Стаття 1036. Строк договору управління майном

1. Строк управління майном встановлюється у договорі управління майном.

Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років.

2. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах.

1. Сторони договору управління на свій розсуд визначають строк, впродовж якого управитель несе зобов'язання управляти майном, а установник управління — спла­чувати винагороду. Якщо сторони строк договору управління майном не визначили, слід вважати, що він укладений на п'ять років. У ч. 1 ст. 1036 ЦК, як і в Цивіль­ному кодексі в цілому, виявляється відсутність розуміння того, що строк договору (про нього йдеться в абзаці другому ч. 1 ст. 1036 ЦК) і строк управління (про нього йдеться в абзаці першому цієї ж частини) — це різні правові явища. Цим створюється невизначеність у відносинах сторін. Тому в договорах необхідно чітко визначати або строк договору (він буде обчислюватись з дня його укладення), або строк управління майном (він буде визначатись з дня передання майна в управління, на що слід прямо зазначити в договорі). Після цього слід визначити день припинення договору у зв'язку із спливом його строку чи день припинення зобов'язання щодо управління майном у зв'язку із спливом строку управління майном. Далі доцільно було б в до­говорі сформулювати умову, що за змістом відповідає ч. 2 ст. 1036 ЦК, та визначити день припинення договору чи зобов'язання щодо управління майном після спливу нового строку.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 1036 ЦК договір вважається продовженим за відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору. Юридичним фактом, що продовжує правовідносини на новий строк, є відсутність волевиявлення хоча б однієї із сторін на припинення або зміну договору. Тому в таких випадках продовження дії договору не підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (за відсутності правочину, який би підлягав нотаріальному посвідченню). Продовження дії договору не може бути оспорене з підстав, з яких правочин визнається недійсним. Бездіяль­ність сторін в цьому випадку не є способом волевиявлення, а лише об'єктивно тягне юридичні наслідки незалежно від волі сторін. Якщо ж сторони укладають угоду про зміну або продовження дії договору управління нерухомим майном, такий правочин підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації (ст. 654 ЦК).

3. Частина 2 ст. 1036 ЦК не встановлює строку, впродовж якого після закінчення строку договору управління майном може бути зроблена заява про припинення або зміну договору. У зв'язку з цим за аналогією слід застосовувати правило ст. 764 ЦК, яке встановлює місячний строк, відсутність впродовж якого заперечень наймодавця поновлює договір найму на новий строк.

 

Стаття 1037. Права та обов'язки управителя

1. Управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління.

2. Управитель має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на май­но, передане в управління, відповідно до статті 396 цього Кодексу.

1. Межі права довірчої власності управителя на майно, отримане ним в управління, визначаються законом і договором (ч. 5 ст. 1033 ЦК). Право передавати це майно в заставу чи відчужувати його управитель може отримати на підставі договору управ­ління майном чи одностороннього правочину установника управління — його згоди на здійснення з цим майном таких правочинів.

2. У ч. 2 ст. 1037 ЦК не зазначається на те, перед ким же управитель може захи­щати своє право на майно на підставі ст. 396 ЦК. Слід враховувати, що управитель і установник управління перебувають в зобов'язальних правовідносинах. Тому у разі порушення установником управління прав управителя на майно, які (права) входять до змісту зобов'язальних правовідносин, управитель має право захищати свої права
відповідно до норм зобов'язального, а не речового права. На підставі ст. 396 ЦК упра­витель буде захищати свої права перед третіми особами, а також перед установником управління в тих випадках, коли він здійснив порушення прав управителя такими діями, які не можуть кваліфікуватись як порушення зобов'язання, що існує між сто­ронами. Слід звернути увагу на те, що ч, 2 ст. 1037 ЦК не ставить право управителя на захист від порушень у залежність від того, чи надане йому договором відповідно до ч. 5 ст. 1033 ЦК право довірчої власності.

 

Стаття 1038. Здійснення управління майном

1. Управитель управляє майном особисто, крім випадків, встановлених статтею 1041 цього Кодексу.

2. Управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов'язані з управлінням май­ном, зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна.

