяці — ЗО, 31, 28 чи 29 днів. Якщо закінчення строку, що обчислюється місяцями припадає на день, якого немає в цьому місяці (29 лютого), то строк закінчується в останній день цього місяця. Очевидно, це правило має застосовуватися не тільки при закінченні строку, що обчислюється місяцями, а й при обчисленні строку днями, тижнями, роками. Тобто, якщо закінчення строку в 1 рік припадає на 29 лютого, то цей строк по аналогії із строком, який обчислюється місяцями, закінчується 28 лютого о 24 годині.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний (субота, неділя) чи святковий день (перелік святкових днів наводиться в трудовому законодавстві), то строк закінчується в перший за ним робочий день. Так у випадку, коли закінчення строку припадає на суботу, закінчуватися він буде, згідно з зазначеними правилами, в понеділок. Аналогічним чином обчислюється кінець строку, якщо він приходиться не тільки на вихідний або святковий день, а й на інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення відповідної дії.

3. Ст. 255 ЦК закріплює загальні правила вчинення дій в останній день строку. Так згідно з частиною першою така дія може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Оскільки ст. 254 та 255 ЦК нічого не говорить про час закінчення строку, тобто о якій годині в останній день строку відбувається його закінчення, доцільним є застосування по аналогії правил ч. 4 ст. 87 ЦПК, у якій безпосередньо закріплюється, що останній день строку триває до 24 години. Це означає, що зобов'язана може вчинити означену дію в будь-який час останнього дня строку до 24 години.

Крім загального правила щодо моменту закінчення строків, ч. 1 ст. 255 ЦК закріплює особливості закінчення строку, пов'язану з вчиненням юридичне значущих дій в установі чи організації. Якщо така дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції, наприклад, закінчується робочий день, закривається склад, закінчуються банківські операції, тощо.

Частина друга ст. 255 ЦК закріплює винятки із загального правила щодо випадків, коли здійснення цивільних прав чи виконання обов'язку пов'язується із поданням заяви чи іншого повідомлення і боржник не встигає вчинити цю дію до закінчення відповідних операцій в установі (наприклад, в зв'язку із закінченням в установі робочого дня) в останній день строку. У такому разі особа може здати відповідну заяву чи повідомлення до установи зв'язку (пошти, телеграфу) до 24 години цього дня, отримати документ, який посвідчує, цю дію, і в такому разі строк не вважається пропущеним. Як правило, такі документи подаються через Головпоштамт, бо ця установи працює цілодобово.