3. У правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у письмовій формі, вказується про те, що вони вчинені управителем. У разі відсутності такої вказівки управитель зобов'язується перед третіми особами особисто.

1. Відповідно до загального правила ст. 528 ЦК боржник може покласти виконання зобов'язання на третю особу. Щодо зобов'язання управління майном це забороняється, крім випадків, установлених ст. 1041 ЦК.

2. Управитель діє без довіреності (ч. 4 ст. 1033 ЦК). Він вчиняє правочини, пов'язані з управлінням майном, в межах закону і договору від свого імені. Але ч. 2 ст. 1038 ЦК покладає на управителя обов'язок при вчиненні юридичних і фактичних дій,  пов'язаних з управлінням майном, повідомляти осіб, стосовно яких він вчиняє правочин, про те, що він діє як управитель, а не як власник майна. У нормі, що сфор­мульована в ч. 2 ст. 1038 ЦК, виявилась суперечність: гіпотеза (якщо управитель вчиняє фактичні і юридичні дії) є ширшою, ніж диспозиція (управитель зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочин). Цю суперечність, як і завжди в по­дібних випадках, слід вирішувати на користь диспозиції.

3. Лише стосовно правочинів, які вчиняються в письмовій формі, встановлена санк­ція для управителя за порушення вимоги повідомляти про те, що він діє як управи­тель: за такими правочинами він зобов'язується особисто. Внаслідок цього за такими зобов'язаннями він відповідає не субсидіарно (ч. 2 ст. 1043 ЦК), а безпосередньо.

 

Стаття 1039. Передання в управління майна, що є предметом договору застави

1. Майно, що є предметом договору застави, може бути передане в управління.

2. Установник управління зобов'язаний попередити управителя про те, що майно, яке передається в управління, є предметом договору застави.

Якщо установник управління не попередив управителя і сам управитель не знав і не міг знати про те, що майно, яке передане в управління, є предметом договору застави, управитель має право вимагати розірвання договору та виплати належної йому за договором плати відповідно до строку управління цим майном.

1. У ч. 1 ст. 1039 ЦК встановлюється дозвіл на передання в управління майна, яке об-тяжене заставою. Але при цьому не виключається дія ч. 2 ст. 586 ЦК, відповідно до якої заставодавець може розпоряджатися предметом застави лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором застави. Установник управління зобов'язаний попе­редити управителя про обтяження майна, що передане в управління, заставою. Встанов­лена вельми сувора санкція за порушення установником управління цього обов'язку: таке порушення дає управителю право вимагати (за відсутності згоди установника управлін­ня—в судовому порядку) розірвання договору та виплати належної за договором плати «відповідно до строку управління цим майном». Взяте в лапки формулювання рівною мірою може тлумачитись і так, що тут йдеться про строк, впродовж якого до розірвання договору фактично здійснювалось управління майном, і так, що тут мається на увазі строк управління, передбачений договором. За відсутності визначеності за принципом добро­совісності, справедливості і розумності слід схилитися до першого варіанту.

 

Стаття 1040. Звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника управління

1. Звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора уста­новника управління не допускається, крім випадку визнання установника управління банкрутом або звернення стягнення за вимогою заставо держателя на майно, що є пред­метом договору застави. У разі визнання установника управління банкрутом договір управління цим майном припиняється і воно включається до ліквідаційної маси.

1. Договір управління майном виявляється єдиною правовою формою для недобросо­вісного власника, який захоче «сховати» своє майно від домагань кредиторів. Звернення стягнення на майно, передане в управління, за загальним правилом, не допускається. Із цього правила є два винятки: 1) визнання установника управління банкрутом тягне припинення договору управління майном (нагадаємо, що відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [108] визнання боржника банкрутом лише дає ліквідатору право на розірвання договорів шляхом вчинення односторонніх правочинів — заяв про відмову від виконання догово­рів банкрута); 2) звернення стягнення на майно на вимогу заставодержателя. В інших випадках звернення стягнення на майно, передане в управління, є неможливим. Майно слід вважати переданим в управління з моменту фактичного його перед ання (вручення майна управителю) або з моменту перерахування грошових коштів, або з іншого моменту, встановленого договором. Визнати недійсним договір управління майном з посиланням на мету уникнути звернення стягнення на це майно практично є неможливим, якщо тільки цей правочин хоч би частково було виконано (в іншому випадку не виключається визнання його фіктивним відповідно до ст. 234 ЦК).

 

Стаття 1041. Передання права управління майном іншій особі

1. Управитель може доручити іншій особі (замісникові) вчинити від його імені дії, необхідні для управління майном, якщо це передбачено договором управління майном або цього вимагають інтереси установника управління або вигодонабувача у разі не­можливості отримати в розумний строк відповідні вказівки установника управління. Управитель відповідає за дії обраного ним замісника, як за свої власні.

1.  Як виняток із правила ч. 1 ст. 1038 ЦК, яка передбачає виконання зобов'язання управителем особисто, ст. 1041 ЦК встановлює випадок, коли управитель вправі по­класти виконання свого зобов'язання на третю особу. Звертає на себе увагу більш жорстка відповідальність управителя в порівнянні з відповідальністю повіреного. Повірений відповідає у випадках передання виконання доручення іншій особі тіль­ки за вибір замісника (ч. 4 ст. 1005 ЦК). Управитель відповідає за дії замісника як за свої власні.

 

Стаття 1042. Право управителя на плату

1. Управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкоду­вання необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном.

2. Управитель майном, якщо це передбачено законом або укладеним відповідно до нього договором, має право відраховувати належні йому відповідно до частини першої цієї статті грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління.

(Із змін, від 18.12.2008)

1.  У ч. 1 ст. 1042 ЦК формулюються норми прямої дії, відповідно до яких управитель має право на встановлену договором плату за управління майном та на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном. Договором може бути встановлено, що передбачена ним плата за управління майном включає до себе і відшкодування необхідних витрат. За відсутності такої умови в договорі та умови про відшкодування необхідних витрат, відшкодування необхідних витрат здійснюється безпосередньо на підставі ч. 1 ст. 1042 ЦК.

2.   Відповідно до ч. 4 ст. 1030 ЦК майно, набуте в результаті управління май­ном, включається до складу отриманого в управління майна. Стосовно цього майна (набутого) управитель здійснює лише право довірчої власності,  зокрема розпо­ряджається ним відповідно до ч. 5 ст. 1033 ЦК. При цьому безпосередньо статтею 1042 ЦК управителю не надається право відраховувати належні йому кошти безпо­середньо з доходів від використання майна, переданого в управління, а встановлю­ється, що таке право управителя може передбачатись законом або договором (ч. 2 ст. 1042 ЦК).

 

Стаття 1043. Відповідальність управителя

1. Управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві — упущену вигоду.

Управитель відповідає за завдані збитки, якщо не доведе, що вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій установника управління або вигодо­набувача.

2. Управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку із здійсненням ним управління, якщо вартості майна, переданого в управління, не­достатньо для задоволення вимог кредиторів.

3. Субсидіарна відповідальність управителя, встановлена частиною другою цієї статті, настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому пов­новажень або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення управи­телем повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі установник управління може вимагати від управителя відшкодування завданих ним збитків.

1. Частина 1 ст. 1043 ЦК встановлює юридичні факти, які складають підставу відповідальності управителя перед установником управління або вигодонабувачем. При цьому в формулюванні «не виявив... належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача» вміщується як узагальнююча умова визнання дій чи бездіяльності управителя протиправними, так і умова визнання цих дій чи бездіяльності винними. Отже, управитель вважається таким, що порушив зобов'язання щодо управління майном, якщо він не виявив належної турботи про інтереси установника управління або вигодонабувача. Що стосується визначення вини, то в абзаці першому ч. 1 ст. 1043 ЦК (тут критерієм вини визнається належна турботливість) воно відрізняється від абзацу другого ч. 1 ст. 614 ЦК (тут критерієм вини визнається вжиття боржником всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання).

Складається враження, що підстави відповідальності є більш широкими відпо­відно до загального правила абзацу другого ч. 1 ст. 614 ЦК, ніж відповідно до спе­ціального правила абзацу другого ч. 1 ст. 1043 ЦК. Але порівняння абзацу першо­го ст. 617 ЦК і абзацу другого ст. 1043 ЦК дає підстави для протилежного висновку: підстави відповідальності управителя є більш широкими, ніж загальні підстави, що встановлені ст. 614 і 617 ЦК. Управитель відповідає за збитки, завдані випадково, в той час як загальне правило ст. 617 ЦК виключає відповідальність за збитки, що настали випадково.

2. Перед установником управління управитель несе відповідальність у вигляді відшкодуванню завданих збитків, а вигодонабувачеві управитель відшкодовує тільки упущену вигоду (теоретично можливі витрати вигодонабувача управитель відшкодо­вувати не зобов'язаний).

3. У зобов'язаннях, що виникли в процесі управління майном, управитель відпо­відає майном, яке належить йому на праві довірчої власності. Якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, управитель відповідає за названими зобов'язаннями своїм власним майном. Це — субсидіарна відповідальність, але механізм її виникнення є іншим, ніж той, що встановлений за­гальними правилами ст. 619 ЦК.

4. Ще одна підстава субсидіарної відповідальності управителя —   це вчинення управителем правочинів з перевищенням повноважень або встановлених обмежень. Така відповідальність управителя настає за умови, що кредитори доведуть, що не зна­ли і не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень.  Але у кредиторів управителя немає будь-якого інтересу доводити,  що управитель вийшов за межі наданих йому повноважень або порушив встановлені об­меження. Інтереси кредиторів забезпечуються ч. 2 ст. 1043 ЦК, а частина третя цієї статті нічого не додає до тих можливостей захисту ними своїх інтересів, які їм надає ч. 2 ст. 1043 ЦК. Крім того, ч. З ст. 1043 ЦК не встановлює, який же юридичний факт є підставою субсидіарної відповідальності управителя. Оскільки ця відповідальність
є субсидіарною, то такий юридичний факт має бути. Оскільки він не передбачений, то положення, що формулюється в першому реченні ч. З ст. 1043 ЦК, слід визнати таким, що не має предмета правового регулювання.

5. У другому реченні ч. З ст. 1043 ЦК формулюється правило, яким встановлюється ще одна підстава (додатково до підстави, передбаченої ч. 1 ст. 1043 ЦК) відповідальності управителя перед установником управління у вигляді відшкодування збитків; Ця підстава нічого не додає до загального правила ч. 1 ст. 623 ЦК, відповідно до якої боржник, який порушив зобов'язання, відшкодовує завдані порушенням збитки, та
правил ч. 1 ст. 1043 ЦК, що конкретизують умови виникнення в управителя обов'язку відшкодувати збитки.

 

Стаття 1044. Припинення договору управління майном

1. Договір управління майном припиняється у разі:

1) загибелі майна, переданого в управління;

2) припинення договору за заявою однієї із сторін у зв'язку із закінченням його строку;

3) смерті фізичної особи — вигодонабувача або ліквідації юридичної особи — ви­годонабувача, якщо інше не встановлено договором;

4) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором;

5) визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його ци­вільної дієздатності або смерті;

6) відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном;

7) відмови установника управління від договору з іншої, ніж указана в пункті 6 цієї частини, причини за умови виплати управителеві плати, передбаченої договором;

8) визнання фізичної особи — установника управління банкрутом;

9) повного завершення виконання сторонами договору управління майном;

10) дострокового припинення управління майном, якщо це передбачено цим до­говором, або за рішенням суду.

2. У разі відмови однієї сторони від договору управління майном вона повинна повідомити другу сторону про це за три місяці до припинення договору, якщо до­говором не встановлений інший строк.

3. У разі припинення договору управління майном майно, що було передане в управління, або майно, набуте від такого управління, передається установникові управління у порядку, визначеному договором.

(Із змін, від 19.06.2003, 18.12.2008)

1.  Загибель майна, переданого в управління, тягне припинення договору управ­ління майном. Одночасно припиняються і зобов'язання щодо здійснення управління. Але у разі часткового збереження майна воно підлягає поверненню відповідно до ч. З ст. 1044 ЦК в межах зобов'язання управителя майна перед установником управ­ління. При припиненні договору з цієї підстави управитель зберігає право на належні йому платежі (ст. 1042 ЦК). Можлива відповідальність сторін договору в разі загибелі майна внаслідок їх винних дій чи бездіяльності.

2.  Якщо одна із сторін зробила заяву про припинення чи зміну договору управління майном у зв'язку із спливом його строку (ч. 2 ст. 1036 ЦК), договір припиняється в зв'язку із закінченням його строку. Управитель має право на отримання платежів за весь період управління майном, якщо вони не були отримані раніше, і зобов'язаний в межах зобов'язання щодо управління майном повернути майно, отримане на підставі договору (ч. З ст. 1044 ЦК).

3. Смерть, визнання фізичної особи —  управителя недієздатною, безвісно від­сутньою, обмеження її цивільної дієздатності припиняє договір управління майном. У зв'язку з цим припиняються і зобов'язання, що виникли на підставі цього договору. Але обов'язок управителя повернути майно, що було предметом договору, спадкується або виконується опікуном, піклувальником. Спадку ється право управителя на плату,
яка не була ним отримана, і право на відшкодування необхідних витрат.

4. Відповідно до ч. 4 ст. 636 ЦК відмова третьої особи від права, наданого їй на підставі договору, дає право стороні, яка уклала договір на користь третьої особи, скористатися цим правом. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1044 ЦК відмова вигодонабувача від одержання вигоди за договором тягне припинення договору управління майном. При цьому управитель має право на плату (ст. 1042 ЦК) до дня припинення договору, а установник управління — право на повернення йому майна (разом з майном, набутим в процесі управління майном за відрахуванням виплат, раніше здійснених на користь вигодонабувача). Такі ж наслідки тягне смерть фізичної особи — вигодонабувача або
ліквідація юридичної особи — вигодонабувача.

5. Кожна із сторін договору управління майном вправі розірвати договір шляхом заяви про односторонню відмову від нього у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном. Ця неможливість може бути обумовлена, наприклад, відмовою у видачі ліцензії на новий строк. При відмові повинні дотримуватись вимоги ч. 2 ст. 1044 ЦК.

6. Із п. 6 ст. 1044 ЦК непрямо випливає і висновком від наступного правового явища (припинення договору внаслідок відмови від договору установника управлін­ня за відповідних умов) до попереднього виявляється правовий припис, відповідно до якого установникові управління надається право не на свій розсуд, а за наявності будь-якої причини, в тому числі і такої, що залежить виключно від нього, розірвати договір за умови виплати управителю плати, передбаченої договором (за весь період, що залишився до спливу строку договору). Розірвання договору здійснюється шляхом здійснення одностороннього правочину — надіслання управителю заяви (повідомлення) про відмову від договору. У заяві (повідомленні) доцільно зазначити на день при­пинення договору, який настає через три місяця після отримання управителем заяви (повідомлення) про відмову установника управління від договору.

7. Про припинення договору управління майном у зв'язку з визнанням фізичної особи — установника управління банкрутом див. коментар до ст. 1040 ЦК.

8. Недоліки загальних правил ст. 653 ЦК про наслідки розірвання договору обу­мовили необхідність встановлення в ч. З ст. 1044 ЦК спеціального правила про те, що при припиненні договору управління майном управитель зобов'язаний передати установникові управління майно, що передане в управління, і майно, набуте від такого управління, якщо інше не встановлено договором.

 

Стаття 1045. Особливості управління цінними паперами

1. Особливості управління цінними паперами встановлюються законом.

1. На цей час чинними є декілька законів, що встановлюють особливості управління цінними паперами. Цінні папери входять до складу активів інститутів спільного ін­вестування, управління якими здійснює компанія з управління активами (ст. 29 — 37 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [126]). Правова конструкція управління активами, до складу яких входять цінні папери, використовується в законах «Про фінансово-кредитні механізми і управ­ління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» [157], «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифіка­ти» [157], «Про недержавне пенсійне забезпечення» [160], «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [161].